На 29 грудня готувався великий обмін між Україною та сепаратистами. На пункті пропуску «Майорськ» у неділю о 11:00 Україні мали передати 80 військових і цивільних заложників «ДНР» та «ЛНР». Натомість Україна мала відправити в псевдореспубліки 130 їхніх прихильників — як засуджених, так і підслідних. Для цього судова та правоохоронна система ламалася через колінко. «Процесуально незалежні» прокурори в екстреному порядку брали під козирок і просили суддів випускати на волю тих, кому грозила смертна кара, а суди штампували рішення, які «на голову не налазили».
Накануне російський пропагандистський канал виданий сюжет з українськими військовими, які показали себе героями — Богданом Пантюшенко, Сергієм Глондарем та Олександром Кориньковим. Так країна-агресор шантажує нас, навязуючи умови. Організатор вбивства 10 спецназовців, члени банди, яка викрала начальника гарнізонного управління МВС Маріуполя та розстріляла шістьох правоохоронців, «партизани», які пройшли підготовку в Бєлгороді та загубили 4 учасників мирного маршу в Харкові — вони вже однією ногою на волі.
Інтрига номер один — чи дожме РФ українського Президента щодо звільнення «беркутівців», на чиїх руках кров десятків безоружних людей. Це абсолютно незаконно й немислимо: події на Майдані не є темою обговорення в «нормандському форматі» та в Мінських угодах їх немає, а обмін учасників «конфлікту на Донбасі» не стосується вбивць Небесної сотні. Це може підірвати довіру до української держави у найпреданіших, які заради України жертвували собою у 2014-му та продовжують воювати за неї зараз, і абсолютно точно ставить хрест на розслідуванні злочинів, скоєних на Майдані.
27 грудня в Київському апеляційному суді розгорнулася битва за правосуддя: Генеральний прокурор розпорядився замінити прокурорів Олексія Донського, Яніса Симонова, Ігора Земськова, Дениса Іванова, які займали принципову позицію щодо справи «беркутівців» Сергія Тамтури, Олександра Маринченка, Павла Аброськина, Сергія Зінченка, Олега Янішевського. Фактично вони відмовилися виконувати злочинний наказ Руслана Рябошапки: будь-якою ціною дати волю тим, кого Офіс Президента узгодив на обмін.
У стінах суду розглядалася міра запобігання, а інформація про обмін, хоч і звучала в кулуарах, базувалася на чутках — захист представників «Беркута» її спростовував. Видимо, замисел полягав у тому, щоб п'ятірка підсудних із «чорної роти» була звільнена таємно. Хоча це знищить розслідування, ключове для розуміння того, що сталося з Україною взимку 2013–2014 років.
Екс-«беркутівців» із «чорної роти», який втік до РФ Садовника, звинувачують у вбивстві 48 осіб та поранені 80 на вулиці Інститутській 20 лютого 2014 року. Усі п'ятеро — члени спецпідрозділу, який розстрілював безоружних. Їхня справа пов'язана з іншими «справами Майдану» і знаходиться дуже близько до вироку.
У адвоката Небесної сотні Євгенії Закревської ймовірне звільнення «беркутівців» викликало питання: а чи існує в Україні така інституція, як суд. «Відчуваю себе в січні 2014-го… Коли ти відчайдушно намагаєшся продовжувати грати в шахи, ухиляючись від дошки, якою тебе б'ють по голові», — поділилася вона у Фейсбуці враженням від того, що відбувалося в Київському апеляційному суді.
Цікаво, що захисник кремлівських агентів Валентин Рибін, який раніше допомагав «беркутівцям» втекти до РФ, обурився «деструктивною позицією України», яка «зриває обмін». Мовляв, не буде «беркутівців», не буде й обміну. У спеціальному відео він звернувся до представників «ЛДНР»: «Прошу зробити все можливе для того, щоб наші хлопці (Янішевський та інші) були звільнені».
