Існує така «професія» – подорожувати за кордон за рахунок держави або міжнародних фондів. Людину зустрічають як дорогого гостя, розміщують у хороших готелях, пригощають у шикарних ресторанах, організовують прийоми та екскурсії. Зарплату на батьківщині нараховують у повному обсязі, а по повертанні можна взяти оплачувані дні відпочинку, якщо перебування припало на вихідні. Любителів такого туризму не зупиняє ніщо: ні дефіцит державного бюджету, ні виробничі проблеми через їхню відсутність, ні навіть кровопролитна війна. Перефразовуючи відомий вислів: війна – війною, а закордонна поїздка – за графіком.
Наприкінці весни цього року видання вже писало про любителів зарубіжних мандрів з Конституційного Суду України, які під час війни без жодних докорів сумління вояжують по закордонах. Передбачалося, що оприлюднення такої інформації зупинить «конституційних туристів», спрацює якийсь моральний запобіжник, проявиться совість перед тими, хто на фронті боронить країну.
Однак об'єктивно реальна потреба та практична віддача від таких поїздок для держави є вельми сумнівною. До того ж від'їзд за кордон навіть одного чи двох суддів Конституційного Суду зупиняє роботу цього органу. На початку літа через від'їзд Сергія Головатого діяльність органу була заблокована на два тижні – не було проведено жодного засідання Великої палати, сенату і навіть колегій. Подібна ситуація виникала й восени, коли Конституційний Суд не засідав цілими тижнями. Але ні етичний імператив не спрацював, ні совість не дала про себе знати – закордонні вояжи суддів не лише продовжились, але й набрали ще більших обертів. Судді вибували за кордон у червні, вересні та жовтні. А наприкінці листопада у закордонне відрядження до Німеччини відправляться одразу майже половина складу Конституційного Суду – 6 із 13 діючих суддів. Це означає, що орган знову цілий робочий тиждень взагалі не проводитиме засідань. Вивозить за рубіж цю компанію сам Сергій Головатий – нинішній тимчасово виконуючий обов'язки голови органу.
Вони вирушать до німецьких міст Карлсруе та Гейдельберг з метою «участі у фахових зустрічах для обговорення актуальних питань конституційного права». Можливо, обговорення таких питань з німецькими колегами не будуть зайвими. Але чи так конче вони зараз потрібні, щоб заради цих «зустрічей» заблокувати роботу органу на цілий тиждень? Тим більше, що таких зустрічей уже проведено десятки, а обговорення назрілих питань конституційного права в умовах війни цілком могло б відбутися в режимі відеоконференції без виїзду з України та без припинення роботи органу. Очевидно, німецькі колеги з розумінням поставилися б до такого формату та належно оцінили б позицію суддів українського Конституційного Суду – адже в Україні йде війна. Чи це наших панів у малинових мантіях не влаштовує такий формат, бо їм треба зануритись в атмосферу спокійного безпосереднього спілкування на фуршеті, кавування, дегустування німецького пива? Чи може для них взагалі війни не існує, якщо вони так спокійно ладні виїжджати з України на «зустрічі з обговорення»?
Певно, що про війну вони говоритимуть у тому сенсі, що як їм складно працюється і що своєю діяльністю вони наближають перемогу України. Так зробив суддя Олександр Петришин під час нещодавньої своєї поїздки до Литви, де заявив, що «вітчизняний орган конституційного контролю виконує свої функції під час воєнного стану та в такий спосіб бере участь у спротиві агресії російської федерації». Потужний «спротив російській агресії» – тижнями блокувати роботу органу через закордонні вояжи!
Примітним є те, що абсолютну більшість делегації до Німеччини складають судді, у яких спостерігається найбільша тяга до закордонних поїздок під час війни – Сергій Головатий, Оксана Грищук, Василь Лемак, Олег Первомайський та Олександр Петришин.
Сергій Головатий стабільно здійснює чотири поїздки на рік до Венеціанської комісії з двома особливостями. Перша полягає у тому, що тривалість таких поїздок є значно довшою за період засідань цієї комісії. Якщо засідання відбуваються упродовж трьох днів (четвер–субота), то відрядження Головатого триває вісім-дев'ять днів. «Зайві» дні він вміє бюрократично заповнити. Другою особливістю є те, що Головатий у ці поїздки любить їздити зі своїм помічником Костею. Хоча останній є помічником Головатого як судді органу, а не як члена Венеціанської комісії, він неодмінно мандрує зі своїм шефом до Венеції. Яку він там функцію виконує, точно не відомо – ймовірно, якусь глибоко експертну.
