Візит Президента Зеленського до Туреччини відрізнявся як форматом — двогодинна закрита зустріч з Ердоганом замість однієї години, — так і змістом. Звичайним було щільне «супровідження» цього візиту російськими спецслужбами. Основна тема розмови Зеленського з Ердоганом широкій публіці невідома. Але навряд чи йшлося лише про мільярдні інвестиції у відновлення інфраструктури Донецької та Луганської областей, хоча це й надзвичайно важливо. Особливо враховуючи те, що Туреччина свої капіталовкладення та персонал у цілях безпеки щільно супроводжує приватними охоронними фірмами, фактично — приватними військовими компаніями. Не виключено, що розмова йшла про «супровід інвестицій» у форматі участі миротворців, що також було б корисно. Можливо, обговорювалася роль Ердогана як посередника між Києвом і Москвою. Це особливо цікаво, враховуючи багаторічну здатність Ердогана балансувати між США та Росією виключно в інтересах своєї країни. Зі сторони Зеленського було також важливо акцентувати роль Туреччини у вирішенні кримської проблеми.
Ураховуючи те, що Туреччина історично вважає Крим своєю територією, активізація її впливу у кримському конфлікті може поступово вивести на порядок денний питання про певний міжнародний статус півострова. Для початку це було б уже досить добре. Не виключено, що з часом до вирішення кримського питання могли б підключитися й Ізраїль, що могло б перетворити Крим на певну «миротворчу зону», де могли б взаємодіяти достатньо ворожі один до одного сили. До речі, цікаво в цьому контексті згадування про легалізацію азартного бізнесу в готелях. Враховуючи заборону азартних ігор і проституції в Туреччині, але дозвіл на турецькій частині Кіпру — дуже малій для 84-мільйонного і надзвичайно азартного населення Туреччини. Туреччина ще до окупації Крима вносила значні інвестиції на півострів. А у разі його нейтрального і «вільного» статусу… Однак це лише припущення. Перейдемо до конкретики.
На тлі внутрішньоукраїнського мережевого гайпу щодо того, що Зеленський неправильно телефонував Путіну, неправильно розмовляв з Ердоганом, ще більш неправильно з Варфоломієм, російські спецслужби зосередилися на протидії українсько-турецьким контактам у сфері військово-технічного співробітництва.
Про це пишає військово-політичний оглядач Олександр Коваленко. Як відомо, президент України Володимир Зеленський відправився з офіційним візитом до Туреччини під акомпанемент «спроби №2» кремлівської пропагандистської машини дискредитувати Україну в очах західних партнерів так званою темою перевезення контрабандної зброї в Лівію. Основою для цієї хвилі дискредитації, яка, до речі, не мала ефекту, стало знищення трьох транспортних українських Іл-76ТД менш ніж за два тижні, про що автор детально описував протягом цього часу у своїх матеріалах. Західні партнери не повірили в привязані до інцидентів наративи, і тему участі України в контрабандних поставках зброї в Лівію сприйняли лише одноклітинні споживачі інформаційного фаст-фуду від російської пропагандистської машини. Тим не менше, все чіткіше просвічується стратегія звинувачення російськими пропагандистами України не лише в контрабанді зброєю від Північної Кореї, як це було у 2017 році, до Лівії, але й розіграш на напруженості відносин Анкари та Вашингтона.
Через афільовані російськими окупантами інформаційні майданчики — Telegram-канали, був здійснений вброс про те, що Володимир Зеленський, перебуваючи з візитом у Туреччині, домовився з президентом Реджепом Ердоганом про цікавий обмін озброєнням: Анкара надасть Києву турецькі танки «Altay», а Київ Анкарі ракетні розробки «Південмаша». Відверто кажучи, цей вброс, взятий з нічого, уже набирає популярності в середовищі ЗМІ категорії «С», як це було колись з «контрабандою в Лівію», і не дивуватимусь, що найближчими годинами цю тему вже обговорюватимуть на федеральних ресурсах РФ і оперативно підхоплять наші журналісти.
Між тим, варто зазначити, що абсурдність таких домовленостей не просто говорить сама за себе, а буквально кричить. Адже Україна, країна з найбільшим у Європі запасом танкового озброєння та з власним виробництвом у Харкові, абсолютно не потребує танків «Altay», які, до речі, не прийняті на озброєння навіть у самій Туреччині і існують лише в кількості чотирьох прототипів. Це лише підтверджує абсурдність публікованого та підхопленого вбросу.
Але справа навіть не в цій абсурдній темі поставок танків «Altay», а в тому, що було піднято питання про «Південмаш». Адже саме згадування цього конструкторського бюро повинно внести замішання в ряди американських партнерів, які готуються до серйозного санкційного протистояння з Туреччиною у зв'язку з поставками їй російських ЗРС С-400. І, безумовно, бажанням Анкари якнайшвидше обзавестися найсучаснішими ракетними технологіями для забезпечення беззаперечного регіонального лідерства. Тому чергова спроба дискредитації — на лиці. Правда, як звичайно, топорність вбросу залишає бажати кращого, що, в принципі, грає нам на руку, тим більше що оперативно цей вброс був виявлений. Далі спостерігаємо розвиток подій. Думаю, нас скоро чекає багато блеяння «на тему» з елементами як «зради», так і «перемоги». Але слід розуміти, що в цій темі, якщо вона досягне поставлених цілей, у нас може бути лише поразка.
На тлі цієї надзвичайно активної та щільної роботи російських спецслужб проти України та її нового Президента всередині країни чути вій щодо всіляких «неправильностей» діяльності Зеленського. Причому вій настільки узгоджений, що напрошується порівняння з симфонічним оркестром і… диригентом. І навряд чи цей диригент «грає» за Україну.