Вісімдесят років тому — 30 листопада 1939 року — розпочалося радянське вторгнення у Фінляндію. Ця «невідома» навіть для радянсько-російської пропаганди Зимова війна є знаковою подією для сучасної України. Адже саме «шляхом фіндляндизації» у 2015 році пропонували розв'язати українсько-російський конфлікт. «Фіндляндизація» означала б для України не лише повний відмову від частини своєї території, але й взяття на себе зобов'язань нейтралітету. Фактично це означало б слідування Києвом у зовнішньополітичному курсі Москви при номінальному збереженні суверенітету. Очевидно, такий шлях для України неприйнятний. І все ж таки Фінляндія устояла у тій війні, хоча й понесла величезні людські та територіальні втрати. Отже, нам є чому в них поучитися, зокрема врахувати їхні помилки.
Розв'язавши суперечки зі Швецією та підписавши договір про ненапад із СРСР (терміном до 1945 року), фінське державне керівництво не бачило необхідності вкладати кошти в оборону.
Карл Густав Маннергейм, який у 1931 році зайняв посаду голови ради оборони (аналог нашого секретаря РНБО, але з більшими повноваженнями), згадував пізніше, що під час затвердження оборонного бюджету «Мені часто здавалося, що я наче намагаюся протягнути товстий канат крізь вузьку трубу, заповнену смолою». Необхідні кошти почали виділяти лише у 1938 році, вже напередодні війни. Перший і головний фінський урок: нейтральній державі необхідно витрачати на оборону більше, ніж державі, що входить у військовий альянс.
Договір про дружбу та співробітництво не зупинив агресію. Спочатку СРСР хотів представити агресію проти Фінляндії, по-перше, як відповідь на фінську провокацію (причому інцидент у Майніле мало чим відрізняється від інциденту в Глейвіці), по-друге, як внутрішньофінський конфлікт. У першому ж захопленому фінському поселенні створили маріонеткове «народне правління» на чолі з секретарем Комінтерну Отто Куусіненом; на базі однієї з дивізій РККЛ, яку заздалегідь укомплектували етнічними фінами та карелами, сформували «фінську народну армію».
Мовляв, це нібито ополченці «червоні фіни» за підтримки відпускників РККЛ воюють проти «білих фінів». Однак спроба фіндляндизувати війну провалилася. Фіни в абсолютній більшості (крім радянської агентури) встали на захист своєї держави. Згодом Маннергейм зазначав: «Я хочу, щоб у свідомості майбутніх поколінь запам'яталося лише один урок: розбрат у власних рядах смертоносніший, ніж ворожі мечі, а внутрішні розбіжності відкривають двері іноземним завойовникам». Під час гібридних воєн національна єдність — один із найкращих засобів для підвищення обороноздатності. І цей другий фінський урок не менш важливий, ніж перший.
Територіальна оборона — запорука успіху (але не перемоги). Якщо порівняти військові потенціали, то у Фінляндії, здавалося б, не було шансів у війні проти СРСР. Превалювання в артилерії п'ятикратне, в авіації — дев'ятикратне, в бронетехніці — більш ніж тридцятикратне! Невдивовижно, що спочатку в Кремлі зібралися просто «розчавити ту, що кривляється, блоху». Однак на початку війни фіни змогли зупинити й місцями розгромити радянські війська. Успіхи фінської армії багато в чому зумовило існування Шюцкору — численної військизованої організації, яка являла собою добровільний резерв збройних сил (сучасним українським аналогом Шюцкору можна назвати формування територіальної оборони). Активісти проходили військову, спортивну та патріотичну підготовку. Також існував жіночий аналог організації з акцентом на медико-санітарну підготовку та цивільну оборону. На початку війни десятки тисяч шюцкоровців влилися в армію, наповнивши її мотивованими, ініціативними та підготовленими бійцями, які влучно стріляли, відмінно ходили на лижах… Нічим цим середньостатистичний червоноармієць похвалитися не міг. До речі, як фінський солдат, так і червоноармієць у більшості своїй були селянами. Проте фінів у колгоспи не гнали.
