За низкою ознак можна припустити, що в Україні готуються серйозні події. Зокрема, до цих ознак належить активізація діяльності іноземних спецслужб, причому ця діяльність уже не особливо приховується. Так, у мережі з'явилося відео зустрічі помічника президента України Володимира Зеленського Андрія Єрмака, який брав участь у справі про імпічмент президента США Дональда Трампа, з колишнім радником американського лідера Браяном Ланзою. Відео конспіративної зустрічі помічника голови України з впливовим лобістом опублікував американський журналіст газети New York Times Майкл Вейс у своєму Twitter. Під час зустрічі з Браяном Ланзою Єрмак просив про «сприяння» і пропонував американському лобісту «будь-які гроші». Про що конкретно домовлялися помічник президента України з Ланзою, точно невідомо. Однак за уривками фраз стало зрозуміло, що йшлося про якісь політичні інтереси Андрія Єрмака, для реалізації яких йому потрібна була допомога Браяна Ланзи. Зустріч відбулася в київському ресторані «Гудман» за адресою вул. Жилянська, 75.
Спочатку туди прибула помічниця Андрія Єрмака, а він сам підїхав до закладу на машині, але ще близько 45 хвилин не входив усередину. До зустрічі Єрмак приєднався лише о 22:00. Джерело відзначає, що на зустрічі Андрій Єрмак позиціонував себе як носій максимального статусу в державній ієрархії. Він просив Ланзу лобіювати його інтереси. Єрмак домовлявся про укладення контракту. Після розмови Браян Ланза виїхав з ресторану на власній машині, помічниця – на машині Єрмака, а чиновник – на третьому автомобілі, який приїхав окремо. Примітно, що в українському МЗС відмовилися коментувати цю зустріч. З цього випливає, що Андрій Єрмак організував її самостійно і тим самим особисто поставив під загрозу офіційні та прийняті дипломатичні відносини між країнами. Поява неофіційного каналу комунікації негативно впливає на співпрацю України зі стратегічним партнером – США. Особливо на тлі недавної зустрічі Єрмака з адвокатом президента США Рудольфом Джуліані в Мадриді, яка викликала дуже суперечливі відгуки в каналах офіційної дипломатії.
Вартий уваги той факт, що Браян Ланза був радником президента США Дональда Трампа і «прославився» тим, що допомагав зняти американські санкції з близького до Кремля російського олігарха Олега Дерипаски. Виникає питання: хто стежив за Єрмаком і Ланзою? Хто робив відео? Чому його опублікував журналіст газети New York Times, у якій не так давно Коломойський зробив такий несподіваний то чи то фіаско, то чи то камінг-аут? До речі, яке збіг, нещодавно російський політолог Пьонтковський прямо назвав у інтерв'ю «Гордону» Єрмака – «свідомо діючим агентом путінського режиму». Водночас контакти Єрмака з Сурковим і Козаком, схоже, стали предметом інтересу спецслужб США. Однак інструмент для реалізації цього інтересу обраний зовсім непридатний. ЦРУ нібито звернулося з проханням до СБУ перевірити зв'язки Єрмака з російськими спецслужбами та вищими посадовцями РФ.
Але наскільки надійна сама СБУ зараз? Її дивний керівник Іван Баканов зайнятий не лише їженням шурпи в компанії зі своїм підлеглим, контрабандистом Наумовим, але й поверненням на ключові посади в СБУ офіцерів, явно орієнтованих на РФ. Але хто ж такий Єрмак і чию політику він проводить? Крайне мутний тип з російським шлейфом у вигляді партнера – російського банкіра Рахаміма Еммануїлова, який, у свою чергу, щільно співпрацює з російськими спецслужбами, але проблема в тому, що в оточенні Зеленського всі крайне мутні. Чи то Богдан зі шлейфом азаровських справ і дівчиною з дуже дивною біографією. Чи то мінді, шефіри та інші громадяни «без батьківщини і прапора». Уже сама висока концентрація у верхівці влади людей з прогалинами в біографії та стійкими зв'язками в РФ наводить на думку, що в країні готуються серйозні перемени. І не факт, що на краще. До числа «дивацтв» належить і нещодавне затримання тією ж СБУ кістинця Цезаря Тохосашвілі, відомого також як один з лідерів ІДІЛ за ім'ям Аль Бара Шішані. Проблема, однак, у тому, що Тохосашвілі був убитий ще в 2017 році під час втечі з Мосула та Ракки.
