«… А потім він повертався додому і пив на самоті горілку, бо навіть штатні працівники Служби безпеки уникали споживати алкоголь у його компанії…» Дивні метаморфози відбуваються на вулиці Володимирській, 33. З одного боку активно готується реформування, на посади призначаються люди з громадянського суспільства та ІТ-сектору, завдяки чому зростає довіра до Служби. З другого боку навколо фактичного нового керівника Івана Баканова з'являються особи, які своєю токсичністю можуть отруїти простір не тільки в околицях штаб-квартири СБУ, а й сягнути Банкової.
Коридорами монументальної споруди на вулиці Володимирській уже місяць як курсують чутки про розцінки, які виставляє Микола Герасименко за свої послуги з лобіювання призначень. Старий «чекіст» запровадив градацію своїх послуг. Просто згадати в позитивному ключі того чи іншого претендента на посаду коштує 10 тисяч доларів США, конкретно запропонувати на посаду – від 50 тисяч. Прайс залежить від рівня посади: заступники регіональних органів та департаментів Центрального апарату – 50–100 тисяч доларів США (залежить від області та департаменту), керівники – не менше 100 тисяч американських доларів.
При цьому це не остаточна «ціна питання». Відразу обумовлюється, що в подальшому керівник повинен виконувати «прохання» пана Герасименка. Щоб зрозуміти, якими ці «прохання» можуть бути, варто згадати «подвиги» видатного «чекіста» сучасності.
У 1992 році він вкрав речові докази у вигляді 18,6 тон міді у рулонах. У 1994 році отримав хабаря від Ахмета та Хасана Дукаєвих у розмірі 25 тисяч доларів США за звільнення від кримінальної відповідальності їх брата-рекетира. Він продав конфіскований як речовий доказ у кримінальній справі гафній, який з 1992 року зберігався в СБУ. Микола Михайлович доручив двом колишнім слідчим СБУ продати гафній підставній фірмі «Світязь і К» за ціною 40 гривень за один кілограм. Після численних перепродажів його ціна збільшується до 900 гривень за кілограм.
Через деякий час гафній «вирушає» до Китаю за ціною 216 доларів США за той же кілограм. У 2000 році він увійшов у довіру до олігарха-контрабандиста Віктора Балоги, запропонував йому свої послуги і отримав щомісячне утримання у 10 тисяч американських доларів як додаток до зарплатні. На виконання завдання свого патрона Віктора Балоги він викрав та сховав у власному гаражі матеріали кримінальної справи проти його брата Івана, отримавши за це 150 тисяч доларів США.
У вересні 2004 року він викрав і продав 7 тисяч з 10 тисяч тон конфіскованого в аеропорту «Гостомель» турецького ширвжитку. Звільнившись з СБУ, допомагав вирішувати «комерційні питання» Володимиру Клименкові – колишньому керівникові банку «БІГ Енергія», відомому своїми талантами витіснювати партнерів. Допоміг йому витіснити Сергія Мещеряка з посади голови правління старішого акціонерного банку країни – «Укрінбанку», а сам став радником голови правління.
Герасименко активізував рейдерський бізнес В. Клименка. 27 серпня 2010 року «Укрінбанк» продав удвічі дешевше за його ринкову вартість офісний центр ТОВ «Біла Акація», що знаходився в заставі в банку. Заздалегідь, шляхом обману і підробок, він оволодів усіма необхідними документами. Те ж було виконано і з торгівельним центром у Тернопільській області. За такою ж схемою Герасименко намагався заволодіти крупним підприємством «Вініфуд».
Повернувшись на роботу в СБУ, під виглядом порядного пенсіонера-професіонала він намагається впливати на кадрові призначення в Службі, звісно не безкоштовно. Середня такса за «лобіювання кандидатури» коливається від 50 до 100 тисяч доларів США.
