Розмірковування про ведення збройного бізнесу спонукало вчорашня заява президента Зеленського на засіданні Національної ради з питань антикорупційної політики. Дуже цікаво, але генпрокурора Луценка на це засідання не запросили з причини — цитата: «занятям антидержавною діяльністю та саботуванням розслідувань кримінальних справ щодо злочинів, вчинених представниками влади, що йде». Достатньо, щоб зрозуміти ставлення до чиновника, який досиджує на своєму крісті останній місяць, можливо півтора, а далі — невідомість: може в недалекому майбутньому згадати тюремну баланду, якщо за результати його роботи в Генпрокуратурі візьмуться справді фахівці-юристи, а можуть і відпустити на волю, щоб не створювати ефект переслідування попередньої влади. Але мова піде не про це, а про справедливе обурення нинішнього Гаранта щодо величезних виплат посередникам при здійсненні зовнішньополітичних контрактів у збройному бізнесі. Пропоную підійти до цього питання не з позиції новачка.
Що ж дуже важливо при здійсненні сучасного легального збройного бізнесу насамперед? Відповідь фахівця практично передбачувана — такого не буває, оскільки світова конкуренція на ринку озброєнь величезна і застосування стопроцентних «чистих» легальних відносин фактично не практикується жодною країною світу. Неможливо виграти міжнародний контракт, використовуючи, наприклад, подібність до української платформи «ProZorro», оскільки в цьому специфічному та складному бізнесі першорядне значення мають: міжнародна репутація продавця зброї; новизна виробу, його тактико-технічні характеристики та надійність у експлуатації; наявність професійної довіри між партнерами — а вже потім відпускна ціна продавця. Якщо потенційні продавці мають схожість за вищеперерахованими критеріями, тоді в боротьбу між продавцями вступають так звані «посередники» — агенти, які мають офіційний мандат від потенційного продавця. Це, як правило, люди з військових кіл, або колишні високопоставлені військові, рідше — політики, які недавно покинули свої насиджені місця з різних причин.
Але що дуже важливо — політики, які не втратили в цей потрібний момент свого впливу, а до слова яких по-прежньому прислухаються нинішні керівники того чи іншого військового відомства і, немаловажно, від якого нинішній військовий керівник може особисто отримати фінансову винагороду за свій «правильний» вибір чергового продавця. Вибачте, але такий «поділ» відбувається практично завжди, і продавець, по правді кажучи, в цьому теж зацікавлений, оскільки це дійство підвищує його шанси на підписання основного договору. Довго розповідати про це, краще й наочніше побачити, як це працює у відомій кінострічці «Торговець зброєю». «Але там же приватне підприємство!» скаже дотошний читач, і це фактично неприкрита корупція — і буде правий. Але, заперечимо ми — правила роботи фактично такі самі й з державними компаніями. І це «впертої правда» цього бізнесу, яку за замовчуванням визнають усі країни-учасниці, навіть її лідер — США. Головне питання тут — «чистота роботи» саме посередника, оскільки він сам може опинитися в кримінальній справі й підвести під статтю продавця.
Тому його робота й коштує, на жаль, недешево. Українська історія збройного бізнесу знає чимало подібних історій. Не розкриваючи особистостей, можемо сказати, що один наш посередник навіть сидів у тюрмі протягом 3-х років в одній із південних країн Європи за свою роботу — сприяв підписанню контракту, в якому Україна перемогла Росію на її традиційному ринку. Помста за програний багатомільйонний контракт був ось такий неприємний для посередника і для нас загалом результат. А якщо згадати всі нюанси подвійного захоплення судна «Фаїна» сомалійськими піратами у 2008 р. (зі зброєю та військовою технікою на борту) і ліванцями у 2013 р. (з автомобілями на борту), де був встановлений чіткий російський слід у «наводці» на захоплення. Хороші позиції російської спецслужби в світовому збройному бізнесі визнані всіма країнами — недарма Росія вже довгий час займає у світовому рейтингу торгівлі зброєю другу-третю строчку. Але всі ці події в минулому, яке невідомо більшості наших читачів, оскільки інформація в пресу з цього приводу раніше практично не проскальзувала, або надавалася дозовано, а «варилася» лише всередині підрозділів спецслужби, яка має до цього питання безпосереднє відношення.