Ось що писав про це «Комерсант»: «Багато кістинців були вбиті при звільненні від ІДІЛ іракського Мосула та сирійської Ракки. Серед них, зокрема, один з найавторитетніших польових командирів Цезарь Тохосашвілі (Албар аш-Шішані). Він був знищений наприкінці серпня в результаті авіаудару, коли намагався вивести з Ракки дружину та чотирьох малолітніх дітей. Як Ірак позбавляється халіфату Цезарь Тохосашвілі, також відомий на батьківщині під ім'ям Леван, виїхав воювати в Сирію ще в 2013 році. Спочатку він перебував у складі озброєної опозиції, очолюючи так звану чеченську бригаду, але потім приєднався до ІДІЛ, де посаду «міністра війни» займав його односельчанин Тархан Батирашвілі (Умар аш-Шішані). Завдяки дружбі з ним Цезарь Тохосашвілі здобув великий вплив. Але після ліквідації Умара аш-Шішані кістинців почали поступово витісняти вихідці з інших регіонів. Зокрема, смерть Умара аш-Шішані вплинула на становище його односельчанина Гурама Гумашвілі за прізвиськом Адам – його зміщено з посади «міністра юстиції «Ісламської держави»». Зараз з урядовими військами Сирії воює ще один вихідець з Панкісі – Мурад Маргошвілі (Муслім аш-Шішані).
Він польовий командир «Хаят Тахрір аш-Шам» – однієї з радикальних угруповань, пов'язаних з «Аль-Каїдою». Мурад Маргошвілі представляє те крило сирійської опозиції, яке відмовилося від участі в переговорах щодо мирного врегулювання конфлікту.» Якось вчасно «воскрес» Тохосашвілі. Якраз щоб підтвердити розкручувану зараз РФ тему про те, що Україна готує бойовиків ІДІЛ та надає їм притулок. Також варто врахувати той факт, що спецслужби РФ чомусь методично знищують кістинців з Панкіського ущелини, які воювали проти РФ по всьому світу.
Можливо, вони занадто багато знали про функціонування ІДІЛ та причетність до «поставок» бойовиків РФ? Взагалі, в Києві тихо проходять невідомі для українських спецслужб ліквідації, про які ми дізнаємося лише з кримінальної хроніки. Арслан Гусейнов, Тимур Махаурі, Аміна Окуєва та інші. А лейтенант Баканов їсть шурпу, поки Україна перетворюється на європейський Бейрут, на проходний двір для різноманітних спецслужб. Втім, лейтенант Баканов навіть не підозрює, що це перебуває в сфері його компетенції. Він впевнений, що СБУ – це різновид міліції. Згадалося прочитане в Facebook есе Сель Мана про «проходний двір». Ця історія ж з тієї ж опери. «ПРОХОДНІ ДВОРИКИ Не пам'ятаю, хто звів нас з персоною, про яку йдеться в статті. Референції були стандартними: «Ось людина. На неї наседає кривава гебня. Допоможіть їй відірватися». Краще пам'ятаю зимовий Київ, центр, грузинський ресторан «Georgian House» (халяльний на момент, коли його тримали дагестанці). Київ був таким розслабленим дірявим кутком. Проходний двір для російських сексотів, кротів, ліквідаторів.