Відомий український журналіст Володимир Бойко писав про нашого героя: «Не раз товариш Герасименко ризикував опинитися за ґратами. Але чекістська винахідливість кожного разу не тільки рятувала його від в'язниці, але навіть дозволяла потроху просуватися по службі. Довідавшись про те, що Кучма наказав посадити учасників антипрезидентської демонстрації, Герасименко написав рапорт по начальству, пропонуючи свої послуги. Рапорт був схвалений і Микола Михайлович очолив слідчу групу по справі «9-го березня».
Для розуміння інтелектуального рівня генерала Герасименка варто процитувати кілька речень з обвинувального висновку щодо УНСОвців: «Потерпілий Бутко одержав удар каменем по голові, чим було заподіяно ушкодження суглобу лівої ноги». Або: «Використовуючи свій авторитет лідерів УНА-УНСО, Шкіль, Ляхович, Мазур, Зайченко взяли участь у руйнуванні паркану». Ще перли: «На нього (учасника мітингу Андрусенка – авт.) працівники міліції не нападали, але коли він підходив до них, вони наносили йому удари гумовими кийками», «Косенко збуджував жестами безчинствуючий натовп», «Шкіль продовжував збуджувати у маси осіб негативне ставлення до правопорядку».
Про цей же інтелектуальний рівень свідчить його прагнення вступити у статеві стосунки з адвокатом Тетяною Монтян. Вона згадувала: «…психостатева гра з Колею (Герасименко – автор) закономірно призвела до того, що він повіз мене на якусь хату… самі розумієте, для чого – обговорити хід слідства по справі «9-го березня» займатись шаленим коханням та неземними пестощами. Трахати Колю я, звісно, і на думці не мала – все-таки почтенна матрона, мати (тоді) трьох синів, дружина відомого судді, а головне – терпіти не можу людей, які вважають жінок ідіотками, здатними купитись на понтові заморочки.
Але Коля не зрозумів, що у мене головна ерогенна зона – це мозок (який він внаслідок повної своєї бездарності в юриспруденції збудити нездатен апріорі), та всерйоз повірив, що я «непрочь». Головним моїм мотивом поїхати «на хату» була звичайна жіноча цікавість – а що ж з себе уявляють хати, в яких гебня трахає «потрібних» жінок? По дорозі я проробляла варіанти, яким саме чином розчарую Колю стосовно потрахання, і ось… Ми зайшли в хату, Коля ввімкнув світло, і… у мене почалася істерика – хата була абсолютно пустою! Голі стіни, і все!!! Навіть підвіконня були вузенькими… Відсміявшись, я поцікавилася у Колі, хто ж це його так ненавидить в конторі, аби підсунути таку свиню ключі від такої квартири. Заскреготавши зубами, Коля погодився, що так, таки є такі люди. Сподіваюсь, його мстя була жорстокою».
Наталія Лебідь характеризувала генерала Герасименка на сторінках видання «Українська правда» у 2006 році: у нього – як у булгаковського Шарікова – «головною подією життя», як і раніше, залишається 9 березня та справа № 74, котра фігурує в доносі Герасименка на свого начальника Головіна. Останній не захотів саджати «організаторів та активних учасників масових заворушень» через «можливу відповідальність у майбутньому». Навіть заявив, що «краще напише рапорт про звільнення, ніж буде займатися цією справою». Герасименко «не побрезгував» підібрати те, через що з гидливістю переступив Головін. І не лише підібрати, а ще й очолити слідчу групу по справі 9 березня, ще й «успішно завершити досудове слідство у стислі терміни», ще й принагідно настукати на колишнього шефа вищестоящим товаришам.
У 2001 році у нього виник конфлікт із начальником СІЗО СБУ Віталієм Петруньєю. Старий кадебіст Петруня чи то у пенсійному своєму віці впав у сентиментальність, чи то дійсно вболівав за збереження довіреного йому біологічного матеріалу у вигляді політв'язнів, але методи Герасименка категорично не схвалював. І раз схопився за серце, коли почув, як Герасименко кепкує з нього, кажучи, що Петруні, мовляв, уже виписують прогули на цвинтарі, а він все туди ж – лізе зі своїми коментарями у герасименкове слідство. Вочевидь, то була війна між старою і новою школою КДБ-СБУ.
