Українське громадянство для російських політичних емігрантів за спрощеною схемою є палицею о двох кінцях. З одного боку, це спосіб послабити й підірвати путінську диктатуру, але з іншого боку це невикористане поле для російських спецслужб щодо розширення своєї агентурної мережі в Україні. Детективна історія політичних біженців та екс-депутатів Державної думи РФ подружжя Вороненкових служить яскравою ілюстрацією цього.
13 серпня 2019 року Президент України Володимир Зеленський підписав указ, який запроваджує спрощену процедуру надання українського громадянства для росіян, які зазнали політичних переслідувань у себе на батьківщині. Відтепер для отримання українського паспорта вони можуть подати декларацію про відмову від російського громадянства та документи, які підтверджуватимуть переслідування за політичними переконаннями. Мається на увазі довідка МЗС або дипломатичного представництва України встановленого зразка. У сучасній Росії політичне насильство давно стало атрибутом існуючого путінського режиму, що перебуває в стані агонії й розкладу.
У умовах, коли органи влади в РФ стали повністю корумпованими й базові потреби звичайних людей ігноруються не лише в регіонах, але й у Москві, масовий протест став фоновим явищем російського політичного процесу. З березня 2017 року, коли відбулися антикорупційні мітинги в 97 містах Росії, які зібрали до 88 тисяч людей, країна вступила в нову фазу внутрішньополітичної нестабільності. Люди виходять на вулиці без якої-небудь конкретної причини, а просто через нескінченні зловживання влади. Останні реагують на це дуже жорстко: несанкціоновані мітинги розганяються силовиками, посилаючись на положення статті 20.2 КоАП РФ про порушення під час мітингів. Ця адміністративна стаття передбачає покарання за порушення порядку організації мітингів і походів; порушення правил їх проведення; організацію неузгоджених акцій «у безпосередній близькості від території ядерної установки, джерела радіації або пункту зберігання ядерних матеріалів». Іншими словами, норма стосується будь-якого учасника акцій, які не погоджені, без винятків. Як покарання за неї передбачаються штрафи до 300 тисяч рублів або арешт до 30 діб.
Лише за підсумками 2018 року за цією статтею були притягнені до відповідальності до 4 тисяч людей. Все це можна віднести до політичних переслідувань, а значить усі ці особи можуть претендувати на отримання українського громадянства. Враховуючи зростання протестної активності в РФ у 2019 році, кількість претендентів-росіян на наше громадянство може суттєво зрости. Саме по собі рішення українського керівництва щодо паспортизації російських опозиціонерів загалом виглядає серйозним відповідним кроком на заходи російського керівництва щодо надання громадянства РФ жителям українського Донбасу. У Москві рішення Зеленського сприйняли як провокацію, про що заявив член комітету Державної думи з міжнародних справ РФ Антон Морозов. Але водночас він додав, що незрозуміло, як з практичної точки зору норма працюватиме, оскільки в російських законах немає такого поняття, як політична відповідальність і переслідування за політичними мотивами. Звичайно, Морозов кривить душею й намагається скорчити гарну мину при поганій грі. Виразно складається картина, що Україна сприяє інтенсифікації опозиційної діяльності проти путінського режиму всередину російського суспільства, особливо у світлі масових серпневих акцій протесту в Москві.
Маючи за спиною доступну можливість отримати українське громадянство, російські незгідні будуть діяти більш рішуче, це безумовний плюс. Але водночас українській владі слід врахувати низку дуже важливих додаткових аспектів щодо ризиків, які несе рішення про спрощену паспортизацію. Перш за все, необхідно зазначити, що указ Президента можна було б доопрацювати шляхом заміни спрощеної схеми отримання громадянства на спрощену схему отримання статусу політичного біженця. Функція цього статусу передбачає, що особа, яка його отримала разом із видом на проживання в Україні, не була б прив'язана до політичного життя всередину України, а далі працювала б над змінюванням влади в Росії. Як відомо, якщо російські опозиціонери-пасіонарії матимуть український паспорт, то вони автоматично стають потенційними акторами вже української політики зі всіма наслідками, що з цього випливають. Вони зможуть претендувати як мінімум на посади в органах виконавчої влади, а перспективі й у представницьких органах.
