За словами академіка Грушевського, академік Вернадський фіксує: голод і репресії були спрямовані проти найбільш активної та найбільш національно свідомої частини населення України. Для Грушевського цей розгром українського селянства означав крах усіх його надій. Форсована колективізація та голод, що її супроводив, знайшли відображення на сторінках щоденників Володимира Вернадського як одна з найзначніших подій того періоду. У квадратних дужках наведені розшифрування скорочень. Підкреслені найцікавіші, на думку укладача, цитати.
1928: Божевільна спроба поневолити селян
На кризу хлібозаготівель радянське керівництво відповіло репресіями та форсованою колективізацією. Одночасно з організацією колгоспів відбувалося розкуркулювання («ліквідація кулацтва як класу»): заможних селян позбавляли майна та висилали разом із сім'ями у віддалені регіони СРСР. На Вернадського справило велике враження масштабів конфлікту влади з селянством, а також виникли продовольчі труднощі.
Вартий уваги той факт, де була зроблена запис. 8 серпня 1928 року (Ессентуки). Розмова з Фірсовим, який саме підтвердив те, що видається Вернадському у здійсненому перевороті. Основний переворот — селянський. За його думкою, революцію — відібрання землі, вигнання поміщиків — фактично здійснили повернені з фронту солдати. До цієї революції приєдналися, скористалися її плодами більшовики. Повільно складається історичне життя — але основний тон задає селянство. Зараз починає розвиватися боротьба комуністів із селянством. Йде грабіж селян і здійснюється божевільна спроба їх поневолити. Мені здається, зараз настає новий історичний перелом революції: влада або поступиться, або зробить стрибок у невідоме — боротьбу з селянством. Можна бачити навколо розгортуючийся процес.
15 серпня 1928 року. Навколо вказівок на голод, що надвигається, на зростаюче невдоволення селянських мас. Очевидно, підвищення ціни не задовольняє — і за газетами, серед цензури та безталанної балаканини, видна невдача хлібної кампанії.
28 серпня 1928 року (Київ). Розповіді про селищні настрої.
Неорганізована ненависть у зв'язку з «добровільним» самооподаткуванням на культурну роботу (досягнення грамотності). Насправді — приховане контрибуція.
29 серпня 1928 року (Київ). Зараз настрій тут тривожний. Селянство придавлене все зростаючими податками, дуже збуджене, і відголоски зростаючого невдоволення досягають усіх, хто з ним стикається. З різних боків доходять чутки про те, що селяни розправляються з панами — містом — при першій війні, чутки про яку завдяки газетам нервують населення. Різні люди найрізноманітнішим чином говорять про злість і роздратування населення. Євген Вотчал розповідав розмову з возовиком (який зараз, після розмови, його уникає) — що в один день на Україні вирізатимуть усіх євреїв. Антисемітизм зростає, і зараз черговий страх у єврейських колах. Нове підвищення продовольчого податку при неврожаї ще більше хвилює населення. Разом з тим усі бояться висловлюватися, боячись сищика. Усі рухи придавлюються швидко і суворо: з сіл висилають усіх осіб, помічених як таких, що виділяються з середнього рівня.
6 вересня 1928 року (Ленінград). Скрізь розмови про настрої селян. Поборів викликають все більше обурення. Євреї боятися. Село проти робітників. Бірюля живе в селі в Білорусії — там і поборів, і нестача хліба. Знайомий його робітник тут хотів поїхати влітку в село, дружина йому написала: не приїжджай — переломають ребра, селяни звинувачують робітників.
9 вересня 1928 року (Ленінград). Скрізь черги, все більші. Особливо хвилює населення нестача хліба. Особливо в тих частинах міста, де вже немає приватних булочних. Ми купуємо хліб у них, хоча й набагато дорожче, але він кращий і швидше його отримуєш. Але й там лавка переповнена перед привозом хліба. Населення нервове, скрізь лають владу, лають й робітники. Комуністи не наважуються хвастатися, як хвастаються в газетах, що дратує. Роблять запаси. Невдоволене населення вивозом хліба «молочницями», приміськими селянами — без хліба. З усіх боків про злість селян. Радянське право порівнюють з кріпацтвом.
17 вересня 1928 року (Ленінград). Велике стримане роздратування у зв'язку з позикою. Доводиться давати деяким з останнього. Придавлені й боячись, іноді наважуються говорити, що їх грабують, так само як селян.
Примітка: У 1929–1931 роках Вернадський майже не робив щоденникових записів (або ж вони не збереглися). У ці роки відбулися масштабні репресії проти учених: процес «Спілки визволення України» у Харкові та «Академічна справа» у Ленінграді. Причому, як пізніше згадував Вернадський, однією з головних улик проти українського академіка Єфремова був його щоденник: через ці записи «маса народу постраждала». Цілком можливо, що в такій ситуації Вернадський вирішив на якийсь час утримуватися від ведення щоденника.