Рівно та ж історія, що Стамбул. Нове направлення хіджри. Чергове проходження по рідних граблях. В СБУ розуміли, що в Україну перенаправлені антропопотоки радянських людей з Туреччини, Сирії, Єгипту. Супутня атрибутика: внедрення російських нюхачів, активізація резидентури, поява залегендованих, провокації та відстріли. На жаль, замість консультативної підтримки українських інтересантів, фільтрації контингенту росіян, що в'їжджають, наші гірці вважали за краще відповісти переділом недоробленого в 90-х у чужій країні та ігноруванням розумних сигналів від місцевої держбезпеки. *** І все ж таки, «Georgian House». Зима. Площа Льва Толстого. Ми розливаємо чаї, їмо хачапурі. У залі присутні ветерани північнокавказьких рухів, шаріатський суддя Імарату, компетентні хлопці з української сторони. Я пояснюю персоні з цієї статті, як вискочити з-під ковпака російських гебістів, переобутися на нові імена, паспорти, статуси. Вже тоді мені була названа прізвище, під яким ця особа може всплисти в майбутньому. Однак я був здивований його поведінці двічі. Вперше – тому, як людина обставила свою подачу на притулок в Україні.
Він будував її на потопленні Абу Умара Сасітлінського. Розумію це як превенцію росіянами заїзду Сасітлінського в Україну з метою недопущення його можливої активності там та криміналізацію його образу. Вдруге – коли прізвище Беляцький всплисло не на максимальній відстані від Росії, як очікувалося б, але в одному з її головних притулків. Це – Генеральне консульство РФ в Стамбулі, оперативний штаб відділу спецоперацій близькосхідної секції Служби зовнішньої розвідки. Коли Руслан Алієв перетворюється на Адама Беляцького, у нас не виникає зайвих питань. А ось коли Руслан Русланович стає Адамом Євгенійовичем, відповіді приходять самі. Зміна по батькові – лише рідко ознака того, що людину ведуть за програмою захисту свідків. З більшою ймовірністю її самої захищають від свідків. Іронізувати можна над тим, що останні одного разу знайдуть втікача. І тоді: «Шалом, барев дзес. Ну що, господин хороший, ось ти й вскрився…» Театр юного слідчого Дата: 19 липня 2019 Номер газети: 2019-07-19 №27 Автор: Руслан Магомедов …Колишній помічник Абу Умара Сасітлінського, ще рік тому просивший у влади України політичного притулку у зв'язку з тим, що йому загрожує ФСБ, як виявилося, добре облаштувався в Туреччині.
Зараз він не лише завсідатай заснованого в цій країні вихідцями з Росії театру-студії, але й представник якоїсь громадської організації «Платформа діалогу Росії та Туреччини». Але й це не все. У нього вже нове ім'я. Тепер він не Алієв Руслан Русланович. Тепер він, як зазначено в його профілі на Facebook, Адам Євгенійович Беляцький… Переплутати, сказати, що Алієв Беляцький – це дуже схожі один на одного люди, неможливо: характерні дві родимки на обличчі, лінія волосся на лобній частині голови, форма носа та вух, надбровні дуги – це достатній перелік ознак, за якими можна ідентифікувати цю людину. «Хто я насправді?» У лютому 2017 року на YouTube з'явилося відеоінтерв'ю Руслана Алієва, яке він дав ресурсу «Мінбар в Україні». В інтерв'ю Алієв просить політичного притулку у влади України у зв'язку з тим, що (за його словами) він був побитий людьми Ісраїла Ахмеднабієва (Абу Умара Сасітлінського), які погрожували його вбити, вимагаючи, щоб він покинув цю країну. Там же, за словами Алієва, вони стверджували, що він є агентом ФСБ. Алієв розповів на камеру, що в 2012 році познайомився з Сасітлінським у Кисловодську.
Тоді відомий дагестанський проповідник не перебував у розшуку, а займався благодійними проектами. Зокрема, будував школу хафізів та інтернат для сиріт у рідному селі. Сасітлінський запросив Алієва до себе в якості помічника та секретаря школи хафізів. Алієв погодився та почав вести інформаційну роботу з рекламування благодійної діяльності Сасітлінського (залучення коштів на будівельні роботи школи хафізів тощо). У такому режимі Руслан Алієв, якого знали й за прізвиськом Кисловодський, працював до липня 2013 року, а потім до школи хафізів прийшли працівники силових структур і забрали його з собою. Як розповідає Алієв, він був доставлений у відділення ФСБ, де його погрозами порушити на нього кримінальну справу змусили підписати угоду про роботу на спецслужбу. «Мені сказали, що Сасітлінський фінансує бойовиків, екстреміст, але я такого не бачив», – пояснюється на камеру Алієв. Там же він визнає, що був головним адміністратором групи «Абу Умар Сасітлінський» у соцмережі «ВКонтакте» та займався лише благодійними збірками, а звинувачення в тому, що він працює на ФСБ, називає брехнею та наговором з боку колишнього роботодавця.