Слід пам'ятати, що поняття російська опозиція й громадяни РФ, які зазнають політичних переслідувань, далеко не завжди гарантують, що щодо України у них сприятлива позиція. Згадаймо найлібертальнішого політика Росії Олексія Навального, який у питаннях України є запеклим російським імперцем. Навіть перебуваючи під чергових домашнім арештом у інтерв'ю радіо «Еха Москви» він порадив українцям не обманювати себе щодо статусу Криму, який «залишиться частиною Росії й більше ніколи в обозримому майбутньому не стане частиною України». Навальний також сказав, що якщо стане президентом РФ, то не буде намагатися повернути півострів Києву: «Крим — це що, бутерброд з ковбасою, щоб його туди-сюди повертати?» Але в політичному спектрі російської опозиції є й політичні сили посильніші. Наприклад, переслідувана ФСБ Національно-більшовицька партія (НБП) Едуарда Лимонова. Її лідер за всіма статтями потрапляє під категорію особи, переслідуваної за політичними мотивами в Росії. Але його ставлення до України нічим не відрізняється від точки зору Володимира Путіна.
У 2013 році Лимонов негативно відзивався про український Євромайдан і виступав на підтримку дій командирів «Беркута». У 2014 році підтримав анексію Криму Росією. Більше того, з його подачі пройшли акції під гаслами «Нам Криму мало!». У своїх статтях він звинувачує ліберальних у прозахідній позиції щодо війни на Україні, вважає їх зрадниками. Лимонов активно підтримує сепаратистів на Донбасі. Як кажуть: коментарі зайві. Звичайно, в указі Президента України щодо спрощеного громадянства зазначається, що СБУ повинна перевірити дотримання Державною міграційною службою, Міністерством закордонних справ, дипломатичними представництвами й консульськими установами вимог закону у сфері громадянства. Але це підвищить навантаження на відомство в умовах без того напруженості зусиль на стримування російської агресії. Доведеться просіювати великий потік осіб, які бажають отримати українське громадянство. Адже серед них можуть бути особи, які є агентурою ФСБ або її кадровими працівниками. Прибувши в Україну, їхнім завданням буде дестабілізація ситуації в країні в інтересах країни-агресора.
І якщо таких антиукраїнських персонажів, як Навальний або Лимонов, формально повністю відповідних вимогам положень про переслідуваних за політичними мотивами, виявити буде нескладно, то є й ті, чию справжню сутність встановити буде навпаки дуже складно. Тут варто навести приклад відомих російських політиків подружжя Вороненкових. Прибувши в Київ, вони продовжили займатися махінаціями, у тому числі з московськими активами, і за це власне Денис Вороненков поплатився життям. Проаналізувавши біографії Вороненкова й Максакової та їхню діяльність, можна дійти висновку, що обидва вони пов'язані з російськими спецслужбами. Денис Вороненков і його дружина Марія Максакова-Ігенбергс підтримували тісні контакти з ГРУ. Якщо подивитися на життєвий шлях Дениса Вороненкова, то на його зв'язок з ГРУ вказує низка моментів. У 1995 році він з золотою медаллю закінчив Військовий університет Міністерства оборони РФ. Випускники університету проходять службу й працюють у всіх видах Збройних сил, у системі Головної військової прокуратури, військових слідчих органах СК Росії, ГРУ, ФСБ Росії, СЗР Росії, ФСО Росії, у Державній думі й Раді Федерації, у МЗС Росії та інших органах державної влади.
На те, що Вороненков пішов лінією роботи спецслужб, вказує той факт, що у 1996 році він отримує для прикриття диплом Рязанського державного педагогічного університету імені С. А. Єсеніна. На користь цього говорить таке: при поступленні в РДПУ він представив довідку про те, що з 1990 по 1994 рік навчався й закінчив Петрозаводський державний університет. Однак ПетрДУ у травні 2017 року спростував інформацію про те, що Вороненков числився в рядах його студентів. Пізніше він працював в органах Військової прокуратури, був заступником мера міста Нарьян-Мара (Ненецький автономний округ). У 2005—2007 роках був підлеглим генерала Олександра Бульбова у Федеральній службі з контролю за обігом наркотиків, який у цей період був директором Департаменту оперативного забезпечення ФСКН Росії. У 2011 році Вороненков стає депутатом Державної думи РФ від КПРФ і до 2016 року працює в Комітеті з безпеки й протидії корупції. Як висловився на той час його однопартієць, заступник голови Державної думи від КПРФ Володимир Кашин, у той час у Вороненкова було звання полковника, не уточнивши якого відомства.