Що ж стосується України, то був навіть період у 2006–2009 роках, коли наша країна у світовому рейтингу торгівлі зброєю займала високе 4-те місце, а зараз у 2019 р. знаходиться на 12-й позиції. Падіння почалося практично з приходом до влади у 2010 році Януковича, але його команді вистачило терпіння й розуму не одразу вигнати топ-менеджерів збройного бізнесу, а направити до них на роботу своїх заступників, які вивчили й зрозуміли «матчасть», а вже потім «оседлали» всі фінансові схеми й потоки й в кінцевому підсумку очолили процес. Причин падіння рейтингу України дуже багато й численні військові експерти всіх мастей регулярно цю проблему висвітлюють. Починаючи з кадрового складу наших топ збройних торговців — від учнів-професіоналів першого директора «Укрспецекспорту» Валерія Малева й закінчуючи «усушкою» складів радянського озброєння на українських складах. Все це правда, як і те, що складно собі уявити, щоб у 2014 році став головним збройним продавцем країни простий дилер з продажу легкових автомобілів — Р. Романов. Його вибрали й призначили два друга бізнесмена — Порошенко й Гладковський, за головною перевагою — «безхребетністю» й готовністю виконувати будь-які завдання, не задаючи «дурних» питань.
Про фінансову сторону спеціально помовчимо, оскільки все зрозуміло без слів. Він і інші особистості відомі — немає сенсу витрачати на них час. До чого приведе така кадрова політика в майбутньому було зрозуміло фахівцям одразу. Думки розходилися лише в часовому проміжку й мірі покарання для українських учасників збройного бізнесу при використанні фінансових схем при них зокрема й для держави Україна загалом. Фактично ніхто не очікував, що у лютому 2019 року, напередодні важливих президентських виборів, журналісти-розслідувачі з Bihus.info буквально «взривають» інформаційну бомбу, яка змете з насиджених фінансових позицій і схем високопоставлених чиновників типу О. Гладковського й директорів дочок «Укроборонпрому», а також державних військових заводів. Більше того, ця «інформаційна бомба» внесла практично вирішальний внесок у повторне невибрання на президентський пост П. Порошенка, зробивши його «невприйнятним» на цій посаді для більш ніж 73% виборчого населення країни. Зняття з посад, звичайно, дуже неприємно, але уникнення кримінальної відповідальності за причетність до незаконних збройних бізнес-схем усіх фігурантів — ось нагальне питання сьогоднішнього дня.
Ступінь їхної відповідальності, безумовно, різна, яку й повинні встановити правоохоронні органи України й суд, якщо не зараз, то в недалекому вересневому майбутньому. Якщо це «зло» залишиться непокараним — воно обов'язково повернеться — ця аксіома відома всім, але часто з недомислу ігнорується. Знову ж таки, за офіційною інформацією від ГПУ (знову привіт Юрію Вітальйовичу), їм було відомо про більшість зловживань і порушень у фірмах-експортерах ще з 2015 року. Вони нібито вели оперативну розробку багатьох фігурантів цих незаконних схем і готувалися от-от їх арештувати, а журналісти їх випередили, викинувши в медіа-простір свою «інформаційну бомбу». Те, що в збройній справі й контрабанді замішаний син високопоставленого чиновника Гладковського, батько якого є багаторічним другом і бізнес-партнером президента Порошенка ще зі старої фамілії Свинарчук, стало крайне небажаним і утруднювальним фактором для ефективного й швидкого розслідування. Потрібно було терміново «вивести» з кримінального процесу сина чиновника, а заодно з ним — і його спільників, від греха подалі.
