Швидким, але важким кроком крізь усі владні фронти рухається група однодумців, об'єднана спільною ідеєю побудови принципово нової моделі державного управління. При цьому численні промовці молодої команди не втомлюються декларувати, що вона формується з нових людей з незаплямованою репутацією, які сповідують нетерпимість до корупції на генному рівні. За умов кадрового голоду підбір нових претендентів на посади здійснюється буквально на швидку руку. Як стверджує керівник Офісу Президента України А. Богдан, нову команду поповнюють навіть «божевільні люди, психічно хворі». Проте деякі призначення на ключові керівні посади в державі викликають запитання не стільки до психічного здоров'я нових управлінців, скільки до їхньої попередньої біографії та кристально чистої репутації. Так, 25 вересня Кабінет Міністрів Розпорядженням № 843-р тимчасово, до призначення в установленому порядку голови Державної служби геології та надр України, покладав виконання обов'язків Голови зазначеної Служби на директора департаменту державного геологічного контролю Державної служби геології та надр України Гончаренка Вадима Вікторовича.
Слід зазначити, що постать без п'яти хвилин нового керівника Державної служби геології та надр України не привертала уваги ЗМІ. Тим не менше «ОРД» вже писав про цього персонажа. Відомість йому принесла спроба «неправомірним способом» потрапити на посаду заступника керівника секретаріату Конституційного суду України з найближчою перспективою зайняти посаду керівника секретаріату. Ініціював це призначення колишній голова КСУ С. Шевчук, скандально звільнений у травні цього року за вчинення діянь, несумісних зі статусом судді КСУ. Цікавість лобіювання В. Гончаренка на бажану посаду полягала в тому, що С. Шевчук не просто пропонував КСУ його кандидатуру, а намагався «протягнути» це призначення без проведення конкурсу, що суперечило вимогам закону про державну службу. Конкурс у таких випадках є обов'язковим, адже В. Гончаренко займав нижчу за категорією посаду. Тому за законом він міг потрапити на вищу посаду лише через конкурс. Що примітно, претендент на високу посаду в КСУ, у сферу обов'язків якого входить забезпечення організації діяльності єдиного в державі органу конституційної юрисдикції, взагалі ні дня не працював за юридичною спеціальністю.
Більше того – юридичну освіту він здобув лише кілька років тому, та й то заочно. Уся його трудова діяльність переважно пов'язана з надрами. Спочатку це був бізнес у газовій сфері, а останні десять років – державна служба в системі Державної служби геології та надр. Також пов'язана з газом. Поінформовані джерела в одній зі структур Державної служби геології та надр, де В. Гончаренко проходив службу, натякнули на зв'язок його несподіваного кадрового злету з газовою сферою (у якій він, кажуть, більш досвідчений, ніж колишній міністр екології М. Злочевський), а також з цікавим персонажем (також фахівцем у цій сфері) на прізвище Шевчук. Недовгі пошуки за відкритими джерелами розкривають підоплеку та реальні рушійні сили «входження» В. Гончаренка в КСУ. Виявляється, В. Гончаренко тривалий час займався бізнесом у газовій сфері разом з деяким Денисом Шевчуком. За цікавим збігом обставин зазначений Денис Шевчук приходиться рідним братом колишньому голові Конституційного суду Станіславу Володимировичу Шевчуку. Примітно також те, що нещодавно Денис Володимирович Шевчук змінив своє прізвище та ім'я і тепер за документами він «Рулав Володимирович Одд».
Причини, з яких Денисові Шевчуку після Революції Гідності знадобилося перетворитися на Рулава Одда, не настільки важливі, хоча й викликають низку запитань. Але зараз не про це. В. Гончаренко та Д. Шевчук – приблизно одного віку, обидва – харків'яни. Разом йшли трудовим бізнес-шляхом також у Харкові. Спочатку в 90-х роках в АТ «Харківський індустріальний союз», який є одним з найбільших газових трейдерів України (Д. Шевчук був начальником управління, а В. Гончаренко курував реалізацію газу цим АТ), а потім у 2000-х – у ДП ДК «Gasco Group» (Д. Шевчук – директором, а В. Гончаренко – його заступником). Марно запитувати у Гугла, що собою являє «Gasco Group» – в інтернеті практично відсутня інформація про фірму з такою назвою. Але якщо шукати за назвою «ГазКо», то пошукова система видасть чимало цікавої інформації про розгалужену групу однойменних компаній з харківською пропискою, серед яких, зокрема, ТОВ «Газко-Альянс», ТОВ «Газко Схід», ТОВ «Газко Захід». До речі, харківські компанії «Газко Захід», «ДСК» та «Газко Схід» до недавнього часу були акціонерами банку «Меркурій» (ліквідований цього року).
Деякий час Д. Шевчук та В. Гончаренко, як уже зазначалося, працювали разом у дочірньому підприємстві данської компанії «Gasco Group» (пізніше перейменованій у дочірнє підприємство «ГазКо» ТОВ «Газко-Альянс»). Незабаром їхні шляхи розійшлися – Д. Шевчук встиг побути депутатом Харківської обласної ради, начальником управління ДП «Газ України», лідером партії «Русь», керівником ТОВ «Агропромислова компанія «Київська Русь», засвітитися у скандалі з розкраданням коштів ДП «Укрхімтрансаміак». А В. Гончаренко з 2008 року з приватної газової сфери перейшов у державний сектор, пов'язаний з надрами. У Державній службі геології та надр України В. Гончаренко займався здійсненням державного геологічного контролю за проведенням робіт, пов'язаних з геологічним вивченням та використанням надр, пройшовши кар'єрний шлях від головного фахівця відділу контролю за геологічним вивченням надр Управління державного геологічного контролю за проведенням робіт з геологічного вивчення та використання надр до директора департаменту державного геологічного контролю.
Наші джерела стверджують, що особливо «прибутковим» для В. Гончаренка став період, коли керівництво Міністерством екології та природних ресурсів України здійснював власник найбільшої приватної газовидобувної компанії в Україні «Burisma» М. Злочевський. Але, незважаючи на такі авторитетні ділові зв'язки, В. Гончаренку не посміялося «потрапити» на керівну посаду в КСУ. Головною причиною провалу практично «вирішеного» кадрового питання В. Гончаренка стало звільнення С. Шевчука з посади судді КСУ за вчинення серйозних порушень, несумісних зі статусом судді КСУ. Слід зазначити, що В. Гончаренка «протягували» на керівну посаду в КСУ не самостійно – він «входив» в КСУ у складі «Команди С. Шевчука», представники якої не мали найменшого уявлення про конституційне судочинство, але зато були тісно пов'язані з братами Шевчуками. Переважно це були помічники втікача, колишнього міністра аграрної політики часів Януковича М. Присяжнюка (їх ще називали «схемниками»). Судячи з усього, саме досвід зі створення та реалізації певних схем був потрібен тим, хто в той час контролював КСУ.
Потерпівши поразку на ниві «контролю потоків» у «храмі конституційного правосуддя», В. Гончаренко не впав духом і дочекався чергового кар'єрного просування вже при новій владі. Ну що ж: можна порадіти такій кадровій знахідці нової влади, оскільки не викликає жодних сумнівів, що підібраний нею «новий» кадр зі своїми інтересами, зв'язками та досвідом (здобутим, зокрема, під керівництвом М. Злочевського) виконає всі поставлені перед ним завдання. Питання лише в тому, хто й під які завдання його підбирає.