Чому Сытник зриває переговори про повернення українських моряків?

Вчора біля офісу Уповноваженого з прав людини відбулася дивна акція протесту. Кілька «активістів» буквально облепили вхід до офісу Людмили Денисової листівками з цитатами розмов суддів Окружного адміністративного суду Києва, які фігурують у справі НАБУ та Генпрокуратури про втручання в роботу інших органів влади. Вони вимагали звільнити Денисову з займаної посади. Постояли трохи й розійшлися. Дивним у цій ситуації було не те, що Людмила Денисова, яка відповідає за права людини, не має жодного стосунку до суддів Окружного адміністративного суду та до НАБУ, яка прослуховувала телефонні розмови суддів. Дивним було те, що практично всі учасники цієї акції не були схожі на професійних мітингувальників за 500 гривень. Вони були прилично одягнені, деякі мали по два вищих освіти. Серед них були Владислав Грезев, Михайло Жернаков, Олексій Гриценко, Тетяна Безрук, Іван Гребенюк, Микола Колотило, Марія Томак, Роман Маселко, Валерій Невструєв, Олег Пушак, Роман Скрипин, Сергій Потоцький, Олена Тригуб, Євгенія Закревська та Богдан Кутепов.Це був дивний список людей, які зовсім не були випадковими. Випадково зустрілися, випадково висунули вимоги. Все, абсолютно все – «випадково». З Гриценком все зрозуміло – з таким батьком не можна працювати вчителем чи сталеваром, син «Першого Непроходимого» повинен працювати лише в політиці, адже красиво говорити з трибуни набагато легше, ніж надриватися за скромну зарплату «звичайного українця», чиї інтереси нібито відстоюють політичні лентяї. Знаючі люди добре пам'ятають, як Гриценко використовував «Автомайдан» в інтересах Петра Порошенка або «каналізував протест», коли ситуація виходила з-під контролю. Але фактичний керівник акції Роман Маселко – набагато цікавіша постать. Роман входить до складу Ради громадського контролю НАБУ. І, схоже, отримує там зарплату. Чи то як осведомитель, чи так, отримуючи хабар з чорної каси. Аналогічно «працює» в НАБУ або з НАБУ Сергій Потоцький, який також виконує «антикорупційні доручення» цієї служби. Власне, вся ця компанія, яка прийшла щось вимагати біля офісу Уповноваженого з прав людини – прийшла не за власною волею.А за прямим наказом Артема Ситника. Зараз у Ситника настали важкі часи. Він «влетів» на корупції (при тому, що сам повинен з нею боротися), «відзначився» фабрикацією низки кримінальних справ, які відкривалися за наказом Петра Порошенка щодо низки міністерств та відомств. Ситник не боявся влаштовувати відверті провокації, оскільки при підтримці Порошенка почуття вопиючої вседозволеності та безкарності за вчинене штовхало його на подальші злочини. Напевно, всі пам'ятають безславну справу, якою Порошенко хотів шантажувати народного депутата Георгія Логвинського. Щоб добути компромат, Ситник та його люди пішли на злочин – встановили приховані камери та прослуховування в Київській синагозі, в кабінетах членів опікунської ради єврейської громади Києва та навіть у кабінеті рабина Моше Реувена Асмана. Невідомо, що саме хотів почути Ситник у синагозі (може заповідь «не крадій»?), але ця «спецоперація НАБУ» спровокувала практично міжнародний скандал, у якому Україна виглядала дуже непривабливо. А коли ця ситуація стала надбанням гласності – Ситник намагався «перевести стрілки» на Порошенка та Луценка, мовляв, діяв за їхньою ініціативою.Безумовно, «лебединою піснею» Ситника, який втратив зв'язок з реальністю, став «кейс Пола Манафорта». Тоді Ситнику в руки потрапив пакет документів, частину яких американці вже отримали через народного депутата Сергія Лещенка. Після того як Ситник передав «прослуховування» та документи тогочасному послу США в Україні Мері Йованович, він, як і Порошенко, сподівався угодити своїм американським партнерам (хоча, правду кажучи, який з Ситника «партнер» для США? так, людина з місцевих), він від радості напився до безпам'ятства й гордо хвалився – мовляв, як він, Артем Ситник, допоміг майбутній президентці США Гіларі Клінтон. На жаль, ні. Немає ніякої «президентки Гіларі», оскільки президентом США став Дональд Трамп. І результат цієї геніальної операції – Мері Йованович перебуває в США під слідством ФБР, у спецслужб США до Ситника дуже багато питань, і всі вони неприємного характеру. І цілком можливо, що Ситнику, як і Порошенку – світить в'язниця. Тільки судити їх буде не найгуманніший у світі Печерський суд, а цілком серйозне американське правосуддя. І громадським засудженням Ситник та Порошенко – навряд чи обійдуться.За словами джерел з оточення Артема Ситника, він останнім часом – сам не свій. Нервує, боїться. І його нерви просто не витримали після новини про вильіт усієї сім'ї Порошенка за кордон. Ось він і наказав своїм підконтрольним активістам – терміново організувати будь-який, хоч якийсь привід для інформаційного шуму проти кого завгодно, тільки щоб відвести від себе увагу. І переключити її, повторюю, на кого завгодно – хоч на ту саму Людмилу Денисову. Однак у цій історії є дуже важливий момент. Справа в тому, що Людмила Денисова, як Уповноважена з прав людини, нині проводить складні багатоступеневі переговори з Росією про обмін полонених, звільнення українських політв'язнів і, перш за все – наших моряків. Так, тих самих моряків, чиї імена на пластикових браслетах можна побачити на запястях Президента України Володимира Зеленського. Очевидно, що елементи чорного піару навколо Омбудсмена Людмили Денисової російська пропаганда може використати як дуже зручний привід – зірвати переговори. І не виконувати рішення Міжнародного трибуналу ООН про звільнення полонених українських моряків та їхнє повернення в Україну.Це – вигідно російському режиму. Це – вигідно Путіну. І зрив таких переговорів, безумовно, ляже плямою на міжнародний імідж Володимира Зеленського. Так що Ситник у цьому відношенні – постарався на славу. Порошенко, який ненавидить Зеленського та його реформи, може бути задоволений своїм ставленником – директором НАБУ Ситником. Зрештою, Порошенко його для того й призначав, не боротися з корупцією, а обслуговувати свої інтереси. З чим Артем Сергійович успішно справляється. Так що свою медаль Хлопчика-Погодника та бочку шоколаду від «Рошена» він однозначно заслужив.