Важливо зазначити, що, будучи депутатом, Вороненков голосував за анексію Криму Росією, а пізніше пояснив цей свій крок тим, що зробив це зі страху за свою сім'ю, оскільки депутатам Державної думи було дано розпорядження з погрозами про необхідність підтримати Путіна. Але це далеко не все. У листопаді 2014 року, коментуючи силову зміну влади на Україні, Вороненков заявив: «Україна сьогодні — це не лише трагедія братського нам народу. Це урок усім нам! Ось що відбувається з молоддю, яка цілеспрямовано протягом багатьох років піддається певному впливу. Через ЗМІ, фільми, пісні, школу, побутову поведінку оточуючих. 25 років кілька поколінь молодих людей виховувалися в антиросійському й русофобському дусі. Результат ми бачимо». З цього уривка неозброєним оком видна справжня позиція Вороненкова щодо українського питання. Можливо, він би й далі продовжував цю лінію, якби у 2016 році не втратив недоторканність, програвши вибори до Державної думи 7-го скликання по 129 виборчому округу в Нижегородській області «єдинороссу» Володимиру Панову. Цей програш міг коштувати йому свободи, адже ще в грудні 2014 року Московське управління Слідчого комітету РФ направило до Державної думи матеріали про позбавлення Вороненкова депутатської недоторканності у зв'язку з кримінальною справою щодо рейдерського захоплення будівлі в центрі Москви.
Згідно з матеріалами справи, Вороненков підшукав покупця для особняка загальною площею 1500 м² і ринковою вартістю 127 млн рублів на вулиці Міжнародній, будинок 38, який належав єдиному засновнику ТОВ «Тома» Отарі Кобахідзе, за що отримав авансове винагородження в розмірі 100 тисяч доларів. 15 лютого 2017 року винесено постанову про залучення Вороненкова як обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 33, ч. 1 ст. 170.1 УК РФ (організація фальсифікації єдиного державного реєстру юридичних осіб) і ч. 4 ст. 159 УК РФ (шахрайство). Щодо дружини Вороненкова. Марія народилася в Німеччині в сім'ї радянської акторки Людмили Максакової й німецького бізнесмена й одразу отримала громадянство обох країн – ФРН і СРСР. У 1995 році закінчила Центральну музичну школу при Московській державній консерваторії за класом фортепіано. У 2000 році закінчила з червоним дипломом Російську академію музики імені Гнесіних (відділення академічного вокалу), у 2004 році закінчила аспірантуру академії. Марія була солісткою різних російських оперних театрів.
Лейбл Universal Music Group International випустив два сольних диски Марії Максакової – дебютний альбом «Mezzo? Soprano?» і альбом класичних романсів Чайковського й Рахманінова. Зірка російської опери до одруження з Вороненковим у 2015 році перебувала в двох незареєстрованих союзах з лідером Братської ОПГ Володимиром Тюріним і ювеліром Джамілем Алієвим. У 2011—2016 роках Максакова, так само як і Вороненков, була депутатом Державної думи РФ, але лише від «Єдиної Росії». Вона відома своїми заявами про те, що «Єдина Росія» — це єдина реальна політична сила в російському суспільстві, а Путін – не лише лідер партії, але й загальнонаціональний лідер і єдина фігура, яка консолідує російське суспільство. Максакова критикувала реформи 1990-х років, підтримувала заборону пропаганди гомосексуалізму в РФ (закон №135-ФЗ від 11.06.2013), а у 2014 році голосувала за анексію Криму Росією. Так само як і в її чоловіка, у 2016 році в неї стався політичний провал, і на праймеріз «Єдиної Росії» по Санкт-Петербургу вона не пройшла. У результаті в жовтні 2016 року вона втратила свій політичний імунітет.
