Один із звільнених бойовиків — Роман Джумаєв — сфотографував себе на пам'ять біля терміналу Донецького аеропорту. Подолати «кіборгів» вдалося за допомогою підступу: «ДНРівці» тоді замінували бетонні конструкції та обрушили їх на захисників ДАП.
У Маріуполі тепер що дня на волю випускається військовий злочинець. 15 серпня звільнили Валерія Кірсанова, який сприяв здійсненню теракту 24 січня 2015 року. У ту чорну суботу мікрорайон Східний у рідному для Кірсанова місті Маріуполь накрила «Градами». Кірсанова затримали того ж дня, і він визнав, що неодноразово допомагав «командиру першої слов'янської роти армії «Новоросії» з позивним «Терорист» та його «колезі» російському офіцеру з позивним «Пепел». Передавав координати військової техніки та об'єктів ЗСУ за допомогою SMS та телефонних дзвінків. «Вони мали відпрацювати вночі, а відпрацювали вранці. Я поїхав подивитися й сказав «Пеплу», що промахнулися на 1 кілометр. Сказав, що багато людей загинуло. Він сказав: «Ну, добре». Однак згодом від цих слів відмовився.
У день виходу на волю заявив, що вибачатися йому не за що. За статтею 258-3 КК України («Створення терористичної організації») він міг отримати від 8 до 15 років, за статтею 263 ч. 1 («Носіння зброї» — при обшуку знайшли револьвер, патрони та гранату) — грозило від 2 до 5 років. У вироку говориться, що Кірсанов, не заперечуючи факту багаторазових телефонних з'єднань з «ДНРівцями», вини не визнав. Він заявив, що передавав загальновідомі відомості з інтернету особам, яких не вважає терористами, та й «ДНР» не вважає терористичною організацією: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82431956
18 червня цього року Приморський райсуд Маріуполя оцінив його «заслуги» досить скромно — засудивши до 9 років. З них Кірсанов відсидів половину й вийшов за так званим законом Савченко. Результатом цього теракту стало масове вбивство: 31 мирний житель загинув, серед них двоє дітей, 117 були поранені.
Так званий «Закон Савченко» був скасований у червні 2017 року, але продовжує застосовуватися для осіб, які опинилися за гратами до його скасування. Цікаво, що коли закон впроваджували, лобісти запевняли: полегшення не торкнеться осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини. А на практиці? Запропонувавши враховувати рік у в'язниці за два роки в колонії, екс-нардеп невільно сприяла швидкому виходу на волю вбивць і вчиненню нових аналогічних злочинів. Красномовний приклад — серійний убивця Олексій Левін, який не лише вийшов разом із бандою, але й доклав руку до організації нового замовного вбивства — Катерини Гандзюк.
Та сама екс-нардеп Надія Савченко, звинувачена в підготовці теракту, а разом із нею й підозрюваний у державній зраді Валерій Чорнобук (він на момент анексії Криму був головою апеляційного суду АРК і закликав колег переходити на російське законодавство) стали ініціаторами скасування ч. 5 ст. 176 УПК. Ця норма визначала арешт як безальтернативну міру утримання для терористів. Голова Конституційного суду Наталія Шаптала тепер виправдовується: колегам не обов'язково відпускати всіх бойовиків — суд повинен прийняти мотивоване рішення. У разі, якщо вони, наприклад, тиснуть на свідків або можуть втекти, їх можна й залишити під вартою.
Але пізно — після того як 10 суддів великої палати КСУ підтримали чергову ідею Наді Савченко, організатор «ЛНР» Олександр Єфремов опинився на волі. Ще десятки терористів і зрадників, з трудом водворених за гратами, вирвалися на волю. Сотні їм подібних — на низькому старті. Завдяки новації від КСУ вийшов на волю й убивця майданівців Олександр Щоголєв — генерал СБУ, який керував так званою антитерористичною операцією в Києві 18 лютого 2014 року й по суті став організатором масових вбивств. І ветеран «армії ЛНР», син господаря горілчаного заводу «Луга-Нова» Дмитро Держак, якого підозрюють у фінансуванні терористів. Вийшли на волю й менш одіозні: адепт РПЦ Олег Саган, який отримував у РФ гонорари за створення й поширення контенту, що прославляє «Новоросію», лідер партії «Патріоти Росії» Петро Міхальчевський, який після анексії Криму працював у Аксьонова міністром охорони здоров'я.