Учений Ігор Козловський, якого Україні вдалося забрати з полону 2 роки тому, з цього приводу говорить: «У Мінських договореностях чітко сказано — кого саме менять: тих, хто так чи інакше брав участь у подіях на території Донецької та Луганської областей, тоді чому ж нам пропонують включити в обмін «беркутівців»? Від нас хочуть і тих, кого просто вважають своїми прихильниками, розширюючи список людей, яких повинна передати Україна. Але при цьому не показують у списках усіх утримуваних у «ДНР». Мені відомий випадок, коли батьки передають передачу в'язню в Донецьк, але його присутність серед ув'язнених не визнають у «республіці».
Потерпілий за справою «беркутівців» Юрій Аксенін сам захищав Україну на сході, а його батько був першим із людей, які потрапили під кулі біля Жовтневого палацу 20 лютого 2014-го. Він розуміє, як важливо витягти з полону всіх, хто воював, адже це його побратими. Але не розуміє, як можна зірвати обмін полоненими відсутністю в ньому «беркутівців». Тим більше що двоє з п'ятьох заявили, що також брали участь в АТО на боці України.
«Двох з них відпустили раніше (змінивши запобіжний захід) ніби через те, що вони є учасниками бойових дій на сході, — розмірковує Юрій. — Звичайно, як людина, що воювала, я прекрасно розумію, чим займалися беркутівці на блокпостах, але логічно було б задуматися: як можна віддавати в «ЛДНР» тих, хто нібито воював з «ЛДНР»? Цей обмін є порушенням як усіх юридичних, так і всіх моральних норм». Крім того, на думку Аксеніна, існує ще одна загроза: у 2017 році під час обміну один із «беркутівців» дійшов до автобуса й відмовився їхати в «ДНР». Так і залишився безнаказаним і вільним.
28 грудня харківські терористи отримали вирок — довічне позбавлення волі. І тут же — за проханням прокурора суд звільнив їх з-під варти під особисте зобов'язання в рамках оголошеного владою обміну (проводити до «ДНР» гарантує виконавча служба). А 26 грудня на Банковій протестували друзі та родичі загиблих, вимагаючи викреслити цих терористів зі списків на обмін.
Загиблі — 15-річний Даня Дидик, 18-річний Микола Мельничук, 52-річний Ігор Толмачов брали участь у маршу за Україну 22 лютого 2015-го, а 37-річний підполковник поліції Вадим Рибальченко забезпечував порядок. «Місто у нас складне й я, як батько, дуже переживав, Дані було ще 14, коли він з друзями закрашував прапорами написи «ХНР» (на початку 2014-го). Він говорив: «Тато, я засуну стрічечку в середину (куртки), і потім я спостерігав, як він проходить метрів 60 (від дому) й уже ця жовто-блакитна стрічечка зовні. Даня продавав речі, щоб допомагати пораненим бійцям», — розповідає батько хлопчика.
Харківчанин Володимир Дворніков привів у дію міну, сховану в снігу, а Віктор Тетюцький та Сергій Башликов його прикривали. 26 грудня прокурор попросив суд відпустити їх з-під варти, оскільки «на цьому принципово наполягає російська сторона». Усіх троїх хотіли включити ще в той обмін, що відбувся в вересні. Дивно, адже ці підривники не громадяни Росії, і ця країна впевняє, що вона не причетна?
Впрочем, слідство вважає, що затримані пройшли підготовку в Бєлгороді й їм були обіцяні за «роботу» 10 тисяч доларів. Цей випадок став однією з підстав для звернення України до Міжнародного суду ООН — для притягнення РФ до відповідальності за вчинення актів тероризму та дискримінації в процесі агресії проти України.
Спектакль під назвою «держвинувачення просить змінити міру запобігання, оскільки раптово зник ризик втечі фігурантів до РФ» успішно завершився й у справі маріупольських бандитів із ОПГ «Мангуста». 26 грудня Жовтневий райсуд Маріуполя з метою обміну звільнив з-під варти Євгена Дружиніна, Олександра Стрільниковича, Віктора Скрипника та В'ячеслава Бірюкова, яких звинувачували в захопленні будівлі Маріупольського гарнізонного відділення міліції 9 травня 2014 року. Тоді з понад тисячі особового складу МВС лише кілька десятків працівників встали на захист України. І, як розповіли самі бойовики, у них була домовленість про здачу будівлі. Але група фанатів «Новоросії» зіткнулася з опором (до чесних міліціонерів прийшло підкріплення від бійців «Азова», «Дніпра» та ЗСУ).