У результаті пара вже колишніх депутатів Державної думи РФ в терміновому порядку покидають Росію й прибувають в Київ, де вже в грудні 2016 року Денис Вороненков отримує українське громадянство (хоча за наявними на поточний момент даними через порушені проти нього Слідчим комітетом кримінальні справи в РФ він так і не втратив російського громадянства), а його дружина Марія Максакова – вид на проживання в Україні. Еміграцію в Україну Вороненков пояснив своїм переслідуванням у Росії з боку ФСБ. Також він почав брехати, що не голосував за ратифікацію договору про приєднання Криму до Росії, хоча згідно з обліком результатів голосування Державної думи він голосував за його приєднання, також повну підтримку приєднанню Криму Вороненков раніше висловлював у своєму акаунті в Twitter, де після відвідування окупованого півострова написав: «Я був вражений його красою. Повністю підтримую його приєднання до Росії!». Йому вторила й Максакова. Однак уже в першому інтерв'ю українським ЗМІ вона відзивалася про РФ як про країну, де неприпустима критика на адресу влади, народ змушений ідентифікувати себе з державними органами, а президент Путін реагує й приймає рішення лише на основі висновків спецслужб.
Вона заявила, що не може жити при режимі, який вимагає від неї повної лояльності. Також вона подякувала за надану їй особисту охорону, оскільки боїться, що її можуть викрасти працівники російського посольства. Перебуваючи вже в Україні, Денис Вороненков продовжив свою роботу. Йдеться про його особисту підтримку одного з найбільш видних політичних висуванців ГРУ – Владислава Суркова, проти якого почало потужно працювати ФСБ. Втеча Вороненкова в Україну практично збіглася з початком скандалу Surkov Leaks. 24 жовтня 2016 року українська хакерська група «КіберХунта» заявила, що взяла під свій контроль поштову скриньку приймальні Суркова. Була опублікована «переписка Суркова» за 2013—2016 роки, у якій, зокрема, були виявлені плани щодо дестабілізації України («Шатун» і «Троя»), а також переписка з представниками ДНР і ЛНР щодо планів розділу України на «Новоросію», «Малоросію» й «Галичину», узгодження фінансових витрат і прийнятих законів. У СБУ заявили про автентичність частини опублікованих листів. Аналогічну заяву зробили представники Bellingcat.
Автентичність своїх опублікованих листів підтверджував підприємець Євген Чичваркін. Розбираючи запуск Surkov Leaks, не можна обійти стороною той факт, що йдеться про дуже колоритну особистість – Володимира Аникєєва (псевдонім «Льюїс»), який у 2013 році заснував хакерську групу під назвою «Анонімний інтернаціонал», також відому як «Шалтай-Болтай». Ця хакерська група відома добуванням і продажем закритих даних, пов'язаних з діяльністю російських чиновників. Хакери розмістили переписку «путінського кухаря» Євгена Пригожина, віце-прем'єр-міністра уряду РФ Аркадія Дворковича, зламали Twitter прем'єр-міністра Дмитра Медведєва, а потім виклали переписку його прес-секретаря Наталії Тимакової. Загалом, незважаючи на масштаби діяльності у 2013—2015 роках, діяльність «Шалтай-Болтая» чомусь не особливо хвилювала російських силовиків. Але пізніше ситуація різко змінилася. Восени 2016 року стало відомо, що в руках у «Льюїса» нібито знаходиться переписка помічника президента РФ Владислава Суркова й він організує її розміщення в ЗМІ. Про це писали російські інтернет-видання.
Утечка саме цієї інформації поставила на вуха всі російські спецслужби: ГРУ, ФСБ і ФСО. Хоча як з'ясувалося, у ГРУ ще з 2014 року існувала оперативна група по справі «Шалтай-Болтай», про що повідомив Центр управління розслідуваннями Ходорковського. Нею керував заступник начальника ГУ Генштабу РФ генерал Сергій Гізунов, раніше який очолював спеціалізований на криптографії 85-й Головний центр спеціальної служби ГРУ (в/ч 26165). Доповіді Гізунова прямо йшли голові ГРУ генерал-полковнику Ігорю Сергуну, а після його раптової смерті в січні 2016 року – генералу Ігорю Коробову, який очолив спецслужбу. Спеціалісти ГРУ встановили, що автором листа міністру оборони Шойгу й у ДВКР ФСБ був один із засновників «Шалтай-Болтая» Володимир Аникєєв. Також грушники виявили, що він був завербований ФСБ, а його безпосереднім куратором є керівник одного з підрозділів ЦІБ ФСБ полковник Сергій Михайлов. До всього іншого військова розвідка встановила, що Михайлов мав негласні контакти з ЦРУ. Пізніше сам Аникєєв визнав, що з початку 2016 року його діяльність курував Михайлов, і він надавав хакерам великі обсяги компрометуючого контенту, але щодо того, від нього чи поступили матеріали Surkov Leaks, невідомо.
