Вадим Красиков, також відомий як Вадим Соколов, затриманий у Німеччині за вбивство Зелімхана Хангошвілі, служив у спецназі ФСБ «Вимпел» і разом із двома своїми колегами зі спецназу брав участь щонайменше в одному замовному вбивстві, крім розстрілу бізнесмена в Москві. Основна версія мотиву берлінського вбивства — помста за участь Хангошвілі у грузинській війні. Це не перший випадок, коли російські спецслужби здійснюють позасудові страти учасників грузинської війни руками кримінальників.
Перше вбивство. Розкрито і закрито
4 квітня 2007 року о 23:00 у невеликому карельському місті Костомукша Олександр Козлов приїхав з роботи додому до свого брата Юрія — 44-річного підприємця та депутата міської ради. Юрія на дачі він не знайшов, його машини теж не було, а на місці, де вона зазвичай припаркована, були видні плями крові та сліди сторонніх людей. Телефон Юрія не відповідав. Олександр негайно поїхав у міліцію. На наступний день у районі залізничного вокзалу було виявлено автомобіль Юрія зі слідами боротьби та плямами крові.
Свідок, який жив неподалік, стверджував, що чув кілька пострілів. Подальші пошуки не принесли результату, і лише 21 липня грибники виявили тіло в лісі за 15 км від міста у напрямку фінського кордону. Родичі Юрія Козлова змогли його впізнати. Мотиви вбивства, ймовірно, були пов'язані з підприємницькою діяльністю, але слідству офіційно так і не вдалося це з'ясувати. Натомість 19 квітня — ще навіть до того, як знайшли останки — слідчі вийшли на слід кілера. У цей день вони запросили в МВС інформацію на Вадима Миколайовича Красикова. Форма з паспортного файлу Красикова показує, що його дані запитувалися 19.04.2007 за кримінальною справою № 18200712003. Примітно, що нині інформація за цією кримінальною справою видалена з ІБД-Р (інтегрована база даних регіонального рівня), відомо лише, що це була справа за ст. 105 КК РФ (вбивство). 20 листопада 2014 року за цією справою затримали двох підозрюваних.
Ось що про це розповідає брат убитого, Олександр Козлов: «З трьох підозрюваних у 2014 році арештували двох — Іванова Олега Володимировича (народився 23 липня 1976 року, Псковська область) і Фоменко Володимира Вікторовича (народився 23 червня 1976 року, Воронезька область). Красикова не знайшли і оголосили в розшук. По Іванову та Фоменко 23 листопада 2014 року розпочався суд у Петрозаводську, я присутствував на засіданнях, але обвинувачених випустили через недостатність доказів. У 2015 році мені відповіли, що справу забрало Управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління СК Росії, яким керував Краснов Ігор Вікторович, а потім справу було призупинено. Я, правда, сподіваюся, що у зв'язку з новооткритими обставинами справу поновлять. На суді обвинувачені визнали, що приїжджали в Костомукшу з Москви, пожили в готелі й уїхали, але не визнаються в участі у вбивстві. Мотиви злочину теж офіційно не встановлені, але я думаю, що він був пов'язаний з підприємницькою діяльністю мого брата. Про Красикова на суді говорили мало, оскільки він не був затриманий. А двох інших об'єднувало те, що вони служили у «Вимпелі» ФСБ. Думаю, що й Красиков був їхнім колегою. Іванов і Фоменко були удостоєні численних нагород — за мужність, за доблесть і так далі. За них на суді заступалися ветерани «Вимпела» і були готові внести заставу, щоб їх випустили на поруки».
У рішенні суду так і написано, наприклад: «Фоменко є заслуженим захисником вітчизни, нагороджений численними державними нагородами, серед них Орден мужності, медаль до ордена «За заслуги перед вітчизною» з мечами, медаль «За відвагу», медаль Суворова, знак розрізнення «За хоробрість», ювілейний знак «30 років групі Вимпел», а також був нагороджений іменною зброєю — пістолетом «Глок-100» президентом Республіки Киргизія».
Почему їх арештували лише у 2014 році? Моя версія: тому що вони вийшли на пенсію й перетворилися вже просто на ветеранів. Мене цікавить питання про те, чому Красиков був знятий з розшуку. Тепер, у зв'язку з його арештом у Берліні, я хочу направити відповідний запит у СК». Матеріали судового процесу, на якому присутствував Олександр Козлов, мали бути вивішені на сайті Петрозаводського міського суду. Але ні за номером справи, ні за прізвищами обвинувачених його там виявити неможливо.
