Спроба домовитися з бойовиками породила чутки про «приєднання до ЛНР» українського Щастя, де недавно програв вибори брат Медведчука, та зондування теми віцеспікерства цього «українського націоналіста» (як колись назвав свого кума Путін). Напередодні 28-го Дня Незалежності один із лідерів «ОПЗЖ» похвалився, що команда Зеленського готова віддати кумові Путіна посаду віцеспікера ВР. У сукупності з парламентським комітетом з питань Донбасу, який запропонував створити сам Віктор Медведчук, такі позиції кремлівських лобістів можуть означати значний вплив на «донбаське питання», а отже — і на майбутнє України. За словами Медведчука, реалізувати його «мирний план» можна за півроку. І триста голосів у ВР для внесення до Конституції «особливого статусу Донбасу» нібито знайдуться. Проте риторика «Слуг народу», від яких «ОПЗЖ» очікує підтримки, змінилася. Егегегейське «швидко закінчимо війну» розбилося об сумну реальність.
Про те, що головне завдання нового Президента — припинення вогню на Донбасі, він говорив у своїй інаугураційній промові: «Я готовий на все. Я готовий втратити свою посаду, щоб тільки настав мир». І кожен зрозумів це по-своєму. Хоча підвох вгадувався у словах, сказаних ще у статусі кандидата: «Ми цю війну не починали, але ми повинні зробити все, щоб припинили умирати наші люди. Треба просто перестати стріляти»: https://www.facebook.com/ze2019official/videos/818818895142385/?v=818818895142385
«Безстрокове» перемир'я, яке стартувало 21 липня, виявилося кривавим — режим припинення вогню порушувався щодня. А 6 серпня внаслідок обстрілу наших позицій були вбиті 4 бійці 36-ї бригади морської піхоти. Після цього відбулася телефонна розмова Зеленського з Путіним, унаслідок якої прес-служба Кремля випустила відверто глумливий релі: «Під час обговорення проблематики врегулювання на південному сході України була наголошена важливість виключити подальші обстріли українськими військами населених пунктів Донбасу, що призводять до жертв серед цивільного населення»! Вийшло так, ніби Президент України подзвонив убивці, щоб вибачитися за своїх убитих солдатів…
Демонструючи поступливість, Україна розпочала демілітаризацію в односторонньому порядку. І того ж трагічного дня 6 серпня на нашу сторону в районі КПП Станиця Луганська прибули «чиновники республіки». Щоб заявити голові Станично-Луганської адміністрації: «За Мінськими угодами це все наше»: https://www.youtube.com/watch?v=K3A6nQ5O-ck
У «омбудсмена» Ольги Копцевої та «міністра» Владислава Дейнего (яких слід було арештувати за ст. 258-3 КК України), як прикро, є своя логіка: ще восени 2014 року попередня влада підписалася під зобов'язаннями віддати «ЛНРівцям» Щастя та Станицю, а «ДНРівцям» тоді ж був обіцяний Донецький аеропорт, де героїчно тримали оборону українські добровольці. А внесення Порошенком до законопроекту про децентралізацію «особливостей місцевого самоврядування окремих районів Донецької та Луганської областей» стало першим кроком до «особливого статусу ЛДНР», що вилилося в масові безпорядки в Києві 31 серпня 2015 року з гибіллю нацгвардійців. Фішка в тому, що «просто перестати стріляти» бойовики не збираються. Але й злочинний наказ, що забороняє українським військовим стріляти у відповідь на загрозу їхньому життю, ніхто не видавав.
Отже, війна йде своїм чередом… І якщо у Станиці «ЛНРівці» хоча б роблять вигляд, що підтримують режим тиші, в інших районах ситуація розвивається протилежним чином. За даними військового експерта, співголови громадської ініціативи «Праве діло» Дмитра Снегирьова, у першій декаді серпня бойовики відпрацьовували наступ і контрнаступ одразу на трьох полігонах — у районі Лутугино, Перевальська та Червоного Луча. Фіксувалася передислокація озброєння за Бахмутським напрямком. 30 вагонів-цистерн зайшли на «Ровеньківську нафтобазу». Артилерія калібром понад 100 мм, яка заборонена відповідно до Мінських угод, була помічена в Бугаївці. «Так звана зона відведення ЗСУ у Станиці вже перетворилася на сіру зону. Туди відмовляються виїжджати за викликом медики, комунальники та поліція (тому що їх можуть захопити бойовики). Українська сторона демонтує оборонні споруди, а «ЛНРівці» стоять, натягнувши сині пов'язки «центру контролю та координації». Недалеко від Станиці є пагорб з пам'ятником князю Ігорю, де ДРГ «ЛНРівців» безнаказано шнирюють.
