Віктор Шокин. Фото — сайт ГПУ
5 липня у Шевченківському районному суді Києва було заплановано розглядання позову, поданого щодо телеканалу ZIK та народного депутата Егора Соболева колишнім генеральним прокурором Віктором Шокиним. У своїй заяві екс-керівник органу прокуратури вимагає спростування висловлювань, зроблених у програмі «FACE 2 FACE з Татьяною Даниленко» парламентарієм, коли нардеп назвав Шокина корупціонером. Суд перенесли через неявку Соболева на засідання, але Шокин запевняє — від претензій не відмовлятиметься й доведе цю справу до логічного завершення. Два місяці тому непублічний екс-генпрокурор вперше після своєї відставки детально розповів у інтервю «Країні», як і чому другий за впливом у США Джо Байден вимагав від тодішнього президента Петра Порошенка відправити його у відставку та за рахунок чого посаду голови ГПУ зайняв його кум Юрій Луценко.
Сьогодні публікується нова частина розмови з Шокиним, де він пояснює, як п'ятий голова держави не виконав своє ж обіцянку призначити генпрокурором Юрія Столярчука, ким і чому було зупинено кримінальну справу про хабарництво нардепа Ігоря Мосійчука та яка історія з нібито замахом на Шокина.
— Перша частина нашої зустрічі викликала певний резонанс у суспільстві. З того часу пройшло два місяці, але незважаючи на низку гучних заяв у вітчизняній і іноземній пресі, про якісь просування в розслідуванні так званого «україногейту» з того часу практично нічого не чути. Що нового в історії, де змішалися ваше звільнення, кримінальні претензії ГПУ до компанії екс-міністра Миколи Злочевського «Burisma» та можлива корупція з боку членів її правління, включаючи сина колишнього віцепрезидента США — Гантера Байдена?
— Мені невідомо, щоб по цій темі відбувалося щось нове в процесуальному плані. Принаймні, до мене ніхто не звертався з правоохоронців — ні США, ні України. Натомість, як мені неодноразово передавали знайомі й що я бачу за ЗМІ, поки все зводиться до заочної перепалки.
Байден запевняє: мої заявления є хибними. Хоча всі мої слова — це чиста правда.
— Правда ли, що нещодавно ви давали інтервю американському телеканалу ABC, де заявили про те, що вам закрили в'їзд до Америки?
— Так, але в ефірі це й більшість фрагментів нашої двогодинної розмови в сюжеті так і не показали.
— Так що сьогодні з вашою американською візою?
— Дозвольте розповісти, як було. Раніше у мене була американська виза, а 8 січня 2019 року я звернувся до посольства США щодо її продовження. В Америці проживає моя дочка, онуки… Я зібрав усі необхідні документи, а дочка надіслала запрошення, уточнивши — під час перебування буду жити у неї. Далі діяв відповідно до встановленого порядку: прийшов на співбесіду до офіцера безпеки. Він мені повідомив, що ніяких претензій нібито до мене немає, але є питання.
— Можете розповісти конкретніше?
— Офіцер запитав у мене: «Ви робили медичну операцію в Америці?». Я відповів, що так, такий факт мав місце в 2015 році.
Одразу уточню — тоді я дійсно прилетів до США на обстеження. Уже після прибуття виявилася невідкладна необхідність хірургічного втручання. Я уточнив, яке відношення дана ситуація має до моєї візи, після чого у мене запитали: «А хто платив за цю операцію?».
— Тобто виник питання про джерела походження коштів для операції?
— Формально так. Але це надуманий привід. Говорю відверто — у момент приїзду до США в 2015 році мені не був поставлений діагноз, низка моментів підтвердилася пізніше. І звертаю увагу на явний абсурд — якби ми тоді не оплатили послуги лікарів, ніхто б не робив операцію, адже правильно? Так, це коштувало певної суми й таких грошей у мене з собою, природно, не було. Але, дякую дочці й знайомим, кошти знайшлися. Інший момент — що згідно з моєю ж офіційною декларацією (а вона є у відкритому доступі), у мене наявні певні капітали, вони абсолютно легальні й з них сплачені податки в Україні. Але коли я просив у офіцера безпеки посольства — «Мені що, варто принести платіжку з лікарні й виписку з декларації?», щоб мені відкрили візу, він лише потупив очі.