Після того як міністр оборони РФ Сергій Шойгу доповів усю підноготну «Шалтай-Болтая» Путіну, той викликав до себе директора ФСБ Олександра Бортникова. Після цього в жовтні 2016 року ФСБ, проведши хитромудру операцію виманювання на територію РФ, затримала Аникєєва, який, працюючи під прикриттям цієї ж спецслужби, втратив почуття небезпеки й не чекав удару від своїх. Пізніше за його показаннями були арештовані інші члени «Анонімного інтернаціоналу» Олександр Філінов і Костянтин Теплякова («Мартовський заєць»), а також високопоставлені працівники ФСБ – Дмитро Докучаєв і його начальник Сергій Михайлов. Їх звинуватили в державній зраді й співробітництві з ЦРУ. За традицією, щоб приховати системну боротьбу ФСБ і ГРУ між собою, російська пропаганда все списала на своїх головних ворогів – американські спецслужби. Повертаючись до Вороненкова, слід сказати, що він в Україні почав відбілювати Суркова в публічній площині.
І це на фоні величезного скандалу навколо Суркова, який документально підтвердив, що він, по суті, виступає одним із головних ідеологів повного знищення української державності. 15 лютого 2017 року в інтерв'ю телеканалу «Громадське» Вороненков сказав про те, що нібито помічник президента РФ Владислав Сурков був категорично проти анексії Криму. «Рішення про анексію приймав одна людина. Усі нормальні люди були «проти». Включно з його близьким оточенням», – сказав Вороненков. На питання про те, чи був Владислав Сурков налаштований проти анексії Криму в березні 2014 року, Вороненков відповів, що «той був категорично проти, тому що він розумна людина». Але ці судження Вороненкова виявилися абсолютно не відповідними дійсності. Волонтери міжнародного розвідувального співтовариства InformNapalm представили матеріали, які доводять, що Вороненков або некомпетентний, говорячи про роль Суркова в розв'язуванні війни проти України, або навмисне перекладає відповідальність за події останніх трьох років виключно на одну людину – Путіна, і таким чином і з себе улюбленого знімає відповідальність за голосування щодо Криму.
InformNapalm виклав екслюзивні фото (1,3 ГБ в архіві) й аудіозаписи зі з'їздів російської терористичної організації «Союз добровольців Донбасу» (СДД), які проходили в анексованому Криму в травні 2016 року, а також у Москві в листопаді 2016 року. Почесним гостем цих з'їздів був особисто Владислав Сурков. Характер наведених фотографій, де Сурков позує з видними представниками бойовиків, такими як голова СДД і «екс-прем'єр-міністр ДНР» А. Бородай, військовий злочинець з ДРГ «Русич» А. Мільчаков та іншими одіозними особами з терористичного бомонду. Таким чином, ці з'їзди ще раз підкреслюють, що курс Кремля на подальшу ескалацію війни й збільшення жертв серед населення України залишався незмінним. Росія не відмовилася від своїх планів, а навпаки – продовжила підтримувати тероризм. Учасники з'їзду Союзу добровольців Донбасу все впевненіше говорять про те, що Росії потрібні нові «добровольці» для воєн у різних точках світу. При цьому Сурков найбільш високопоставлений організатор цих зібрань і їхній натхненник.