Такий тандем дивує членів Венеціанської комісії, які прибувають на засідання без будь-яких помічників, бо це не прийнято, а їхні країни не такі заможні, щоб «тягати» за собою помічників. Поїздки помічника оплачуються з державного бюджету України. Але Головатий знаходить для цього підстави – помічника, який не має навіть юридичної освіти, стабільно роблять запрошення з Венеціанської комісії, яка є чисто юридичним органом. Окрім цього, Головатий дуже любить своєю присутністю прикрашати й інші зарубіжні заходи. З 29 травня по 3 червня 2023 року він поїхав у відрядження до Болгарії на черговий конгрес з європейського права, оформивши цю поїздку своїм розпорядженням про службове відрядження. Потім 6 червня на сайті органу несподівано навіть для суддів з'явилося повідомлення, що Головатий на запрошення голови Конституційного Суду Австрії відвідав цей суд.
У цьому повідомленні сказано, що «під час зустрічі співрозмовники обмінялися думками про поточні виклики, що постають перед органами конституційної юстиції на теперішньому етапі, та важливість употужнення правовладдя для належного функціонування демократії». Несподіваність появи такого повідомлення зумовлена тим, що Головатого ніхто до Конституційного Суду Австрії не відряджав. Він самостійно вирішив представити орган України на цій зустрічі. Як тимчасовий в. о. голови органу він міг собі таке дозволити, продемонструвавши у такий спосіб свою активну діяльність за кордоном, заповнивши своє європейське турне робочим змістом, щоб воно не виглядало святковою прогулянкою (напередодні він відзначив свій день народження). А потім Головатий «рвонув» на Венецію, оформивши собі туди відрядження аж на дев'ять днів – з 5 по 13 червня 2023 року, хоча офіційно члени Венеціанської комісії запрошувались для участі у її роботі на 8–10 червня. Цей закордонний вояж Головатого відгукнувся в Україні тим, що упродовж двох тижнів (з 29 травня по 11 червня) орган «прогуляв» – не провів жодного засідання через відсутність кворуму.
Тобто, якщо послуговуватися термінологією ще одного поціновувача закордонних вояжів під час війни Олександра Петришина, у цей час орган «не брав участі у спротиві агресії російської федерації». А на фронті наші бійці такої двотижневої передишки не мали. Якби вони дозволили собі таку передишку, то, не виключено, що Головатому та Петришину замість сановитих закордонних вояжів довелося б просто «драпати» на захід. На вересень 2023 року Головатий планував поїздку до Латвії – видав про це відповідне розпорядження, були придбані квитки. Але на превеликий для нього жаль цю поїздку йому в останній день довелося скасувати. Найближчому оточенню він пояснив це нагальною потребою зайнятися службовими справами безпосередньо в органі. Хоча, знаючи непомірну тягу Головатого до закордонних вояжів, у це слабо віриться.
Більш правдивою є версія про те, що Головатого зупинив запит заступника голови Національного агентства з питань запобігання корупції Артема Ситника, який надійшов до органу за день до від'їзду Головатого і стосувався конфлікту інтересів у його діяльності, пов'язаній з так званими Харківськими угодами. У 2010 році голос нардепа Головатого, який входив до складу фракції Партії регіонів, був відданий за ратифікацію цих угод, а у 2023 році Головатий уже як суддя органу якось зовсім випадково став доповідачем у справі про перевірку на конституційність Харківських угод. Але до кінця цього року Головатий зможе з лихвою надолужити зрив поїздки до Латвії. Як уже зазначалося, у кінці листопада він матиме честь очолювати велику делегацію суддів органу у поїздці до Німеччини. А у грудні – гайнути на днів десять до Венеції на засідання отієї комісії, членство у якій він «виторгував» спочатку у президента Порошенка, а потім у президента Зеленського (до речі просив він це членство і у президента Януковича, але той віддав його більш вірному своєму підданому – Ківалову).
Хоча його вояжу до Німеччини може завадити складення Національним агентством з питань запобігання корупції на нього протоколу про вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією, та розгляд цього протоколу судом. Як повідомило агентство, в. о. голови органу Головатий відмовився надавати йому документи, які стосуються здійснення ним дій в умовах реального конфлікту інтересів (йдеться про прагнення Головатого використати орган для вирішення свого особистого питання). Родзинкою такої відмови Головатого є те, що подібні документи, які стосувалися інших суддів, він надсилав до агентства, а стосовно себе – зась! За будь-яких обставин Сергію Петровичу треба зробити все, щоб на чолі такої представницької делегації поїхати до Німеччини, бо у травні наступного року у нього закінчяться повноваження судді органу, а отже «зачиниться лавочка» для таких вояжів.
