Істориків української корупції запрошують ознайомитися з документом, який розкриває не лише джерела статків колишнього генерального прокурора Юрія Луценка, але й служить енциклопедією українських реалій. Це протокол допиту від 29 вересня 2006 року, в якому міністр внутрішніх справ Луценко дає показання як свідок у кримінальній справі №55-1909, порушеній за фактом умисного вбивства полковника міліції Романа Єрохіна. Вбивців Єрохіна засудили у 2010 році, а замовник злочину – колишній народний депутат Олександр Шепелєв – опинився на лаві підсудних. За версією обвинувачення, Шепелєв надав виконавцям 2 автомати Калашникова, 13 пістолетів Макарова, 2 пістолети ПБ для малошумної стрільби та значну суму грошей.
Мотив вбивства головний військовий прокурор Анатолій Матіос пояснив під час брифінгу 4 липня 2018 року так: «Встановлено, що полковником Єрохіним спільно з групою підлеглих була виявлена робота конвертаційного центру на базі одного із комерційних банків Донецька, кінцевим бенефіціаром якого був один народний депутат на той час. І діяльність цього центру була припинена, троє осіб були притягнуті до кримінальної відповідальності, схема легалізації коштів була ліквідована… Подальша професійна діяльність полковника Єрохіна була спрямована на виявлення і припинення протиправної діяльності інших конвертаційних центрів на території України, що абсолютно не влаштовувало діючого народного депутата, який і був організатором та замовником цього вбивства».
Однак від високопоставлених співробітників міліції чути було зовсім іншу версію щодо професійної діяльності Єрохіна. На їхню думку, Єрохін не боровся з конвертаційними центрами, а сам їх створював. Будучи оперативним співробітником Управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України в Донецькій області, Єрохін заводив оперативно-розшукові справи, у межах яких виносились постанови про імітування обстановки злочину та відкриття в установах банків рахунків фіктивних фірм з метою виявлення клієнтури, яка користується послугами конвертаційних центрів.
Потім такий конвертаційний центр тривалий час працював, надаючи послуги «обнала» та приносячи своєму власникові колосальні прибутки. Після цього Єрохін «раптово» арештовував відкритий ним рахунок, на якому до того часу перебували лише копійки, а потім вимагав гроші у тих підприємців, які мали необережність переказувати кошти. Про масштаб діяльності Єрохіна свідчить та обставина, що під час президентських виборів 2004 року він проживав у Києві в готелі «Прем'єр Палац» і був касиром штабу Віктора Януковича. Тодішній віце-прем'єр-міністр Андрій Клюєв, який очолював цей штаб, переказував на рахунки фіктивних фірм, відкритих Єрохіним у банках Макіївки, бюджетні кошти на проведення ремонтних робіт на Хмельницькій атомній електростанції. Єрохін ці гроші переводив у готівкові долари та доставляв у виборчий штаб.
Після падіння злочинного режиму й перемоги Помаранчевої революції кар'єра Єрохіна стрімко піднялася. Він став особистим «гаманцем» та довіреною особою міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, не припиняючи своїх ділових контактів з лідером єнакіївського угруповання Юрієм Іванющенком, відомим як «Юра Єнакіївський».
Під час допиту Юрій Луценко стверджував, що з Єрохіним його познайомив кум Юрій Воскобойников. На Воскобойникова була зареєстрована компанія «Українські новітні телекомунікації», де фінансовим директором працювала Ірина Луценко. У вересні 2006 року Юрій Луценко зобов'язав усіх співробітників міліції перейти на тарифний план цієї компанії та створити на її базі корпоративну мережу зв'язку. Однак існувала й інша версія – що Луценка та Єрохіна в лютому 2005 року, коли Юрій Луценко уперше приїхав у Донецьк у статусі міністра внутрішніх справ, познайомив Юрій Гримчак, давній соратник і близький друг Луценка, призначений на той момент заступником голови Донецької обласної державної адміністрації з питань взаємодії з правоохоронними органами. Ділові взаємини між Гримчаком і Єрохіним не були секретом для слідчого, який допитував Луценка у зв'язку з загибеллю скандального міліціонера – на відміну від самого Луценка, який на допиті стверджував, що нічого про це не знає.
На початку 2006 року Луценко перевів полковника Єрохіна та його помічника підполковника Чорного до Києва не лише для того, щоби тримати поближче своїх довірених осіб, але й на вимогу тодішнього начальника Управління МВС України в Донецькій області Михайла Клюєва, майбутнього першого заступника міністра. Клюєв заявив, що не допустить перетворення Донецького УБОЗ на конвертаційний центр, і запропонував Луценку забрати Єрохіна до себе в міністерство, якщо той хоче заробляти на «обналі». У Києві Луценко поселив Єрохіна на дачі міністра в Пущі-Водиці та передав у його підпорядкування 60 співробітників МВС України, які під керівництвом Єрохіна мали відкривати «конверти» й надавати послуги з переведення безготівкових коштів у готівкові з ухиленням від сплати податків. Юрій Луценко особисто виносив постанови про заведення оперативно-розшукових справ, у межах яких Єрохін відкривав в установах банків рахунки конвертаційних центрів – як, наприклад, у випадку з донецьким банком «Перспектива», який у лютому 2007 року змінив назву на «Універсальний комерційний банк».
Однак ця діяльність тривала недовго. 26 липня 2006 року Єрохін, який мав везти в Донецьк «касу», був викрадений біля запасного командного пункту МВС України в Пущі-Водиці, де він жив з ласки міністра, і вбитий 8-ма пострілами. За місяць правоохоронці затримали організатора злочину – колишнього співробітника ГУБОЗ МВС України та виконавців – співробітників податкової міліції й таксиста. Невдовзі було знайдено й тіло самого Єрохіна, закопане в лісосмузі під Ворзелем.
Підозра на замовника злочину впала на народного депутата Шепелєва, який займався тим самим, що й Єрохін, і навіть мав у Донецьку власний банк «Донкредитінвест», перейменований у вересні 2005 року на «Європейський банк раціонального фінансування», який спеціалізувався на «обналі». Шепелєв разом зі своїм давнім партнером Павлом Борульком облаштував цілий банківський синдикат, який вивів за кордон не менше мільярда доларів. Доки Єрохін жив і працював у Донецьку, він з Шепелєвим жив душа в душу, а у Борулька навіть позичив кілька мільйонів доларів.
Однак статус особи, наближеної до міністра внутрішніх справ, спричинив у Єрохіна запаморочення від успіхів. Він став шантажувати Шепелєва, вимагаючи гроші за можливість безкарно займатись фінансовими аферами. Урешті-решт, Шепелєв дійшов висновку, що Єрохіна дешевше вбити. Тим більше, що недоторканність банкіру була гарантована – Борулько, який був ледь не останнім, з ким Єрохін спілкувався телефоном, був одружений на племінниці тодішнього генерального прокурора України Олександра Медведька.
Виникає запитання – чи знав Анатолій Матіос, чим насправді займався Єрохін? Звісно, знав. Не міг не знати, оскільки слідчий Володимир Геннадійович Жербицький, точніше начальник відділу Генеральної прокуратури України, який у 2006 році розслідував «справу Єрохіна» й допитував міністра внутрішніх справ Луценка, у наступному став заступником головного військового прокурора. Але доки посаду генерального прокурора обіймав Юрій Луценка, розповідати правду про Єрохіна та його зв'язок з Луценком не було ніякого сенсу.
Тим більше, що на кваліфікацію того, що коїв Шепелєв, це аж ніяк не впливає. Нижче наведено протокол допиту міністра внутрішніх справ Юрія Луценка.