Двісті п'ятдесят років тому, 15 серпня 1769 року, народився Наполеон Бонапарт – один із найвідоміших історичних персонажів. Цей видатний чоловік, який прожив відносно недовгу життя (всього 51 рік, з них п'ять з половиною – на острові в Атлантичному океані), встиг зробити стільки, що й досі великі досягнення та задуми називають «наполеонівськими». Наполеон став відповіддю на зовнішні загрози та внутрішні виклики, що стояли перед постреволюційною Францією. Можливо, Велика французька революція тому й велика, що породила такого діяча. Хоча з того часу революціонери бояться бонапартизму не менше, ніж контрреволюції.
По походженню корсиканець Наполеоне Буонапарте був скоріше італійцем, ніж французом. У його предків були тосканські та генуезькі корені. Корсика стала частиною Франції лише за рік до його народження. Говорити французькою мовою майбутній імператор почав років у десять, коли вступив до військового коледжу. Спочатку Наполеону симпатизували корсиканські патріоти, які боролися за незалежність, але, повзрослівши, він свідомо обрав французьку самоідентифікацію.
Своє ім'я-прізвище з італійського Napoleone Buonaparte на французький манер Napoléon Bonaparte він виправив, уже будучи генералом. Ще однією італійською рисою його характеру була його сімейність – він тягнув за собою численних братів і сестер (а також дітей своєї першої дружини), а для матері придумав навіть спеціальний титул «мадам Мати імператора». «Епоха французької величі була справою рук італійця з глибинки», – резюмує британський історик Девід Стектон, який написав дослідження про сім'ю Бонапартів.
Іменем французького імператора назвали «комплекс Наполеона» – нібито людина малого зросту, намагаючись самоствердитися, надмірно активна та агресивна. Насправді, зріст Наполеона був десь 167–169 см – у гренадери не взяли б, але для того часу цілком середній зріст. Інша справа, що серед прикрашених плюмажами маршалів і генералів Наполеон у підкреслено скромній треугольній шапці здавався нижчим. Скоріше, комплекси у Наполеона могли бути в юні роки – і не через зріст, а через те, що він спочатку погано говорив французькою мовою. «Думка, що я не перший учень у класі, була для мене нестерпною», – згадував він згодом.
У долі Наполеона багато дивовижних моментів, і можна сказати, що йому дуже часто везло. Він не раз ризикував життям (вів солдатів у атаку на Аркольському мосту), пережив кілька замахів (як у Франції, так і в завойованих країнах), відвідував хворих у чумному госпіталі. Правда, з 1809 року його почали переслідувати все більші невдачі, але навіть тоді йому часом дуже везло. Наприклад, коли після першого відречення в квітні 1814 року Наполеон отруївся, то отрута з якоїсь причини не подіяла – відставний імператор лише добре проблював. До речі, про дивовижне: одна з тетрадей курсанта Наполеона закінчується записом «Святої Єлени, малий острів». Пройде 27 років – і на цьому острові він проведе останні роки життя.
У Паризькій військовій школі Наполеон особливо конфліктував зі своїм однокласником Антуаном ле Пікаром де Фелліппо. Причому їхня ворожнеча не закінчилася й після закінчення навчання. Якщо Наполеон підтримав революцію, то Пікар де Фелліппо воював за короля в рядах емігрантських загонів та іноземних армій.
Вони знову зустрілися в 1799 році на Близькому Сході: генерал Бонапарт хотів взяти місто-фортецю Акру (Акко), а полковник Пікар де Фелліппо успішно керував її обороною. Невдала облога Акри стала поворотним моментом Єгипетської кампанії, однак і Пікар де Фелліппо не встиг порадіти перемозі, оскільки помер ще до закінчення облоги. Згодом Наполеон розмірковував: «Якби Акр був узятий, французька армія кинулася б на Дамаськ і Алеппо й в один миг опинилася б на Євфраті… Шістьсот тисяч [християн] приєдналися б до нас, і хто знає, що б з цього вийшло? Я дійшов би до Константинополя, до Індії; я змінив би обличчя світу!».
Спочатку Наполеон не дуже просувався по службі, а тому часто брав відпустку або лікарняний, щоб пошукати альтернативних кар'єрних рішень. Від призначень, які не сулили швидкого просування по службі, Наполеон цинічно симулював хворобу, так що раз начальство навіть потребувало від нього пройти медичну комісію. У пошуках кар'єрного злету він пробував завербуватися в російську армію, де у зв'язку з новою російсько-турецькою війною набирали іноземних офіцерів. Зупинило його те, що на російську службу брали лише з пониженням у чині. Крім того, пробував зробити кар'єру в національній гвардії й навіть розглядав можливість піти в британську Ост-індійську компанію, у якої була своя армія. Невідомо, куди б занесло молодого офіцера, якби не призначення в Південну армію, де він відзначився при взятті Тулона. Так 24-річний капітан став бригадним генералом. Кар'єрному зростанню сприяло й те, що молодий офіцер добре орієнтувався в політиці, умів дружити з потрібними людьми й розігрувати власні політичні комбінації.
