Неспроможність вибирати людей є характерною рисою сучасного моменту. Сталін раніше цим не страждав», — записав Володимир Вернадський у своєму щоденнику 29 травня 1938 року, в розпал Великого терору. Протягом багатьох років академік Вернадський, чиє зображення прикрашає тисячогривневу купюру, вів щоденникові записи. Переважно він писав про наукову роботу та академічні справи. Крім того, на сторінках щоденників відображено багато подій, свідком яких він став. Так, у другій половині 1930-х років на академіка справило велике враження масове репресування. Очевидно, далеко не все в цих записах достовірно, але своєю суб'єктивністю вони також цікаві, оскільки дають уявлення про те, як оцінювала те, що відбувалося, наукова верхівка СРСР. Академік Вернадський постає перед нами як людина, яка вже прийняла радянську владу й виступає з загальносоюзно-російських позицій. Проте помітна також його зацікавленість українськими справами. Місцями Володимир Іванович не політкоректний (тоді з цього приводу не занепокоювалися)..
У дужках наведено уточнення та пояснення, у квадратних — розшифрування скорочень. Підкреслено найцікавіші, на думку укладача, цитати.
1935–1936: Пролог
У цей період для Вернадського найбільш помітні репресії в національних республіках: союзних та автономних. Показово, що його ставлення до того, що відбувалося, далеко не однозначне: він співчуває колегам-ученим і розуміє необґрунтованість висунутих проти них звинувачень — і водночас з розумінням ставиться до знищення національних уклоністів. 2 липня 1935 року Палієнко розповідав про Харків. Національний український рух можна сказати у своїх проявах і реально в особах у межах України знищено. Те, що й усі говорять. Уряд намагається вказати, що він стоїть за українізацію, але ідейно більшовицьку. Відбувається русифікація стихійно, оскільки вона відповідає реальності. У 1934 році велика партійна чистка; Всеукраїнська скасована, нині приймається Українська. Те саме розповідав і Вотчал. На мою думку, складається враження, що російська верхівка за інерцією стоїть за українство; українізація вигідна в сенсі мови та побуту.
З цієї точки зору правильна боротьба проти спроб збільшити різниці між українською та російською мовами. Комісія, яка чистила партію від українських націоналістів, скликана. Ярославський стояв на чолі. Вся література за період до 1932–1933 років знищена та вилучена з бібліотек. 6 серпня 1935 року у лабораторії зустрів А.Ф.Лебедева. З ним велика розмова. Хворий, як наслідок важких умов арешту, коли (1930) він не «зізнався». Вважається, що все ж таки він по заслугам, але не визнав. Насправді багато хто, звичайно, знає, що все це вигадано. Дивна психологія складається у ГПУ: частково й дуже багато хто, гадаю, психічно хворі.
16 січня 1936 року вечором М.І.Петрункевич та його дочка Ірина. Син — талановитий математик-економіст, арештований (донос «колишніх людей» — один на очній ставці розплатився — неправдивий). Слідчий молодий, який робить кар'єру. Нині в інвалідному таборі. Навіщо безглузда та непотрібна жорстокість? Така ж, як висилка старих людей, хворих — після вбивства Кірова. Невинні люди, а винні, ймовірно, залишилися.
17 січня 1936 року був Б.В.Перфільєв… талановитий, неврівноважений; глибокий дослідник водного життя. Розповідав про зміни в Карелії. З газет було ясно, що щось сталося: усунення Гюллінга (друг Леніна, член фінляндського сейму та доцент-учений). Глава уряду відкрито організував рух щодо відторгнення Карелії. Гюллінг прослизнув і нині в Москві. Багато арештів, все змішано. Місцеве ГПУ прослизнуло. Очевидно, реально (і раніше були чутки), а не як ті інсценовані фантазії, за які гинуть масами невинні люди. Фінське націоналістичне. Багато сприяли привілейовано поставлені емігранти з Канади та Сполучених Штатів, які були на іноземному пайку й цим привілейованим становищем викликали. У Криму знову чутки про якийсь «націоналістичний» рух — неясно, інсценований чи реально в основі, як в Україні та Карелії.