Оксана Грищук у період воєнного стану 2022–2023 років Оксані Грищук по праву можна віддати друге місце серед справжніх поціновувачів закордонних вояжів. Судячи з темпу її закордонних поїздок, пані Оксана могла б претендувати й на перше місце. Але є два моменти, які їй поки не дають цього досягти.
По-перше, за цим критерієм з Головатим їй тягатися складно, а якщо відверто – то практично неможливо. За період свого перебування на вершині влади (з 1990 року) він зробив не одну сотню закордонних вояжів. По-друге, Оксана Вікторівна лише нещодавно (у травні 2022 року) набула повноважень судді органу. Але одразу серйозно «стартонула» у європейському напрямку – листопадове відвідування Німеччини стане вже її четвертим вояжем за кордон у статусі судді органу.
Першу таку поїздку вона здійснила у вересні 2022 року – буквально на четвертому місяці свого перебування на посаді судді органу. Тоді у супроводі неперевершеного «закордонного вояжера» Сергія Головатого вона відвідала Ригу, де взяла участь у міжнародній конференції на тему «Сталість як конституційна цінність: майбутні виклики». З її частих закордонних відряджень один виклик органу можна визначити абсолютно точно – чим більше буде її поїздок за кордон, тим слабшою буде сталість діяльності органу. Після минулорічної осінньої Риги пані Грищук привабив цьогорічний травневий Відень – наприкінці квітня–початку травня 2023 року вона у хорошій компанії, яку склали для неї судді Василь Лемак та Олег Первомайський (ця компанія поїде і до Німеччини), відвідала столицю Австрії, де вони взяли участь у заходах «з відзначення річниці Конституції Речі Посполитої, ухваленої 3 травня 1791 року». Шана їм і вдячність за це, бо їхня участь у вказаних заходах безперечно наблизила Україну до перемоги у війні з рашизмом.
А потім знову була осіння Рига – у вересні 2023 року пані Грищук знову у відрядженні до братньої Латвії, де на міжнародній конференції представила доповідь на тему «Європейські правові цінності в юридичних позиціях Конституційного Суду України». Це того самого органу, який у зв'язку з цією її поїздкою цілий тиждень не засідав, а значить – не утверджував ті європейські цінності, які вона так палко хвалила у своїй доповіді. Наприкінці листопада пані суддя органу Грищук вирушить у поїздку до Німеччини, де на зустрічах з німецькими колегами виступатиме з якихось актуальних конституційних питань, а у цей час її рідний орган знову не засідатиме – у тому числі через її закордонну поїздку.
А хіба для судді органу участь у його роботі є не найактуальнішим питанням? Чи виконання повноважень судді органу відповідно до Конституції та закону про орган за пріоритетністю набагато уступає закордонним поїздкам? Можливо, пані Грищук все таки більше зосередитись на безпосередньому виконанні своїх основних службових обов'язків і «видати на гора» хоч одне рішення органу у тих справах, де вона є доповідачем?
Олег Первомайський у 2023 році Олег Олексійович уже здійснив два закордонні відрядження – спочатку, як зазначалося, у квітні–травні разом з Оксаною Грищук та Василем Лемаком відвідав Австрію, а потім у вересні у більш широкому складі делегації суддів органу побував у Латвії. На кінець року голова постійної комісії з питань міжнародних зв'язків вибрав для себе поїздку до Німеччини – разом з майже половиною нинішнього складу органу. Якщо комісія з питань міжнародних зв'язків під головуванням Первомайського добре попрацює, то у наступному році можна буде кудись закордон поїхати уже усім складом органу. І бажано надовше, щоб можна було там змістовно потрудитися над конституційними цінностями та актуальними питаннями конституційного права.
Адже який сенс залишати половину органу в Україні, якщо за відсутності кворуму засідання однаково проводитися не зможуть?
Василь Лемак цією весною Василь Васильович у дружній компанії з Оксаною Грищук та Олегом Первомайським здійснив важливу для органу та загалом для вітчизняного конституційного судочинства поїздку до Відня. Саме у Відні, як відомо, був заснований перший конституційний суд у світі – Конституційний суд Австрії. У ньому працював основоположник концепції конституційного контролю, засновник та суддя цього суду Ганс Кельзен. Відень просто «дихає» конституціоналізмом. Тому саме по собі перебування у цьому місті надихає на конституційну творчість, породжує нові ідеї. Тому й «злітаються» туди, як бджоли на мед, «вірні кельзенці» – найкращі конституціоналісти сучасності. Недарма ж відразу після Лемака, Грищук та Первомайського у червні до Відня завітав і Головатий. Щоб надихатись отими первинними конституційними цінностями та чинити ще більший «спротив агресії російської федерації» розглядом конституційних справ – у перервах між закордонними вояжами.