І ось найцікавіше збіг: 26 червня 2015 року Красикова офіційно видаляють із федерального розшуку й із бази Інтерполу, а через два з половиною місяці, у вересні, він отримує національний паспорт на ім'я Вадим Соколов. У відповіді, яку СК переслала Олександру Козлову, говориться, що вбивство в Костомукші проходить як епізод за кримінальною справою про вбивство, вчинене Красиковим у Москві, і саме під час розслідування московської справи були арештовані Іванов і Фоменко.
Це вказує на те, що Красиков все-таки був затриманий у 2014 році під час розслідування справи про вбивство в Москві й, ймовірно, почав давати показання про інші свої злочини (ми знаємо про Костомукшу, але скільки було таких епізодів — невідомо). Так чи інакше, навіть за два вбивства йому загрожувало довічне ув'язнення. Мотивація співпрацювати з владою була висока. Те, що Красиков служив у «Вимпелі» разом із двома іншими співучасниками вбивства в Костомукші, опосередковано підтверджується й тим, що серед його нечисленних перельотів є подорожі в Киргизію, де Іванов і Фоменко отримали свої нагороди.
Кілери на державній службі
Випадок Красикова не унікальний. Нам відомий щонайменше ще один приклад, де спецслужби використовували подібну схему вербування кілерів, причому використовуючи спійманих на злочинах співробітників правоохоронних органів. У квітні 2019 року вибухнула машина офіцера військової розвідки. Офіцеру пощастило — бомба вибухнула в руках у кілера при спробі її встановити. Йому оторвало обидві руки, але він вижив.
Невдалий кілер прибув в Україну за документами на ім'я Олексія Ломако, у паспорті значилося, що він народився у 1983 році в Киргизії. Як вдалося з'ясувати Bellingcat, людини з таким іменем ніколи не існувало, насправді кілера звали Олексій Комаричев і він був російським громадянином 1978 року народження (збіг — і у Красикова підроблена особистість була на 5 років старша). Комаричев розпочинав кар'єру як співробітник ФСКН, але був спійманий на хабарництві. Рішення суду було незвичайним — крім тюремного терміну він мав виплатити штраф у розмірі 48 млн рублів. Це також досить вагома мотивація для співпраці з владою. У телефоні Комаричева слідчі знайшли інформацію про іншого «киргиза», який, як незабаром встановили, ще перебував на території України.
По обличчю вдалося встановити його справжнє ім'я — Тимур Дзортов, колишній спецназовець із Дагестану, який встиг попрацювати колишнім особистим охоронцем Евкурова та екс-заступника голови адміністрації Інгушетії. Згідно з показаннями Дзортова, його, як і Комаричева, у 2017 році завербувало ГРУ, яке провело з ними кілька тренінгів з поводження зі зброєю, саботажу та виготовлення вибухівки. Тренінги проходили в Москві, Ростові та Донецьку. Завданням обох було усунення офіцерів військової контррозвідки. До того як вони спробували встановити вибухівку під машиною, планувалися інші способи атаки — з ножем на вулиці (щоб це виглядало як епізод вуличної злочинності) та вбивство з пістолета. Від цього плану в ГРУ відмовилися, коли стало зрозуміло, що на дистанцію пострілу до цілі підійти буде складно. Вибір впав на вибухівку під машиною. Цікаво, що інформація про Дзортова й Комаричева також була видалена з російських баз даних, як це сталося й з Красиковим.
Помста за Грузію без строку давності
У недавньому розслідуванні The New York Times описано ще кілька випадків вбивств, які російські спецслужби вчинили руками кримінальників. У 2015 році громадянин Росії Олег Смородинов з кримінальним минулим і досвідом участі в бойових діях на Донбасі був завербований російськими спецслужбами, коли намагався приєднатися до ЧВК Вагнера й відправитися в Сирію. У Сирію Смородинов не потрапив, натомість його відправили в український город Рівне, де він виследив і вбив співробітника Державної пенітенціарної служби. Кілер успішно покинув країну й повернувся в Росію, щоб взяти винагороду й отримати наступне завдання, і все могло б закінчитися для нього добре, якби він не вирішив завітати в Україну до своєї дівчини, щоб привітати її з днем народження. Судячи з усього, він сам їй розповів про вбивство — так чи інакше, вона попередила поліцію. Коли Смородинова було арештовано, у нього виявили список із 6 осіб та інструкції з розшифрування повідомлень, які він отримував з Москви. На перший погляд усі 6 осіб виглядали випадковими людьми.
І все-таки в них була одна спільна риса — вони були консультантами або волонтерами в грузинській армії під час війни 2008 року. Як це було й із Зелімханом Хангошвілі, навіть багато років потому російські влади продовжують мститися громадянам, які так чи інакше брали участь у війні на боці Грузії. Причому крім відсутності строку давності у цій вендетті є ще одна особливість — позасудові страти приводяться у виконання руками кримінальників.