Керівники вищого рівня головної української спецслужби, які пережили першу хвилю чисток у СБУ та були присутні на колегії в травні того року, особливо на її неформальній частині, напевно пам'ятають, що там не обговорювалися жодні важливі питання. На думку автора, це заходження було спрямоване на забезпечення м'якої передачі влади від Грицака до Баканова. ВС, як ласкаво називають Грицака його підлеглі, виголосив проникливий тост і закликав своїх, вже не своїх, підлеглих об'єднатися та підставити плече новому керівникові, оскільки держава, яка має спецслужбу та її бійців, які віддають усі свої сили, а деякі навіть життя, повинна бути в безпеці.
Після таких високопарних слів недосвідчений Баканов пролив сльозу, а хитрий ВС таким простим способом забезпечив собі збереження свого впливу в службі та захист своїх інтересів, які виходять далеко за межі служби. Він зберіг при посадах цілу плеяду вирощених ним керівників, які продовжують виконувати волю та вказівки Грицака та за можливості поповнюють теневу касу «СБУ в екзилі».
Начальник управління кадрового забезпечення генерал-майор Балиоз розпочав свою службу з того, що чистив туфлі Грицаку в буквальному сенсі, накривав і прибирав зі столу рештки скромних бенкетів свого патрона та займався іншою сервісною діяльністю. Продемонструвавши повну відданість, він зробив головокружну кар'єру, отримав генеральське звання, дві квартири в центрі та побудував розкішний дім в елітному передмісті столиці на ділянці, виділеній безплатно йому та наближеним до Грицака особам.
Найголовніше, завдяки стараннями Грицака, Балиоз продовжував до недавніх пір, вже при новій владі, керувати Управлінням з кадрів у службі — впливав на призначення потрібних і вигідних працівників, фактично блокував оформлення небажаних, незважаючи на вказівки, затягував процес підготовки документів для призначення небажаних осіб. При цьому він пояснював діючому голові таку неквапливість особливим порядком оформлення кадрових справ, необхідністю неухильного дотримання різних кадрових інструкцій та вказівок, тим самим закручуючи недосвідченого та м'якого Баканова в вихорі паперів, фактично не дозволяючи йому вникнути в суть проблеми.
Стоїть згадати й «блискучу» операцію Грицака та його команди щодо екс-начальника Департаменту контррозвідки Бика, якому вменяли державну зраду та посадили в СІЗО, де він провів більше року в очікуванні справедливого та швидкого суду. Суть звинувачення полягала в тому, що генерал-майор Бик, будучи начальником одного з ключових департаментів СБУ, виїхав в один з регіонів України на період близько доби з метою проведення наради, не написавши відповідний рапорт своєму начальнику — тогочасному голові СБУ.
Наприкінці судді, у яких, видимо, лопнуло терпіння брати участь у беззаконні від СБУ з єдиною аргументацією — «це державна позиція», просто скасували звинувачення та закрили справу щодо державної зради. Тобто визнали, що Бик цього злочину не вчиняв. А за що ж тоді сидів генерал Бик? Якщо незаконно, то він звернеться до Європейського суду з прав людини та виграє, а це сулить гучний скандал зі всіма наслідками, розкриється професійна бездарність та фальсифікація. Вихід знайшли. Щоб справа повністю не «розвалилася», її перекваліфікували на іншу статтю кримінального кодексу України — «Самовільне залишення місця служби» (характерний проступок для солдата строкової служби, який, жадаючи жіночої ніжності та ласки, втікає з частини, отримуючи за це максимум пару діб гауптвахти).
Так Грицак та його доблесна команда звітували перед громадськістю, яка жадала крові «регіоналів», бравуючи при цьому виявленням шпигунів у своїх рядах. Наступний персонаж — Калінін, заступник керівника апарату голови, який одразу після зміни влади на Володимирській «злив» свого колишнього начальника Гуськова та тимчасово виконував його обов'язки.