У перестрілці тоді загинули 13 осіб, включаючи начальника ДАІ. Мати загиблого працівника батальйону патрульної служби Михайла Єрмоленка виступила в суді проти обміну, але про потерпілих у цій ситуації ніхто не думає. «Дружинін та інші не лише брали участь у захопленні будівлі УВД, вони викрадали Валерія Андрющука. Вивезли, катували, тримали в підвалі. Головар їхної банди — колишній мент. У той день почався пожежа під час бою й сепаратисти спокійно покинули будівлю, а начальник міліції, який спускався по пожежній драбині, був захоплений у полон. Андрющуку намагався допомогти Анатолій Сичов, і сам отримав поранення — з лікарні йому довелося втекти, оскільки повідомили, що його готуються вбити. Ці небагато працівників міліції героїчно виступили проти масового зрадництва колег», — розповіла учасниця подій Вікторія Придущенко.
Як працює схема звільнення тих, кого не засуджено, видно на прикладі ухвали, винесеної судом за справою росіянина Ігоря Кімаковського. Його передали до РФ ще 7 вересня 2019 року. У цьому судовому визначенні міститься пряма посилання на нелегітимні Мінські угоди 2015 року й прямо вказана необхідність забезпечити їх виконання щодо «обміну за принципом всіх на всіх».
Фрагмент документа опублікувала організаторка «Медійної ініціативи за права людини» Ольга Решетилова й він говорить про легітимізацію Мінських угод. Решетилова супроводила фото таким коментарем: «Тільки не подумайте, я всім серцем за обмін. І дуже хочу щоб він вдався. Але маю кілька питань, як на мене, стратегічно важливих. Я правильно розумію, що Мінська угода й принцип «всіх на всіх» тепер легалізовані в українському суді? І чи правильно я розумію, що за такою логікою вони мають вищу юридичну силу, ніж Кримінальний і Кримінальний процесуальний кодекси?».
Кого ще отримають «ЛДНРовці»? Наприклад, бойовика з Бразилії Рафаеля Лусварги, якому дали 13 років, і якого вже один раз збиралися на обмін (у 2017 році), для чого випустили на волю. Але щось пішло не так, і Лусварги залишився проживати в Києві як вільна людина. А також громадянина РФ Руслана Гаджієва, який отримав вирок 15 років. Колишній танкіст батальйону «Август» («ЛНР») Гаджієв у суді визнав вину, повідомивши, що на Донбас прибув, щоб уникнути відповідальності за угон автомобіля у себе в Росії.
Обіцяють передати бойовикам й українку Дарію Мастикашеву, яка, як вважають у СБУ, прилетіла з Москви, щоб знайти учасників ФСБівської постановки про «терористів з України» — їй Грицак колись присвятив брифінг.
У списках на обмін є харківчанка Лариса Чубарова, яка працювала в «МГБ ДНР» та брала участь у катуваннях. А також розвідник козацького полку «ЛНР» з російським громадянством Олег Доронін. І росіянин Василій Кусакін, який воював у підрозділі «Тайфун» розвідки «ДНР» й за це засуджений на 8 років ув'язнення. Відправиться в «ДНР» 85-річний харківчанин Мехті Логунов, якого в СБУ вважають ідеологом створення «Харківської республіки» й шпигуном. Кажуть, передавав до РФ інформацію про українські військові об'єкти й озброєння. Логунов — ідейний ворог усього українського й київську владу не визнає, хоча до слідства за його справою є питання. Наприклад, стверджується, що пенсіонер зібрав навколо себе групу з 18 земляків, але на лаві підсудних він один. Логунов отримав вирок — 12 років. І ще недавно відмовлявся мінятися. У РФ до нього міцно прикріпили визначення політв'язня.
Але зараз, за словами адвоката, він уже чекає обміну в Бахмуті. Обміняє Україна й антимайданівця з Куликова поля Дениса Шатунова, справа якого викликає змішані почуття. Він засуджений на 10 років колонії за замах на вбивство. Визнав вину. Пояснив, що вирішив помститися за смерть друга — Євгена Лосинського, якого 2 травня 2014 року застрелив майданівець Сергій Ходяк. Цьому Ходяку самому світить довічне (він звинувачується, але під вартою чомусь не знаходиться). Ось через цю несправедливість, як сказав Шатунов, він і вирішився на крайню міру — «замовив» Ходяка.