Додаткові підрозділи з'явилися в с. Миколаївка (за 5 км від Станиці). Пару днів тому була інформація, що зі сторони Мілєрово (РФ) йде передислокація російської бронетехніки. Вона перекидається на нашу територію й бере участь у батальйонних навчаннях у с. Мирне та Круглик — на території «ЛНР». Одночасно були переброски зі сторони РФ у Первомайськ. Ескалація відбувається також за Бахмутським і Маріупольським напрямками в «ДНР», — розповідає військовий експерт Дмитро Снегирьов. З сумками через зруйнований міст у Станиці люди ходять в Україну й назад з 2015 року. Міст підірвали під час бойового зіткнення. «ЛНРівці» відмовилися прибрати свої фортифікаційні споруди, а без цього не вийде капітального ремонту. Зате лідери «ЛНР» вже «бикують» на українській стороні. «Все це треба системно фіксувати й предʼявляти нашим партнерам, особливо за «Нормандським форматом», — говорить полковник ЗСУ Анатолій Кравчук, колишній керівник напрямку інформаційного протидії. — І безумовно — предʼявляти США як відверте саботування з російської сторони. Ми все робимо для відновлення миру на Донбасі й готові до виконання Мінських угод, але кожен крок противника (або провокаційні дії) треба навчитися використовувати собі на благо.
На жаль, за 5 років нашої політичної безпорадності німці й французи, та й інші ключові гравці Євросоюзу, на нашу жаль, вже звикли з цією війною й вона їм стала нецікава. Ми зараз повинні сильно постаратися, щоб розбудити в них інтерес до нас. Не тільки як до жертв агресії, але й, головне, як до форпосту захисту від агресора, який і для Європи становить величезну небезпеку, навіть якщо вони не хочуть це визнавати».
Главар «ДНР» Пушилін на днях заявив прихильникам, що через 5 років «ДНР» буде «більш, якщо не повністю, інтегрована в Росію», головний «ЛНРівець» Пасечник продовжує називати східні регіони України «тимчасово підконтрольними Україні». Схоже, у «республіках» не вірять у путінсько-медведчуківський план щодо втиснення ОРДЛО під юрисдикцію України?
Останні політичні новини в «республіках» виглядають так. Пропагандисти «ЛДНР» за вказівкою Москви набрали вже мільйон фейкових «звернень жителів республік» з вимогою до Зеленського зняти блокаду й «зупинити конфлікт». Але в жовтні «республіканців» чекає перепис населення, анонсований у РФ. А у вересні кількість місцевих з російськими паспортами може підібратися до позначки 60 тисяч жителів ОРДЛО. У Донецьку активно обговорюють спрощення Зеленським процедури надання громадянства України росіянам (що може мати сумні наслідки для України). І цілком впевнені, що за військові злочини ніколи й нікому не доведеться відповідати.
З Мінські угоди гарантують амністію не тільки всій політичній, але й військовій верхівці «республік». Наприклад — Едуард Басурін, говорящий голос, що мовить про «звірства українських окупантів». Влітку 2014 року він був т. зв. замполітом угруповання «Кальміус», потім — «міністром оборони ДНР». А тепер передбачливо перетворився на «зам. начальника народної міліції республіки» (її створення в ОРДЛО теж передбачено Мінськими угодами). Видатний діяч терористичної організації, колишній «зам. командуючого» корпусу Міноборони «республіки» може розраховувати на амністію, тому що зрада й участь у інформаційній війні проти України — це ж формально не кров на руках… Що стосується рядових бойовиків, які причетні до вбивств українців на території України, у них є підстави сподіватися на безнаказаність. Ми вже розповідали, як амністія де-факто відбувається старанням українських суддів.
