Колищак, Крупа, Мицик, Трембач. Судейсько-депутатський бізнес по-хмельницьки. Що хоче приховати Кирил Буданов? Консульський імунітет як щит: чому Микола Удянський опинився поза законом? Дмитро Басов — «силовик» Мідича.
18 жовтня Апеляційний суд не задовольнив апеляцію адвокатів Сергія Пашинського та продовжив його перебування під вартою. Про це розповідав у репортажі спецкор Степан Петров. Навколо апеляційного суду кілька днів панувала напруга. Вишикувалися національні гвардійці в повній екіпіровці, поліція, спецслужби та інші. Складалося враження, що влада готувалася до штурму суду. Для засідання 17 жовтня залу було обрано з продуманою ретельністю (видимо, ніхто не розраховував, що все розтягнеться на два дні). У окремому крилі монструозного Апеляційного суду. До залу ведуть спеціальні вказівники зі стрілочками, а відверто нудьгуючі національні гвардійці (штурму так і не сталося) підказують дорогу. Відчуття, що ти прийшов на конференцію або розрекламовану круглий стіл.
На певному рівні це так і є. Адже суд — це трибуна, інша справа, що видовище звідти доступне не для всіх. До речі, найцікавіше з виступу Пашинського можна подивитися на каналі видання. І вже не дивує, що секретар суду назвала присутніх «глядачами». До речі, у цьому ж залі розглядали питання звільнення з-під арешту Корбана. Розглянули тоді не на користь позивача.
Пашинський сидить у «клітці». Дещо нервово посміхається й махає знайомим. Мовляв, нас мучать, а ми міцніємо. Адвокати клопотають про те, щоб суд дозволив Пашинському сісти за стіл зі стороною захисту, оскільки Пашинський не є засудженим, а лише підозрюваним, тому подальше утримання його у «клітці» можна розцінити як катування (до речі, проти України вже був поданий подібний позов до ЄСПЛ, поданий Корбаном, і цього року був виграний). У своєму виступі Пашинський на подив спокійний. Хто бачив раніше його виступи, зрозуміє. Від холеричної швидкості й живості не залишилося й сліду.
Утома, слабість чи поза? Після негативного вердикту Апеляційного суду він виступив перед журналістами: «Мені навіть шкода цих суддів. Ви, на жаль, стали на шлях своїх попередників». Крім того, Пашинський припустив, що на наступному тижні проти нього будуть сфабриковані кілька фейкових справ. Також на завершення, дещо підвищивши голос, сказав, що він не жертва, а символ. Символ тотального беззахисту й беззаконня.
У Пашинського два адвокати. Один із них — Андрій Федур. Позицію захисту в суді й для журналістів озвучує Андрій Федур. При чому в перший день йому для цього знадобилося без малого дві години. Так, стислість — сестра таланту. Ігор Негієвич — другий адвокат. Складається враження, що його головна роль — оттінювати багатослівність Федура. На питання суду, чи не хоче Негієвич щось додати до слів Федура, той повільно встає й з гідністю говорить: «Ні, Ваша честь». Не поспішаючи, сідає.
Головні аргументи захисту щодо апеляції: справа Пашинського повинна розглядатися у Шевченківському суді, а не у Печерському, оскільки ДБР знаходиться за адресою Петлюри, 15, а не Грушевського 12/2, як зазначено в позовній заяві ДБР. Далі йшла гостросюжетна історія від Федура про те, як він своїми ногами пішов за адресою на Грушевського й виявив там — тадаам — Кабмін, а не ДБР, і що останні у всіх своїх документах вказують адресу Петлюри, 15. У матеріалах справи відсутні десятки сторінок. Пропущені сторінки з 175 по 202. У справі немає жодного посилання на докази, крім довідки держприкордонслужби про те, що Пашинський виїжджав з території України й повернувся (та й то копія, і що вона доводить?).
Після вердикту Федур прокоментував журналістам рішення апеляційного суду: «Переконаний, що рано чи пізно й це кримінальне провадження буде закрите в ГПУ або Пашинський буде виправданий. Злочинів, які інкримінують Пашинському, немає в природі». Крім того, він підкреслив, що Пашинський не збирається нікуди виїжджати. Цікавий момент — обіцянки Рябошапки «в скорому часі відкрити нові справи щодо Пашинського» Федур прокоментував так, що це вже не перший раз, коли про справи проти своїх підзахисних він дізнається зі ЗМІ. «Зазвичай, коли я роблю офіційний запит стосовно цього, то мені дають офіційну відповідь, що ніякого провадження в ГПУ немає».