Мій паспорт півроку лежав у посольстві… Але коли нещодавно я знову звернувся до посольства, мені надіслали папір, де лише говориться — моє питання й досі на розгляді. При цьому ніяких платіжок надавати вже не вимагають. Якась «хімія»…
— Намікаєте на те, що за цим усім стоять махінації Байдена?
— Вважаю, що таким чином Байден перешкоджає моєму приїзду до США. Впевнений, що він усвідомлює — якби мене запросили до Сенату, то там я дав би показання по суті того, що розповів вам раніше. Є й інший нюанс. У мене купа друзів в Америці — однокласники, знайомі й так далі… З їхньою допомогою я почав з'ясовувати, в чому причина проволочок з візою щодо мене. Виявилося, що мене внесли до «чорного списку» Держдепу. Я потрапив до переліку осіб, яким не велено давати «зелене світло». Припускаю, що за цим усім стоїть Байден.
— Давайте повернемося до українських реалій. Новий президент Володимир Зеленський у своїй інаугураційній промові сказав, що його не влаштовує нинішній генпрокурор Юрій Луценко…
— …і правильно заявив.
— Але до розгляду поданого про його відставку, схоже, аж до обрання нового складу Верховної Ради справа не дійде. І існує інтрига — хто прийде після Луценка. Ви й досі налаштовані повернутися на цю посаду?
— Усі мої документи (скарга, де Шокин вимагає визнати незаконним його звільнення з посади генпрокурора) й досі лежать у ЄСПЛ. Лише за результатами цього процесу можна буде говорити конкретніше. Буде лише за законом — чекаємо рішення Європейського суду з прав людини.
— Шукати справедливості у вітчизняних судах ви більше не хочете?
— Раніше, і це я напевно знаю, усі рішення, які проходили в Україні по моїй справі, гальмувалися попереднім керівництвом країни. Чому? Мені складно сказати. Але всі слухання звелися до обговорення відверто надуманого мотиву — нібито я пропустив строк позовної давності… Це нісенітниця, тому що я дійсно не знав деталей того, як голосували за подання про мою відставку. І лише після того, як отримав усі документи з Верховної Ради про неперсональне голосування по цьому питанню, звернувся до суду… Я не вважаю, що позовна давність порушена.
— Порошенко й його команда ставили команду суддям, щоб не дати вам шанс повернутися на посаду?
— У мене немає прямих доказів. Але з того, що я знаю — все було саме так. Вони не хотіли, щоб це сталося.
— «Вони» — це Порошенко або хтось ще?
— Порошенко, зокрема, не хотів.
— Тим часом у ваших спробах повернути крісло голови ГПУ вже намітився інший конкурент. Поговорюють, що «фаворитом» нинішнього Офісу президента на посаду генпрокурора вважається ваш колишній заступник Віталій Касько. Ви з ним щільно спілкувалися, а потім посварилися.
— По-перше. Віталій — дуже грамотний юрист, у цьому немає ніяких сумнівів, включаючи й мене. Раніше я говорив: «Дуже шкода, що «завдяки» колишньому заму голови ГПУ Давиду Сакварелідзе й іншим особам він докорінно змінився, коли в 2015 році йому пообіцяли посаду генпрокурора. Якщо говорити без урахування цього моменту, то як генеральний прокурор він буде цілком нормальним — це фахівець. Незалежно від персоналій: сьогодні в правоохоронній системі гостро потрібні професіонали, які знають свою справу. І якщо він стане генпрокурором, я це вітатиму.
— Давайте повернемося до подій 2 листопада 2015 року, коли стався нібито замах на вас. До преси вийшов ваш заступник Анатолій Матіос…
— Є такий, якийсь тепловізор придумав…
— Пізніше сказав, що й «на сонці бувають плями». Так було чи замаху на Шокина?
— Дозвольте розповісти, як все було насправді. Точно за часом уже не пригадаю — але на годиннику було 21-21:30, ми з моїм помічником перебували у мене в кабінеті, де проводили робочу нараду. У цей момент мені дзвонить телефон, набирає міністр закордонних справ Павло Климкін. Говорить: «У вас що, стріляють?..». Я відповідаю, що нічого такого немає, але в цей час мій помічник підбігає до мене, хапає за руку й тягне з кабінету.
