Нинішню владу стає все складніше розуміти. Тому що вона поводить себе так само нелогічно, як хворий на суїцидальні думки. Для чого було потрібно абсолютно беззаконно арештовувати Сергія Пашинського? Щоб сподобатися відвертим «ватникам», на кшталт Портнова, які жадають реваншу? Або «широким верствам населення», які просто хочуть посадок чиновників? Якщо так – то ви ідіоти. Подібні дії приведуть не до вашої популярності, не до оплесків, а до громадянської війни. А беззаконня, яке ви починаєте, приведе до відповідного беззаконня. І те, що Пашинського беззаконно посадили – вже очевидно всім. Його «жертва» ніяк не отримала тяжких тілесних ушкоджень. Бігає собі й хуліганить далі. Дивно, що нинішня верхівка ГПУ не розуміє небезпеки таких дій. Не маю на увазі стерильного Рябошапку.
Але Чумак і Касько ж трохи розуміють у праві? І у законах карми. Як-то рано у цієї влади наступив цугцванг. Хоча, якщо робити кожен наступний хід ще більш ідіотським, ніж попередній – не дивно. Про «процес Пашинського» у матеріалі Сонії Кошкиної.
Кейс Пашинського та Переяславська Рада
Я довго живу (34 роки), давно працюю (17 років у політичній журналістиці). Як наслідок – багато пам'ятаю. У понеділок згадувала 2010-й та 2011-й – роки найбільш масових посадок та політичних репресій у новітній історії країни. У них у всіх було багато спільного.
Все почалося з екс-голови «Нафтогазу» Ігоря Діденка. Його «приймали» на порозі стоматологічного кабінету. Добре, що анестезію зробити не встигли. Сталося це 9 липня – у день народження Віктора Януковича. Потім послідували затримання бувшого голови митниці Анатолія Макаренка та двох його підлеглих (одного незабаром відпустили). Його затримали 23 червня, напередодні Дня митниці (відзначається 25-го). Причин було дві. По-перше, Макаренко по закону розмитив газ, який хтось хотів спрямувати в приватні руки.
По-друге, від нього хотіли отримати показання проти Тимошенко (він їх, звісно, не дав) за «газовою справою». Пізно ввечері він вийшов на поріг лікарні – був присутній при пологах. Йому зателефонували з ГПУ – викликали (про його особисті обставини слідчі знали, звісно). Адвокат Ігор Фомін просив не їхати – сам був у цей час зайнятий з іншим своїм клієнтом, Юрієм Луценком, їх як раз гоняли по допитам. Але Корнійчук поїхав. На свободу він вийшов лише у лютому 2011-го. Весь цей час перебував у заручниках: тиск здійснювався на його тестя, тоді – голову Верховного суду Василя Онопенка (який проявив себе в тій ситуації, до речі, дуже недостойно). Потім взяли Юру Луценка – вранці вийшов до під'їзду вигулювати собаку, його вже чекали озброєні автоматники. Без жартів: довго препиралися щодо того, чи можна піднятися в квартиру – завести собаку. У серпні 2011-го заключили під стражу Тимошенко. Судовий процес до того моменту тривав майже два місяці, але судді Родіону Кірєєву все не вдавалося знайти зачіпку для арешту. Подав його … свідок Микола Азаров.
Якого Тимошенко нібито образила, дідусь образився, Кіреєв вирішив його захистити, відплативши образниці Лук'янівським СІЗО. Все б нічого, та сталося це п'ятого серпня – у день народження запеклого опонента ЮВТ, Інни Богословської. Інні Германівні таким чином зробили подарунок. Про що один з авторів арешту прямо сказав, навідавшись поздоровити іменинницю – при великому скупленні гостей-свідків. Цей сумний список можна, на жаль, продовжувати. Я назвала лише найбільш гучні прізвища – з тих, що були на слуху. Усі ці арешти відбувалися, як ми бачимо, за практично аналогічним сценарієм. Приурочені до дат – «урочисто». Людей часто просто брали в заручники. Ну або відвертого травили (не забувайте також медіа-складову кампаній), знищували політичних опонентів. З правом висунені звинувачення у всіх випадках не мали нічого спільного. Від слова зовсім. Абсолютно нічого.
Сьомого жовтня Печерський суд (який ще, нічого дивного) відправив під стражу екс-нардепа Сергія Пашинського. Строк – два місяці, без права на заставу. Єдина опція – оскарження (поки воно триває, Пашинський все одно буде сидіти), яке можливо відкриє шлях до виходу на поруки (хоча поки незрозуміло).
Цей процес знову не мав нічого спільного з правом. Абсолютно. Як ми знаємо, екс-нардепу вменяють нанесення тяжких тілесних ушкоджень громадянину Химикусу. Детально суть конфлікту розписувати не буду, ви все її знаєте, а якщо не знаєте – прочитайте. Прочитавши, переконаєтесь, що «тяжких» тілесних там не було й бути не могло. «Тяжкі» (дослівно говорить нам відповідна стаття УК) це, наприклад, втрата кінцівки, перервана вагітність, наступила – внаслідок травми – статева недієздатність.
Почему ж обвинувачення наполягало саме на такій інтерпретації? Все просто. За нанесення тяжких тілесних ушкоджень громадянина можна відправити під стражу, за «середньої тяжкості» – ні. Усі ці роки Пашинський не ховався від слідства, добровільно брав участь у слідчих експериментах (чому, до речі, були свідками мої колеги – Роман Шрайк, Юрій Бутусов, Сергій Іванов), добровільно проходив поліграф. Очевидно, людина винна так себе не поводить. Але суд усі ці обставини не надто цікавили. Адже завдання була інша (точніше, кілька. Про них – нижче) і бувшому «фронтовику» навіть не надали опцію виходу під заставу. Чим голова судді Олеся Батрін прямо порушила відразу два важливих документи: Європейську конвенцію про захист прав людини та приписи Європейського суду з прав людини.