Як аргумент, він наводить те, що практично одразу про те, що його змусили підписати угоду про роботу на ФСБ, він розповів спочатку близькому товаришу Сасітлінського, а потім і самому Абу Умару. Але, судячи з того, як розвивалися далі події, Сасітлінський не повірив Алієву. Однак Алієв бачив загрозу не лише в розшукуваному проповіднику. «У зв'язку з наговорами ФСБ та погрозами моя подальша навчання у вузі (Санкт-Петербурзький державний університет, факультет арабської філології – «ЧК») стала неможливою. Мені довелося виїхати, щоб врятувати своє життя», – говорив Алієв. На завершення свого інтерв'ю Алієв просить владу України надати йому політичний притулок, а розповідаючи про те, що йому загрожує й ФСБ, й Сасітлінський, якого в 2014 році оголосили в міжнародний розшук, як би з іронією запитує: «То хто ж я насправді: агент ФСБ чи агент Абу Умара (Сасітлінського)?» Відзначимо, що конфлікт Алієва з Сасітлінським усякі близькі до силовиків компроматні ресурси в Інтернеті використовували як приклад того, що проповідник займається не благодійністю (чи то будівництвом медресе, чи то копанням колодязів), а шахрайством або фінансуванням бойовиків.
Конкретних прикладів того, що зібрані гроші йшли бойовикам, практично ніколи не наводилося, але натомість з якоюсь болісною пристрастю авторами в найдрібніших подробицях викладалися подробиці чужого особистого життя. У цьому плані Алієв, який практично завжди згадувався в компроматних публікаціях, знакова фігура. З урахуванням того, що він заперечував (за станом на 2017 рік) свій зв'язок з ФСБ, а тепер, як Адам Євгенійович, він, не боячись спецслужб Росії, відвідує Генконсульство РФ, це наводить на певні думки… «Шеф, усе пропало!..» Як і всі відкриття, це відкриття (перетворення Алієва на Беляцького) теж сталося випадково: 11 червня 2019 року Генконсульство Росії в Туреччині проводило в Стамбулі прийом на честь Дня Росії. На це заходження, серед інших, прийшли й люди культури, що облаштувалися в Туреччині. Світські розмови, культурна програма, спільні фото та відео… У результаті з'явилося двохвилинне відео, яке виклала в своєму профілі на Facebook Олеся Десте, режисер театру-студії D.O.S.T.(«Драматичний відкритий студійний театр м. Стамбула»). На цьому відео вона, передаючи слово для побажань на адресу театру-студії від одного актора до іншого, доходить до… Руслана Алієва.
Да, того самого. Да, помічника Сасітлінського. Алієв-Беляцький, не соромлячись камери, бажає театру-студії виходу на міжнародний рівень. …Цю статтю можна було б назвати «Розшукуваний фінансист ІДІЛ відвідав Генконсульство Росії в Туреччині» або «Фінансист ІДІЛ та консули Росії зробили спільне фото». Ну, або ще якось посміятися над ситуацією. Але з формальної сторони це було б неправильно. Руслан Алієв (будемо називати його так і далі) не перебуває в розшуку. Дагестанське УФСБ, до якого звернулася «Чорновик» за офіційними коментарями, заявило, що нічого не коментує: ні заяви Сасітлінського про те, що Алієв працює на ФСБ, ні того, перебуває чи сам Алієв у розшуку. «Щодо помічників сторонніх осіб управління офіційних коментарів не дає. Тим більше що сам Ахмеднабієв не дає його повні установочні дані», – заявляє прес-служба відомства. Відзначимо, що ця заява дуже дивна. По-перше, Руслан Алієв був помічником того, хто сьогодні оголошений у міжнародний розшук як фінансист терористів. Тобто тим, через кого проходили фінанси, хто може дати пояснення та показання про те, куди й на які цілі вони витрачалися.
