Більшість людей вважає, що після війни приходить мир. Проте психіатри, психотерапевти, кризисні психологи та реабілітологи переконані: після війни приходить посттравматичне стресове розладання. Хоча посттравматичне стресове розладання, тобто ПТСР, викликане бойовими психічними травмами, виникає ще під час військових дій, по-справжньому його починають помічати вже в мирному житті. Часто буває так: людина, яка вибралася з пекла, спочатку відчуває ейфорію, полегшення, навіть радість. Але потім її накривають травматичні спогади та флешбеки, соціопатія, дисоціація (те, що відбувається з нею, видається як те, що відбувається з кимось іншим), загострене сприйняття навколишнього світу — особливо будь-якої несправедливості.
Розладання виникає як реакція психіки на одноразову або повторювану травмуючу подію, що має катастрофічний характер і пов'язана з відчуттям безпорадності та загрозою для власного життя — неможливістю протидіяти глобальним процесам: судьбі, смерті, війні, катастрофі, руйнуванню, голоду, насильству, жорстокості, страху, жасу. У результаті — психічні розлади, фізичні хвороби, асоціальність, випадання з привичного життя, флешбеки, паранойя, стан відчуження та байдужості, втрата звичних інтересів, підвищена збудливість та дратівливість, повторювані сновидіння «бойового» характеру, відчуття власної вини — часто незрозуміло за що саме. ПТСР — плідна тема для творчості. Саме про те, як ветерани війни не можуть нормально жити в навколишньому їм світі, знято чимало чудових фільмів, відразу згадуються: «Таксист» Мартина Скорсезе, «Апокаліпсис тепер» Френсіса Копполи, «Крила» Лариси Шепітько, «Білоруський вокзал» Андрія Смирнова. Але переживати його на собі або на близьких — найтяжче мучення та страждання. Недостатньо вижити на війні — потрібно вижити ще й після.
Сам термін «ПТСР» (posttraumatic stress disorder, PTSD) запропонував у 1980 році психотерапевт Марді Гровіц — коли американські лікарі зіткнулися з масовими душевними розладами у ветеранів в'єтнамської війни. Потрапивши до Міжнародної класифікації хвороб, ПТСР став використовуватися як діагноз і для колишніх військових, і для цивільних. Ще американський лікар Якоб да Коста, який лікував учасників громадянської війни в США (1861–1865), використовував термін «солдатське серце» — для опису психосоматичних неврозів. Пізніше наслідки для психіки оцінювалися крізь призму домінуючої психотравми: так з'явилися «синдром виживших на фронті», «синдром концтаборів», «синдром контузії», «постемоційний синдром» та інші. Технічний прогрес породив не лише залізниці, метро, дирижаблі, літаки та океанські лайнери, але й масштабні залізничні катастрофи, авіаційні аварії, загибель «Титаніка»: багато хто з тих, хто вижив у них, на все залишилося життя отримував психічні розлади, які сучасними психіатрами були б кваліфіковані як ПТСР.
Німецький лікар Герман Оппенгейм на початку XX століття розробив поняття «травматичний невроз», радянський невропатолог Лев Брусиловський описав наслідки впливу на психіку людей, які пережили землетрус у Криму в 1927 році. За часів Другої світової це називали «бойовим виснаженням» або «бойовою втомою» і не розглядали як щось, порівнянне з серйозними фізичними травмами або каліцтвами, тому радянські люди боролися з ПТСР «підручними засобами»: п'янством, домашнім насильством, асоціальною поведінкою, самогубствами. Практично у кожного солдата або офіцера на війні є стресове розладання: втрата товаришів по зброї та близьких друзів, поранення, спостереження за чужим горем — за вбивствами, руйнуваннями та катастрофами. Однак серед дослідників ПТСР існує консенсус: лише у 20% військових (максимум — до 30%; не більше 8–12% — у гострій формі) та 50% цивільного населення, які пережили травмуючі події, виникає це розладання. Так, за підрахунками українських медиків, ПТСР виявлено у 52% обстежених жителів Маріуполя, які покинули рідне місто навесні 2022 року.
Людина — не звір, хоча людська біологія — майже така сама, як у всіх ссавців. Але війна намагається перетворити і часто перетворює людину на звіра, який живе лише найнижчими тваринними інстинктами. ПТСР — це певною мірою — захисна реакція, опір людини перетворенню її на звіра. Тому це природне явище, яке оберігає людську психіку від зламу та розлюднення. Причому ПТСР страждають лише люди, які безпосередньо пережили страшний досвід. Ті, хто зіткнулися не просто зі смертю близьких людей, але саме бойових товаришів — коли існує реальна загроза загинути самому. Або ті, хто розбирають завали після вибухів, збирають по частинах тіла загиблих. А звичайні спостерігачі здалеку — читачі інтернету, глядачі телевізора, навіть ті, хто сильно переживає і пропускає крізь свою психіку весь жас та трагізм того, що відбувається — можуть отримати лише легке (для особливо чутливих — важке) психічне розладання, але не ПТСР. ПТСР часто плутають з депресією, однак депресія — це зниження життєвого тонусу, апатія, втрата інтересу до життя.