Назва цього підрозділу говорить сама за себе — його працівники повинні організовувати щоденну роботу керівництва СБУ, включаючи планування робочого графіка, доставку документів, організацію зустрічей та робочих нарад, передачу вказівок від керівництва підлеглим. За активного та діяльного Грицака роль такого підрозділу була майже нівельована, він переважно сам безпосередньо ставив завдання та контролював їх виконання. Природно, що Баканов, будучи новою людиною в спецслужбі, не справляючись з потоком інформації та документів, обмежив доступ до свого кабінету, вибравши для себе практично один канал доставки інформації — визначивши для цього працівників апарату. А оскільки важливість «доступу до керівника» грає порою вирішальну роль, функцію провідника в складному світі оперативної діяльності з радістю «взвалив» на себе Калінін, швидко побачивши в цьому вигоди для себе.
На перших порах він не вилізав з кабінету та приймальні Баканова, сформувавши в оточенні стійке переконання про свою близькість до голови та можливість вирішувати кадрові питання, звичайно ж не безкорисно. Багато офіцерів, переживаючи за своє майбутнє, бігли зі всіх ніг до нового «вирішувача», який щедро «роздавав» посади, отримуючи за свої послуги такі ж щедрі винагороди. Особливо преуспів Калінін після «фейка», що з'явився під час проведення травневої колегії про кадрові зміни, згідно з яким Калінін нібито очолив ГУ КЗЕ, а його кум та покровитель Бунечко призначений заступником голови СБУ.
Правда, недовго вдавалося Калініну та його оточенню наживатися на «кадровому лобіюванні», оскільки Баканов викрив «діяльного апаратника» в нечистоплотності. Варто зазначити, що Калінін часто давав непевірену, іноді неправдиву інформацію, подекуди відверто вводив Баканова в оману, внаслідок чого буквально «потопив» голову в потоці інтриг, сварок та плітки. Врятував цього доблесного борця з економікою (більшість своєї «професійної» діяльності Калінін провів у ГУ КЗЕ, яке на той момент називалося Департаментом) лише близькість до Бунечко, який через свого недбайливого кума потрапив у немилість, що мала для нього неприємні наслідки.
А також заступництво його батька — ветерана КГБ Калініна Володимира, який перебував у теплих стосунках з цілою плеядою московських чекістів та «невидимо», як і належить ВЧК-КГБ, надавав своєму недбайливому синові серйозне лобіювання протягом усієї кар'єри. За часів «злочинної влади» Калінін-старший зумів домовитися про кар'єрний стрибок сина на «хлібне місце» (на посаду першого заступника) в Департамент КЗЕ, де він успішно поправив своє фінансове становище та, до речі, за часів «майдану» 2013–2014 років ревно виконував вказівки щодо недопущення фінансової підтримки протестуючих. Поговорювали, що в самий розпал протистояння на майдані на наполягання Калініна-старшого всі члени його сім'ї приготувалися до евакуації в Крим (благо, що передбачливий чекіст заздалегідь, ще в кінці 90-х років, оформив для всіх дорослих членів сім'ї російське громадянство), але цього не сталося.
Здавалося б, з таким послужним списком Калініна чекало вигнання та позор, але тут знову втрутився старий чекіст і витягнув «козирного туза» у вигляді Грицака, який на той момент був першим заступником голови СБУ (з яким Калінін-старший був знайомий ще зі часів служби в Рівненському управлінні КГБ).
Здавалося б, прийшовши до владних кабінетів на хвилі народних протестів, що обернулися неймовірними втратами, нове керівництво силових структур повинно було змести рештки втікаючих регіоналів. Але виявилося, що ця діяльність обмежилася прийняттям Закону «Про очищення влади», показовим вигнанням чиновників з кабінетів, фактами народного гніву, але фактично не торкнулася тих, хто справді заслужив покарання. І, судячи з усього, фінансових коштів, «заробленого» в економічному департаменті, Калініну вистачило для «вирішення» своїх особистих кадрових питань.
Для відведення очей Калініна вивели зі штату (цікава форма відсторонення від посади, широко застосовувана переважно в СБУ) і через деякий час на подачу Грицака (який на той момент уже керував СБУ) призначили начальником Миколаївського управління, правда менше ніж через рік його зняли. Але старанням та проханнями «заслуженого чекіста» Калініна-старшого його сина призначили на теплу посадку в апарат голови, де він успішно сидить до теперішнього дня.