26 грудня звільнили для обміну засудженого на 8 років пенсіонера Миколу Бутриненка, засудженого за пособництво у вбивстві 10 українських спецназовців. 29 липня 2014 року відділ із 19 десантників зупинився на його фермі. Спецназовці вирушили на пошуки двох збитих пілотів. І старичок сам запропонував їм ночівлю, а потім хитрістю відлучився в місто Снігове, щоб покликати бойовиків. У результаті українських військових оточили, і вони прийняли бій. 10 українців були вбиті, а п'ятеро потрапили в полон. Четверо вдалося вирватися з пастки.
Ще один з виду «дідусь-кульбаба» виявився материм злочинцем, і нині відправляється з тюрми в «республіку» — це самопроголошений «мер» Бердянська Віктор Колоянов. Свій вирок — 12 років — Колоянов отримав за те, що планував озброєний захоплення місцевих органів влади в Бердянську. У день виборів 25 травня 2014 року працівники СБУ провели спецоперацію, під час якої вилучили 73 ящики з озброєнням, включаючи 88 автоматів, 8 кулеметів і 24 гранатомета тощо. Усе це озброєння було доставлено з Криму морем, а Колоянов зустрічав його в порту. При затриманні соратник Колоянова оказав опір і був убитий. Слідство вважає, що, як і Логунов, він підтримував зв'язок зі спецслужбами РФ.
Кого отримаємо ми — відкрите питання, оскільки бойовики вже поширюють інформацію про відмову від обміну 40 осіб (ця цифра включає й тих, хто відмовляється їхати в «республіки» з України).
Треба визнати, що у 2017-му серед тих, кого нам видали за «формулою Медведчука» (нагадаємо, тоді 73 заложники «республік» обміняли на 233 прихильників бойовиків), виявилося немало дезертирів, перебіжчиків і ймовірних шпигунів. Один із тих, кого Україна отримала в результаті обміну 2017 року, потрапив в «Айдар» одразу після відбування, а в АТО досить швидко перейшов на бік «ДНР» й був цивільним чоловіком терористки Ларисі Чубаровій (згаданої вище). Але Петру Порошенку так хотілося попіаритися на звільненні героїв, що спочатку правоохоронцям просто не давали працювати з тією категорією полоненого, яка вимагала ретельної перевірки. Звідси й наступні після того обміну історії про колишніх в'язнів, які в «Феофанії» зловживають алкоголем і вимагають грошей у волонтерів. Потім у червні 2019-го кум Путіна Медведчук в односторонньому порядку повернув до України чотирьох полоненого, один із яких був негайно затриманий як дезертир. Ми не маємо інформації про те, кого ж на цей раз передадуть Україні окупаційні влади.
Нагадаємо лише імена деяких українців, чиєї повернення добивається Україна. Сім'ї, родичі, побратими вже майже 5 років ведуть боротьбу за звільнення Сергія Глондаря та Олександра Коринькова з Кропивницького. Їхні дружини витримували нескінченні відговорки представників попередньої влади (про те, що від них нічого не залежить) й резонно заперечували Ірині Геращенко: «А що ж ви тоді робите в переговорній групі й для чого уповноважили Медведчука займатися обміном?» Коринькова й Глондаря — кадрові військові з 3-го полку спецназначення 16 лютого 2015 року потрапили в засідку при виконанні бойового завдання в районі Дебальцева. Нагадаємо, 18 лютого 2015-го чергові зрадницькі для України Мінські угоди завершилися втратою Дебальцева. Хоча за домовленістю цей вузол мав залишатися під контролем України.