Примітка: У роки «Великої депресії» в КАСР з Америики переселилося близько 7–8 тисяч етнічних фінів. У 1931–1935 роках у США та Канаді діяло Товариство допомоги Карелії, а в Петрозаводську — переселенське управління. Керівництво КАСР залучало кваліфікованих мігрантів до управлінського апарату. Восени 1935 року за ініціативою ЦК ВКП(б) розпочалася боротьба з «фінським буржуазним націоналізмом», під час якої репресовано близько 9 тисяч осіб.
2 лютого 1936 року вечором Уклонський… Розповідав цікаво про становище в Ташкенті. У 1934 році розгром Куйбишевим місцевої націоналістичної організації. Різка зміна в структурі. Інтриги й Англії, і справді економіко-політичний саботаж. До партії проникли націоналісти, пов'язані з іншою ідеологією. Просто несподівані — як скрізь на місцях — розстріли негайно 1500–2000 осіб. Абсолютно були й придавлені, й ошелешені. Російська мова широко впроваджується. У всіх організаціях — росіяни серед корінного населення. Центр перенесено в окремі республіки, пов'язані безпосередньо з Москвою. Позначилася будівництво доріг тощо. У Ташкенті військ не видно, але величезний табір ГПУ — росіяни. Місцеве військо незначне. Армія не порівнювана з царською.
Огромне значення — зміна становища жінки. Євреї в партійних колах не грають такої ролі, як раніше, можливо, у зв'язку з тим, що «троцькісти та зінов'ївці» усунені — переважали євреї.
12 лютого 1936 року становище наукової роботи надзвичайно погіршується через диктатуру партії. Це яскраво проявляється на кожному кроці. Значення й вплив отримують люди малоосвічені, часто морально набагато нижче середнього, іноді фанатики та психічно неврівноважені.
6 липня 1936 року в Академії арешт близько 45 комуністів. Кажуть, їх звинувачують у фашизмі (терористичному!). Альтер, Уранівський, Бусигін, Кошельов тут у Москві, хто з Управління справами, 6 з бібліотеки, 3 з Інституту історії науки. Говорили, що під підозрою Т. Кажуть — наслідок допиту Яковлєва, який був арештований негайно після вбивства Кірова.
1937: Весь час чутки про нові аресту
Початково Вернадський, як і багато хто, повірив у правдивість «військово-фашистського змовлення». Однак надалі масштаб репресій викликає в нього сумніви й занепокоєння. Показово, як він, говорячи про настрої інтелігенції, намагається виправдати чистку партійно-державного апарату.
29 квітня 1937 року відчувається нестійкість. Не вистачає продуктів… Організація справи погана, добір людей за надійністю, а не за ділових якостях. Загалом комуністи-партійці нижче за обдарованість і чесність від безпартійних. Багато серед них кар'єристів. Багато п'янства, крадіжок, самовільства. Виняток — талановиті й справді працьовиті… Чутки про аресту. Наташі одна знайома розповідала — передавала в Бутирки чоловікові, що там одній дамі відмовили прийняти передачу — з нею обморок. Кілька десятків жінок, переважно, гучний істеричний крик, сльози, крики. Важке враження. Говорять про аресту у зв'язку з Ягодою — маса молоді. Директори головних театрів. Говорять, за останні дні до 600 осіб.
Фіктивно чи правда? Під ложею уряду в Великому театрі (нібито) приготування до замаху. Про Ягоду починають нині говорити більше, ніж раніше. Говорять, у нього знайшли тут бріллліантів на кілька сотень тисяч рублів, переводи грошей за кордон. Арештовані його спільники з чекістів.
1 травня 1937 року в Києві справді усунули Постишева. Виявилися його два секретарі троцькісти та дружина. Дружина була під домашнім арештом. Постишева переведено з пониженням у Куйбишев. Говорять, приїжджав Каганович і сказав, що він занадто зайнятий дітьми й не бачив, що робиться у нього під носом. Хотіли об'єднати з Академічним комуністичним науковим інститутом — виявилися майже всі троцькісти — не було кого вводити в Академію.