Останній час його перебування на посаді дещо омрачився через причини, згадані вище, що привело до певних претензій, у тому числі фінансових, з боку колег, які так і не отримали обіцяних посад і вимагають задоволення. Саме тому Калінін зараз бігає у всі можливі кабінети, бере на себе будь-які зобов'язання для того, щоб отримати якусь хлібну посаду, де він зможе займатися звичним для себе: вимаганням хабарів з бізнесу, «розпилюванням» фінансових потоків у бюджетній сфері та іншими «важливими справами».
Підрозділ, про який піде мова далі, має негативну славу серед більшості працівників — йдеться про інспекцію. Його основне призначення — це відомчий контроль у системі СБУ, іншими словами, завдання інспекції — оцінювати ефективність оперативно-служебної діяльності органів, підрозділів та працівників, надавати методичну допомогу в реалізації покладених на СБУ завдань, стежити за дотриманням нормативно-правових актів працівниками під час оперативно-служебної діяльності. Робота, власне, потрібна та правильна, але реалізація цієї контрольної функції настільки деформувалася, що фактично інспекція лише «узаконює» волю відповідного керівника.
У центральному апараті це голова СБУ, а в регіональному органі інспекція підпорядковується саме начальнику цього органу. На специфіці регіональних органів ми зупинимося пізніше, а поки що повернемося до похмурої будівлі на Володимирській, 33. Отже, за завданням керівництва служби, переважно голови, іноді його заступників, інспекція може перевірити будь-який підрозділ або навіть працівника. Благо, привід для цього завжди легко знайдеться. Наприклад, підрозділ (працівник) працює погано і немає позитивних показників — необхідно розібратися в причинах та покарати винних; якщо занадто добре і багато показників — провести перевірку щодо дотримання нормативно-правових актів та встановити факти можливих фальсифікацій під час проведення оперативно-служебної діяльності. Якщо й тут все в порядку, то можна йти далі — перевірити відповідність отриманих показників тим стратегічним завданням, які стоять перед підрозділом, з єдиним можливим висновком — «робота підрозділу та отримані результати не повною мірою відповідають гостроті оперативної обстановки», а далі наступний висновок — робота з негласним апаратом не на належному рівні або працівники нормативної бази не знають.
При цьому на весь час проведення подібних перевірок ніхто не звільняється від роботи, а тривають вони можуть місяць, фактично вся робота підрозділу блокується, створюється атмосфера істерії, а висновок може бути лише один (причому цей висновок зроблений ще до перевірки і все це чудово розуміють) — той керівник або працівник, на якого дали команду «ФАС», буде визнаний винним у порушенні величезного ряду нормативно-правових актів у системі СБУ, а може, навіть і ЗАКОНУ, і за допущені вопиючі порушення буде жорстко та публічно покараний, зі всіма наслідками.
Наочним прикладом подібної «роботи» інспекції може служити перевірка Лівобережного МРВ ГУ СБУ в м. Києві та Київській області. На той момент Київський головк очолив скандально відомий Семочко, про стосунки якого з Грицаком ходили легенди: то вони дружили і Семочко дозволяв собі з трибуни на колегіях СБУ розповідати анекдоти, то Грицак грозив Порошенку написати рапорт про звільнення всім керівному складу служби, якщо Семочко куди-небудь призначать, але ультиматуми ВС виявилися безрезультатними і Семочко все-таки став начальником Київського головка.
Після цього Грицак, почувши себе ображеним та образленим, включив усі можливості підконтрольного йому репресивного апарату та почав «полювання на Семочко». Шукали будь-який компромат, будь-яку зачіпку та можливість дискредитувати впертого начальника столичного регіону. Як відомо, хто шукає — той завжди знайде. У Лівобережному МРВ ГУ СБУ в м. Києві та Київській області, яким керував Артюхов-молодший (син колишнього першого заступника голови СБУ — начальника ГУ БКОП генерала Артюхова), один з «оперів», розслабившись і повіривши в недоторканність Миші Артюхова та вверненого йому підрозділу, «отримав» від якихось іноземних громадян певну суму грошей (іменовану в народі «хабаром») і був задокументований працівниками НАБУ.