Чекають в Україні танкіста Богдана Пантюшенка, який найдовше знаходиться в полоні. Фейковим судом у фейковій республіці він засуджений на 18 років колонії. За те, що брав участь у донецькій операції 18 січня 2015 року. Тоді сили ЗСУ намагалися допомогти своїм товаришам у ДАПі (аеропорт впав через кілька днів). І деякі товариші вважають, що якби танкам дали піхоту, вони могли б взяти Донецьк. Але в якийсь момент надійшов наказ повертатися — оскільки за Мінськими угодами аеропорт мав залишатися за «ДНРовцями». Танк Богдана виявився підбитим. За роки ув'язнення родичі дізнавалися про нього майже виключно з пропагандистських сюжетів Раша ТВ. У них говориться, що такі, як Богдан, «не соромлячись розповідають, що хочуть змусити Донбас підкоритися нинішній київській владі». Відомо також, що бойовики намагалися надавити на його сім'ю таким чином, щоб вманити в «ДНР» старшого брата Богдана.
Дома чекають і військовослужбовця 30-ї бригади Володимира Воскобойника, який 19-річним підписав контракт із ЗСУ й потрапив у полон у травні 2018 року. Бойовики поширили відео, на якому він розповідає, що побачив на Донбасі «братовбивчу війну», однак руки хлопця чомусь у наручниках. У жовтні в т.з. «ДНР» Воскобойнику винесли «вирок» на 30 років.
Чекають розвідників із ССО Івана Деєва та Сергія Іванчука, які навесні 2017 року потрапили в полон до «ЛНРовців». На цьому відео Іван Деєв визнається в підриві електростанції «Перемога» (початок серпня 2016) й у підриві начштабу «народної міліції ЛНР» Анащенка (початок лютого 2016), які мали місце, й говорить, що завдання складалося з 3 терактів. А Сергій Іванчук підтверджує слова Деєва й говорить, що особисто привів у дію вибуховий пристрій, прикріплений до Land Cruiser Анащенка. Чи є правда в цих визнаннях — невідомо, але в ССО ЗСУ причетність у певному сенсі підтвердили: «Бійці виконували штатні завдання, але не вели підривної роботи», — прокоментували тут: https://www.facebook.com/usofcom/posts/1916544125243889
І ще багато цивільних, більшість яких потрапили в застінки за хибним донесенням — як, наприклад, колишній технолог Донецького м'ясокомбінату Олександр Тимофєєв (його взяли на блокпості в грудні 2017). Поки бойовики утримують його, видаючи за свого ворога, хтось знімає гроші з його банківських карт і вимагає гроші від його дружини. Подібна історія у підприємиці з Первомайська Олени Сорокіної, у якої бойовики вирішили відібрати магазин («ЛНРовці» арештували жінку в жовтні 2018-го), «пришивши» стандартне звинувачення — «шпигунство проти республіки».
Україна вимагає повернути блогера й позаштатного кореспондента «Радіо Свобода» Олега Галазюка й журналіста та письменника Станіслава Асєєва. Але якщо Асєєва бойовики обіцяють повернути, доля Галазюка висить на волосині — він то з'являється у списках на обмін, то зникає. Нагадаємо, Галазюк у полоні вже другий раз. Вперше у 2014-му побував у «козаків», був побитий за висловлювання проти Януковича. Після цього виїхав до родичів під Київ, але не зміг знайти роботу й житло — був змушений повернутися додому в Торез (підконтрольний «ДНР»). На зв'язок перестав виходити 27 серпня 2017 року.
У жовтні Представник ОБСЕ з питань свободи ЗМІ Харлем Дезір рішуче засудив ув'язнення в тюрму обох журналістів. За повідомленнями так званої «Генеральної прокуратури «ДНР», у серпні Асєєв отримав 15-річний тюремний термін за звинуваченням у екстремізмі, шпигунстві й публічних закликах до замаху на територіальну цілісність «ДНР». А про вирок Галазюка немає ніякої інформації.