Так склалося, що усі четверо суддів органу, які у травні–червні цього року відвідали Австрію, на завершення року їдуть до Німеччини. Так би мовити, закріпити матеріал. Як справжні конституціоналісти, йдуть прямо по стопам Кельзена, який після 12 років роботи у Конституційному суді Австрії перебрався до Німеччини, а потім переїхав до США. Судді ж органу у цьому році, швидше за все, вже не встигнуть з'їздити до Штатів, щоб безпосередньо там ознайомитися з науковим надбанням Кельзена. Її можна запланувати на наступний рік.
Олександр Петришин перед тим, як мовити про закордонні поїздки судді органу Олександра Петришина, варто дещо детальніше зупинитись на його персоні, бо вона того заслуговує. По-перше, кажуть, що він – майбутній голова органу. Щонайменше так він сам себе подавав у деяких товариствах відразу після призначення на посаду судді органу. Та й зараз робить певні рухи, які можуть свідчити про такий його намір. Великому кораблю – велике плавання. Адже Олександр Віталійович став суддею органу не з якоїсь там рядової посади доцента, професора чи судді, а з посади цілого президента Національної академії правових наук України!
По-друге, пан Петришин є наймолодшим суддею органу. Не за віком, а за строком перебування на цій посаді – повноваження судді органу він набув лише у вересні минулого року. При чому «зайшов» він до органу якось трохи нестандартно, бо, як і Оксана Грищук, був призначений на «живе місце» – на момент його призначення у органі не було вакансій суддів за квотою глави держави. І якби він з Грищук склали присягу (до чого все йшло), то кількість суддів органу з 18 передбачених Конституцією зросла б до 20. Щоб не допустити повної делегітимізації органу конституційної юрисдикції, орган ухвалив спеціальну постанову про те, що Грищук та Петришин можуть скласти присягу лише тоді, коли закінчяться повноваження у діючих суддів органу, призначених президентом. Тож Петришину довелося ще майже рік чекати на набуття повноважень судді органу, перебуваючи весь цей час у статусі судді органу – з точки зору закону абсурдно-дивна ситуація, яка у майбутньому ще може про себе дати знати. По-третє, Олександр Петришин є «видатним юристом». Не відомо, як у інших сферах права, а ось у сфері конституційного права пан Петришин точно є «видатним».
При чому «видатним конституціоналістом» Петришин став ще двадцять років тому, коли він «науково» обґрунтував можливість третього строку президенства для Леоніда Кучми. Пригадуєте, у 2003 році орган прийняв ганебне рішення в угоду Кучмі та Медведчуку (який був тоді главою його адміністрації), сказавши, що положення Конституції про те, що одна і таж особа не може бути президентом більше двох строків підряд, на Кучму не поширюється. Це рішення іменують «1 + 1 = 1», оскільки згідно з ним персонально для Кучми два строки його перебування на посту президента треба було розглядати як один. Так ось, висновок доктора юридичних наук, професора кафедри теорії держави та права Національної юридичної академії О. Петришина (у співавторстві ще з одним доктором) був однією з небагатьох наукових позицій, якими орган обґрунтував своє рішення, яке стало класичним з точки зору прислужництва органу конституційної юстиції політичному керівництву держави.
У досить скромненькому за обсягом висновку Петришина, написаному на прохання, цікаво, що свій висновок він «підпер» посиланням на відповідну позицію органу росії – того самого органу, який увесь час обслуговував потреби кремлівського диктатора, а згодом освятив загарбання російською армією частини території України. Крім іншого, зрозумілою стає юридична доктрина, якою послуговувався доктор юридичних наук, професор, а нині суддя органу України Петришин. Але у цій історії є ще один дуже важливий момент. Річ у тім, що потрібний Кучмі висновок, який підписав Петришин, був уже другим (кардинально зміненим) варіантом позиції харківської юридичної академії. Первинний варіант висновку, який підготував та підписав тодішній доцент кафедри конституційного права, кандидат юридичних наук Федір Веніславський, містив чіткий та однозначний висновок про те, що Кучма не може претендувати на президенство у 2004 році, виходячи з правонаступництва правого регулювання статусу президента України протягом усього часу існування інституту президенства в Україні, тобто з 1991 року.