7 липня 1937 року «Manchester Guardian» — два номери не отримую. Очевидно, казні (військові) та аресту справили враження, яке ми лише припускаємо, але про яке не знаємо. Результат гірший: чутки найрізноманітніші. Вчора вперше точніші відомості, яким можна вірити, про закритий судовий процес. Між колишнім на процесі крупним військовим та мною — дві особи, які не додадуть.
Виявилося, що розкрили, спочатку говорили французька розвідка — потім, виявляється, чехословацька та англійська. Обидві попередили уряд. Підсудимі, за винятком двох (Фрідман чи щось подібне та П.: обидва просили про помилування. Ф., народжений в Америці єврей, справляв враження безшабашного авантюриста). Тухачевський виділявся. Він заявив, що діяв ідейно, що фашист за переконанням з 1925 року, що привітав Гітлера. Ягода входив у Центр, створював неправдиві процеси й убивав людей, щоб охороняти центр: Тухачевський–Гамарник–Ягода. Весь мобілізаційний план обох західних прикордонних армій був видан. Нині поспішно переробляється — але, звичайно, це катастрофа. Тим більше що, крім цих арештів, багато військових арештовано. Я розумію тому, чому Гітлер стверджував, що Сталін непрочний і що військова сила більшовиків здається. Ці його заяви й по радіо, й публічно сюди не проникли. Ейдеман — латиш, Корк (якого я бачив, коли взяли Крим) – німець. Люди, очевидно, середні, крім, можливо, Тухачевського, як середні люди більшість тих, хто ними керує — крім голови — Сталіна, Молотова.
Очевидно, нині військову силу нашої армії не враховують. Як довго вона паралізована? Щастя, що розкрилося не під час війни. Але розкрилося не своїми. Тут повне фіаско. Добір людей загалом поганий. Можливо, маса армії вище своєї голови? Це невідомо. Але й польська, й німецька армії — не на висоті. Італійські генерали та офіцери явно нижче середнього. Можливо, це врятує становище… Весь час чутки — часто правдиві — про нові аресту на верхах, не лише комуністів.
9 липня 1937 року вчора Кулагін поїхав на засідання Ленінської сільськогосподарської академії у зв'язку з зерновим планом. Коли туди приїхав, дізнався, що арештований президент Академії Муралов, 5-го у себе на дачі. Одночасно чи раніше арештований заступник наркома землеробства, прізвище забув. Сьогодні звістка про арешт Крилєнка. Очевидно, арештовані Бубнов та Сулімов.
19 липня арештований, очевидно, Сулімов, нині Крилєнко. Цікаво: ставлення ще більш байдуже. При масі арештів серед інтелігенції арешт серед комуністів зникає у своєму значенні. Навіть відчувається настрій злорадства. Дуже погіршилися умови в таборах та тюрмах… Серед інтелігенції ясно чується й поширюється переконання, що політика Сталіна–Молотова — російська й потрібна для держави. Їхні партійні вороги — вороги й російського народу, якщо брати його державний вираз, безсумнівно пов'язаний з культурою.
23 липня 1937 року арештований Світальський та, кажуть, у дуже важкій обстановці. Світальський поставив роботу справжнім чином, а тепер вона буде знищена. Аресту серед учених продовжуються: ентомологи, знову у Вавилова. Очевидно, знову арештовують раніше колись арештованих. При такій системі можуть випадково спіймати й потрібних, й справді змовників!
Але така система — скільки невинних!
5 вересня 1937 року арештована за неправдивим доносом моя особиста секретарка Єлизавета Павлівна Супрунова, яка служила в бібліотеці. Звинувачення пов'язано з помстою колишнього квартиранта. Намагалися заманити й мене. Писав про це в НКВД. Абсолютно невинна людина — одна з мільйонів. Навколо мільйони страждань.