Крім того, він сказав, що прокурор Рябошапка ніколи не зможе довести наявність умислу у Пашинського в завданні тяжких тілесних ушкоджень Химікусу (адвокати, до речі, кваліфікують це як ушкодження середної тяжкості).
На засіданнях 17 і 18 жовтня з'явився боєвий (ну майже) десант із колишніх депутатів «Народного фронту» й не тільки, готових взяти Сергія Пашинського на поруки. Адвокати мали серйозні надії на цю процедуру й, чесно кажучи, на сам Київський апеляційний суд. Ці два дні, як адвокати, так і Пашинський були дуже обережні у своїх висловлюваннях щодо колегії суддів.
Ну а чому Аваков може взяти на поруки підривника мосту Метро, а Пашинського взяти на поруки — не можна? Щоб все було серйозно, підтягнулася важка артилерія: кілька голів ВРУ попередніх скликань, діючі нардепи й попередніх каденцій, волонтери й навіть один директор ліквідно-горілчаного заводу (може, щоб згодом відсвяткувати взяття на поруки). Отже, прийшли поручитися за Пашинського: Андрій Парубій, Олександр Турчинов, Микола Княжицький, Андрій Тетерук, Вікторія Сюмар, Максим Бурбак та інші. Головуюча в справі суддя Татяна Росик на початку засідання пообіцяла дати слово кільком поручителям (за бажанням). У результаті після перерви Апеляційний суд передумав і вирішив викликати кожного поручителя по черзі для аргументації позиції, чому Пашинського варто відпустити на поруки. Від поручителів дізналися, що Пашинський: волонтер, який допомагає хлопцям на передовій; історик України, який видав кілька книжок; був у Краматорську, надихаючи бійців своєю запальністю (хмм… але це на нього схоже).
Цікаві зауваження поручителів: за справою спостерігає світове співтовариство (ну, так уж і світове). Химікус живий-здоровий, у нього навіть не спостерігається статевої дисфункції. Що, я тепер позбавлений права на самозахист? (це питання турбує й мене). Рішення суду явно стало для всіх поручителів несподіванкою. Вони кричали «Ганьба», але штурмувати суд, як підозрювала влада, виставивши заслони, ніхто не збирався, тому всі розійшлися в розстроєних почуттях.
Ну а чого ви очікували? Не закінчили за 5 років судову реформу? Хоч почали її? Не можна назвати цей тотальний беззаконня й беспредел навіть зачатком реформування.
Справу розглядала колегія з трьох суддів: Валерій Миколайович Лашевич, Татяна Володимирівна Росик, Микола Анатолійович Ященко. Головуюча суддя Татяна Росик вела засідання чітко й конкретно. В перший день, терпляче вислухавши доповідь адвоката, передала слово Пашинському. Він, явно скучивши за трибуною, змакуючи, описував несправедливість Печерського суду й висловлював надію, що Київський Апеляційний суд задовольнить його заяву. Тут не виступ, а ремарка Пашинського про Печерський суд. Ні. Зараз судді не втрачали присутності духу, здавалося, що вони над процесом. Було відчуття, що ось вона — неупереджена й незаангажована Фемід у своєму прояві. Чого варта була розмова судді з прокурором про те, що було спочатку — удар пляшкою по голові Пашинського, що спровокував самозахист, чи було «якось по-іншому». Ця деталь важлива для того, щоб зрозуміти, мала місце самозахист чи тотальний беспредел розпещеного депутата.
Єдиний раз, коли в суддях проскочило щось людське й вони перестали бути представниками байдужої, не розривуваної світськими слабостями Фемід, — це в момент зауваження одного з поручителів, що депутатів наприкінці каденції люди вже готові розірвати. І тут головуюча суддя не стрималася: «Суддів також не люблять у нашому суспільстві, дякуючи депутатам». Моя ти радість, ну зроби щось, щоб це змінилося.