По-іншому не можна, а то почнуть говорити. Питання зв'язку Гладковського-молодшого з двома засвіченими учасниками-виконавцями збройної контрабанди й хищень оборонного бюджету — А. Рогозою й В. Жуковим — «читається» навіть не професіоналами. Арешт, допит і поміщення в СІЗО всіх трьох фігурантів на 60 діб, де потім послідувало б проведення законних слідчих дій — міг би фактично гарантовано не лише розкрити весь «схематоз» заробляння «брудних і кривавих» грошей, але й прямо вивести на старшого Гладковського, який неодноразово згадувався в СМС-переписці й фактично тягнув на роль організатора всіх злочинних схем. А там, залежно від показань самого Гладковського (і можливого реального терміну ув'язнення), Гладковський-старший міг піти на угоду зі слідством і надати інформацію дуже неприємного, якщо не небезпечного характеру для Петра Олексійовича. Пам'ятаємо, що тоді в Україні ще не «легалізувався» юрист А. Портнов, і думка про заведення кримінальних справ на «Сідого Гаранта» взагалі здавалася злочинною.
У цьому зв'язку, як нам здається, «стратегічним кабінетом» імені вулиці Електриків, при безпосередній участі генпрокурора Луценка, було прийнято рішення спробувати збити громадський накал і показати роботу правоохоронних органів у збройній сфері, але з іншими фігурантами. Але результат повинен бути обов'язково — посадка в тюрму за вироком суду й гарне медіа-висвітлення цього процесу — як невтомна боротьба в цьому «чутливому» збройному секторі. Потрібно було терміново «виправляти» й «вирівнювати» похитнутий рейтинг Порошенка перед вирішальним волевиявленням народу 31 березня цього року. Юрій Вітальйович добре вивчив головне правило слідчих — потрібно розслідувати так, щоб не вийти на самого себе, тому ці «хлопці» були всіма способами ним медійно виправдані — договорився він до того, що контрабанда деталей для військової техніки це, виявляється, фактично було на благо українській армії. Загалом, як звичайно — «палкові промови» від Юрія Вітальйовича в черговий раз взяли недосяжну раніше висоту компетентності й експертизи в питанні.
Як не краще для переключення громадської думки з батька й сина Гладковських і Ко, а також ролі «козла відпущення» українськими правоохоронцями підійшло колишнє й нинішнє керівництво однієї з дочок «Укроборонпрому» — компанії «Спецтехноекспорт» (СТЕ) — Владислав Бельбас і Павло Барбул, плюс ще кілька колишніх працівників цієї структури. П. Барбул очолював СТЕ з літа 2015 року, а пішов влітку 2018 р., після чого його місце зайняв уже В. Бельбас. Обидва зараз фігуранти кримінальної справи й, як намагаються подати це ГПУ й НАБУ — злочинці, які мають відношення до скандалу навколо «Укроборонпрому». Оскільки основні події, які стали причиною їхнього кримінального переслідування, відбулися в період з 2014 по 2017 рік, то логічно буде зупинитися на особистості тогочасного керівника СТЕ Барбула. Павло Барбул прийшов в «Укроборонпром» у 2014 році: до призначення керівником «Спецтехноекспорту» очолював департамент управління активами держконцерну «Укроборонпром», а до цього — був керівником створеного з його участю у 2012 році ТОВ «Юридична фірма «Вокс Легум».
Як видимо, людина з «збройної системи», навчена й обучена, де можна «засхематозити». Чим не підходящий фігурант для «гасіння раптового пожежі»? Ні НАБУ, ні ГПУ, правда, не зупиняло, що в період роботи П. Барбула директором «СТЕ» загальний обсяг експортних контрактів держфірми «СТЕ» оцінювався понад 500 млн дол. США завдяки тому самому контракту, про який антикорупціонери сьогодні переважають не згадувати в пресі. Так, протягом 2014–2016 років компанії «СТЕ» через ДП «410 ГА» вдалося довести до кінцевого результату великий контракт вартістю в 400 млн дол. з ремонту й модернізації парку з 105 штук літаків Ан-32RE індійських ВПС, про що на своїй сторінці у ФБ розповів Барбул, очевидно переповнений гордістю за результат. Разом з тим, заради справедливості слід зазначити, що якість виконаної роботи авіаремонтним заводом ДП «410 ГА» була піддана критиці як з боку розробника літаків — ДП «Антонов», так і з боку індійського замовника — Міністерство оборони Індії. Тим не менше, контракт відбувся. Головним же дратівником для фіскальних органів і СБУ, а пізніше — детективів НАБУ, явилася жовтневою 2018 року інформація від журналістів «Bihus.info» про факт придбання матір'ю П. Барбула — Кариною Аватанасян, 14 соток землі й дому площею в 435 кв. м. в елітному селищі Козин через місяць після звільнення сина з посади директора «СТЕ».