Але гібридна робота Дениса Вороненкова під Суркова в Україні тривала дуже недовго. 23 березня 2017 року він був убитий кілером в центрі Києва. 9 жовтня 2017 року генеральний прокурор Юрій Луценко заявив, що вбивство замовив Тюрін за наказом ФСБ Росії, а вчинив українець Павло Паршов. Луценко також повідомив, що кримінальне провадження по справі про вбивство Вороненкова передано до суду, а слідство встановило всіх учасників злочинної групи – від замовників до виконавців злочину. Тут важливо зазначити, що у лютому 2017 року Вороненков особисто в інтерв'ю виданню BMF.ru заявив, що проти нього в РФ було сфабриковано кримінальну справу: причому давно, і за нею стоїть колишній генерал ФСБ Олег Феоктистов. У нього, за словами Вороненкова, до нього були особисті рахунки ще зі часу роботи в спецслужбах. Вороненков стверджував, що ділився своїми побоюваннями з Вячеславом Володіним ще в той час, коли той працював в адміністрації президента. Цю версію довгий час підтримувала й вдова Вороненкова – Марія Максакова, але 23 квітня 2019 року вона дала нові показання, у яких повністю спростувала версію ГПУ.
Максакова назвала новим замовником вбивства чоловіка його приятеля з Росії Дениса Панаїтова, у якого нібито були «квартирні мотиви» вбивства Вороненкова. Нібито Панаїтов пообіцяв Вороненкову здійснити угоду щодо обміну належної йому житлової площі в Києві на апартаменти статусних втікачів з РФ у Москві, але «кинув» їх. Причому в таких злочинних намірах Панаїтов міг діяти за домовленістю з іншим опонентом Вороненкова – російським бізнесменом Віталієм Качуром. Саме на основі його показань екс-депутата Державної думи й залучали по справі про шахрайство в Росії. При цьому Максакова спростувала роль ФСБ у вбивстві її чоловіка. Така заява в інтересах ворогів Вороненкова з уст його дружини звучить дуже дивно. Особливо, якщо врахувати той момент, що, за словами Максакової, у її адресу з боку ФСБ поступали погрози про можливу ліквідацію. Також є свідчення, що саме Максакова, яка дружила з сім'єю Суркова, могла бути зв'язуючою ланкою між Вороненковим і самим Сурковим. Ці думки висловив у березні 2017 року адвокат Марк Фейгін. Пізніше він же стверджував, що по суті Максакова після гибелі чоловіка може спокійно повернутися в Москву, і там їй нічого не грозить.
«У цій системі влади в РФ жінка сприймається як щось вторинне, як придаток до чоловіка. Її депутатство було бутафорським. До влади їй дорога закрита, і до московської богеми – теж. Але, думаю, скоріше за все, її мати або хтось із близьких переконають її в тому, що в Росії їй нічого не грозить», – припустив Фейгін. Що цікаво, 18 травня 2019 року стало відомо, що Тверський суд Москви прийняв рішення, згідно з яким Марія Максакова відсудила нерухомість убитого чоловіка на 1 млрд рублів. Згідно з судовим рішенням, спільно набуте з Вороненковим майно передається Марії Максаковій, а не Юлії – попередній дружині убитого депутата.
Сталося це менше ніж через місяць, як Максакова зняла у своїх нових показаннях звинувачення на адресу ФСБ! Схоже, що вона таки повністю змогла улагодити свої питання з Лубянкою, перейшовши до них з табору ГРУ й шанувальників Суркова. Але саме момент зради Суркова обмежує її повне повернення на батьківщину в Росію, і вона буде чекати його остаточного падіння. Поки що російська політична емігрантка переважає залишатися в Україні й навіть готується відкрити новий сезон у Львівській філармонії в вересні 2019 року. Не можна виключати, що нові господарі з ФСБ уже підготували для неї нові завдання, і до повернення в Москву вона ще встигне на них підкорінно попрацювати проти інтересів України… Аналіз досить епічної й драматичної історії подружжя Вороненкових, які стали одними з найбільш яскравих політичних емігрантів з РФ в Україну, повинен показати, що російські спецслужби щільно працюють зі всіма втікачами. Останні навіть покинувши територію Росії, зовсім не втрачають зв'язків зі своїми російськими кураторами з особливих органів, і навпаки, потрапляючи в Україну, активно користуються своїм статусом політичних біженців для вирішення «спеціальних» завдань, які підривають безпеку української держави.
Спрощене набуття громадянства політично переслідуваними з РФ дає російським спецслужбам величезне поле для законної інфільтрації своєї свіжої агентури й «консервів» на українській території. Дати такий інструмент в руки росіян в умовах продовжуваної війни буде дуже небезпечним і непродуманим рішенням.