Хоча, стоп, «дякуючи депутатам»? Тобто суддя винить у недовірі до судової влади не правовий беспредел, що панує в судах, а депутатів?! А чому не сина Порошенка? Та в цьому випадку все було майже гідно. Дещо напружували перерви «на 15 хвилин», що перетворювалися на години. Ні, у нікого навіть не виникло підозри, що суддям хтось телефонує й щось радить щодо цієї справи. Тим більше, суд вирішив працювати над своєю репутацією, як майже що заявила суддя Татяна Росик. По закінченню чергової перерви головуюча суддя заявила, що весь цей час вони намагалися з'ясувати фактичну адресу ДБР, що не увінчалося успіхом. (Що це означає?) Тому суд оголошує перерву до 18 жовтня.
18 жовтня все розв'язалося протягом години. Судді вислухали адвокатів (пам'ятайте, Негієвич теж виступав), вислухали блеяння прокурора Фомченкова й вийшли в нараду. Хвилин 30 і вони зачитують вердикт. Точніше, головуюча суддя зачитує, а решта присутні. Позивачу відмовили в задоволенні апеляції. При чому судді навіть не потрудилися обґрунтувати чому. Ок, але навіщо ви тоді дивуєтеся тому, що «суддів не люблять у нашому суспільстві» й при чому тут взагалі депутати?
Чи це був натяк, що Пашинський — екс-депутат, і після вердикту суду суддів перестануть поважати? Ну не вірю, що суддя, який пройшов на студентській лаві довгу муштру класом логіки, не бачить кореляції між неправосудними рішеннями судів і повагою до них людей. Ні? Депутати винні?
Представниками обвинувачення виступили Владислав Михайлович Фомченков і Сергій Миколайович Капишин. Про кваліфікацію прокурорів і їхніх керівників говорить такий діалог, що стався в суді. Прокурор: «спочатку був постріл». Прокурор: «нууу. Це сталося майже одночасно». Це не кажучи вже про явні помилки й незавершені польоти думки в обґрунтуванні (про це адвокати повідомляли Печерському суду, який мав відправити всю цю писанину на доопрацювання, але не став. Судді Печерського суду, на відміну від колег з апеляційного, — навіть не задаються такими витонченими думками, як любов чи повага народу).
На наступний день присутні дізналися від прокурорів: немає жодного офіційного внутрішнього документа ДБР, який би регламентував їхню фактичну адресу (бюрократи — зрозуміють сором). Є, згідно з листа ДБР за підписом заступника начальника (Труба на себе такого не взяв) «зареєстроване місце знаходження ДБР — Грушевського 12/2». На це адвокат не витримав, сказавши, що в юридичній термінології такого терміна, як «зареєстроване місце знаходження» просто немає (є «місце реєстрації»). Тобто тут питання не тільки до логіки, а й до того, що навіть правильно скласти офіційну папірцю-відповідь там нікому!
Можливо, щось сталося з юридичною освітою в цій країні? І пари з логіки скасували? Судді, прокурори, та що там — голова офісу президента й сам, страшно подумати! — президент демонструють нерозуміння причинно-наслідкового зв'язку. По-перше, можливо, й можна їздити на постійному емоціюванні й пікіруванні з однієї крайності в іншу, але як довго? Зрозуміло, що народ, що входить плавно в опалювальний сезон, скоро почне запитувати: «Доколи?!». Тому щоб його заспокоїти, мовляв: «працюємо, самі бачите», йому треба дати, якщо не хліба, то — видовищ. Тим більше, що люди, які не зовсім розбираються в основах державного управління, формування й наповнення бюджету, вимагають легких відповідей і жадають вендетти й посадок винних у «всьому поганому» вже давно.
Щодо Пашинського. До нього можна ставитися як завгодно, але тотальний рівень неготовності й невміння цієї «системи» працювати говорить сам за себе. У цій справі порушуються як процесуальні, так і юридичні норми, у результаті — правовий беспредел. Тобто за що боролися, на те й напоролися.
Народ рано чи пізно зрозуміє, що справа шита білими, навіть не нитками, а соплями. І почне запитувати: якщо з колишнім нардепом так, то як можуть поступити зі мною? Країна, де суди підмінюють правосуддя телефонним правом, буде завжди приречена ходити по колу від одного Майдану до іншого.
На завершення хочеться згадати ще один момент із суду, про який я ще не згадував. На вході в залу суду висить молитва. Так, молитва судді. Цікаво, промовляють ли судді її перед початком засідання? Сумніваюся. Спочатку мені це здалося дуже смішним. А тепер навіть не знаю… Можливо, якщо логіка не працює для нашої країни, спрацює молитва?