Тобто, ця ж стара школа, напевне, колись існувала, інакше про що тоді писав Віктор Суворов (він же – колишній радянський розвідник Володимир Різун, що втік за кордон)? У напівхудожніх, напівдокументальних творіннях Різуна постають люди з «органів», здатні ворушити мізками, вести тонку гру і взагалі справляти враження неідіотів. Що ж стосується Герасименка, то він до цієї когорти однозначно не належить.
Колись, у 2001 році, адвокат ув'язнених унсовців Тетяна Монтян записувала для «України молодої» коментар підсудного Олега Бурячка. А казав Бурячок про керівника слідчої групи таке: «Герасименко запам'ятався мені тим, що постійно переливав з пустого в порожнє. Його улюблена фраза: «практика ідьот таким путьом». До мене він взагалі приходив всього декілька разів, просив, щоб я не кипішував, коли закінчилася санкція прокурора на моє утримання під вартою. Герасименко завжди казав, що посприяє аби мене випустили на підписку, але додавав, що від нього це не залежить. Косив під рідного батька і казав, що він наш найкращий друг».
Такого удару по авторитету цієї організації (якщо він у неї взагалі колись був) доти ніхто ще не наносив. Так, вирок їм зачитував суддя Іван Волик, але усю попередню роботу провернув Микола Герасименко. Як поживає пан суддя – наразі невідомо. А от для Миколи Герасименка ця справа знаменувала початок кар'єрного злету. Той, хто «косив під рідного батька», а заразом й під такого собі гебістського дурника, у якого навіть золоті фікси сигналізували, що ніякий він не страшний Бармалей, а просто звичайний рогуль, і саме в силу свого рогулізму лізе тобі у душу і печінку, готується застрибнути (підстеливши під ноги Головіна та інших) на вельми високу посаду.
Уявляєте, а тепер цей генерал-мародер «косить під рідного батька» та наставника для нового керівника СБУ Івана Баканова. Тільки Івану Геннадійовичу варто замислитись, звідки «чесний і порядний» Микола Герасименко отримав наступне майно загальною вартістю понад 100 мільйонів гривень:
Однокімнатну квартиру в Києві за адресою: вул. Анрі Барбюса, буд. 51/1А; однокімнатну квартиру в Києві за адресою: вул. Щорса, буд. 36-Е; двокімнатну квартиру в Києві за адресою: вул. Метрологічна, буд. 109-А; трикімнатну квартиру в Києві за адресою: вул. Щорса, буд. 36-Е; трикімнатну квартиру в Києві за адресою: Лабораторний провулок, 6Б; трикімнатну квартиру за адресою: м. Київ, провулок Ярославський, 7/9; чотирьохкімнатну квартиру за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 2/1; майновий комплекс загальною площею 2585 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Авопаркова, буд. 7; нежитлове приміщення № 20 площею 52 кв. м. в Києві за адресою: вул. Щорса, буд. 36-Е; нежилу будівлю – виробничий корпус площею 17053 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Авопаркова, буд. 7; групу приміщень 9 (літера «Д») площею 81 кв. м. за адресою: вул. Щорса, буд. 36; машино-місце № 54 загальною площею 34 кв. м. за адресою: вул. Щорса, буд. 36; машино-місце № 22 загальною площею 14 кв. м. за адресою: вул. Щорса, буд. 36-Е; машино-місце № 23 загальною площею 14 кв. м. за адресою: вул. Щорса, буд. 36-Е; машино-місце № 205 загальною площею 23 кв. м. за адресою: вул. Щорса, буд. 36-В; два машино-місця у паркінгу за адресою: м. Київ, провулок Ярославський, 7/9; три земельні ділянки в селі Проців Бориспільського району Київської області по 13 соток кожна; автомобіль Audi A6; автомобіль Audi Q3; автомобіль VW Tiguan.
Щиро сподіваємось, що цей матеріал сприятиме відновленню справедливості – не тільки поверненню Миколи Герасименка на пенсію, але й початку розслідування його можливо неправомірних дій відповідними правоохоронними органами – НАБУ та ДБР.