Якщо роком раніше Вернадський ще намагався знайти якусь логіку в масових репресіях, то нині він все більше схиляється до думки, що влада обезумла. Терор дезорганізував життя держави. Лейтмотивом стало зауваження, що в результаті репресій відбувається негативний кадровий добір.
4 січня 1938 року нині вперше партійці страждають від грубого й жорстокого свавілля ще більше, ніж країна. Мільйони арештованих. На цій основі, як завжди, маса злочинів і непотрібних нікому страждань… Говорять про божевілля тих, хто має владу.
5 січня 1938 року з'ясовував виписку іноземних видань. Усякі придирки з боку фінансового відомства й цензури, щоб зменшити проникнення іноземної книги… Мільйони ув'язнених — безплатна праця, яка грає дуже помітну й велику роль у державному господарстві.
9 січня 1938 року очікують спалаху релігійного переслідування. Усі віруючі християни нині відчувають дамоклів меч свавілля. Чекають з покірністю. Священики повідомляють ГПУ визнання на сповіді.
13 січня 1938 року жахливо й сумно читати сьогодні статтю Бурденка про успіхи в нас медицини! Бурденко, кажуть, хороший хірург, але дистанція — криве дзеркало. Ясногірський нещодавно з Києва, де пробув 2 тижні. Весь уряд України з арештом Затонського та інших фактично зник. Петровський — усунений, після того як він мав підписати смертний вирок своєму синові. Все ж таки наукова робота не замирає, хоча сильно постраждала, але національний її вираз абсолютно придавлений.
25 січня 1938 року в Москві не вистачає продовольства. Тривожне здивування. Перебої з маслом, рибою, крупою. Погіршився чорний хліб. Зник селедець. Все більше хвилюються й скаржаться господині. В Іванове-Вознесенську масове отруєння чорним хлібом. Аресту продовжуються. Є випадки повернення арештованих. Фольклор Єжовський: після арешту кремлівського лікаря Левіна, який лікував Єжова, дружина звернулася до Єжова по телефону, кажучи, що це, мабуть, помилка; Єжов відповів: «НКВД не помиляється».
Усе більше говорять про хворобу чи шкідництво керівників НКВД.
28 січня 1938 року ніби ознаки зменшення терору. Є звільнені. З продуктами все сильніше відчуваються неполадки.
26 лютого 1938 року Струмилін — буйне божевілля під впливом переслідування. У лікарні. Хороша, добра людина. Чутки про новий публічний процес (Бухарін тощо). Чутка від Кагановича. Бухарін, кажуть, у Суздальській тюрмі. Живий. Необхідно для піднесення настрою мас… Хвости за провізією. Невдоволення й здивування — серйозні. Вечором різке зменшення освітлення.
27 лютого 1938 року скрізь розмови про нестачу продуктів та про аресту – божевільні за безглуздістю й явно непотрібною жорстокістю.
Хвороба — і глибока? Підточується основа? Страх перед війною? Можливо, англійці й праві, відстрочуючи війну, а отже, даючи шанси її уникнути. Вже рівно рік як арештований Михайло Володимирович у Малоярославці. Це спроба усунути з суспільства віруючого православного, який ніякою політикою не займається. У ній, навіть у наших умовах, вони його звинувачити не могли. Це — ізолювання духовно сильної особистості. Єврей, який прийняв православ'я, коли це небезпечно, щиро й глибоко віруючий, людина високої моральної висоти й найширшої освіти, батько п'ятьох дітей з хворою дружиною.
1 березня 1938 року сьогодні в газетах звістка про новий «процес». Божевільні. Знищують самі те велике, що почали створювати й що, в своїй основі, не зникне. Але силу держави, у якій інтереси мас у всьому їхньому реальному значенні (крім свободи думки й свободи релігійної) справді стоять в основі держави, нині самі підривають. Величезне враження тривоги — різних мотивів, але не відчуття сили правлячої групи — у всіх. Глупі мотиви виставлені в газетах (передові статті), а потім різнорідність людей: чотири лікарі, у тому числі.
