Колись, років п'ятнадцять тому, політтехнолог і «філософ» Дмитро Видрін порівняв так званий «донецький клан» з бронтозавром — доісторичною твариною з величезним масивним тілом та дуже маленькою головою. У тому сенсі, що грошей і активів було вдосталь, але з головою та стратегічним мисленням справи йшли гірше. «Донецькі» тоді цю тему не «зрозуміли» й трохи «наїхали» на філософа. Пізніше Видрін в одному з інтерв'ю сказав, що «донецькі» вже ніби стали розумнішими й швидко вчаться. Однак подальша історія перебування «донецького клану» на території України показала, що старий Видрін мав рацію. «Донецькі» залишилися бронтозаврами. Тільки тепер їхні рештки розправляються й поглинають більш жорсткі й ненажерливі хижаки — пан Медведчук та його «побратими», які впроваджують в Україні «російський світ» і активно поглинали телеканали. Стосунки «донецьких» і Медведчука завжди відзначалися крайнім ступенем «дружелюбності», що переходила в ненависть.
Саме Віктор Володимирович умілий розколов країну в 2003 році, змусивши «донецьких» витратити сотні мільйонів доларів на підтримку кандидатури на посаду прем'єра Віктора Януковича народними депутатами. Тоді по парламенту гроші розносив старий зв'язний Медведчука серед «донецьких» Андрій Клюєв, і кілька сотень народних обранців значно поліпшили своє матеріальне становище, схваливши призначення Януковича. Кандидатура якого, до речі, на той момент уже була схвалена Кучмою, однак «донецькі» все ж таки мали витратитися. Того ж 2003 року Медведчук знову розколов країну, фактично вперше налаштувавши одну частину населення проти іншої. В жовтні 2003 року напередодні планованого в Донецьку з'їзду партії «Наша Україна» на чолі з Віктором Ющенком по всьому місту були розвішані біг-борди у вигляді коміксів із нацистською символікою, головним героєм яких був лідер «Нашої України». А самому Ющенку з'їзд у Донецьку не дозволили провести, і він був змушений виступати перед своїми прихильниками та однопартійцями на вулиці перед готелем «Шахтар», а по іншу сторону вулиці стояли вже напоєні спиртним хлопці міцної статури з каменями в руках, чекаючи команди від організаторів.
Саме тоді в Україні з'явилися й перші «титушки». Борис Колесников, який тоді очолював Донецьку обласну раду й був близький до Рената Ахметова, якого Віктор Ющенко звинуватив в організації безладів і зриві з'їзду «Нашої України», розповідав у кулуарах, що наказ зірвати з'їзд і влаштувати Ющенку «теплий прийом» дав тогочасний голова адміністрації президента Кучми Віктор Медведчук. Тобто саме Медведчук, за словами Колесникова, придумав стрясти пил з міфів про «бандерівців», повернувши їх у онлайн поточної реальності, і зіткнути цих «бандерівців» з жителями Донбасу. Мабуть, «донецькі» тоді здогадувалися, що це якась підстава, однак були змушені йти на поводу в кума Путіна, бо надто жирним виглядав шматок, що маячив перед ними. Маячила можливість безнаказано користуватися всіма ресурсами держави, очолювати й прописувати схеми з дотаціями, вільними економічними зонами й перемагати стовідсотково у всіляких тендерах, приватизуючи за копійки державні підприємства та інші смачні й перспективні об'єкти.
Усе це було можливо при здобутті влади в країні, до якої прагнули «донецькі». Їм було байдуже, люблять їх на західній Україні чи засуджують за незнання української мови. Їм було плювати й на мову, й на західну Україну. Їх цікавили ресурси, підприємства й смачні шматки. Які вони прагнули поглинути якомога в більших масштабах і обсягах одразу ж з призначенням Януковича прем'єром у 2003 році, налаштувавши проти себе всю решту України, особливо її столицю, яка пізніше вийшла протестувати проти фальсифікації результатів президентських виборів і «перемоги» Януковича. Жадібність у масштабах зіграла з «донецькими» злу жартку й після повернення Януковича на прем'єрське крісло в 2006 році, й здобуття ним президентської посади в 2010 році. І вони вже зверхньо поглядали в сторону того, що пішов у тінь Медведчука, дозволяючи на його адресу й адресу його партнерів жарти про величину «старшого товариша». Однак їхній ставленик Віктор Янукович благополучно «кинув» своїх же «земляків» і однодумців на шляху до Ростова.