Согласні, це сумнівно й це потрібно розслідувати. Але Барбул — теж не дурак, і регулярно подавав декларацію, куди вносив свою дуже високу зарплату й бонуси від роботи. Так що, грошей на таку дорогостійну покупку в нього вистачало. Але чому оформив дім на матір? Є справедливе питання — отримайте відповідь шляхом допиту. Фіскали раптово різко освіжили пам'ять, що, виявляється, ще восени 2017 року велася кримінальна справа за фактом розтрати 55 млн грн. шляхом виведення цих грошей за кордон як оплати комісійних послуг індійському посереднику, але на фірму, яка була зареєстрована в ОАЕ. Слідчі ДФСУ ретельно розбирали цю схему, але, очевидно, нічого надзвичайно кримінального встановити не вдалося, оскільки посередник міг указати будь-який свій банківський рахунок у будь-якій країні. Це його право. Тому це криміналізоване дело просто «пилилося» й не закривалося, а залишалося в провадженні «до кращих часів».
І ось ці часи «настали» раптово й різко у лютому-березні 2019 року, як тільки розслідувачі з Bihus.info оприлюднили відомий фільм про роль компанії «Опітіумспецдеталь» й сім'ї Гладковських, зокрема, в організації злочинних схем особистого збагачення на оборонній галузі країни. З цього ж фільму українське суспільство дізналося також і про небезкорисні відносини заступника директора НАБУ Гізо Углави й детективів НАБУ Д. Литвиненка й О. Борисенка й з фігурантами «Свинарчук-схем» А. Рогозою й В. Жуковим, у тому числі — з виключення з «чорних списків» Укроборонпрому компанії «Опітіумспецдеталь». Дізналося українське суспільство й про небезкорисну роль іншого працівника спецслужб — офіцера СБУ Москаленка, який теж за «малу частку» вирішував питання цих гірко-підприємців і не тільки. Але «за кадром» громадської уваги залишилася інша діяльність детектива НАБУ Литвиненка, який, виявляється, також раніше з 2016 року брав безпосередню участь у «розпутуванні» злочинної діяльності «СТЕ» часів директора Барбула. Так, детектив Литвиненко самовільно відправляв запити в Міністерство оборони Індії, у яких повідомляв про підозру чиновників «СТЕ» у хищенні державних коштів у особливо великих розмірах.
При цьому, на той момент ні процесуального статусу «підозрюваних» у тих чиновників, ні повноважень на самостійну міжнародну діяльність у НАБУ не було. Але Литвиненко пішов своїм шляхом і, можливо, прямо причетний до загрози зриву військового контракту з індійським міністерством оборони на 400 мільйонів доларів, про який антикорупціонери переважають не згадувати публічно. Про це буквально пару днів тому писали в розслідуванні Цензора. Замість «вибулої» України місце на індійському ринку озброєнь отримала б компанія з Росії.
Пам'ятаєте початок нинішнього повістування про те, як країни борються на світовому ринку озброєнь за кожен контракт? Тут Росії навіть не довелося б нікого кидати в тюрму — український чиновник сам, ніби, «облопухнувся». А так ли це: проста дурість, бажання відзначитися й заробити «зірочку» або гірше — робота на сторону ворога. Ці відповіді на ці непрості питання й повинна безсторонньо отримати оновлена СБУ, де при встановленні причинно-наслідкових зв'язків «індійського провалу» не буде задіяний опер Москаленко й йому подібні. Але на рівні нового керівництва держави Україна також повинно бути проведено розбирання — як так сталося, що з березня цього року після такого резонансу на всю країну й на весь світ (а про скандал навколо Гладковського писала й іноземна преса), після такої іміджевої шкоди державі Україна — жоден фігурант цього скандалу досі не знаходиться на лаві підсудних?
