Хто насправді «мочить» зовнішньополітичний кластер усередині Росії?

Якщо спробувати розглянути проблему «з іншого боку», то іноді відкриваються дивовижні речі. Наприклад, «справа» О.Смоленкова має «подвійне дно» і, принаймні в Росії, являє собою типову війну кремлівських веж, у якій одна сторона ситуацію «розкручує», а друга намагається довести її до абсурду, щоб «спустити на гальмах». Для розуміння ситуації насамперед необхідно розібратися, хто такий Ю.Ушаков. Це дипломат так званої «старої», ще радянської школи, характерною рисою якої було тісне співробітництво з розвідкою для забезпечення прикриття найважливішої, з точки зору СРСР, дипломатичної задачі — добування розвідувальної інформації. Малоймовірно, що він «кадровий» розвідник, однак те, що практично всі радянські дипломати «зрослися» з ГРУ або КГБ — факт. У цьому випадку визначити, «під кого» він працює, досить просто — Ю.Ушаков щільно працює у зв'язці з міністром закордонних справ Сергієм Лавровим та директором Служби зовнішньої розвідки РФ Сергієм Наришкіним, і таким чином, з урахуванням ситуативного тісного зв'язку СЗР-ФСБ, він належить до «ФСБівської» вежі Кремля.Причому цей зв'язок міцний і давній, ще з часів, коли Ушаков був послом у США, а практично одночасно Лавров був постійним представником Росії при ООН. З урахуванням цього стає зрозуміло, хто й навіщо в російських ЗМІ витягнув на світ і інтенсивно розкручує «припорошену пилом» історію з О.Смоленковим, який уже два роки тихо проживав у США на заробітки від шпигунської роботи, і чому інформаційний простір «завалений» суперечливими повідомленнями про можливості помічника Ю.Ушакова щодо добування розвідувальної інформації. Якщо не вдаватися в подробиці, варто зазначити, що після «підпорядкування» собі Федеральної митної служби ще в середині 90-х років і встановлення фактичного контролю над СЗР, ГРУ Генштабу залишилася практично єдиною потужною силовою структурою, неконтрольованою Лубянкою. ФСБ намагалася вирішити ситуацію «штурмом» у 2016 році, посадивши на крісло голови військової розвідки своєї людини, але це провалилося — «перемогла» креатура С.Шойгу, незважаючи на наявність у «лубянців» дуже потужної підтримки у особі С.Іванова, Бортнікова, Наришкіна та Чемезова.Єдине, що вдалося зробити, це в свій час замінити керівництво 6 з 12 структурних підрозділів ГРУ на людей СЗР, рішення про що вдалося «протягнути» Сергію Іванову в часи його «всемогутності». Вони, природно, не прижилися, але ГРУ сприйняла це як загрозу самому своєму існуванню. Прямо зараз ситуація дещо стабілізувалася через виникнення тісної зв'язки Шойгу-ГРУ, «професіонали» якої для Кужугетовича просто незамінні, оскільки є «опорою», що робить для нього особисто вкрай важливим їхній захист від посягань ФСБ-СЗР. Про рівень цинізму під час «військових дій» двох відомств яскраво свідчить влаштована російськими військовими «підстава» Пригожину (ФСБівському) ПВК «Вагнер» з «м'ясорубкою» під заводом ConocoPhillips у сирійському Дейр-ез-Зорі. Можна також згадати про вбивство журналістів Орхана Джемаля в ЦАР, «злив» інформації про паспорти Петрова та Боширова, «засвіт» у «Новій газеті» спроби отримання сім'єю голови СЗР Наришкіна угорського громадянства, а рахунок збитих машинами, задушених шматками м'яса та потрапивших у інші «летальні» неприємності офіцерів високого рангу обох «відомств» йде на десятки, і це не гіпербола.Але це їхні «розборки», а ось справді перелякала Кремль ситуація з замахом у 2005 році на А.Чубайса, у владних коридорах поповзли чутки про формування всередині ГРУ бойових терористичних груп. Вважають, що повторний арешт у 2010 році звинуваченого в цьому злочині ГРУівського полковника В.Квачкова показав, що ці чутки виявилися правдою, а доказ добула ФСБ. Відчуваєте драматургію сюжету, порівняно з якою «Зоряні війни» — казка для найменших? Але давайте все ж таки повернемося в наш час, адже «розкрутка» О.Смоленкова — це чергова стадія війни «силовиків», що проявилася у вигляді «наїзду» ГРУ Генштабу на ФСБ-СЗР, кінцевою метою якої є дискредитація перед В.