І поставив Ахметова, Колесникова, братів Клюєвих та інших відповідальних громадян перед вибором — слідувати його прикладу й втекти до РФ (куди, до речі, перед Євромайданом активно агітував вкладати кошти й інвестиції Колесников), або ж залишитися на «землі», спробувавши якось «розрулити» з новою владою. Розрулити з новою владою в тому форматі, в якому були зацікавлені «донецькі», не вийшло. Незважаючи на запевнення Бориса Колесникова в телефонній розмові з Андрієм Клюєвим, коли Колесников сказав, що «все буде добре, Андрій». Планувалося влаштувати в Донецьку свій «майдан» за калькою Євромайдану з шинами, захопленням адміністрації тощо. Починали «протести» люди, близькі до оточення Ахметова й Колесникова, всіляких маргіналів, які раніше часто наймалися на подібні «заходи», якщо був замовлення. А паралельно Колесников возив по Донбасу Яценюка й інших представників «нової влади», показуючи, як повстав Донбас і як необхідно його слухати й піти на його вимоги. А Ринат Леонідович Ахметов забрався тоді в заповнену «протестантами» Донецьку обласну адміністрацію й упевняв, що залишиться з протестуючими під час штурму.
Штурм, звісно, ніхто й не збирався проводити. Усі ці маневри порушив Гіркін-Стрілков, з приходом якого в Слов'янськ разом з іншими «бісами-безлерами» й почалася війна. Ні Ахметов, ні Колесников якось цьому не перешкодили, а тихенько пішли з Донецька, залишивши свої підприємства на надійних людей у «республіках» (не секрет, що досі підприємства Ахметова, Клюєва ніхто по-справжньому й не чіпав). Паралельно до всього «донецькі», звикли лізти зі своєю дружбою до будь-якої влади (як було з Кучмою й Ющенком), швидко «навели мости» з Порошенком, «замутивши» кілька «чудових схем» в енергетиці й інших галузях. При тому, що колись саме Порошенко, як справжній «есдек», підвів під удар Бориса Колесникова в 2005 році, щоб потім «вирішувати» його й Ахметова питання з Ющенком. Але «донецьких» Петро Олексійович, мабуть, ніяк не смущав — вони щодо нього обрали тактику «легкої опозиційності», насправді не збираючись виступати проти «Петра Першого». Ну а Порошенко всі останні п'ять років крутив схеми не лише з «донецькими», але й з кумом Путіна Віктором Медведчуком.
Останній через свої російські зв'язки запустив чудесний канал «недопоставки» нафтопродуктів у Угорщину. Тобто коли дизельне паливо, призначене для Європи, чудесним чином залишалося в Україні, де й реалізовувалося. Порошенко й Медведчук годувалися з цієї теми (до речі, не лише з цієї) останні п'ять років. І дуже непогано себе почували в товаристві один одного темними ночами на Банковій. Саме туди кум Путіна часто заїжджав до Петра Олексійовича в темний час доби. Однак з поразкою Порошенка на виборах усе остаточно змінилося й для Медведчука, й для «донецьких». Старі теми з уходом з влади Петра Олексійовича почали давати збій, і Медведчук, якого давно вже докоряли в недієздатності в Україні в оточенні його кума Путіна, вирішив грати ва-банк. Разом з Бойком і Левочкіним та тим, хто до них приєднався, Рабіновичем вони викинули колись всемогутніх «донецьких» з Опозиційного блоку, звинувативши в лояльності до Порошенка, отримавши взамін електоральне поле «донецьких». На якому Медведчук з Бойком чудесно паслися на обох виборах, загнавши в кут старого ворога, що вважав себе колись «хижаком».
У цьому сенсі показова перемога мера Дружківки, що йде по мажоритарці від команди Бойка — Медведчука над тим, хто вважав своєю вотчиною й власністю цей округ, Борисом Колесниковим. І тепер представники колись сильного «донецького клану», які раніше одним рухом руки загонювали під купол Верховної ради цілу товпу своїх клерків, охоронців і секретарок, не в силах навіть виграти вибори у себе «на районі». «Донецьких» підвела невмолима тяга до постійного перебування при владі, або, в крайньому разі, поруч з тими, хто владою є. Власне, інакше вони й не могли, адже весь бізнес того ж Ахметова завжди був побудований на всіляких схемах у вигляді дотацій, скупці підприємств і активів за дешевку та інших «темах». В інших країнах, де той же Ахметов намагався налагодити бізнес, він терпів сокрушну поразку — достатньо згадати його американські шахти, які принеслиРинату Леонідовичу лише головний біль від збитків і нерентабельності. Якщо взяти приклад тих же братів Клюєвих, які всю свою кар'єру намагалися максимально близько сидіти при розподілі держбюджетів і фінансових потоків.