По-друге, Алієв заявляє, що був адміністратором групи «Абу Умар Сасітлінський» у соцмережі «ВКонтакте». Нагадаємо, що в провадженні Слідчого управління СКР по Республіці Дагестан перебуває кримінальна справа, порушена за ознаками злочинів «фінансування тероризму» та «участь у терористичній організації». І цей злочин, на погляд слідства (а також рапортів працівників МВС та ФСБ), виражається в тому, що кошти на фінансування терористів збиралися через групи у «ВКонтакте», причому, у тому числі, й через групу «Абу Умар Сасітлінський». Тому, хоча б формально, він мав бути оголошений у розшук. По-третє … І це «по-третє» дуже сильно пов'язано з кримінальним переслідуванням нашого колеги – редактора відділу «Релігія» газети «Чорновик» Абдулмуміна Гаджієва. У статті «Абдулмумін Гаджієв – заручник?..» («ЧК» №25 від 5.07.2019 р.) ми розповідали про те, що лежить в основі переслідування Гаджієва: показання, підписані під примусом та погрозами затриманим у Москві Кемалом Тамбієвим. У показаннях Тамбієва багато нісенітниці, що доводять, що він не знає Абдулмуміна Гаджієва, а також не знає, хто й як займався організацією фінансування тероризму.
Другими словами, Тамбієв підписав те, що йому підсунули під час допиту в якості підозрюваного. У протоколі допиту, який вів старший лейтенант юстиції Мамаєв Р. С., говориться, що Тамбієв в Інтернеті познайомився з Русланом Алієвим, адміністратором групи «Абу Умар Сасітлінський» у соцмережі «ВКонтакте». Однак далі в допиті відбувається примітний момент: практично одразу Тамбієв називає Руслана Алієва Ровшаном Алієвим і наводить подальші відомості, пов'язані з адмініструванням груп у соцмережах, розміщенням постів про благодійність та іншим, як ніби їх йому повідомив Ровшан, а не Руслан. Підкреслимо: слідчий не задає йому уточнювальних питань про особистість Алієва, а одразу переходить до інших питань… Зауважимо, що цей момент є прямим доказом того, що Тамбієв не знав, про кого йдеться, а також підписував протокол, що називається, не дивлячись. Практично ніхто з тих, хто особисто знає Сасітлінського та Руслана Алієва, не пам'ятає, щоб останнього називали Ровшаном. Руслан Алієв та Ровшан Алієв – це різні люди. У них різні по батькові: перший – Русланович, другий – Первіз оглу.
Різні дати народження: перший народився в Кисловодську 22 червня 1995 року, а другий – 9 січня 1985 року в Азербайджані. Ровшан Алієв є одним з 11 фігурантів кримінальної справи, за якою проходить Абдулмумін Гаджієв. Він теж, згідно зі слідством, брав участь у фінансуванні тероризму. Є версія, яка пояснює, чому слідству знадобилося закріпити в протоколі те, що Руслан та Ровшан Алієв нібито одна особа: у цьому випадку Адам Беляцький як би виходить з гри, а Ровшан Алієв, оголошений Інтерполом у міжнародний розшук у березні 2019 року, «завантажиться» як адміністратор груп у соцмережах. Та й не факт, що Ровшана Алієва взагалі знайдуть. І не факт, що живим… P. S. «Засвітка» Руслана Алієва змушує дуже сильно сумніватися в тому, що порушені в масовому порядку кримінальні справи за підозрою або звинуваченням у фінансуванні тероризму були засновані на об'єктивних доказах. А нестиковки в матеріалах справи говорять про те, що комусь було необхідно будь-якою ціною включити в число підозрюваних нашого колегу Абдулмуміна Гаджієва…