Дм.Дм.! Хто повірить? І якщо частина натовпу повірить — це частина така, яка повірить усьому й на яку не можна спиратися. Тривога в тому, чи в здоровому розумі нині влада. Безтурботна влада, яка робить потрібне й велике діло, а тепер його руйнує. Може мати згубне значення для всього майбутнього. Відчуття непрочності й засмучення, що руйнування йде не ззовні, а його виробляє сама влада.
2 березня 1938 року Євдокія Василівна, немолоду, хвору туберкульозом хребта, змушують працювати на лісозаготівлях! На знищення? Розповідають про те, що йдуть аресту 70–90-річних старців, яких до цих пір не чіпали. Випадок у Череповці, де арештований 90-річний старик, а його дружина померла напередодні дня, коли її прийшли арештовувати… Навколо мільйони страждань. Нині призначають у квартири комендантів, пов'язаних з діячами ГПУ. Щось на кшталт того, про що мені розповідав у 1936 році в Лейпцигу Браун, але тут це грубіше й різкіше. Був Ясногірський: усі говорять про те саме — про небувалий терор і масу непотрібних страждань та несправедливостей. Вся країна виснажена, а тут ще нестача продовольства й турбота про його отримання.
21 березня 1938 року на Головному поштамті не отримую акуратно іноземну пошту. Мають посилати в запечатаних конвертах (без цензури) — не виконують. Можна скаржитися, але навряд чи можна щось зробити. Дуже добре працював над книгою. Скрізь звістки про аресту й суворий режим у тюрмах. Нікого не лякає, але недовіра зростає абсолютно пасивно. Ніякої сили не відчувається. Велику помилку зробили з процесом. Нині ніби люди подумали й менше вірять, ніж раніше. Це нове для мене враження.
Мати Зиночки, нарешті, отримала першу посилку. Не вірять. Публічні лише процеси, на яких люди піддаються такій «обробці». Безсумнівно, вся історична обстановка — фальшива, наприклад, роль і значення Сталіна (а не Троцького, Каменєва тощо) в епоху міжусобної війни. Але, з іншого боку, мені здається, з морального ідейного рівня всі засоби хороші. Один з джерел чуток про Блюхера (його аресту) — німецьке радіо, яке, виявляється, проникає. Говорять про Булганіна й Хрущова, поширюються, як рак. Майбутнє неясне.
17 квітня 1938 року заборонено подавати скарги й заяви в НКВД. Ящики для заяв зняті. Пошта не приймає рекомендованих листів. Вносяться ще більші безлад, занепокоєнням та тривогою охоплюються сотні тисяч, якщо не мільйони людей. Навіщо? Очевидно, в Геологічному інституті розвал… Вчора, кажуть, з'явилася стінна газета від партійних (?), яка критикує роботу інституту й загрожує науковим працівникам.
12 травня 1938 року враження нестійкості, яке існує в мене, стає ще сильнішим.
18 травня 1938 року через фінансові розлади академіки місяцями не отримують ніяких видань. Бюрократизм апарату неймовірний. Дуже велике враження розповіді Полі (тульської селянки), вона колись служила у Георгія. Повернулася з села. Там голодно й ніякої мануфактури. Колгоспники невдоволені. Великі аресту серед сіл. У Саратові масові аресту серед поселених там службовців Маньчжурської дороги. Цілі вулиці пустіють — аресту «шпигунів».
30 червня 1938 року не писав. Багато працював і читав. Думав. Деякі розмови змусили задуматися… Продовжується самопоїдання комуністів і висування нових людей: без традицій, які бажають влади й земних для себе благ… Висунута молодь в Академії — нижче середнього. Постійні аресту руйнують життя. Серйозно говорять і думають, що життя держави руйнується НКВД, наприклад, Магнітогорськ.
А все ж таки життя йде, і стихійний процес, мені здається (чи хочеться думати?) – позитивний. Головна робота в тих, які в становищі рабів, спецпоселенців… В Україні повний розгром продовжується: Ейхе, Косіор, Петровський, Стецький (кажуть, розстріляли). По суті, усі це люди середні, можливо, й нижче. Але з'явилося відчуття непрочності. Що буде? Мені здається, позитивне переможе, але які форми прийме — неясно. Раболіпство на словах і в думках. Але навчання й знання – величезний зсув.