Але висновок доцента Веніславського, який був схвалений на засіданні кафедри конституційного права академії, повністю забракували в адміністрації Медведчука, куди його привіз тодішній ректор академії. Після одержання серйозної «пілюліни» в Києві ректор доручив підготовку вже «правильного» висновку непрофільній кафедрі теорії держави і права, на якій трудився Петришин. У результаті «поглиблених» наукових пошуків, зокрема з використанням російської доктрини конституційного права, з-під його пера вийшов абсолютно новий висновок, який повністю влаштував тодішню владу. Як раніше вже писало видання, тоді Петришин на практиці довів своє непохитне вірнопідданство та надійність правлячому режиму, що було оцінено «по услугам» і стало у великій нагоді у подальшому кар'єрному просуванні. Саме після цього висновку Петришину «поперло»: Кучма присвоює йому почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України» (справді, як точно – діяч!), він стає академіком Академії правових наук, одержує премію ім. Я. Мудрого (мудро ж поступив!), а згодом – його «виносить» аж на посаду президента вказаної академії.
Наразі ж суддя органу Олександр Петришин входить до тієї великої (половина складу органу) делегації «фахових фахівців», яка найближчим часом має рушити до Німеччини для участі «у фахових зустрічах з обговорення актуальних питань конституційного права». У поточному році це буде вже друга його закордонна поїздка. Лише у жовтні він повернувся з Литви, де виступив із доповіддю на тему «Конституційний Суд України в умовах воєнного стану (демократії, яка здатна себе захищати)». Це добре, що такий поважний суддя органу, як і ряд його інших небайдужих колег, роз'їжджають по світу для обговорення «актуальних питань». Однак, видається, що за нинішніх обставин такі поїздки є абсолютно другорядними для діяльності органу, а тим більше для Української держави. Завдання органу в умовах війни самовіддано виконувати свої конституційні функції, а не припиняти свою роботу на цілі тижні через закордонні вояжи його суддів. До того суддям–вояжерам органу вартувало б активніше виявляти свою громадянську позицію у нинішньому найважливішому державному завданні – сприянні обороні країни.
А відтак змінити на 180 градусів напрям своїх вояжів із західного на східний, періодично організовуючи поїздки в бік лінії фронту – придбавати потрібне для наших воїнів військове майно (зарплати суддів органу дозволяють це робити) та доставляти його на передову. Не той комфорт, звичайно, та й чи панська це справа? А то якось абсурдно-дикувато виглядає, коли екс-голова органу Литви Дайнюс Жалімас збирає кошти для Збройних сил України, особисто жене з Європи пікапи українським воїнам на передову, а суддя органу України у цей час їде до Литви, щоб розповісти як потужно працює його орган в умовах воєнного стану, здійснюючи «спротив російській агресії»?
Хто тоді насправді здійснює «спротив»? І на чиїй території зараз війна – Заходу чи України?
З формально юридичної точки зору до закордонних вояжів суддів органу претензій не пред'явиш – вони оформляються як службове відрядження, орган приймає відповідні постанови, очільник органу на їхній підставі видає розпорядження про відрядження конкретних суддів. Але ж не все вимірюється формальними нормами, тим більше під час війни. Є ще громадянський та моральний обов'язок, зрештою має ж бути яка-не-яка совість – перед тими, хто тримає оборону на передовій, ризикуючи своїм життям та здоров'ям. А особливо перед тими, хто віддав своє життя за те, щоб ті ж судді органу у теплих кабінетах могли спокійно виконувати свою роботу на благо України, а не роз'їжджати по світу на шкоду ефективній роботі органу конституційної юрисдикції. Який ще державний орган може дозволити собі таку вільність та й ще під час війни – заради закордонного туризму припиняти основну діяльність, профукуючи десятки мільйонів гривень, які держава виділяє на його функціонування? Це при тому, що у цьому році Велика палата органу спромоглася ухвалити усього-на-всього одне рішення.
Нещодавно на одній із міжнародних конференцій Головатий говорив про те, що у певний момент у самому органі та поза його межами виникла занепокоєність з приводу можливості перегляду доцільності існування органу в Україні. І висловив радість з того, що тепер (треба розуміти – за його керівництва) таку «занепокоєність можна поховати», оскільки «Європейський Союз вирішив, що орган конституційної юрисдикції в Україні буде існувати». Але чи не зарано Головатий «поховав» озвучену ним же занепокоєність, адже процвітання за його керівництва органу «конституційного туризму», тим більше під час війни, навпаки змушує серйозно задуматись – а чи потрібен Україні ТАКИЙ орган конституційної юстиції?