Прямий відголос дев'яностих років та справжній виклик для судової системи України. З листопада минулого року й до останнього часу Щур перебував під вартою, незважаючи на тиск на суддів, погрози, спроби підкупу та залучення до справи народних депутатів. Тепер ж банда намагається провести справу за відомим сценарієм: звільнити Щура з-під арешту, визнавши його недієздатним. З початку червня він імітує психічне розладання й перебуває на стаціонарі психіатричної клініки військового госпіталю. Сойти за «дурня» Щуру допомагає начальник військової клініки психіатрії полковник Олег Друзь. Нагадаємо, це той самий Друзь, який був головним психіатром Міноборони й заявляв, що 93% воїнів АТО є прихованими ворогами й несуть «потенційну загрозу суспільству». За кілька місяців до скандалу його затримали на отриманні 52 тисяч гривень за спробу «відмазати» призивника від армії. Друзя відсторонили від посади й він став фігурантом кримінальної справи, однак, як видимо, він знову взявся за «справу». Судячи з усього, він вважає, що на відміну від ветеранів АТО, уголовник і сепаратист Щур загрози суспільству не несе, отже може чекати вироку на волі.
Потрібні для цього зв'язки у Друзя є, та й гроші, як кажуть, зайвими не бувають. 24 червня у відповідь на запит слідчого начальник Головного військового клінічного госпіталю Анатолій Казмирчук відправив лист, у якому повідомив, що Щур перебуває «на лікуванні» з 7 червня — у палаті для наркологічних хворих. Підставою для «госпіталізації» стало звернення самого «пацієнта». «Стан здоров'я пацієнта на даний момент не дозволяє прибути до Шевченківського районного суду Києва, слідчі та процесуальні дії проводити недоцільно», — йдеться в листі. Більше того, брати участь у судових засіданнях через відеоконференц-зв'язок Щур теж не може, оскільки перебуває на «медикаментозному лікуванні». Аргумент, м'яко кажучи, абсурдний. При цьому діагноз обвинуваченого залишається конфіденційним — навіть для слідчого. Встановити, чи перебуває Щур у госпіталі досі чи вже ховається на неконтрольованих Україною територіях, неможливо. З впевненістю можна стверджувати лише одне: його «психічне розладання» фальшиве й вигадане з однією лише метою — не отримати 15 років тюремного ув'язнення.
Нагадаємо, главаря ОПГ Миколу Щура затримали в листопаді 2018 року за підозрою в бандитизмі та незаконному збуті зброї. Хоча це далеко не всі статті УК, які йому можна інкримінувати. Затриманню передувала серія з 14 обшуків, виявлено 5 пістолетів, 5 гранат, патрони, глушники до пістолетів, використані тубуси гранатометів, наркотики. Слідство встановило: незаконними поставками боєприпасів із зони ООС та їх збутом, а також організацією підпалів і вибухів підприємств та автомобілів у Києві займалася група з восьми молодиків на чолі з Юрієм Назаруком за кличкою «Вірус». За версією обвинувачення, свій арсенал ОПГ задіяла 13 квітня 2018 року, обстріливши будівлю Київгорстрою з ручного протитанкового гранатомета. Куратором групування й замовником обстрілу був Микола Щур. У криміналітеті він відомий за кличкою Коля «Крисак». За даними Миротворця, Щур координує діяльність ОПГ, причетної до вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів. Групування курується з Росії. Інформацію Миротворця підтверджує й той факт, що це — лише одна з кількох «спільних справ» «Вірусу» й Щура.