Варто зазначити, що за негласною традицією працівники СБУ якось мають особливий статус і без узгодження з керівництвом служби звичайно затримання працівників не відбуваються — принаймні така практика існувала за Грицака. Що б там не було, ВС зумів переконати колег-правоохоронців в винятковості працівників служби та важливості роботи, яку вони проводять, під кулями сепаратистів та диверсантів, щоб відстояти право цих доблесних працівників іноді залізти в кишеню бізнесу та громадянам.
Отже, керівництво служби точно знало про готуючуся операцію НАБУ і багато в чому навіть підіграло їм. Що ж — мета виправдовує засоби. Після такого вопиючого випадку у Лівобережному МРВ ГУ СБУ в м. Києві та Київській області силами інспекції була проведена перевірка з метою з'ясувати причини такої аномальної поведінки працівника, який при зарплаті в 8–10 тисяч гривень на місяць хоче ще якихось «лівих» доходів. Ну й паралельно з'ясувати, як організована робота в підрозділі та куди ж дивляться начальники (Артюхов та Семочко).
Саме «оцінка керівної ролі начальника Київського головка Семочко», а в реальності — отримання фактів, що компрометують його, та подальше розрахування з ним, і була основною метою цієї операції, принаймні з боку Грицака. Для її досягнення він не гребував навіть дати пресловутій інспекції команду «ФАС» на сина свого вірного соратника Артюхова, розуміючи, що після таких перипетій кар'єру молодому та перспективному Мішу (Артюхову-молодшому) зіпсували кардинально. Далі все пройшло, як за нотами. Робота в підрозділі за результатами інспекторської перевірки визнана незадовільною, знайшли десятки вопиючих порушень, загалом «каменю на камені не залишили».
Наприкінці Артюхова-молодшого понизили в посаді та відправили восвояси зі столичного управління (така м'якість, до речі, стала можливою лише після неймовірних зусиль генерала Артюхова), усі отримали стягнення та нагоління. Може, заперечить читач, справді справи в тому райотділі були погані? Ну що ж, відповімо. Протягом року проведено три перевірки цього підрозділу (переважно планові, тобто без команди «ФАС»), які закінчилися висновками про те, що робота організована «на належному рівні». До речі, основну мету так і не досягли, Семочко залишився на посаді, правда — тимчасово. Послідували ще кілька перевірок Київського управління (з опечатуванням цілих поверхів, із залученням підрозділу «Альфа», вибиванням дверей у службових приміщеннях) з вивалюванням у пресу тонн компромату і в результаті конфлікт вийшов далеко за межі СБУ. У результаті Семочко все-таки зняли, а точніше — перевели в СВР.
У зв'язку з вищевикладеним напрошується висновок про чітко спланову та ефективно реалізовану (дуже сподіваємося, що тимчасово) акцію групи Порошенка щодо здійснення контролю над головною українською спецслужбою (точніше тим, що від неї залишилося) у своїх інтересах. Ситуація зі збереженням на керівних посадах у центральному апараті вищезазначених осіб, а також «нові» призначення чітко свідчать про це.
Найсумніше в тому, що це робиться на фоні задекларованих змін у країні, суспільстві, органах влади та правоохоронних структурах. А насправді все обертається банальним обманом людей, які в черговий раз повірили в можливість побудувати кардинально нове та справедливе суспільство. Схоже на те, що команда Порошенка намагається апробувати на СБУ механізм опосередкованого впливу, який, у разі його успішного «випробування», будуть екстраполювати на весь державний апарат. І в результаті ми зіткнемося, як мінімум, з тихим саботажем ініціатив нової влади, а як максимум, з відкритим змовою та збройним протистоянням.
До речі, у ЗМІ вже з'явилася інформація про можливий збройний бунт за участю недавнього керівництва СБУ. І якщо хтось і виграє від подібного розвитку ситуації з внутрішньоукраїнським збройним протистоянням, то це точно не буде Україна та український народ.