У боротьбі за незалежність і в захисті суверенітету Фінляндії у 1917–1944 роках Шюцкор зіграв настільки важливу роль, що СРСР у 1944 році, серед іншого, вимагав розпустити й заборонити цю організацію. Третій фінський урок: у питаннях обороноздатності держава повинна всіляко заохочувати громадянську ініціативу.
Зовнішня допомога нам допоможе. На самому початку Другої світової війни Фінляндія заявила про нейтралітет. Однак оголосити нейтралітет — це ще не означає залишитися осторонь від війни, особливо якщо Молотов і Ріббентроп домовилися про те, що Фінляндія потрапляє в сферу інтересів Кремля. Фінляндія хотіла, але не змогла залишитися нейтральною. Більше того, залежно від розвитку подій, їй доводилося змінювати союзників. У 1939 році та в першій половині 1940 року союзниками Фінляндії були Англія та Франція. До речі, саме загроза військового втручання союзників — висадки англо-французького експедиційного корпусу — стала однією з причин, яка змусила Сталіна підписати мирну угоду з Фінляндією вже після того, як була прорвана лінія Маннергейма й шлях на Гельсінкі був відкритий.
З другої половини 1940 року Фінляндія починає налагоджувати співробітництво з Німеччиною. До речі, це знову стримало Сталіна, який готувався взяти реванш за Зимову війну. У 1940–1943 роках фіни з усіх сил намагалися «втиснути невтиснене»: дружити з німцями й, наскільки можливо, не сваритися з англосаксами. В умовах Другої світової війни утримуватися на такому шпагаті було архискладно. Відвоювавши у 1941 році втрачені території й зайнявши найзручніший для оборони периметр, фіни у 1942–1943 роках уникали активних бойових дій проти СРСР. Вони категорично відмовлялися брати участь у наступленні на Ленінград, мовляв, це чревате дуже великими втратами. Також фіни уникли участі в операції «Лахсфанг/Лососева путина», унаслідок якої можна було без великих втрат вийти до Білого моря й перерізати мурманську залізницю. А перерізати влітку 1942 року один із шляхів ленд-лізу — це майже забити осиковий кіл Сталіну. Однак фіни, щоб не розлютити англосаксів, навіть не спробували цього зробити.
Коли в грудні 1942 року італійці запропонували Гітлеру укласти перемир'я зі Сталіним і зосередити сили на Середземномор'ї, фюрер, серед іншого, зауважив: «Якщо ми спробуємо укласти угоду з Росією, британці й американці зроблять усе, щоб цьому перешкодити. Результатом буде перехід Фінляндії на сторону останніх». Як би там не було, влітку 1944 року Рузвельт і Черчилль змогли переконати Сталіна відмовитися від походу на Гельсінкі й укласти перемир'я з Маннергеймом. Однак Війна-продовження 1941–1944 закінчилася для фінів ще важчим компромісом, ніж Зимова війна 1939–1940. Фінам довелося не лише піти на нові поступки, включаючи територіальні, але й влаштувати судилище над екс-президентом і сімома екс-міністрами, що стояли на чолі держави у 1941–1944 роках. Четвертий урок: хороші союзники можуть допомогти, але вони не будуть захищати твою територіальну цілісність, а будуть спонукати до компромісу навіть із найбільш несимпатичним противником.
Пізніше Фінляндія якось нормалізувала відносини з СРСР, і нині фінське благополуччя ґрунтується певною мірою на торгівлі з РФ (четвертий за обсягами товарообігу партнер).
Україні однозначно слід поучитися стійкості фінів, придивитися до їхнього прагматизму у вибудовуванні відносин із союзниками й навіть із противником, а також взяти на замітку вміння будувати високорозвинену державу навіть у несприятливих умовах.