По такому ж сценарію, із залученням озброєних титушок, Щур намагався захопити компанію «Вайнхауз» на Осокорках у Києві. Унаслідок атаки рейдерів підприємство понесло збитків щонайменше на 10 млн грн. ЗМІ також писали про причетність Щура до організації замаху на бізнесмена й екс-депутата Київради Олександра Ліщенка, хоча офіційне слідство підтвердження цієї версії не знайшло. Нагадаємо, ночами з 3 на 4 червня 2018 року біля села Гореничі під Києвом розстріляли Range Rover Ліщенка. Йому вдалося втекти, від ран на місці загинув 23-річний водій. Мотив розправитися з Ліщенком у Щура був більш ніж переконливий — борг розміром 250 тис. доларів. Коля «Крисак» виріс у бандитські дев'яності й, здається, настільки полюбив тогочасний устрій, що вирішив відтворити його з історичною точністю. Він народився в 1982 році в Донецьку. «Професійну» діяльність розпочав там же: займався шахрайством, вимаганням та фінансовими аферами. Накопив скромний капітал, дочекався підходящого моменту, а ним став прихід до влади Януковича, й виїхав завойовувати столицю. Пробитися до вершини допомогли старі донецькі зв'язки й дивовижна «навчаємість».
У Києві Щур швидко перекваліфікувався на тіньові схеми з виведення грошей, рейдерство й поборів з бізнесменів. Кажуть, він досі контролює третину вуличної торгівлі в столиці, особливо кіоски в підземних переходах і метрополітені. Справи йшли непогано до Революції Гідності. Політичні погляди Щура не дали йому залишитися байдужим до долі батьківщини, точніше до долі донецької банди Януковича. За даними Миротворця, Щур був одним із кураторів київського Антимайдану, надавав фінансову, організаційну, а можливо, й озброєну підтримку. СБУ ініціювала кілька кримінальних проваджень проти Щура й його соратника Олександра Бродського за організацію й викрадення активістів, у тому числі Олексія Гриценка й Дмитра Булатова. Після падіння режиму Щур втік маршрутом самого Януковича. З Києва перебрався на той момент уже в анексований Крим, звідки допомагав так званим «молодим республікам» Донбасу народитися, окріпнути й встати на ноги. Очевидно, життя й майно виявилися дорожчі проросійських переконань, і до 2017 року Щур уже вовсю продовжував київський бізнес.
Надишавшись свободи й відчувши повну безкарність, «порядний бізнесмен» Микола Щур взявся за старе — злочинність і дебош. Зимою 2017 року Щур побив патрульних прямо в Оболонському райвідділенні — за те, що затримали його подругу, яка п'яною гоняла по Києву на «мерседесі». Після бійки Щур, знову ж таки передбачливо, ліг у лікарню. Правда, лікарня не врятувала його від кримінальної справи за ст. 345 (загроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу), а от гроші — так. Справу благополучно замяли. Ситуація повторилася через півтора року, цього разу вже з застосуванням вогнепальної зброї. 26 жовтня 2018 року біля одного з барів у Голосіївському районі Щур побив двох чоловіків, а в одного з них ще й вистрелив. Він втік з місця злочину на своєму Porsche, але незабаром був затриманий у порядку ст. 208 Кримінального кодексу. Тоді суд заключив його під нічний домашній арешт, незважаючи на вимогу прокурорів про тримання в СІЗО. Щур зник з поля зору громадськості рівно на місяць, поки в листопаді 2018 року його не затримали повторно.
На цей раз за підозрою в бандитизмі та незаконному збуті зброї. 29 листопада 2018 року Шевченківський районний суд обрав Щуру запобіжний захід у вигляді 2 місяців тримання під вартою. 22 січня той же суд продовжив тримання в СІЗО ще на 60 днів — без права на заставу. Судовий розгляд проходив не без тиску. Парадоксально, але взяти на поруки членів справжньої ОПГ були готові народні депутати України. Наприклад, нардеп Ігор Луценко. Він вніс за одного з членів банди — Степана Каплунова — заставу розміром 552 тис. грн. За самого Щура вносити не ризикнули — масштаби резонансу від такої «допомоги» складно навіть уявити. Виручатися донецькому сепаратисту довелося самому — за допомогою психіатричної клініки. Спосіб, перевірений не одним поколінням українських бандитів і політиків. Статус «недієздатного» може звільнити від кримінальної відповідальності того, хто мав понести її ще на початку 2000-х.