«Я рішуче засуджую тюремне ув'язнення Станіслава Асєєва, і я шокований його абсолютно незаконним засудженням і вироком, — сказав Дезір. — Асєєв та Галазюк були одними з небагатьох незалежних журналістів, які висвітлювали події в неконтрольованій частині Донецької області. Мовчання незалежних журналістів є злочином проти свободи вираження думок. Я знову закликаю всі держави-учасниці ОБСЕ посилити тиск на будь-яких відповідних учасників з метою звільнення Асєєва та Галазюка», — говориться в офіційному повідомленні ОБСЕ: https://www.osce.org/representative-on-freedom-of-media/436682
Україна дала гарантії юридичного очищення терористів? За словами екс-голови ГПУ, ми могли б віддати бойовикам 1100 засуджених за тероризм, але їх РФ не цікавить — так, як цікавлять «беркутівці». А скільки українських заложників знаходиться в «ЛДНР»? За інформацією СБУ — 227 в'язнів плюс 258 зниклих безвісти. А за іншими даними — мова може йти про 400–500 українців. Віддадуть же нам не більше 80. Звідси ясно, що вести розмову про формулу «всіх на всіх» з бойовиками складно. Тому й був обраний компроміс: «всіх установлених на всіх установлених і узгоджених». До того ж та сторона вже не задовольняється просто звільненням своїх прихильників. Як повідомляють московські ЗМІ, Кремль обурений тим, що бойовика Володимира Цемаха після передачі його до РФ знову оголосили в Україні в розшук. Тому зараз наші «опоненти» пішли далі — вимагають «помилування й припинення всіх кримінальних справ». У РФ говорять про необхідність «повного юридичного очищення узгоджених і тих, що знаходяться у списках». А т.з. «омбудсмен» з т.з. «ДНР» Дарія Морозова заявила, що деякі «гарантії процесуального очищення утримуваних осіб з боку України» були отримані.
Що це означає? Та по суті — старт тієї амністії для терористів, якою лякали. Ті, кого Україна віддала 2 роки тому, незадоволені необхідністю обмежувати себе переміщенням у «республіці». Серед них, наприклад, «харківська партизанка» Олена Петрук (вона сама себе так називає). «Партизанських» груп у Харкові діяло не менше шести. Вони обстрілювали з гранатомета райвійськкомати, здійснили підрив тягача на платформі вантажного поїзда й залізничних шляхів мосту в районі «Новожданова», у чому деякі з них визнавалися: https://www.youtube.com/watch?v=2NRLNjzm2YI Зараз усі звільнені раніше учасники диверсійних груп живуть у донецькому гуртожитку.
А якщо Україна виконає вимогу про юридичне очищення, що завадить їм повернутися в той же Харків чи Київ? Та й Москві хотілося б, щоб її «партизани» могли вільно переміщатися по Україні, продовжуючи «партизанити»…
Нагадаємо також, що коли Москва видавала нам наших в'язнів у вересні — говорилося, що надалі всі вони можуть бути засуджені в РФ заочно, а ті, кого видали після вироку — в РФ будуть вважатися етапованими для проходження остатку терміну в Україні. Але за ейфорією ніхто на ці розмови не звертав уваги. Хоча попередження стосувалося нібито навіть моряків, яких Москва була зобов'язана видати нам без будь-яких умов — за рішенням міжнародного трибуналу.
Як говорить Ігор Козловський, обмін перетворюється на економічну категорію, а мав бути виведений у гуманітарну площину. Від цього страждають невинні люди, які знаходяться зараз у жахливих умовах. Ну а поки що ми маємо справу з роботорговцями. І «ДНР», за попередніми даними, звільняє 55 осіб, частина яких — так би мовити, не зовсім «наші люди» (наприклад, покинувши пост з озброєнням, боєць п'яним забрів на бік противника).
А деякі — не розділяють проукраїнських поглядів — «на підвалі» виявилися, оскільки бойовикам захотілося їх пограбувати. Київ натомість відає 65 терористів і сепаратистів, чия вина доведена й/або без п'яти хвилин доведена в суді. І та сама історія з утримуваними в «ЛНР» — нам обіцяні 25 в'язнів, ми повертаємо 65, і невідомо — кого отримаємо…
Адвокат потерпілих від харківських терористів вважає, що створено прецедент, коли РФ зможе включати в обмін навіть наркобаронів, якщо захоче. А ми всього лиш підкоряємося, порушуючи українські закони. Платимо за свободу своїх — ні, не свободою для чужих, а правосуддям і спроможністю нашої держави. Погоджуємося з тим, що пошук істини в подіях шеститирічної давності вже виявляється нікому й не потрібен, а справедливість все так же недосяжна, як і тоді.