2 липня 1938 року арешт Бруновського та Зільбермінця сильно погіршив становище нашої лабораторії… Атмосфера огидна. Комуністи дуже слабкі й підозрілі з точки зору їхньої працездатності й надійності — тут переважає кар'єризм, особисті рахунки й, можливо, свідоме шкідництво. Гадаю, скоріше щедринські та гоголівські типи: розкладання партії. Арештований Горностаєв — ще недавно з ним було нараду про Au. Арештований і комуніст, який організував Колиму — ймовірно, візьмуть з неї стільки золота, що ми станемо в 1938 році на першому місці.
8 жовтня 1938 року була Зиночка. Листи від матері зі Східного Сибіру. Абсолютно невинна, як переважна більшість арештованих і засланих. Серйозне й небезпечне, яке розкладає морально й буквально наше життя. Її мати, Єлизавета Павлівна Супрунова, відходить від фізичних страждань (серце, ноги), сестра в санітарному пункті з помірною роботою й з деякою оплатою праці.
9 жовтня 1938 року Катя розповідала, що влітку дружина Ігоря була у секретаря Єжова. Він прийняв її дуже люб'язно, говорив, переважно, про неї — вона ударниця, премійована й розпремійована. Коли вона сказала, що більше року нічого не знає про чоловіка, він сказав приблизно: «Ви не турбуйтеся, працюйте. Якщо він помре, ви отримаєте повідомлення». Ця відповідь характерна для того глибокого розколу, який починає різко проявлятися між життям і владою.
10 жовтня 1938 року С.Ф. намалював жахливу картину розвалу. Божевільним чи паніцидним терором руйновані контрольні державні медичні установи. Не знаєш, що це — шкідництво, про яке стільки пишуть, і тоді це виходить від НКВД, чи паніка… Створюється неможливе моральне оточення. Працювати важко… По суті, нині цю — невже свідомо шкідницьку роботу НКВД? — бачиш на кожному кроці. Вона проникає все наше життя. У побуті йде в тому ж напрямку розвал. Боротьба з православ'ям. Арештовують останніх священиків. Їх обкладають явно для всіх несправедливими податками (у багато разів дорожче за інших одиничників). Ті, які добиваються скасування цих явно тенденційних обкладень, арештовуються, а нові священики не йдуть чи їх немає. Церкви закриваються, але створюється глибоке невдоволення й розлад соціального ладу… Говорять, парад цього року був набагато менш «парадний». Багатьом видали гроші. П'янство було велике. Горілка — єдине, що можна купувати в будь-якій кількості. У Москві вечором 7-го добре одягнені люди валялися п'яними на тротуарах.
13 жовтня 1938 року був С.Ю.Липшиць, про Товариство дослідників природи. Важкі умови друку. Постійно арештовують членів — доводиться вийняти картки з картотеки членів. Придавлюючий і гнітючий настрій. Очевидно, нині арештовують винних(?) і явно невинних німців. Машина груба й нерозумна — ловлячи невинних, випадково при цьому розкривають «шкідників», у тому числі й справжніх — насправді приведе до якоїсь катастрофи, оскільки пропустить чи викличе вибух (через самозахист).
Усе більше підозріло ставляться до Єжова.
22 жовтня 1938 року Сумгін про Ігарку: 18 000 жит. – переважно спецпоселенці. Живуть добре. Великий інтерес до вічної мерзлоти. Але ніхто з провідних комуністів нічого не знає. Весь апарат двічі знятий цього року! Нові люди, які не мають поняття про умови роботи в нових умовах природи. По суті, нова Росія створюється значною мірою, на мою думку, не комуністами (загалом нижче середнього рівня), але спецпоселенцями. Цікава форма використання «рабської» праці вільних людей.