Ладно, лава — чому вони не ночують на допитах у СБУ, ГПУ, тому ж НАБУ? Як працівники останнього — нового й чесного антикорупційного органу, створеного за американські гроші, могли взагалі всплити в цьому скандалі й яка взагалі доля правди в тому, що дії окремих детективів НАБУ могли зірвати критичний для держави оборонний контракт і привести до втрати одного з найбільших військових договорів в історії нашої держави? Авторові це невідомо, як і більшості членів українського суспільства.
Як і невідомо — хто, в кінцевому підсумку, понесе покарання? І не просто «стрілочник», вибраний «стратегічним кабінетом», тому що потрібно було терміново «гасити пожежу» навколо по-справжньому «важної шишки» — члена РНБО й партнера Президента. А реальний чиновник вищого рангу, відповідальний за здійснення військово-технічного співробітництва в країні. Прізвища цих людей нам відомі, ми їх ще пам'ятаємо. Нам потрібні ці відповіді, раз ми зібралися розсекретити наш оборонний держзамовлення. Що важливо, що напередодні — суд над тим же П. Барбулом, який, за нашими даними, повинен відбутися в понеділок 22 липня — як раз у «розпалі» підрахунку результатів позачергових парламентських виборів в Україні. Для надання важливості справі, в неї, ніби, навіть збирається особисто вступити сам пан Холодницький.
І тут дуже не хочеться вірити, що наш старий склад Феміди, призначений екс-президентом Порошенком, скористається моментом відвернення суспільства на вибори й призначить винуватим у всіх гріхах української оборонки останніх п'яти років не по-справжньому «велику рибу», а малозначного малька, який у розслідуванні Bihus.info й не фігурував, але про якого теж можна сказати — «він з оборонки», й задовольнить таким чином запит людей на справедливість у цій гучній справі. Ми все-таки віримо, що зі змінною політичної еліти, парламентського й суддівського корпусу не буде дозволено у великих скандалах знаходити дрібних «козлів відпущення», а будуть названі й залучені до кримінальної відповідальності справжні «кормчі» процесу розвалу оборонного сектора держави Україна. Поки в це віримо. А щоб наші військові ТОП-комерсанти не визначали самостійно розмір комісійних для посередника, даємо підказку майбутньому уряду або парламенту — розгляньте варіант прийняття шкали й розміру комісійних, які будуть залежати від суми основного контракту.
Оскільки збройні угоди практично завжди «довгоіграючі» — потрібно також встановити, що виплата тих же комісійних повинна здійснюватися градуйовано — по мірі виконання самого контракту. Це дозволить не виплачувати посереднику всю величезну суму одразу, а поставить у залежність від строків виконання угоди й трохи застрахує від спокуси розірвати контракт з різних причин. А повірте, такі «фокуси» відбувалися й відбуваються в цьому непростому бізнесі — свої гроші отримані повністю, інтерес до контракту втрачений, більше того, можемо й «підложити свиню» — приведемо нового продавця й знову отримаємо винагороду. Щоб цього уникнути, можна й потрібно процес укладення й розрахунку з посередником чітко позначити в нормативному документі. Оскільки, якщо відмовитися зовсім від послуг посередників, як пі-ар-крок (а така ініціатива може прозвучати від нинішної молодої команди з шоу-бізнесу), тоді рейтинг України в збройному бізнесі впевнено піде по похилій, і нинішнє 12-те місце покажеться нам недосяжною вершиною. Не можна приймати невзважені рішення непрофесіоналами з цього чутливого питання. Щиро надіємося, що розуміння цього присутнє. Володимир Колосовський, для «ОРД»