Анатолій Кравчук вважає, що ратифікація Римського статуту дозволить притягувати до відповідальності військових злочинців. Справа в тому, що фактично всі зобов'язання перед Міжнародним кримінальним судом на основі раніше поданих заяв Україна вже несе, а прав повноцінного членства не має. «Міжнародний суд уже діє на нашій території (включаючи Крим і Донбас). Лише у 2016 році Україна двічі звертатися до МКС, визнаючи тим самим його юрисдикцію, але чомусь Петро Порошенко принципово не виконував обіцянку, дану ним європейським партнерам, відстрочивши ратифікацію на 3 роки. У разі ратифікації ми зможемо розраховувати на підтримку світової спільноти щодо порушення кримінальних справ проти російських політиків і офіцерів — навіть тих, які не воювали в Україні, але планували операції й керували ходом цієї війни з Кремля.
Так чому ж ми не ратифікували? Не бачу пояснення, крім одного: вище керівництво країни в особі Порошенка фактично грало на руку Путіну», — говорить Кравчук. Водночас — бояться ратифікації Статуту й багато хто з тих, хто воював на боці України. «У нас є приклад міжнародного суду з питань колишньої Югославії й Хорватії. Переможці теж були засуджені — сама Хорватія їх видавала. Є досвід правосуддя перехідного періоду — створення незалежних інституцій і покарання злочинців з усіх сторін», — опосередковано підтверджує побоювання українських офіцерів прихильник Мінських угод Енріке Менендес (голова аналітичного центру «Донецький інститут регіональної політики»).
Об'єднання «ЛНРівської» та «ДНРівської» залізниць у трансграничний концерн «Залізниці Донбасу» поставило крапку на фейковій «самостійності» т. зв. «республік». На думку Дмитра Снегирьова, це загрозливий прецедент. Адже залізниця має стратегічне значення й для військових дій, й для економіки: у РФ з «ЛДНР» йдуть вугілля й метал, а назад з РФ поступають зброя й боєприпаси.
Між колишніми главарями «ЛДНР» Плотницьким і Захарченком існувала конкуренція за контроль над потоками контрабанди, але тепер запанувало єдиновладдя — генеральним директором новоствореного концерну став громадянин РФ Василій Вітальйович Назарян, 1977 р.н., який раніше працював на залізниці анексованого Криму. Два роки тому, щоб спростити собі логістику, РФ побудувала 140 км залізничних шляхів (Журавка – Мілєрово) в обхід України. І ось 19 серпня зі залізничного вокзалу Донецька після 5-річної перерви урочисто відправили першу електричку, а в планах — залізничне сполучення з Ростовом. В окупованому Харцизьку росіяни вдруге відібрали в власників сталепровідний завод «Силур». Його «національізація» відбулася у 2016 році, а приблизно місяць тому на підприємство прийшла фірма з Ростова ТОВ «РостЕкспоСнаб 8». Аналогічна доля спіткала горлівський м'ясокомбінат — там у ролі рейдера фігурує російське ТОВ Профгарант (Брянськ). Олігарх із «Сім'ї» Януковича Сергій Курченко через свою структуру «Зовнішньоекономсервіс» продовжує контролювати найбільш «жирні» активи українських власників, які до блокади, перебуваючи в «ЛДНР», все ж таки платили податки в Україну.
При цьому в «пограбованих» Ахметова й Колесникова образи на Курченка немає. Ахметов має свої преференції: на підконтрольній Україні частині Донеччини недавно купив шахту «Покровську» у російсько-православного Нусенкіса (близького до Кремля). Знаючі люди говорять, що це був взаємовигідний обмін. Як і придбання інших активів: Ахметов втратив Єнакіївський меткомбінат у «ДНР», але отримав меткомбінат у Дніпрі, і в цій угоді не обійшлося без російського посередництва. Та сама історія й у друга Ахметова Колесникова – його цукеркова бізнес у РФ за роки війни чудово розвивався. У нього відібрали його фабрику «Конті» у «ДНР», зате в Росії у Колесникова вже три цукеркові виробництва. Історія з «Залізницями Донбасу» показує, що РФ продовжує інтегрувати промисловість регіону в свою економіку, паралельно продовжуючи «віджим» українських підприємств.