Чого варта лише їхня так звана «корпорація» під назвою «Укрпідшипник», яку брати Клюєви нібито запустили на початку дев'яностих, давши роботу тисячам людей, як говорив в одному зі своїх іміджевих інтерв'ю Андрій Клюєв. Насправді в Донецьку ніколи навіть не було такого заводу, а контора під назвою «Укрпідшипник» була змішаною солянкою з мережі конторок з «двома стільцями й трьома секретарками», які торгували білоруськими підшипниками по всьому СНД. Пізніше брати Клюєви відкрили багато таких конторок і в Європі, зокрема в Австрії. Потім усі ці посередницькі структури й стали основою для «корпорації» братів Клюєвих. Невдивовижно, що, роблячи гроші з повітря, саме брати Клюєви займалися таким цікавим бізнесом, як сонячна енергетика, взявши грошики у держави на розвиток, а також набравши під свої «конторки» кредитів під державні гарантії. Звісно, повертати ніхто й не збирався, а тому в 2014 році брати «злили» весь сонячний бізнес, пішовши в підпілля й домовившись з Генпрокуратурою про те, що молодший з братів Клюєвих Сергій зможе успішно втекти з країни після зняття з нього депутатської недоторканності.
До речі, як розповідали піарники з близького до братів Клюєвих оточення, у 2014 році вони платили всім — і новій владі, і прокурорам, і ЗМІ за мовчання й недоторканність, бо братам було необхідно встигнути вивести в підконтрольні місця свої активи. Піарники отримували на руки долари від братів Клюєвих, які мали одну дивну особливість — їх було важко обміняти в обміннику через їхню тотальну потертість. Таке трапляється, коли купюри дуже щільно й довго лежать у якомусь закутку, а потім їх дістають для оплати. Тобто готівку брати Клюєви за час перебування при владі «нагромадили» багато, навіть не встигаючи її витрачати.
По суті, стратегія «донецьких» всі останні років двадцять була лише одна — бути максимально при владі й бути поближче до бюджету. А ще краще — бути владою й тримати бюджет у руках. За останні п'ять років «донецький клан» втратив свою улюблену іграшку для потрапляння до влади під назвою «Партія регіонів», втратив електорат анексованого Криму й неконтрольованої Україною частини Донбасу. А тепер втратив ще й фактично огризки-рештки Партії регіонів у вигляді Опозиційного блоку, ахметовська частина якого навіть не потрапила до Ради.
І виявилося, що «донецькі» ніяк не підготувалися до такого розвитку подій. Поставивши на вже колись підставленого їх Порошенка, вони якось «провтикали» ситуацію найневигіднішим для себе способом. Більше того, багато представників колись монолітної групи «донецьких» також перебігли до Медведчука — наприклад, колишній керівник штабу Партії регіонів Сергій Ларін та одіозний екс-заступник Генпрокурора Ренат Кузьмін. Розколотий «донецький клан» рухався всі ці роки за інерцією, не бажаючи відчувати й визнавати, як стрімко ускользає з пальців вплив і тріщить під ногами лід. Ахметов, Колесников, їхній побрат Новинський (до речі, до Ради потрапив) всі п'ять років розумно розповідали про мир і критикували Порошенка в легкому форматі. Вони не вкладалися ні в ЗМІ, ні в розвиток нових проектів (якщо не рахувати проект Ляшка, якому вдалося «розвести» Ахметова на десятки мільйонів доларів і теж не потрапити до парламенту). Вони думали, що як завжди зумітимуть домовитися, всіх переграти й залишитися найхитрішими.
Так само як «Шахтар», монополізувавши український футбол і футбольну корупцію, завжди буде чемпіоном. І якщо у групи Медведчука-Бойка буде сильне бажання (а воно у них, судячи з усього, є), хлопці з команди кума Путіна будуть найближчими місяцями все більш активно топтатися по землі, активам і рейтингам «донецьких» і будуть відбирати максимум. Тим більше, поки команда «Зе» буде входити у смак упалої на них з неба влади, їм буде не до «донецьких». І найімовірніше, фракція Медведчука в парламенті голосуватиме за позачергові місцеві вибори, якщо таке пропозиція надійде від команди «Зе». Що може добити «донецьких» остаточно — на сьогодні на Донбасі, «господарем» якого раніше вважався Ринат Ахметов, уже давно забули, який він молодець і як добре, що він купує стільки бразильців для свого «Шахтара».
На сьогодні «донецькі» виявилися найслабшою ланкою в діючій українській політичній грі, в якій держать банк зовсім інші особи й «клани». Бронтозавр з масивним величезним тілом, але з маленькою головою насправді виявився травоїдним. І тепер від нього відкушує шматки інший хижак, що прийшов з Півночі. Хижак, який найближчим часом, мабуть, покаже всім свої зуби. І як би далі що не відбувалося, «донецьких», найімовірніше, з'їдять першими.