Говорить, що дійсно щось відбувається. Прибігла охорона, потім приїхала СБУ — вони виявили три кульові отвори в рамі вікна кабінету з зовнішнього боку. Я одразу сказав слідчим — якби мене дійсно хотіли вбити, то напевно зробили б це. І ліквідували б точно не в робочому кабінеті, адже я ходжу по вулицях, я звичайна людина. Спустя майже чотири роки для мене все так само неясно — це був замах, загроза, попередження, профілактика з чиєїсь сторони? Але те, що реальна загроза моєму життю існувала — це правда. Така загроза є й сьогодні, якщо до цього підходити об'єктивно. А по тим подіям, наскільки мені відомо, слідство й досі йде.
— А є думка, що це була провокація й «підстава». Якщо так, то брав ли у ній участь ваш заступник — головний військовий прокурор Анатолій Матіос?
— Вважаю, що Анатолій Васильович — ефективний прокурор, і в своїй галузі він дуже сильний фахівець. Вважав тоді й сьогодні: він може й далі працювати в цьому напрямку. Колись у мене були гарячі баталії з президентом щодо Матіоса. Я його відстоював.
— Порошенко вимагав його звільнити?
— Він ставився до нього негативно, скажімо так. Я ж завжди переконував його в протилежному. Матіос гідний слідчий і прокурор.
— Інший ваш зам, який усидів у своєму кріслі при Луценку — це Юрій Столярчук. Його називають членом вашої команди, але рапорт про звільнення добровільно він так і не подав.
— Я ніколи не ставив таке завдання, що зами повинні піти слідом за мною. Я не прихильник методу тиску, кожен обирає свій шлях. Тому Юра не пішов? Тут він сам знає, мабуть. Чому його Луценко не прибрав? Тут все очевидніше — Юрій Вітальйович нічого не розуміє в роботі, а Столярчук — це сильний слідчий і професіонал. Його я пропонував на посаду генерального прокурора.
— Президентові Порошенку?
— Так.
— Що сказав на це вам Порошенко?
— «Добре». Тепер, мабуть, уже можна розповісти про це… Коли мене вже спроваджували, виник питання, хто буде наступним генпрокурором. «А кого б ти хотів?», — запитав у мене Порошенко. Я відповів, що лише нормального прокурора. — «А у вас є такий?» — «Є, Столярчук». — «Запроси його».
— Що далі?
— Я позвонив Юрі, він приїжджає в кабінет президента, де ми сиділи втрьох — Порошенко, Столярчук і я. Президент запитував так, звертаючись до нього: «Віктор Миколайович вирішив йти, і пропонує тебе на посаду генерального прокурора. Як ти на це дивишся?» Юра відповів: «Як скаже Віктор Миколайович, так і буде». Президент тоді підійшов до Столярчука, обняв його й сказав: «Юра, я радий, що ти згодився бути генеральним прокурором».
— Що ж далі пішло не так?
— Не знаю. Японія (раніше Шокин говорив, що Луценко на колінах випросив собі посаду голови ГПУ під час візиту в Японію), або повна брехня. Японія ж була набагато раніше цього… Петро Олексійович, на жаль, мене обманув. Знаючи, що генпрокурором не буде Столярчук, а вже домовлено з Луценком, він мене банально обманув. Мені було дуже неприємно, коли я це зрозумів.
— Лише в цьому обманув, чи таких ситуацій було більше?
— Це лише наші з ним взаємовідносини. Нехай вони такими й залишаються.
— Ви продовжуєте спілкуватися з Порошенком?
— Ні. Ми не спілкувалися вже дуже довгий час. З того часу, як мене звільнили.
— А з Луценком?
— Пару разів бачився.
— Він не висловлював вам претензій?
— За що? Він мені «спасибі» повинен сказати за те, що я тихо й спокійно пішов! А не став налаштовувати своїх знайомих і друзів, які й сьогодні працюють у Генпрокуратурі, проти нього.
— За вашими даними, Луценко намерен усидіти у своєму кріслі й після парламентських виборів?
— Ви ж бачите за його характером, хто такий Луценко… Як тільки президент Зеленський сказав, одразу міністр оборони Степан Полторак написав рапорт, міністр закордонних справ Павло Климкін дав заяву… Я б без усяких розмов зробив так само. Якби Луценко був порядною людиною, то після промови Зеленського (і навіть при відсутності голосів у парламенті за його відставку) він повинен був піти у довгу відпустку… Як мінімум.
— Одним із найпам'ятніших епізодів вашої роботи в ГПУ стало виступлення в парламенті з поданням про зняття недоторканності з нардепа Ігоря Мосійчука. Парламентарія заарештували, але далі він вийшов на волю. І сьогодні говорить, що ви сфальсифікували його справу.