Путіним зовнішньополітичного блоку Ю.Ушаков-С.Лавров-С.Наришкін, а там, як «карта ляжеть», бажання військової розвідки отримати «кураторство» над зовнішньополітичним блоком і, як наслідок, повернути втрачений прямий доступ до особи «першого» ніхто не скасовував.Спробуємо проаналізувати, хто яку інформацію «вкидає», а також ступінь її достовірності. ГРУ Генштабу працює за моделлю кафкіанського абсурду — розпочавши первинну «розкрутку» скандалу двохрічної давності в дещо гіперболізованій формі, представляючи О.Смоленкова «супершпигуном», який сфотографував чи не всі кремлівські секрети, а що не зміг — добув оперативним шляхом під час особистих розмов прямо в Кремлі. Безумовно, «ГРУївці» здійснили «прив'язку» Смоленкова до Ю.Ушакова, публікуючи інформацію про те, що він був довіреною особою радника президента. З особливим задоволенням військові розвідники змакували «втрату пильності» Лубянкою у ситуації з виїздом «клієнта» в Чорногорію та його подальшою евакуацією в США, як і те, що «спохопилися» співробітника-носія секретів генерал-майорського рангу лише після того, як він не прийшов на роботу. ФСБ оперативно відреагувала на ГРУівський «наїзд» і запустила інформацію про те, що О.Смоленков — алкоголік, розпусник, украв дитину дружини від першого шлюбу, а до секретів не мав ніякого стосунку, займаючись «лакейською» роботою.До його обов'язків входило: зустрічати посла з дружиною, подавати автомобіль, записувати начальника до лікаря, орендувати машини та купувати канцелярію. Де б так влаштуватися, щоб за таку роботу спочатку отримати чин дійсного державного радника РФ 3-го класу (відповідає військовому званню генерал-майор), а потім, щоб тебе ще й американці евакуювали, дали громадянство, купили дім за мільйон доларів та підключили до програми захисту свідків з відповідним фінансуванням. Відповідь — ніде так не можна влаштуватися, просто, коли хочеш «спустити» ГРУівну версію «на гальмах» і не таке напишеш. У цьому випадку правда не знаходиться «посередині», а набагато ближче до написаного військовими розвідниками, про що, наприклад, говорять такі факти. На думку «The New York Times», О.Смоленков був одним із найцінніших інформаторів ЦРУ, і саме він допоміг Вашингтону з розслідуванням щодо втручання у вибори та «зламу» Національного комітету Демократичної партії, тому думається, ЦРУ має документальні матеріали про роль навіть не Росії, а особисто Путіна щодо російського втручання в американські вибори.Будучи досить довгий час «правою рукою» Ю.Ушакова, який є одним із авторів російських зовнішньополітичних планів і одночасно протегував американського шпигуна майже 20 років, можна не сумніватися, що переважна більшість їх, принаймні до 2017 року, для ЦРУ була як «відкрита книга». Американські спецслужби, ймовірно, знають багато цікавого про діяльність російських спецслужб на Заході, оскільки Ю.Ушаков є координатором діяльності МЗС та спецслужб, а сам О.Смоленков не лише мав до неї доступ, а й, за деякими даними, був офіцером СЗР. Але й це ще не все — будучи референтом департаменту Військово-промислової комісії Уряду РФ, яка реалізує державну політику у сфері оборонно-промислового комплексу, він напевно передав у Ленглі реальний стан російського ВПК. Якщо справи обстоять саме так, то тут «евакуація», дім майже за мільйон доларів, гроші на рахунках та довічна програма захисту свідка може й мала ціна за передану інформацію. А ось тут починається найцікавіше.У 2017 році, знайшовши втікача О.Смоленкова в США, «всі сережки по сестрах» у Росії були «розданні» й здавалося — питання закрито. Зокрема, незабаром після його зникнення в червні 2017 року компетентні органи розпочали перевірку, яка показала, що чиновники, які дозволили співробітнику президентської адміністрації та його сім'ї туристичну поїздку в Чорногорію, порушили встановлений навесні 2017 року заборону держслужбовцям РФ виїжджати в цю балканську країну, їхні дії були кваліфіковані як безвідповідальність та послаблення контролю, а деякі з них були звільнені. Були й більш серйозні наслідки цієї справи. У період роботи в АП Смоленков був у хорошому рахунку в Олександра Манжосина, екс-начальника управління АП з зовнішньої політики, який був змушений піти з посади у 2018 році, саме після цього інциденту. Можливо, що небезвідома Настя Рибка, через яку Дерипаска став набагато біднішим, а Приходько покинув свою посаду, «з'явилася на сцені» виключно з метою приховування того, чому саме «пішли» С.