Про Наполеона часто пишуть як про людину зі специфічними сексуальними уподобаннями. Насправді, набагато більш знаменно те, що Бонапарт був відносно стриманим у стосунках з жінками (його брати й сестри були набагато більш похітливими). Історики сійшлися в підрахунках, що у Наполеона було десь 20–22 любовні зв'язки – нічого особливого (особливо, якщо порівняти з його іншими досягненнями). Загалом він до жінок ставився досить раціонально, одружувався скоріше за розрахунком, ніж за любов'ю.
Зате всі, хто його знав, сходяться на тому, що він щиро любив дітей і не лише своїх (спадкоємець, двоє позашлюбних і двоє усиновлених) – з задоволенням гарцював з ними й дурнував.
Наполеон показав себе не лише як видатний полководець і правитель, але й як талановитий пропагандист. Власне, він один із родоначальників пропаганди в сучасному вигляді. Ще молодим офіцером він почав писати памфлети на актуальні революційні теми. Очоливши французьку Італійську армію, він насамперед виступив із воззванням до солдатів, а після перших перемог організував своє перше видання «Кур'єр Італійської армії». Видання було розраховане не лише на підтримку бойового духу солдатів, але й на обробку широкої громадськості. Чимало зусиль прикладалося до того, щоб «Кур'єр» з інформацією про перемоги Наполеона розповсюджувався й у Парижі. Згодом з тими самими цілями видавався «Бюлетень Великої Армії». Прийшовши до влади, Наполеон встановив контроль над пресою: стежив за публікаціями, а іноді й сам міг під псевдонімом написати потрібну статтю.
Правда, з часом наполеонівська пропаганда набридла французам. Коли французька армія в 1812 році терпіла поразки, а в «Бюлетені Великої Армії» продовжували з'являтися переможні реляції, то з'явилося вислів «брешить, як «Бюлетень». Так що його незабаром перестали друкувати.
Після поразки під Ватерлоо Наполеон повернувся в Париж і потребував від Народних зборів затвердити імператорський указ про мобілізацію. Однак депутати відмовилися його підтримати, натомість постановили, що в умовах, коли «незалежність під загрозою», будь-яка спроба розпустити парламент буде вважатися державною зрадою. На відміну від 18 брюмера, коли в 1799 році 30-річний генерал Бонапарт здійснив державний переворот, у 1815-му 44-річний імператор Наполеон розпустити парламент не наважився – і відрекся від престолу на користь малолітнього сина. Тим часом депутати не морочилися з того, хто реально чи номінально очолюватиме державу. «Члени парламенту були занадто зайняті, приймаючи укази про скасування титулів, складаючи проекти конституції – словом, резвилися вовсю. І їм було байдуже до таких дрібниць, як ворог біля воріт», – іронізує історик Девід Стектон. Ініціативу захопили ті, хто керувався «жаждою популярності», а тих небагатьох членів Народних зборів, які говорили про реальне становище справ і пропонували реагувати на події адекватніше, докоряли в тому, що їм «нічого втрачати, крім письмового столу». Врешті-решт, незабаром під вікнами сесійної залі з'явився загін прусських солдатів – і депутати самі розійшлися. Найбільш непонятливих вигнала поліція.
У 1812 році поляки переконували Наполеона замість Москви йти на Київ, але він їх не послухав. Уже на острові св. Єлени низложений імператор розповів своєму лікарю О'Міру про причини катастрофи, що спіткала Велику Армію в 1812 році: роковою роль зіграли московська пожежа й морози, що настали на 20 днів раніше звичайного. За його словами, він розрахував російську погоду за 50 років! – «і ніколи сильні морози не починалися раніше 20 грудня».
Крім того, він не став скасовувати кріпацтво в Російській імперії, як робив це в інших державах, побоюючись непередбачених наслідків: «Ви, мабуть, знаєте, що російське дворянство тримає своїх кріпаків майже в рабській неволі. Я проголосив би свободу всіх кріпаків у Росії й знищив би привілеї дворянства. Це створило б мені масу прихильників… Я міг би озброїти найбільшу частину населення Росії проти неї самої, проголосивши свободу рабів. Але, коли я дізнався про грубість нравів російського народу, я відмовився від цього заходу, який предав би смерті, розграбуванню й найстрашнішим мукам багато сімей». Незабаром «дубину народної війни» задіяли проти нього.