Домовитися, правда, вдається не всім. У Москві винесли вирок донецькому бізнесмену Олегу Мкртичану – 9 років. Його звинуватили в привласненні коштів «Зовнішньоекономбанку» (РФ), для якого Мкртичан був міноритарним партнером по Алчевському меткомбінату. Процес проходив у закритому режимі, подробиці невідомі, але повний контроль над цим підприємством може виявитися метою кримінального переслідування. Активи партнера Мкртичана по «Індустріальному союзу Донбасу» — Сергія Тарути росіяни відібрали ще у 2014 році. Металургійні активи Мкртичана у РФ перейшли під управління все того ж Сергія Курченка («Газ-Альянс») і працюють тепер на сировині з окупованого Донбасу. Крім того, росіяни заволоділи донецьким аквапарком Мкртичана. І його історія нагадує пригоди ще одного донецького мільярдера Павла Климця, чиє майно на окупованій території — завод Бахчисарайських вин в анексованому Криму й завод «Олімп» у Донецьку – сподобалося росіянам. Хоча й у Климця, так би мовити, фізіономія «в пуху»: він до останнього моменту отримував доходи з «ДНР», з горілчаного заводу, який славиться виробництвом фальсифікату.
Так продовжується процес розриву економічних відносин окупованої території з Україною. І при цьому Росія наполягає на зніманні з неї блокади. На засіданні Тристоронньої контактної групи з урегулювання ситуації на Донбасі Леонід Кучма, якого в команді Президента вважають найкращим переговорником, підтримав цю пропозицію. Про повернення «віджатих» підприємств у гривневу зону й відновлення податкових виплат у бюджет України мови не було…
Несмотря на всі «віджими», утримання «республік» обходиться РФ у 2 млрд $ на рік. Адже крім зарплат «бюджетникам», треба забезпечувати «армію ЛДНР». Як говорив їхній колишній лідер Гіркін, «ополченці» закінчилися на початку 2015 року, а нинішні «захисники республік» за 15 тисяч рублів готові стріляти в своїх. Але політичні вигоди від «Донбаського питання» для Путіна на сьогодні дорожче.
По останній інформації, Президенти Франції й США вже чекають Путіна на саміті G7 у 2020 році. Росія впевненою ходою йде до скасування санкцій, а Україна – на жаль – йде до того, що світова спільнота от-от остаточно про нас забуде. Прихильник Мінських угод Енріке Менендес вважає, що Захід уже відчув вигоду від РФ, а це означає – може продати нас з потрохами.
«Пам'ятаєте, як у нас у 2014–2015 роках говорили, що Путін не буде рукопожатним? — міркує він. – Тепер інша тенденція. Я багато спілкуюся із західними дипломатами. РФ ніхто не підтримує в її агресії, але за 5 років Україна не представила жодного внятного плану урегулювання, не запропонувала альтернативи. В Україні не хочуть звертати увагу на внутрішній компонент війни. А Європа побудована на взаємних поступках. У їхньому уявленні — Путін дає їм альтернативу. І є внутрішній тиск виборців, які страждають від санкцій щодо РФ. На Заході немає поняття — захищати когось, крім своїх інтересів. Американці бояться більше загрози з Китаю, а європейці впевнені, що РФ не піде далі України, навіть поляки в цьому плані заспокоїлися. У нас же завжди буде під боком РФ, і що ми можемо – це: вибити для себе максимально вигідні умови. Такова цинічна правда дипломатії». Він впевнений, що продовження війни без появи гуманітарних свобод і поліпшень в економіці України може привести до осередків сепаратизму й в інших точках – наприклад, Харкові й Херсоні.
Словом, треба йти на поступки агресору. Є точка, в якій сходяться як противники Мінських угод, так і їхні прихильники: у Володимира Зеленського й його команди немає власного мирного плану. Ідея Зе «розширити стіл переговорів з Донбасу» за рахунок США й Великобританії провалилася, тому що Німеччина й Франція проти, а Путін вимагає виконувати той мирний план, який був досягнутий за Порошенка. Скептицизм противників посилився після того як 19 серпня Путін і Макрон обмінялися компліментами й обговорили план Штайнмайєра щодо «урегулювання донбаського конфлікту». На цій «формулі» наполягає Путін, і вона передбачає одночасне виконання всіх пунктів Мінських договоренностей: ВР голосує за поправки до українській Конституції у другому читанні, Росія виводить свою військову техніку, в ОРДЛО проводяться вибори. Здійснити все це одночасно можна разве що за помахом чарівної палички. А на практиці – агресор не збирається повертати Україні кордони до виконання всіх своїх умов. Екс-представник України в робочій підгрупі ТКГ Роман Бессмертний вважає, що Україна повинна була вийти з Мінської переговорної групи ще 6 серпня — у відповідь на вбивство морпіхів біля Павлополя.
