Після прочитання інтерв'ю генерала Соколова про причини швидкого захоплення південної України — за чотири дні Росія захопила територію розміром більше Швейцарії майже без спротиву, відкрила коридор у Крим, оточила Маріуполь, а тепер за цю землю йдуть жорстокі бої — журналіст звернувся до військовослужбовця, який 24 лютого служив у складі 59-ї мотопіхотної бригади (зараз служить в іншому підрозділі) та став учасником тих подій.
Військовослужбовець поставив питання: якщо у ворога була велика перевага на Чонгарі та на Дніпрі, то хіба хтось взагалі намагався зупинити ворога на Чонгарі? За його враженням, відповідь була негативною.
У неділю, 13 лютого, о 20.00 командний склад 59-ї мотопіхотної бригади викликали на нараду до генерала Соколова. Бригада на той момент знаходилась на полігоні «Широкий Лан». Їй було поставлене завдання негайно переміститись на полігон під Олешками Херсонської області. На наступний день підрозділ прибув під Олешки та почав розгортати польовий табір. Хоча в новинах йшлося про можливий напад, насправді ніякої підготовки до оборони не відбувалось взагалі.
Військовослужбовець перелічив низку факторів, які унеможливлювали оборону. По-перше, усю бригадну артилерію — два дивізіони, основний засіб ураження, відправили на навчання у Київську область, і вони не повернулись до початку вторгнення. По-друге, протитанковий дивізіон, основний засіб боротьби з танками, був відправлений на навчання під Київ і не повернувся до вторгнення. По-третє, група інженерного забезпечення бригади — сапери, які мали б ставити мінні поля та підривати мости — були направлені на навчання у Кам'янець-Подільськ і не повернулись до вторгнення.
По-четверте, зенітно-артилерійський дивізіон бригади не мав ніяких ракетних систем для боротьби з авіацією противника. По-п'яте, увесь взвод аеророзвідки бригади з усіма дронами знаходився на Донбасі і був приданий іншій бригаді, тому 59-та бригада не мала можливості вести розвідку та корегувати вогонь. По-шосте, бригада не була поповнена оперативним резервом, і у трьох піхотних батальйонах було 50-60% від необхідної кількості людей. По-сьоме, бригада не була розгорнута на рубежах прикриття Чонгару і не обладнала ніяких бойових позицій для оборони. По-восьме, бригаді визначили смугу відповідальності у 139 км, яку вона навіть не встигла вивчити.
9-й батальйон — близько 300 людей — відправили з Олешків у район Мелітополя, але він також не встиг ні розгорнутись ні побудувати хоча б якийсь рубіж. По-дев'яте, ніякої інформації про противника бригада не отримувала. Кожного вечора бригада отримувала розвідувальне зведення приблизно з таким текстом: «Загроза переходу противника у наступ на даний момент відсутня». По-десяте, і це насправді головне — ніякого плану оборони Чонгару, а також численних мостів та дамб від Чонгару до Херсону, до Каховки, до Мелітополя, до Енергодару не було.
Військовослужбовець припустив, що десь у штабах якісь папірці були, але війська це виконати не могли, оскільки накази на розгортання на рубежах та обладнання позицій не поступили. Замість цього близько тисячі людей 9 днів жили на полігоні в Олешках взимку у брезентових палатках та займалися побутовими питаннями та самозабезпеченням. Кожного вечора були тривалі наради командного складу, присвячені адміністративним питанням. Часу на бойову підготовку просто не було.
Копати позиції на Чонгарі було заборонено, тому що там приватна земля, фермери не дозволяли, а за відсутності військового стану військові не мали права рити окопи самостійно. Численні мости та дамби ніхто не готував до підриву. Охорона навколо мостів не розгорталась, нікого на мостах та дамбах не було, в тилу взагалі було повністю пусто, ніякої територіальної оборони не розгортали. За словами військовослужбовця, це був абсурд — в інтернеті усі говорили про війну, а у військах не робилось нічого.
Перед 59-ю бригадою стояв 137-й батальйон морської піхоти, в якому було 50% складу і частина з них були непідготовлені строковики. Цей підрозділ виконував фактично функції спостереження на фронті в 150 км, тобто оборонятись він міг тільки символічно. 59-та бригада не могла допомогти 137-му батальйону, бо її не розгорнули на шляхах наступу противника — вона жила в Олешках. На 24 лютого були заплановані командно-штабні навчання, але війська залишились у таборі.
Військовослужбовець погодився з генералом Соколовим, що винуваті тут в першу чергу не військові. Якби був заздалегідь оголошений військовий стан, якби бригаду поповнили оперативним резервом, мости були взяті під охорону військами територіальної оборони, видали наказ на оборону Чонгару, дали б хоча б якісь зенітно-ракетні системи та усю артилерію, то росіяни не змогли б за один день проїхати майже без спротиву до 150 км і заїхати у Херсон, у Каховку, у Мелітополь. Ворог би зазнав значних втрат. Місцевість на Чонгарі дуже сприяє обороні, там значна кількість мостів та дамб. Натомість 59-та бригада навіть не встигнувши зустріти противника одразу потрапила в оточення та не оборонялась на вигідних підготовлених рубіжах, а проривалась, була змушена рятувати сама себе.
Після авіаційних та артилерійських ударів росіян бригада почала збиратись по тривозі, готуватись до руху. Близько 8.00 штаб бригади отримав інформацію від спецслужб, що росіяни готують вертолітний десант на Антонівський міст у тилу, щоб оточити бригаду. Очевидно, таку ж інформацію мали отримати і усі інші структури сил оборони. Але об 11.30 російський вертолітний десант без перешкод захопив Антонівський міст, на якому не було навіть елементарної охорони, не було протиповітряної оборони.
Антонівський міст та міст на Каховській ГЕС мали стратегічне значення. Якби вони були підірвані, ворог би не зміг наступати на правобережну Україну, і мости мали б бути знищені. Але цього не сталось. В результаті розрізнені підрозділи 59-ї бригади та 137-го батальйону навіть не мали змоги чинити організований спротив — їм просто не дали такої можливості. Вони з боєм пробивались через захоплений противником міст зі значними втратами, і російські колони дійшли до мостів через Дніпро за кілька годин майже безперешкодно.
Над ними постійно і безперешкодно літали літаки та гелікоптери противника та завдавали ударів. Двічі пролетіли героїчні українські штурмовики. За словами військовослужбовця, управління військами на лівому березі майже одразу після початку вторгнення було втрачено. Панував хаос, усі виходили як могли. Значна кількість військовослужбовців залишились на зайнятій противником території та виходили до своїх тривалий час, до двох місяців. Довелось кинути багато техніки та озброєння.
Бої почались тільки у Херсоні, хоча там теж не було ніякої підготовки. Використовуючи цілі мости, ворог швидко перекидав на правий берег сили і на четвертий день війни захопив повністю Херсон, Енергодар, Токмак, Мелітополь, Бердянськ практично з мінімальним спротивом з боку України.
Військовослужбовець завершив своє свідчення риторичним питанням: якби південний напрямок справді хотіли захистити та обороняти, чи було б таке ставлення та така організація?
Вся інформація від військовослужбовця легко перевіряється, це конкретні факти, по яких мають бути численні свідки, і яким може та повинно надати оцінку слідство. Матеріал опубліковано журналістом Юрієм Бутусовим.