Так, згідно з Конвенцією безальтернативний арешт отримують лише в трьох випадках: – якщо людина особливо небезпечний убивця, насильник, терорист, скоїв розбій (тяжке або особливо тяжке злочин); – якщо підозрюваний має намір сховатися від слідства, і про це достовірно відомо (ясно, що Пашинський з його можливостями міг, але не захотів); – впливає на свідків або слідство (залякує, погрожує тощо, для чого у екс-депутата просто немає важелів). У свою чергу, аналіз практики ЄСПЛ говорить таке: «…перед застосуванням до особи заходу запобігання у вигляді утримання під стражею, Національний судовий орган повинен обов'язково розглянути можливість застосування інших, альтернативних утриманню під стражею заходів. Позбавлення волі може бути виправдане лише тоді, коли інші, менш суворі обмежувальні заходи, по-перше були розглянуті, а по-друге за результатами розгляду визнані такими, які не можуть забезпечити цілі, досягнення якої потрібно».
Висновок простий і очевидний: покарання, визначене Пашинському українським правосуддям, непропорційне його вині. Очевидний факт. Та яка від цього користь, якщо процес займе роки? Юрій Луценко, до речі, підтвердження своєї правоти від ЄСПЛ отримав. Задовго після виходу на свободу. Будемо чесні: персона Сергія Пашинського досить суперечлива. Екс-депутат дуже одіозний, часто опинявся фігурантом гучних скандалів (деякі – з яскравим відтінком корупції), та й манера його поведінки-спілкування досить специфічна. Дуже багато хто Пашинського не любить. Хто – за справи, хто – просто так. Тим не менше, це явно не дає підстави бажати людині відсидки, що називається, без суду й слідства. Якщо, звісно, ми претендуємо на те, що живемо в правовій державі. Спочатку, коли новина про вручення підозри йому лише прозвучала, багато хто думав, що причина – справи «Укроборонпрому», махінації з державними активами, якась елітарна корупція. Що завгодно, тільки не стичка з сільським хуліганом (скарг на п'яні драки, «розбірки» Химикуса у органів предостатньо. Раніше він був за них навіть судимий).
Тобто наігранність, політична підоснова всієї цієї історії зрозуміла й ясна кожному. Навіть тим, хто Пашинського на дух не переносить. Сам екс-нардеп головною причиною того, що відбувається, вважає «помсту за Майдан бувшого заступника голови АП Андрія Портнова». Так він заявив у понеділок на суді. Але спробуємо подивитися на ситуацію ширше. Запит на «посадки» у суспільстві є? Є! Причому давно. Топ-політик всеукраїнського рівня – ідеальний об'єкт. Тим більше якщо він такий малосимпатичний, як Пашинський. Формула «хліба й видовищ». Здатна на час відвернути від «Формули Штанмайєра», ситуації на сході тощо. Практично за лекалами нашого Північного сусіда.
Але чому, запитаєте ви, такий суворий вердикт? У професійних адвокатських колах це часто називають «ловити на живця». Коли по людині є кілька справ, її «пакують» – грубо кажучи – будь-якою ціною, сподіваючись, що, побачивши це, свідки по інших справах почнуть давати проти неї показання. Пам'ятаєте, я розповідала про Тимошенко та Макаренка? Тут щось подібне. Ну або ще приклад – Олександр Єфремов, якого три роки «мучили» явно не за те. Ну й третє. Найстрашніше. Посадка Пашинського цілком укладається в нову зовнішньополітичну логіку України. Логіка ця називається «мир будь-якою ціною». І має не лише військову, але й ідеологічну складову. У межах якої дуже добре показати нашим Північним сусідам, що офіційний Київ ніби каяться за «гріхи Майдану», жалкують про початок операції АТО на сході й ось це ось все. Грубо кажучи, потрібні козли відпущення. Депутат від опозиційної тоді «Батьківщини», який виступав у перших рядах на Майдані, причому в найчорніші дні – 18-20-го (кожен, хто бачив його там – підтвердить); голова АП при в.о. Президента Турчинова, буквально не покидав лінію фронту (також є маса свідчень); надалі – голова парламентського комітету з оборони на задану роль підходить просто ідеально. Не здивуюся, якщо в грудні йому припишуть уже не «Оборонпром», але снайперів на Майдані. Дістануть, наприклад, стару історію з його нібито гвинтівкою.
Ну, а чому ні? Ті ж реванш та капітуляція. Тільки вид збоку – зі сторони судової системи. Яку при Петрові Олексійовичу реформували-реформували, та так і не дореформували. Слідуючи цій логіці, Пашинський не буде один. Усі підстави для занепокоєння наявні у Андрія Парубія. Пам'ятаєте зведення СБУ за квітень 2015-го року, які повідомляли: росіяни планували викрадення Сергія Володимировича та Андрія Володимировича з території України, з метою організувати над ними показову судову розправу в Росії (саме Парубія вони вважають винним в одеських подіях другого травня). Наші силовики тоді спецоперацію зірвали. Але зарубка-то залишилася. «Голови» Пашинського та Парубія (а може навіть ще й Турчинова) – шикарний подарунок для росіян. Особливо коли посадка першого відбувається … у день народження Володимира Путіна. Цікаве збіг обставин, правда? Як натяк на наближення нової Переяславської Ради. На цей раз – роковою для країни.