— Історія з Мосійчуком крайне проста. Були матеріали СБУ у реалізації, причому вони займалися не його розробкою як нардепа, а інших людей. І під час проведення НСРД та оперативних заходів вийшли на ситуацію з ним. Мали місце неодноразові епізоди хабарництва — на відео у Верховній Раді ми продемонстрували лише один із них. Це все правда, і там ні грама фальсифікації. Так, він брав хабарі.
— Так чому сьогодні Мосійчук на волі?
— Виникло дві проблеми. Перша: коли я зачитав матеріали й показав фільм про вчинене правопорушення, то відав подання про зняття недоторканності з Мосійчука в руки тодішньому спікеру парламенту, а сьогодні — прем'єр-міністру Володимиру Гройсману. Очікував, що депутати розглянуть його за процедурою, дадуть Мосійчуку слово, але вийшло інакше — питання одразу поставили на голосування. Я був здивований цьому, адже парламентський комітет навіть не розглядав ситуацію… Не знаю, чому й ким у президії парламенту було прийнято рішення про таку поспішність, але саме це й послужило однією з причин процесуального характеру, коли рішення про зняття недоторканності з Мосійчука й визнали незаконним. Де-юре це правильно. Але є й другий момент — а чому справа не пішла далі?
— Чому?
— Луценко, не знаю з якої причини, не дав їй ходу. Там були ще епізоди про хабарництво, крім тих, що були показані у Верховній Раді мною. Треба було провести експертизи, очні ставки й йти далі. Але чомусь Юрій Вітальйович вирішив інакше… Що рухало ним — не знаю.
— А що послужило каталізатором для вас працювати в системі ГПУ, коли ваша дочка Татьяна Горностаєва стала заступником прокурора Одеської області? Причому низка її близьких також займали відповідальні посади?
— Розповідаю всю цю історію, як вона є. Коли я одружився вдруге, у моєї дружини була дочка Татьяна (сьогодні носить прізвище Горностаєва). Коли Татьяні виповнилося 16 років, вона мене запитала: «Ти не проти, якщо я візьму твоє прізвище?». І написала заяву в РАЦС, після чого взяла моє прізвище й по батькові. Я її ніколи не усиновлював, вона не є моєю дочкою за кров'ю чи якось інакше. Вона лише взяла моє прізвище. Далі — у неї було перше заміжжя, потім друге… Так буває, це життя. Але її другого чоловіка, Алексія Горностаєва, я й по сей день ні разу в очі не бачив і ніколи не спілкувався. Як і з його батьком, Миколою Горностаєвим, екс-замом прокурора Дніпропетровської області.
Говорити про те, що це родинні узи, які мені приписували — включаючи нардепа Сергія Лещенка — неправда. Таня ніколи не була мені дочкою. Я з нею спілкуюся раз на рік, і то не кожен рік. І повторюю — з її чоловіком і Горностаєвим-старшим не знайомий і ніколи не спілкувався. Хтось придумав міф, що ми родичі.
— Натомість у реальності є історія вбивства нашого колеги Павла Шеремета. Справа й досі «висить». Але вже після своєї відставки ви стверджували, що знаєте, як вийти на замовників злочину. Однак нових сигналів по розслідуванню цього злочину суспільство й досі не отримало.
— Їх і не буде…
— Чому? І хто насправді стоїть за смертю Шеремета?
— Прізвище публічно називати я не буду. Але я припускаю й, як говорив раніше, практично впевнений… Щоб сказати з гарантією, необхідно провести слідчі дії певного характеру. Причому там абсолютно мало треба зробити. Я вже пропонував, що для цього необхідно — просто повернути групу, яка розслідувала справу про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе… Ті, хто ведуть справу Шеремета, мене прекрасно зрозуміли.
Я зустрічався з колегами, які вели історію по Гонгадзе — вони вважають, що в моїх словах є, як мінімум, значна доля правди. Це не 100%, і треба це перевірити — все займе місяць, не більше. Тоді можна було б поставити крапку в цій справі. Зв'язок між цими справами, ймовірно, є.
— До замовлення цього злочину причетний один із народних депутатів?
— Можна сказати й так. Людина, яка, як я вважаю, в цьому брала участь як замовник, займала раніше й займає сьогодні досить високу посаду.