Приходько, а реальною причиною його уходу стало те, що Смоленков був до нього вхідний, і саме він познайомив американського агента з Олегом Дерипаською.Згодом, до речі, О.Смоленков був лобістом інтересів олігарха в США. Після втечі сім'ї шпигуна ЦРУ за кордон, у Управлінні з зовнішньої політики була проведена тотальна перевірка всіх співробітників, а Контрольне управління АП посилили співробітниками ФСБ. У травні 2018 року КУ АП очолив новий начальник — заступник директора ФСБ Дмитро Шальков, який різко посилив контрольний функціонал АП, розпочавши з моніторингу та перевірки співробітників, а ті, кого вона торкнулася, дали письмове зобов'язання не розголошувати факт втечі Смоленкова за кордон. Після цього інциденту був також змінений і регламент перевірки при прийомі на роботу в російські органи влади за рахунок набагато детальнішої перевірки кандидатів.Так чому ж «пильне дело» знову витягнуто на світ? На те є причини. По-перше, над «дахом» ГРУ почали збиратися хмари, незважаючи на те, що, за деякими даними, рейтинг Шойгу в Росії був другим після президента, а ось з тим, що після його нещодавнього обвалу у самого Путіна до 30-39%, можливо й першим, миритися ніяк не можна, та й актуальність і можливість операції «наступник» з порядку денного ніхто не знімав. У зв'язку з цим війна ФСБ-ГРУ з часом буде лише загострюватися, причому на цьому тлі спроби В.Путіна «помирити» Шойгу та Бортнікова в вересні минулого року під час спільного «відпочинку» в єнісейській тайзі виглядають більш ніж дивно, а можливо свідчать про нерозуміння «першим» ситуації взагалі. По-друге, утечка інформації про Смоленкова покликана дискредитувати зовнішньополітичний блок з кінцевою метою — звільнення помічника Президента Юрія Ушакова та послаблення позицій, а можливо звільнення, голови МЗС Сергія Лаврова (крім усього іншого, вони обидва «на межі» за віковими показниками) та трохи «штовхнути» С.Наришкіна напередодні «Великого трансферу», який можна очікувати вже у 2020-2021 роках.Причому, судячи з усього, у боротьбу включився спікер Державної думи В'ячеслав Володін, якого також називають одним із ймовірних зацікавлених у «утечці» осіб, і який є, крім усього іншого, послідовним критиком Сергія Лаврова, до того ж демонструючи спроби перехопити ініціативу в МЗС на цілому ряді напрямків зовнішньополітичного треку, одні події в грузинському парламенті чого варті. Якщо це правда, то абсолютно новими барвами «заграла» ситуація з «переміщенням» у міжнародний сектор Думи любительки Миколи ІІ Н.Поклонської — у разі чого готовий, тепер з досвідом роботи та легко контрольований «кадр». Цікаво також те, що в цій ситуації кожен вирішує «свої» питання не лише в Росії. Публікації американських ЗМІ присвячені не стільки Смоленкову як розвіднику, і не стільки поставленій ним інформації, скільки доказуванню чергового «факту» іноземного втручання в американські вибори. У цьому випадку він — лише чергова гвинтик у пропагандистському механізмі, розраховану суто на внутрішню аудиторію та спрямовану проти президента США Дональда Трампа, з метою перешкодити йому перемогти на майбутніх президентських виборах і знову зайняти крісло господаря Білого дому.Так що війни кремлівських веж, і не лише їх, продовжуватимуться, їхня інтенсивність буде лише зростати, і ми дізнаємося ще багато цікавого, а ось кому в цій ситуації не позаздриш, так це самому О.Смоленкову: жив собі спокійно людина, витрачав потихеньку «накопичене» й раптом — він на гострі інформаційної війни, причому як «супершпигун-алкоголік» — проблема, однак, але тут сам винен, все має свою ціну.