Він радив Зеленському зняти рожеві окуляри й перестати поводитися як мишка, яка довірилася коту: https://glavcom.ua/interviews/roman-bezsmertniy-ya-kilka-raziv-zaperechiv-zelenskomu-pane-prezidente-ya-ne-doviryayu-rosiyanam-618040.html?fbclid=IwAR2WofArq-4keONdBgH9KM1l9lz5GCIE5193l1TsJi5irIDFomXBNoS9qK0. Замість цього Зеленський прибрав Бессмертного з Мінської групи. Позиція США виглядає двозначною: тимчасовий повірений у справах США в Україні Вільям Тейлор засудив пропозицію Бессмертного покинути Мінську групу. І водночас визнає, що від українських переговорників нічого не залежить: «Єдиний, хто може вирішити — закінчиться війна чи ні – це Путін». Чергова плювок в обличчя українцям — діяч, який протягом багатьох років виступає проти української унітарності: https://myrotvorets.center/criminal/medvedchuk-viktor-vladimirovich/ і є прямим представником окупанта, у скорому часі може стати віцеспікером нового парламенту. Персонаж настільки одіозний, що від нього передергує навіть тих, хто вважає «особливий статус Донбасу» хорошою ідеєю.
«Зеленському треба будувати нові інституції, розформувати Міністерство з питань окупованих територій і створити Міністерство реінтеграції й відновлення Донбасу, відновити облради на українській стороні, створити комітет з Донбасу у ВР. Але не Медведчук повинен його очолити. Може, головою комітету буде представник «ОПЗЖ» (раз на Донбасі кілька мільйонів за них проголосували), але це не повинна бути монополія «ОПЗЖ», — говорить Менендес. Проукраїнська громадськість впевнена, що «особливий статус ЛДНР» приведе до зміни зовнішнього курсу й зробить усі жертви українського народу за 5,5 років безглуздими. А Президент США, схоже, штовхає Україну в обійми Путіна — Трампу не терпиться повернути РФ у G8. А Дмитро Снегирьов вважає, що віцеспікерство Медведчука питання вже вирішене й стане гарантією голосування нового складу ВР за «особливий статус Донбасу». «На нас будуть давити з усіх боків. Навʼязувати території, які фактично вже контролюються РФ у економічному, військовому й політичному плані. І головне — договоренності між собою наших західних партнерів… Нас фактично поставили перед фактом: виконуйте.
А якщо «ОПЗЖ» отримає в придачу до Комітету з реінтеграції Донбасу й віцеспікерству Медведчука ще й Комітет зі свободи слова (у ВР)? Так вони прикриють свої телеканали з пророссійською пропагандою в Україні. Не тут ли пояснення того «обережного оптимізму» Путіна, яким він поділився з Макроном після розмови з нашим Президентом? – міркує Дмитро Снегирьов. Відкритим залишається найголовніше питання: приведе ли гіпотетична реалізація всіх пунктів Мінських угод до миру в Україні?
Смиритися ли більшість українських громадян з частковою втратою суверенітету й відмовою від НАТО й ЄС? Адже російський інтерес — душити Україну зсередини за допомогою «республік» — залишається тим самим. І у 2014 році РФ вчинила акт агресії не заради крадіжки Донбасу. Квазі-республіки Путіну були потрібні лише для того, щоб повернути Україну в колоніальне стійло. Від війни дійсно втомилися всі, у тому числі й українці. Але без нових втрат і потрясінь «мир будь-якою ціною» не обійдеться. Чергові «Майдани» можуть відбутися навіть під носом у Президента Зеленського – у його найближчому оточенні, всередині «зеленої» монокоаліції. Думки про шляхи досягнення миру в «Слузі народу» відрізняються кардинально – хтось не приховує пророссійських поглядів, а хтось і думки не допускає про «особливий статус» для захоплених РФ територій. Актуальну ситуацію найкраще описує слово «тупик». І, схоже, розуміння цього криється за словами голови президентської партії Разумкова (без п'яти хвилин спікера ВР): «Вирішити питання війни на рівні закону неможливо» й «всі розуміють, що закінчити швидко війну не вдасться, і вирішує це не парламент. Це великий шлях, який повинна пройти вся країна, ми всі разом».