ПТСР — це як раз підвищення тонусу, але підвищення деструктивне, здатне привести до знищення людської особистості. По завершенні активної частини бойових дій у України буде не лише свій «план Маршалла» з відновлення зруйнованої економіки. У України (якщо влада сама собі не навредить) буде й свій підтриманий на міжнародному рівні план реабілітації жертв ПТСР: найкращі світові психотерапевти, найкращі методики та клінічні протоколи, найкращі реабілітаційні програми. Вже тепер українські психотерапевти активно співпрацюють з ізраїльськими, чий досвід (з зрозумілих причин) — один із найексклюзивніших та найпотрібніших у світі, що підтверджується й при реабілітації вцілілих жертв терористичного нападу 7 жовтня. Та й власний досвід, накопичений за останні 10 років, унікальний і адаптований під реалії українського суспільства: наприклад, в Україні відносно низький рівень домашнього булінгу та відсутній феномен «ефективного насильства» — як у російському телесеріалі «Слово пацана». Флагманською установою у боротьбі з ПТСР вважається Центр психічного здоров'я та реабілітації «Лісова поляна» Міністерства охорони здоров'я України, здатний лікувати, за їхньою власною оцінкою, не менше 3,5 тис. людей на рік.
У перспективі невеликі профільні центри такого характеру будуть створені не лише при обласних лікарнях, але й при багатьох міських та районних. Вже тепер величезну допомогу в реабілітації постраждалих надають волонтери — приватнопрактикуючі психологи та психотерапевти. У Росії ж, схоже, буде все навпаки: величезна, яка не піддається обчисленню, кількість травмованих. За даними Міністерства охорони здоров'я РФ, на даний момент від 3% до 11% військовослужбовців страждають від ПТСР у гострій формі, серед поранених ця цифра доходить до 30%. Звісно, у російській системі охорони здоров'я теж є зрушення: з 1 липня 2023 року в районних поліклініках відкриваються кабінети медико-психологічного консультування та клінічної психології, мета яких — консультувати людей з легкими психічними розладами та виявляти тих, у кого проявлені симптоми ПТСР і кому потрібна повноцінна терапія. Однак два головні фактори в подоланні ПТСР, масових депресій, психічних розладів та післявоєнних стресів — це державна система реінтеграції ветеранів бойових дій та постраждалого цивільного населення в мирне життя та психологічна атмосфера, яка панує в суспільстві.
Якщо вона сприятлива, якщо до травмованих війною людей ставлення переважно братське — з боку незнайомих і знайомих співвітчизників, коректне — з боку держави, то більшість проблем за кілька років можна подолати. У Росії ж в умовах міжнародної ізоляції проголошена «опора на власні сили». Успіхи російської клінічної психіатрії теж мають місце, однак є сумнів, що психічне здоров'я травмованих людей буде значимою проблемою для післявоєнної держави. Вже тепер відомо про кілька десятків убивств, скоєних тими, хто прийшов з «українського фронту» і є носіями ПТСР. Втім, російські ізоляціоністи давно добивалися не лише політичного суверенітету, але й «незалежності» у технологічній та медичній сферах.
«Куди ж тепер йти солдату? / Кому нести печаль свою?», — як співалося у відомій післявоєнній пісні на вірші Михайла Ісаковського. До речі, «Вороги спалили рідну хату» заборонили відразу ж після прем'єри в 1949 році — мовляв, депресивна пісня, неправильно описує «подвиг радянського народу». Трагічні емоції та людей із симптомами ПТСР намагалися приховувати — ніби їх і не було. Пісню воскресив лише в хрущовські часи Марк Бернес. Схоже, стан розпачу, жасу, депресії, безпритульності, покинутості та непотрібності чекає значну частину російського суспільства в недалекому майбутньому. В Україні ж активна робота з пошуку оригінальних методів боротьби з психотравмами почалася ще в 2014 році. Взагалі, кожна війна або масштабна народна трагедія — як-от Чорнобильська катастрофа або землетрус в Вірменії в 1988 році — вносить якісь новації в розуміння ПТСР та методи його лікування. Так, українські лікарі тепер стоять на порозі важливого відкриття: деякі з них дослідним шляхом намагаються довести, що ПТСР можна вилікувати в повному обсязі та повністю повернути пацієнта в дотравматичний стан психіки.
При такому підході лікування виявиться сходинкою до психологічної гармонізації та збалансованого сприйняття реальності. А ось для багатьох воювавших росіян, які повернулися в мирне життя, реальність стане темною та безвихідною. Їх може чекати те, що психіатри називають «важкою клінічною депресією», православні старці — «духовним адом», а сучасні футурологи — «no future, no hope». Втім, а хіба хтось сподівався, що може бути інакше?