Зміна влади завжди супроводжується переділом власності. Саме супроводжується, а не передел власності слідує за зміною влади. Іноді передел починається раніше. І різати собі горло канцелярськими ножицями іноді починають раніше, ніж оголошені результати виборів. Якщо перший мирний Майдан супроводжувався гучними самогубствами як симптомами цього переділу, то другий, трагічний, був менш багатий на самогубства. Але передел був жорсткіший. Нинішній, віртуальний Майдан, та ще й з елементами зміни зовнішнього управління, супроводжується переділом власності «під чужим прапором». І це правильно. Однак через те, що виконавці наші, як завжди з розряду тих, кому доводиться працювати, чужі прапори виглядають неконвінцивно. Як, наприклад, «гучна» справа про викриття страшного хакера abdallah, він же Михайло Ритіков, який, за «відомостями СБУ», є одним з титанів, що тримають на своїх плечах весь Darknet.
Найбільш зворушливим у вчорашньому брифінгу СБУ був Іван Баканов. Справжній Альоша Карамазов, що потрапив на похмуру гей-тусовку. Лише останній негідник не посочуває йому і не бажає йому вижити в цій клоаці. Але почнемо з відео. СБУ стверджує, що на відео — якісь «хакерські сервери». Угу, тільки схоже, що «хакери» нічого не хакували, а просто «біткоїни» виробляли. І керував ними давній агент СБУ (примусово) Ритіков. Якого раптом СБУ несподівано «викрила». До речі, вже вдруге чи втретє. Це можна розповідати Баканову. Він добрий і наївний — повірить. А насправді почався новий передел власності. Майнінгова ферма великої людини зі старої влади знайшла нового господаря з нової влади. А за успішне проведення цієї «операції» пан Кулешов став начальником ДКІБ СБУ. Щоб у повну силу займатися тим, чим займався все життя — вимаганням і грабежем в IT. Це називається — діджиталізація.
Історія Ритікова в принципі типова для IT-злочинності. Кмітливий хлопець ще в молодості вирішив добре заробити і займався досить забороненими темами на кшталт кардингу. В результаті потрапив на гачок до «конторських». Які почали його доїти різноманітно, а для переконливості ще й американцям вирішили доповісти, що за їхньою наводкою спіймали страшного хакера і суворо його на батьківщині покарають. Використовували Ритікова для різноманітних «особистих справ», але іноді й на користь країни. Коли-небудь розповімо й про це. Але не зараз.
Ритікову не пощастило в тому, що він потрапив у руки бувшому першому заступнику начальника ДКІБ СБУ Миколі Кулешову за прізвиськом «Пельмень». Людині недалекій, але алчній. Ось що писали про «Пельменя» колеги ще в 2014 році. «Прийшовши на свою посаду, він знайшов слабку ланку — Сергія Секунова, який в обмін на збереження своєї посади, здав усі теми попереднього керівництва і пообіцяв грошову винагороду щомісячно. Але Коленька й на цьому не зупинився. Він вирішив відновити стару тему, через яку він був люстрований з оперативної посади в 2009 році, а саме незаконну терміцію міжнародного трафіку іноземних операторів зв'язку на території України.
Маючи можливості займаної посади, він звернувся до братів Карпенків (з якими працював і крив до 2009 року) відновити незаконну схему по терміцції трафіку, чого з успіхом і добився. Він забезпечив їх відмінним обладнанням, інформацією від операторів зв'язку і створив усі умови для їхньої плідної роботи, а також абсолютного спокою, оскільки професійні оперативні працівники, які з цим боролися, були «люстровані», а на їхнє місце поставлені молоді спеціалісти, яким Микола Кулешов нібито розповідає, як необхідно боротися зі злочинністю. На сьогоднішній день Микола Кулешов вважає, що понад 500 каналів нелегального зв'язку нібито зовсім не помітні для операторів. Думає, що забезпечення перших осіб служби та внутрішньої безпеки безплатними пакетами операторів дають йому можливість безкарно вчиняти злодіяння всупереч інтересам держави і почуватися правителем у ДКІБ».
Зрозуміло, що клеплять завидущі, але терміція — тема, на якій ДКІБ і сателіти в СБУ кормилися масово й жирно. Спеціалізувався на цій темі й Олег Фролов, нині звільнений, але задоволений. А може й ні, після вчорашнього брифінгу. У цьому питанні у нас поки немає єдиної думки. Але терміція — терміцією, а майнінг давно вже став (одразу після Форексу) ідеєю фікс багатьох просунутих правоохоронців. Не тільки, до речі, «конторських».
Для кого майнив Ритіков? Навряд чи для себе. Його становище давно вже стало становищем старшого в конторській «шарашці», не більше. Причому, враховуючи, що «ферма» працювала на дуже серйозних людей, Ритіков був цілком спокійний за своє майбутнє. До того ж мав справжні заслуги перед країною на початку війни. Але влада ще не змінилася повністю, а передел почався. І історія Ритікова — це лише один епізод, який дурно засвітили «конторські» з кар'єрних міркувань.
