Нездоровий ажіотаж навколо прізвища раніше невідомого широкій публіці Володимира Цемаха та вся історія цього персонажа дуже нагадує спецоперацію, яку не варто сприймати так прямолінійно, як звикло робити наше суспільство. На цю прямолінійність і безмислення розраховує ворог. Ситуація справді неприємна і зайшла, на жаль, занадто далеко. Але це аж ніяк не скасовує необхідності думати. Отже, надзвичайно цінний свідок Цемах. Ось, наприклад, що він говорить у відомому фільмі, з якого власне все й почалося: «А «Сушка» друга збила «Боїнг». Я це знаю.» Отже, дорогі збуджені громадяни, ви впевнені, що такий свідок нам потрібен?) Та ще й у Нідерландах.
Якщо він почне нести нісенітниці про «сушку»? І якщо виникнуть питання про застосування штурмової авіації? Цемах — не свідок. Він успішна спецоперація РФ. Показали дивну відеозапис на сайті партії «Батьківщина», потім дали вкрасти й вивезти безперешкодно. А потім Цемах почав нести нісенітниці. А потім відповідального за операцію генерала Петрова замість нагородження відправили в заслання в Кіровоградську область. За те, що втягнув Україну в неприємну ситуацію, з якої оптимального виходу немає. Ми вже писали про те, що за нашими даними Цемах — це підстава спецслужб РФ, а зовсім не успіх української контррозвідки. Занадто все топірно виглядало. Відеозапис із натяком на визнання Цемахом транспортування «Бука», «випадково» залишена на сайті Рогозіна. Більше схоже на приманку, яку екс-керівник ДКР Петров благополучно проковтнув, а потім спецслужби РФ йому дозволили вкрасти Цемаха й привезти його в Україну. Де виявилося, що алкоголік Цемах нічого не знає про «Бука» й несе якийсь бред про українські літаки.
Потрібен він на суді в Нідерландах? Можливо й потрібен, але саме РФ, а не Україні. Якщо зараз Кремль справді поставив Цемаха на обмін, то це викликано або необхідністю повернути агента, який виконав свою роботу, або ж прагненням набити йому ціну, щоб уже голландці його «проковтнули», а потім на суді отримали свідчення аж ніяк не на користь України. Загалом, від Цемаха стільки клопоту, що краще б його розстріляли при спробі втечі. Давайте розглянемо два основні варіанти можливого розвитку подій із Цемахом, чисто теоретично:
1. Україна відмовляється включити Цемаха в списки по обміну, РФ категорично це не приймає й обмін гальмується. Що маємо: страждає репутація президента України, падає його рейтинг через неспроможність вирішити питання із заручниками. Путін показує свою жорсткість і панування. Прислухаємося до різних звернень не видавати Цемаха й даємо голландцям «поговорити» (так голландці самі сказали) з ним по справі МН17.
Але якщо Цемах — це російський провокатор і троян, то тоді на трибуналі нас чекають проблеми, й він дає показання проти України або ж показання, які вносять хаос у розслідування, розповідає, що взагалі нічого не знає, при цьому розповідатиме про те, що в Україні його катували, били, застосовували психотропні речовини тощо.
2. Україна виконує вимогу РФ й включає Цемаха в список по обміну, й РФ погоджується. Тоді обіцянка президента України виконана й повертаються полонені моряки й політв'язні. Але є й мінуси. Розпалюється «зрада», мовляв прогин під РФ, видали «ключового свідка» у справі трибуналу МН17, й зраду розпалюватимуть і самі росіяни, й незадоволені Зеленським всередину України. А ще Цемах у Москві на якийсь час стане зіркою ефіру й розповідатиме історію про катування в Україні тощо на росТВ. І буде дуже до речі саме зараз, щоб відвернути увагу від недавнього «берлінського вбивства», яке цілком може стати історією «Скрипаль-2».
3. Це два основні сценарії, й по ходу два беспрограшні для Путіна.
І тут одне важливе питання: хто такий Цемах, що він справді знає й знає ли взагалі?
4. Є ймовірність, що Путін (точніше його спецслужби) зривом попереднього обміну просто черговий раз підвищували «цінність» Цемаха як для української, так і для західної аудиторії — ах, який «свідок», що прийнятно й для сценарію 1, й для сценарію 2. Загалом ситуація з Цемахом нагадує трифазову багатоходовку з урахуванням його появи тут перед самою передачею справи голландській стороні:
— надування «мильної бульбашки» його значимості; — постановка української сторони на «розтяжку» (нинішня фаза), тобто який варіант не вибери — поганий; — і фаза «молот і ковадло», між якими опиниться українська сторона, просто залежно від сценарію 1 або 2 будуть різні «молоти» й «ковадла».
І найголовніше — на всі ці речі не можна дивитися прямолінійно, тому що росіяни завжди грають від протилежного. Тому й невипадково, що сьогодні паралельно з новинами по Цемаху, прозвучало чергове заявлення, що Малайзія не довіряє міжнародному розслідуванню катастрофи свого «Боїнга» на сході України.
Про це в інтерв'ю РІА Новості заявив прем'єр-міністр країни Махатхір Мохамад, який перебував на Східному економічному форумі у Владивостоці. До речі, разом із Віктором Медведчуком. Не варто забувати про те, що РФ веде проти нас війну по всіх фронтах. Війну витончену. У якій ставка робиться саме на невротичність нашого суспільства. Цілком зрозуміла й невиконаними майданними мріями й затягнутою «дивною» війною. Не забуваємо про те, що мета Путіна — не Донбас, а вся Україна. І головною його зброєю в цій війні є наша безмислення й невротичність. Яку російські спецслужби використовують повною мірою, щоб привести Україну до стану хаосу й показати Заходу, що це справді не країна, а територія, неспроможна до самоврядування. І щоб протидіяти цій війні, нам потрібно вимкнути емоції й увімкнути логіку. Інакше — біда.