1932–1934: «На Україні найчистіший голод»
На початку 1932 року з найрізноманітніших джерел (крім, звичайно, офіційних) Вернадському стає відомо про голод. Правдивість інформації підтверджують небувалі черги за продуктами навіть у відносно забезпеченому Ленінграді. У цей час у академіка багато клопоту, щоб отримати дозвіл на закордонне командирування (питання вирішувалося на рівні уряду).
12 лютого 1932 року. Ненадкевич розповідав про Нижній Тагіл, де його брат. Тяжко від однотипності. Культурні умови життя дуже погані. Велика будова. Робота ведеться «розкуркуленими», їх відовсюди присилають. Живуть у жахливих умовах житла й їжі. Повне рабство.
19 лютого 1932 року. Скрізь відомості про голод, що надвигається, у містах, але й у селах — у провінції. Тікають й селяни. Ціни підвищилися. Студентам пропонують з патріотизму відмовитися на два місяці від стипендії.
18 лютого 1932 року. Євген Вотчал з Києва. У селах — кріпацтво у формі військових поселень і державних селян, позбавлених приватної власності. Тікають, хто може, кидаючи все — у Кузнецький та ін. Хлопчик сім'ї, де він живе влітку «на дачі», напівує: «Нема хліба, нема сала, Бо Советська влада стала». Євген Вотчал йому говорить: що ти несеш, розве можна? Він відповідає: «Та у нас усі так поють і по радіо». У цій сім'ї (колись заможній, Ірпінь) двоє дітей кидаються на цілий день самі — мати й батько на лісових обов'язкових роботах (колгосп). Якщо не наробляють трудодень — то діти без обіду. Жахливе становище.
11 березня 1932 року. У «Weekly Times» несподівані відомості про заходи Сталіна–Молотова у зв'язку з голодом: про це ніхто тут не знає, але сухі й точні відомості про голод вже давно йдуть. Передають жахи (Караганда).
22 березня 1932 року. Величезні небувалі черги перед магазинами, за маслом черги іноді на чверть версти. У кооперативах порожньо, якщо не такі, як ГПУ, де прикріплені академіки.
Примітка: У умовах різкого погіршення ситуації з продуктами найбільш просунутих академіків прикріпили до спецрозподільника при ОГПУ (спадкоємиця ЧК, попередниця КГБ).
8 квітня 1932 року. Вчора вдень був Лев Яснопольський. Виїхав з Києва, переселився в Москву. На Україні найчистіший голод. Українська академія мертва й йде розвал як везде.
Примітка: Незабаром Вернадський на півроку покинув СРСР і не стежив за подіями.
Однак пізніше, готуючись до написання мемуарів, серед іншого записав:
1932 (квітень 1940). На Україні — голод. Він виробничений розпорядженням центральної влади — не свідомо — але безталанною владою. Доходило до людоїдства. Зрештою, місцева українська влада виявилася винною — закінчилося самогубством Скрипника — хоча українське правительство виконувало веління Москви. Селяни тікали в Москву, в Петербург — багато дітей вимерло. Водночас, у зв'язку з неприйняттям колгоспів (друге кріпацтво — ВКП — Всесоюзна комуністична партія). Лев Яснопольський тікав з Києва від голоду в Москву. Я пам'ятаю, як у Петербурзі на набережній Неви впав на коліна селянин, із сім'єю доїхавший у Петербург. Я дав йому гроші й мав з ним розмову.
1933 (май 1942). Голод на Україні. Навіть у Полтаві були випадки людоїдства. Українська влада діяла за вказівками центральної московської влади, але коли голод виявився втечею населення куди очі глядять — було звинувачено республіканське правительство. Мені говорив академік Вотчал, що йшла пропаганда серед селян: не сійте — правительство повинно вас годувати. Тут проявилася й національна обособленість від москалів. Уже в 1940-х голод 1932–1933 років і його наслідки виявилися як історичне минуле.
26 листопада 1934 року. Село — кріпацтво, придавлена вся ініціатива; населення терроризоване. Особливо Україна.
Примітка: Вернадський спілкувався з людьми, що приїжджали з найрізноманітніших регіонів СРСР, тому міг скласти більш-менш збалансовану картину того, що відбувалося.
30 листопада 1934 року. Враження його у зв'язку з розгромом українського селянства, загибеллю від голоду, від висилки найбільш заможного шару козацтва й селянства підірвали корені всіх його надій на майбутнє України. Саме ці міцні до землі люди були реальною опорою української народної свідомості.