Як там говорилося, «Комунізм — це радянська влада й електрифікація всієї країни»? Так ось нова Україна, яку ми скоро побачимо, — це світ, безлика влада й майнінгізація всієї країни. Можливо, автор просто перебрав медичного канабісу. А може фінфішер виявився на подив хороший. Час і розтин покажуть. До речі, а як там живе пан Шайлеш Кумар Джейн? Він ще під крівлею «конторі» чи вже переступили? Але ось громадянин Кулешов…. Неправильно поступив громадянин Кулешов, здавширади кар'єри свого агента, який годував його 10 років. З таким ставленням до апарату… Втім, про що я. Тим більше, що Кулешову не вперше. Ось ще одне чудове відео, на якому Кулешов так само радісно «зливає» свого ж агента нібито за організацію «антимайданних» груп у мережі. Однак насправді все це дрібниці порівняно з глобальною «діджиталізацією». Електроенергія у нас дешева, а на майнінг пан Ахметов напевно ще й «зелений тариф» включить.
І заживемо! Але не ми. А поки будемо спостерігати. Здається мені, що історія з Ритіковим лише перша ластівка. І що цього разу обійдеться без польотів з вікон уві сні й наяву, наполегливих самогубств та іншого. Адже йдеться вже не про Фонд госмайна, а про речі більш піднесені, на кшталт Фонду госмайнінгу.
Михайло Ритіков звернувся до Служби безпеки України зі скаргою, в якій виклав обставини, що мають ознаки злочину. За його словами, 1 квітня 2015 року за дорученням заступника начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави в сфері інформаційної безпеки полковника Миколи Валерійовича Кулешова у нього відбулася зустріч із начальником другого управління ДКІБ СБУ України полковником Павлом Миколайовичем Лавриком.
Під час зустрічі Лаврик натякав на комерційну підоснову їхніх відносин, залякуючи тим, що якщо не буде «повністю» налагоджено контакт, йому не дадуть легально та законно працювати на території України. Крім того, кожен місяць у нього вдома та у його родичів будуть проводитися обшуки та виїмки. Йому також погрожували примусовим видворенням за межі України на територію третіх держав та передачею правоохоронним органам цих держав.
Наступного дня, 2 квітня 2015 року, вранці близько 10:15, у Ритікова знову відбулася зустріч із Лавриком за дорученням Кулешова. На зустрічі Лаврик запитав, чи остаточно він подумав над своїми словами та чи не бажає він сказати «правду» і погодитися на повне «співробітництво» з ними. Ритіков пояснив, що все було сказано при попередній зустрічі, і більше йому додати нічого. На що Лаврик відповів, що з цього часу його співробітництво зі Службою безпеки України можна вважати припиненим, а також що його буде притягнуто до відповідальності.
За словами Ритікова, Лаврик не володів ситуацією, а виконував наказ Кулешова. Ритіков наголошував, що він ніколи не відмовлявся допомагати СБУ на тому рівні, на якому він це може робити, і готовий й надалі робити все від нього залежне для зміцнення інформаційної безпеки в державі. Про це свідчать навіть обставини, що на той момент СБУ продовжувала використовувати його обладнання для задач, спрямованих на забезпечення національної безпеки України. Проте вилучення цього обладнання може вплинути на державну безпеку.
Ритіков звернувся до Генеральної прокуратури України зі скаргою про вчинення дій, які містять ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 189 Кримінального кодексу України. Він просив прийняти та невідкладно зареєструвати його заяву про вчинення злочину до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати досудове розслідування у формі досудового слідства по факту вчинення Кулешовим та Лавриком дій, які мають ознаки злочину, та повідомити його письмово про початок кримінального провадження.
Михайло Ритіков — молодий український підприємець, який протягом тривалого часу займається хостинговими послугами, тобто за плату надає своїм клієнтам по всьому світу фізичний простір на серверах, де вони можуть розміщувати необхідну інформацію. Однак з 2009 року його життя змінилося, коли ним зацікавилися США і, вважаючи його хорошим кандидатом, вирішили схилити його до співробітництва.
Для мінімізації ризику відмови США зробили все, щоб перетворити його життя на мучення, тим самим «підказавши» правильне рішення раптово виниклих проблем. Для цього Михайла штучно прив'язали до групи російських хакерів, які займалися крадіжкою номерів кредитних карт, і під прикриттям цієї справи оголосили його в міжнародний розшук засобами Інтерпола, позбавивши по суті можливості вільно переміщатися світом.
Метою наступного кроку, ймовірно, було заблокувати його бізнес, принаймні на час позбавивши його можливості працювати. Для цього за один день правоохоронними органами України за дорученням США було проведено шість обисків у квартирі Михайла та його родичів. Була вилучена практично вся мобільна та комп'ютерна техніка, документи, носії інформації тощо без розбору, яким чином вилучуване майно стосується хостингових послуг, всупереч прямому припису судового рішення.