9 листопада 1938 року величезне враження — відставка Єжова. Вказують, що він абсолютно розстроїв і військову роботу, й саму поліцію. Думають, свідомо. Блюхер був, коли говорили про його арешт, арештований «домашнім способом» тут у Москві, в готелі. Де нині — не знають. Скрізь невдоволення нестачею всього необхідного й дороговизною. Але невдоволення здорове — пов'язують не з принципами, а з поганим добором осіб, крадіжками й шкідництвом.
31 листопада 1938 року розповіді про Київ дуже важкі, але життя йде й багато що перебудовує по-новому, але не тому, яке розголошується, і, отже, свій процес, у якому свідомий елемент переробляється. Арештований Тимченко й загинули його рукописи. Людина це старанна, але, мені здається, мало обдарована, і як учений не був навіть у нас, де в цій галузі творча думка останнім часом не блищала (чи я правий? …), крупним. Але людина жила наукою. Арештовані дочка Грушевського та його брат Олександр. Секвестрували, що могли. Йде фактичний — наскільки можливо, не переходячи формальних рамок — грабіж цінних речей для агентів НКВД. Принаймні, таке враження у пересічної людини міцно сидить, і в низці випадків — не гадаю, щоб звичайно — відповідає дійсності. При Єжові посилилося. Призначений при Єжові начальником НКВД України Успенський (єврей) з дружиною й, кажуть, з військовими документами зник за кордон. Я гадаю, що в даний момент у зв'язку зі світовою кон'юнктурою український питання набуває найсерйознішого політичного значення. З продовольством у Києві гірше, ніж у Москві. В Одесі — голод? Нині тут різко погіршується справа з продовольством, опаленням. Вже всі говорять, що нестача енергії — головна причина.
1939: Епілог
Вернадський з задоволенням відзначає спад хвилі терору й те, що палачі знищують один одного. Занепокоєння академіка викликає те, що «чистка» може мати далекосяжні негативні наслідки.
1 січня 1939 року говорять, коли Берія викликав з Ленінграда начальника НКВД, замінивши його Зайковського, призначеного Ягодою (розстріляний був при Єжові), то в купе виявилися трупи начальника ленінградського НКВД та його секретаря. Убили один одного чи один убив і сам застрелився. Достатньо для Зайковського було прочитати його брошуру про шкідництво, щоб взяти під підозру й переконатися в його невігластві. Нині, кажуть, взятий курс на ділову роботу — не можна через поліцейські ланцюги руйнувати велику державну справу. Це, здається, було ясно й раніше. Очевидно, розвал глибокий.
14 січня 1939 року звідкись наводяться цифри в 14–17 мільйонів засланих та у тюрмах. Гадаю, що навряд чи це перебільшення. Примітка: На 1 січня 1939 року у тюрмах та таборах перебувало 1 989 883 людини, а також близько мільйона спецпоселенців. Слід також врахувати, що в 1937–1938 роках казнили понад 681 тисячу людей, і доля багатьох з них на той момент залишалася невідомою. Проте неудивно, що молва перебільшувала масштаби терору.
4 лютого 1939 року глупа виконання дисципліни викликає все більше невдоволення: транспорт абсолютно несправний і маса випадків запізнень цим викликана. Маса страждань і трагедій. Примітка: 1 січня 1939 року вступило в силу постановлення «Про заходи щодо впорядкування трудової дисципліни», яким запізнення більше ніж на 20 хв. вважалося за прогул.
7 квітня 1939 року портрет Єжова в Ломоносовському інституті знятий. Говорять — скрізь. Людина, яка загубила тисячі, якщо не десятки тисяч, невинних. Примітка: Єжов був усунений з посади наркома водного транспорту 9 квітня 1939 року й наступного дня арештований.
11 квітня 1939 року одного часу я думав, що гніт і деспотизм, що відбувається, може бути не небезпечний для майбутнього. Нині я бачу, що він може розкласти й знищити (багато) те, що нині створюється нового й хорошого. Різке падіння духовної сили комуністичної партії, її явно більш низьке розумове, моральне й ідейне становище в навколишньому середовищі, ніж середній рівень мого оточення — у його широких проявах — створює відчуття невпевненості в міцності становища, що створюється.