Чергова порція українофобських вигадок, озвучена президентом РФ Володимиром Путіним, не залишає жодних сумнівів щодо агресивних намірів Кремля. Проте переконливість аргументів не витримує критики навіть при зіставленні з суто російськими історичними джерелами. За словами Путіна, українську ідентичність вигадав якийсь граф Потоцький, «який першим заговорив про українців як про окремий етнос». Як пишеться в російській Вікіпедії, «у 1796 році у своїй книзі «Історико-географічні фрагменти про Скіфію, Сарматію та слов'ян» Ян Потоцький висловив нову для свого часу думку про те, що українці – це зовсім особливий народ, відмінний від російського». Насправді, новою ця думка могла бути хіба що для частини російського імперського істеблішменту. У будь-якому разі, граф Ян Потоцький не був чужою людиною в Санкт-Петербурзі: служив на російській дипломатичній службі, був обраний почесним членом Імператорської академії наук, удостоївся ордена св. Володимира. Навряд чи він отримав би таке визнання за видатний внесок у створення української національної ідентичності.
Передусім варто зазначити, що, відповідаючи на питання російського журналіста про національні проблеми в самій РФ, Путін зачомусь з'їхав на українську тему. Навіщо? Можливо, Путін боїться зростання національно-регіонального самосвідомості та появи своїх «графів Потоцьких» на просторах багатонаціональної РФ?
Виникнення та становлення назви «Україна» та етноніма «українці» – це тема набагато глибша та різносторонніша, ніж намагається представити російському телеглядачу їхній глава держави. Якщо ж говорити про формування національної ідентичності за путінською методичкою, то у росіян все набагато гірше, ніж у українців. Наприклад, відомий славянофіл Іван Аксаков писав Федору Достоєвському (листування 1864–1880 рр.): «Складно написати воззвання про русичів поряд з тим, як пишуть у інших країнах. Французи! або Британці! – «Русичі» – не годиться, сама мова не терпить. А на всіх сходках щодня по всьому просторі Росії тримаються промови з воззванням: «православні». Ось як визначає російський народ свою національність». Виходить, що півтора століття тому для «русичів» ще допридумували їхню ідентичність?! Іван Аксаков у цьому контексті цікавий тим, що був російським консерватором – вірнопідданим до влади та критичним до Заходу. До того ж він був доброзичливо налаштований щодо етнографічної «малоросійськості» та різко ворожий до національного «українства».
Ще один українофобський тезис Путіна про «споконвічне російське Причорномор'я» – це розвиток путінської ж теми про «Новоросію», озвученої ще у 2014 р. Треба сказати, що з історичної точки зору цей тезис особливо брехливий і підлий. Адже для того, щоб створити свою «Новоросію», Російська імперія знищила Військо Запорізьке Низове. Відповідний маніфест Катерини ІІ прямо так і називався: «Про знищення Запорізької Січі та про причислення її до Новоросійської губернії».
«Новоросію» не просто насадили на українські землі, але для її створення знищили саму суть козацької України! Однак давайте подивимося на кремлівську пропаганду крізь призму Івана Аксакова. Під час Кримської війни 1853–1856 рр. він добровольцем відправився в район бойових дій. Опинившись разом з дружиною Московського ополчення в Херсонській губернії (те саме Причорномор'я!), Аксаков почув себе в чужій країні, де у місцевого населення «немає ніякої прив'язаності до Росії». «І від кого ж очікувати російського патріотизму в країні, заселеній українцями, німцями, молдаванами та євреями. Навіть чиновництво там складалося переважно з польських шляхтичів. Русичі в тих краях були представлені переважно «дуже злими» старовірами, які були крайньо невдоволені порядками миколаївської Росії. «Русичі тут – покоління втікачів, ворожих Росії, – писав Аксаков батькові восени 1855 року. – Росія є для них страшилищем, країною холоду, неволі, солдатства, поліцейщини, казенщини».
Така була «Новоросія» – майже без русичів, та й ті дисиденти. До речі, цитована тут книга була видана в Росії у 2016 р. Видається, президент РФ цілком міг би заповнити прогалини у знаннях і отримати більш збалансоване уявлення про українську історію. Однак Путін, як «справжній російський держиморда», ліліє аннексіоністські плани щодо Причорномор'я. І йому комфортніше думати про українців як про докучливе непорозуміння, яке зачомусь створив граф Потоцький. На жаль, на чолі Росії ми бачимо саме того «великоросійського шовініста, по суті підлеця та насильника», про небезпеку якого попереджав Ленін. І поки він при владі, розраховувати на нормалізацію українсько-російських відносин не доводиться.