Михайло вперше дізнався про те, що він цікавить США, а також про російських хакерів, з якими він, нібито, проворачував незаконні операції. Повторно подібна «операція по захопленню майна» була проведена вже в 2016 році, коли правоохоронці з незрозумілих причин вилучили навіть фотоапарати та особистий планшет дружини Михайла, не пояснивши, яке навіть потенційне відношення вона може мати до послуг хостингу. Правоохоронці також не змогли відповісти на питання, як нова куплена після перших обисків техніка може стосуватися подій 2009 року.
При цьому США з 2009 року й до сьогодні не виявило жодного бажання допросити Михайла, отримати від нього якісь пояснення. Навіть працівники ФБР, присутні під час проведення обисків, напрочуд відмовлялися як-небудь коментувати те, що відбувалося, посилаючись на те, що по приїзду Михайла в США з ним будуть обговорюватися умови й формат співробітництва.
Ещё в 2014 році Михайло був затриманий на кордоні Республіки Беларусь як особа, розшукувана за лінією Інтерпола, коли їхав проведати родичів. Але, пробувши в ув'язненні 40 днів, був відпущений, оскільки США не виявило бажання ініціювати питання екстрадиції й взагалі ніяк не відреагувало на запит Республіки Беларусь.
Чи розумним є таке поведення у разі, якщо країна насправді підозрює людину в учиненні злочину й хоче притягнути її до кримінальної відповідальності? Чи було бездіяльність США наслідком відсутності обґрунтованих звинувачень, які вони мали б висунути Михайлу у разі його доставки на територію США в порядку екстрадиції?
З 2014 року Михайло вимушено перебуває на території України. Згідно з українськими законами він не може бути виданий США як громадянин України. Водночас без ініціативи США кримінальна справа щодо нього не може бути передана в Україну для прийняття в ній остаточного рішення. США, природно, в такому розвитку подій не зацікавлені, оскільки не досягають таким чином поставленої мети. Змусити їх передати справу не може ніхто, оскільки США не прийняли юрисдикцію жодних міжнародних органів, включаючи судові.
Ураховуючи це, він звернувся за захистом до правоохоронних органів країни свого громадянства з проханням дати правову оцінку його незаконному переслідуванню з боку США як громадянина України. І тут зіткнувся з іншою проблемою — а саме відсутністю якогось інтересу до його справи й його проблеми.
Реєстрації кримінальної справи за його зверненням адвокатам довелося добиватися кілька місяців, хоча за законом ця процедура не мала займати більше доби. За понад три місяці так званого розслідування слідчий не тільки не знайшов часу самостійно провести хоч якісь процесуальні дії, але й напрочуд ігнорував будь-які звернення представників Михайла. Тримаючи кримінальну справу в стані «заморозки» близько півроку, слідчий взагалі вирішив її закрити, змусивши Михайла й його представників знову намагатися добитися справедливості у служителів Феміди.
Особливий інтерес викликає питання, куди подівся все майно, яке було вилучено у Михайла та його родичів у 2009 і 2016 роках. Генеральна прокуратура України в один голос зі Службою безпеки запевняє, що все-все було передано в США в матеріали кримінальної справи. Але в руки представникам Михайла потрапив цікавий документ, у якому Генеральна прокуратура України звертається до Служби безпеки України й, посилаючись на лист Департаменту юстиції США, говорить про те, що останні зробили копію необхідної для справи інформації й повертають назад усі фізичні носії для зберігання в правоохоронні органи України. Далі кінці обриваються, надавати якісь підтверджуючі документи як ГПУ, так і СБУ наголо відмовляються.
По цих обставинах НАБУ й ГПУ вже зареєстровані кримінальні провадження по факту можливого присвоєння майна Михайла та його дружини українськими правоохоронцями після його повернення з США. Таким чином, уже протягом понад восьми років завдяки стараннями «оплоту демократії» й бездіяльності української правоохоронної системи молодий український підприємець вимушений жити в стані невизначеності.
Він не може бути впевнений у безпеці свого переміщення світом, оскільки всупереч запевненням Інтерпола про те, що станом на 2017 рік у міжнародному розшуку не значиться, фактично ніщо не може перешкодити США ініціювати його повторне появлення в ньому. Він позбавлений можливості вільно займатися підприємницькою діяльністю, оскільки не може передбачити, коли в черговий раз США вирішить «натравити» на нього українські правоохоронні органи для проведення чергового обиску, які знову вилучать усю знову куплену для роботи техніку.
Скільки років буде тривати така своєрідна «вербування» з боку США, сказати важко. При всьому цьому він позбавлений можливості отримати належний захист своїх прав як людина й громадянин як від національних, так і від міжнародних органів.
Чи можна собі уявити таку ситуацію в епоху верховенства прав людини? Виявляється, що так. Виявляється, що в той час, коли європейські держави намагаються посилювати гарантії невід'ємних прав людини й приводити свою систему правозастосування у відповідність з практикою Європейського суду з прав людини, США обрала позицію залишатися пасивним спостерігачем, демонструючи подібними приватними випадками, що правами окремої людини можна легко пожертвувати у разі, якщо державні органи знаходять у цьому для себе якийсь інтерес.