Готується вийти на волю головний редактор «РІА Новини Україна» Кирил Вишинський, якого судять за участь у дезінформаційній війні проти України, агітаційну підтримку «республік», розпалювання ненависті та інше. З нетерпінням чекає звільнення бойовик Олександр Саттаров — колишній беркутівець, затриманий у Дніпрі в 2017 році, учасник «самооборони Криму», який захоплював український військовий аеродром. Усіх цих товаришів можна було б обміняти на наших полонених, які перебувають у застінках у Путіна. Доля Вишинського, наприклад, дуже турбує Кремль. Там свого пропагандиста представляють світові як доказ політичних репресій в Україні. Ідеолог «Новоросії» Володимир Корнілов, який не хоче проживати в рідному Донецьку, де його зусиллями воцарився «російський світ», вимагає у Зеленського свободи для соратника Кирила Вишинського разом зі Скабєєвою та Соловйовим. Пікетують посольство України в Москві. Але навіщо Путіну звільняти Олега Сенцова, Романа Сущенка й 24 українських морякам, якщо український «обмінний фонд» старанням українських суддів виходить на волю без жодних умов?
5 серпня судді Жовтневого райсуду Маріуполя вразили інформаційний простір, звільнивши відразу двох: Романа Джумаєва, 1991 р.н., та Сергія Костенюка, 1986 р.н. Браслетів немає, тому формула «під домашній арешт» фактично означає — на всі чотири сторони. Джумаєв хвалився на своїй сторінці ВКонтакте тим, як убивав українських «кіборгів» — штурмував аеропорт у складі бандформування «П'ятнашка», брав участь у боях за Дебальцево. І розповідав про свої «бойові подвиги» в інтерв'ю. Костенюк воював у складі «5-ї батареї республіканської гвардії», є відео, зроблене «ДНРівцями», на якому він із двома рацією в руках коригує обстріл Мар'янки. За ч. 1 ст. 258-3 УК («Створення терористичної організації») бойовикам грозить від 8 до 15 років. Але для суддів у прифронтовому Маріуполі це не причина тримати обох за гратами.
Затримання Джумаєва в грудні минулого року збіглося з введенням військового стану в окремих регіонах країни. Але й у цій ситуації він почував себе чудово. «Спіймався» виключно завдяки своїй дерзості. Він купив передвижний кіоск, повісив над ним прапор України й написав: «Атошникам знижка 10 відсотків» (можна припустити, що таким чином збирав інформацію про ветеранів АТО).
«Ви що — не знаєте, хто я? Я — атошник, буду стояти, де хочу», — сказав перевіряючим, які попросили дозвіл на торгівлю й установку МАФу. Увечері прийшов до дружини голови Лівобережної адміністрації й почав погрожувати. Голова вирішив подивитися в Гуглі, що ж це за атошник такий, і отримав шокуючі відомості. Коли джумаєвський кіоск спробували демонтувати як незаконний, він напав на поліцейського з газовим балончиком. Продовжував вести себе надмірно нахабно. «У вас не в порядку з головою, доказів проти мене немає», — говорить Джумаєв військовому волонтеру Галині Однорог на цьому відео: https://www.facebook.com/100006700849337/videos/pcb.2291093687790637/2291090287790977/?
Вскоре виявилося, що він перебував під судом і вперше його затримали в вересні 2017 року при переході з неконтрольованої території. А в травні 2018 року бойовика вже звільнив райсуд прифронтової Мар'янки. На Галину Однорог, яка привернула увагу до цієї теми, вийшли білоруські журналісти й розповіли про скандальне інтерв'ю в березні 2016 року ( https://www.svoboda.org/a/bajavik-dnr-u-bielarusi-nasych-tut-smat/27611000.html ), після якого Джумаєву довелося покинути Білорусь.
На цій фотографії «Радіо Свобода» маріупольчанин Роман Джумаєв ділиться своїми «фронтовими подвигами» з білоруськими журналістами. У публікації «Радіо Свобода» Роман Джумаєв розкривається як особистість не настільки примітивна, як «турист» Моторола, який прибув на «донбаське сафарі» за довгим рублем. Він — продукт російської пропаганди — юнак, який став терористом через нав'язані Росією культурні штампи й оманливі уявлення. З дитинства чув про «бандерівців», які «обідають» «Донбас-годувальник» і «вбивали його прадіда» під час так званої Великої вітчизняної. «З любов'ю від Джуми» — так маріупольчанин Джумаєв підписував снаряди. Ці фото він викладав у соцмережі, відкровенничаючи з користувачами. Однак у суді, видимо — за наказом адвоката, позицію Джумаєв змінив. У гігантській масі відео й фото з фіксацією своїх злочинів перестав себе впізнавати.
Ось як виглядало судове розбирання 18 грудня 2018 року — у описі волонтера Галини Однорог:
— Вам відома ця місцевість, де ви на фото?
Джумаєв: — Ростовська область.
— Це ви на фото, чи ні?
Адвокат: — Ви впевнені, що це ви на фото?
— Так, це моє фото.
— Що за люди на фото зі зброєю?
— Це мої знайомі хлопці з Ростовської області. А це страйкбольна зброя.
На фото — Джумаєв (у кружку) й його друзі «страйкболісти з Ростова», які «заблудилися» на Донбасі. І, схоже, ця позиція — універсальний ключ: колишній мінометник «ДНР» Сергій Костенюк, якого затримали минулого літа, а нині випустили під заставу в 153 тис. грн., слідує прикладу Джумаєва: «Це не я (на фото). Не воював, не був, не знаю». Таких джумаєвих і костенюків сьогодні на Донбасі тисячі. У РФ їм не раді, з братської Білорусі депортують, а в Україні почувають себе настільки вільготно, що погрожують місцевим активістам і волонтерам. За словами Галини Однорог, їй погрожував і сам Джумаєв, і його мати: «Спочатку гроші пропонувала, потім: «А ти не боїшся ходити по місту?».
Хто ж випустив цю пару бойовиків? Вадим Ковтуненко — заступник голови Жовтневого райсуду. І його колеги — Олег Соловйов та Людмила Шатилова. Ковтуненко й Соловйов мають дружин суддів. Дружина Ковтуненко — колишня голова Орджонікідзевського райсуду Маріуполя. Брат Соловйова ще й працює в ГПУ — такий сімейний клан. «Маріуполь — місто маленьке, якщо брати під варту всіх причетних до «референдуму», які не усвідомлювали наслідків своїх вчинків, довіра до суду буде підірвана», — ось так приблизно суддя Соловйов пояснив свою прихильність до організатора «референдуму «ДНР». А ось пояснення, які цей суддя дав ВККС щодо звільненого ним же коректувальника «ДНР», могли б прикрасити промову адвоката: «Після обстрілу він зв'язався з товаришем у «ДНР» й обговорив наслідки. То, що він коректувальник — це висновок, зроблений на основі його висловлювань про «ДНР». Суспільної небезпеки він не становить» (докладніше тут: https://vkksu.gov.ua/ua/about/vkks-ne-otstranila-ot-doljnostey-dvuh-sudey-kotorym-ne-bylo-obyavleno-o-podozrenii-v-sovershenii-ugolovnogo-pravonarushenii/ ).
І найдивовижніше — ВККС такі «пояснення» Соловйова цілком влаштували. Після того як Джумаєв опинився за гратами вдруге, його справа знову потрапила до тієї ж трійці. Підсумок: слідство йшло — бойовик Джумаєв гуляв. Слідство закінчилося, бойовик Джумаєв знову на волі. Вироку немає, тому що тепер уже не мар'янські, а маріупольські судді вигадують для волокити різні привіди. Усі колаборанти залишилися на своїх місцях. А судді Медведському кілька місяців тому пощастило піти на підвищення, і тепер він вершить правосуддя в «хлібному» Києво-Святошинському райсуді Київської області.
У сім'ї голови ВГА Донеччини теж є «побратим» Джумаєва. Це масове звільнення бойовиків на Донбасі не виглядає як досадна випадковість або законодавчий «косяк». Скоріше схоже на державну стратегію (або злочинну недбалість). Достатньо поглянути на історію «громадянського протистояння» в сім'ї нового голови Донецької військово-цивільної адміністрації.
Назначаючи військового прокурора Павла Кириленка на посаду донецького «губернатора», Президент Зеленський сказав, що «брат Паші працює десь у «ДНР», служить» і з цим братом нібито «Паша не розмовляє з політичних міркувань». При цьому Зеленський нагадав, що не потрібно ділити українців на своїх і чужих — на неконтрольованих територіях живуть такі ж українці. Месиджі формально правильні (як, до речі, і необхідність дотримуватися конституційних прав осіб, щодо яких ще не винесено вирок). Але виявилося, що Зеленський змішав у купу Божий дар та яйчницю — пособників окупанта, які вчинили зраду, та звичайних інакомислячих, які не вчинили злочинів проти держави.
Крапки над «і» розставив сюжет на телеканалі «Росія 1» про «громадянську війну в Україні» й «посварену сім'ю, яка хоче миру» (читай: жадає «автономії Донбасу» й амністії для тих, хто вбивав українців на території України). «Мої діти стріляти один в одного не будуть, ми один народ. Він (Павло Кириленко) сказав, що прийшов нас рятувати. Рятувати нас самих від себе не треба», — заявила чоловікові Скабєєвої мама новоявленого голови Донецької ВГА, яка часто їздить до свого сина, але живе у «ДНР». Братик Євген у новоявленого «губернатора» Донеччини виявився не просто «служивим» — високопоставленим бойовиком.
По стану на серпень 2016 року: він, як і Джумаєв з Костенюком, виступав проти України зі зброєю в руках — воював у «5-й омбр» терористичної організації «ДНР» ( https://myrotvorets.center/criminal/kirilenko-evgenij-aleksandrovich/ ). А тепер він — працівник так званого «Міністерства держбезпеки «ДНР», де разом із російськими кадровиками зібралося чимало українських зрадників із СБУ та МВС. І всі вони, як і Євген Кириленко, розраховують на Мінські угоди, які гарантували їм «прощення гріхів» і легалізацію в статусі «народної міліції». «Треба все це закінчувати, припиняти, у 2014 році був переворот, я проти бандерівців», — так брат Євген заявив в інтерв'ю одній із головних кнопок Путіна. Пропагандистський сюжет із мамою голови ВГА й братом-терористом вийшов «на славу» — така ж зброя масового знищення українців, як і артилерія.
Але конфлікту інтересів Кириленка (службового й сімейного) в Україні ніхто не надав значення. Брат голови Донецької військово-цивільної адміністрації Євген Кириленко, названий у сюжеті «офіцером спецслужб ДНР», в інтерв'ю чоловікові Скабєєвої розповів про «братовбивчу війну», яку пора закінчувати.
Такий же конфлікт інтересів стосується кожного судді з Донецька й Луганська, чиєю ахіллесовою п'ятою є майно й близька родина, яка проживає на неконтрольованій території. Патріоти України багато разів піднімали цю тему: в'язниці на сході переповнені атошниками, тому що «неупереджені» судді-переселенці по-різному ставляться до бойовиків «ЛДНР» та українських добровольців, які часто сидять за вигаданими звинуваченнями. — Є добровольці, які служили за контрактом, відслужили, вирішили звільнитися. А їх не звільняють — кажуть, немає заміни. Ось і сидять ці добровольці за дезертирство — після того як у них закінчився контракт, — розповідає Галина Однорог.
У якій ще країні прощають зрадників і так карають своїх захисників, та ще й в умовах військової агресії? Що це, якщо не чергова стадія імплементації Мінських угод? Не ще один щабель «примушування до миру» за сценарієм окупанта й впровадження компромісу, ціна якого для України надто висока?