У грудні 1932 року в Москві розгорнули антиукраїнську кампанію, наслідком якої стало знищення української ідентичності на території РСФСР. Найбільш очевидні результати цієї політики були на Кубані, де частка українців зменшилася з 62,2 % у 1926 році до 4,7 % у 1939 році. На початку 1930 року голова радянського уряду В'ячеслав Молотов відкрито оголосив селянам війну: «Питання тепер стоїть так: буде у нас хліб – буде радянська влада, не буде – радянська влада загине. У кого тепер хліб? У реакційного українського селянина та реакційного кубанського козака. Вони не дадуть нам хліб добровільно. Його потрібно взяти».
Україна та Кубань були головними зерновими районами СРСР. Хоча ненависні Молотову «кубанські козаки» діліться на чорноморців-україномовних та лінійців-російськомовних, основні хлібні райони були саме українськими. Взагалі, Кубань у той час називали «Другою Україною» («першою» була власне УРСР, а «третьою» – Галичина, Волинь, Буковина та Закарпаття). За даними всесоюзного перепису населення 1926 року, українці в Кубанському окрузі становили 62,2 % (у деяких районах близько 80 %). На думку італійського історика Андреа Грациозі, Сталін раніше, ніж націоналісти, дійшов висновку, що на українських землях селянське питання нерозривно пов'язане з національним. Саме з цієї причини найжорсткіші карні заходи у 1932–1933 були здійснені в Україні та на Кубані. Наприклад, лише тут у селян вилучали, крім зерна, навіть запаси овочів.
«Де селянське питання ускладнювалося питанням національним, роблячи його ще гострішим і, отже, ще більш небезпечним, – пише Грациозі, – там використання голоду як міри покарання було набагато жорстокішим». Причому на Кубані одночасно з Голодомором розпочалася боротьба проти українізації. 14 грудня 1932 року ЦК ВКП(б) та радянський уряд прийняли спільне постановлення «Про хлібозаготівлі в Україні, Північному Кавказі та Західній області» (за підписами Сталіна та Молотова). http://istmat.info/node/38297 Серед іншого, там зазначалося: «Зокрема ЦК та СНК вказують Північнокавказькому крайкому та крайвиконкому, що легковажна, не обґрунтована культурними інтересами населення, не більшовицька «українізація» майже половини районів Північного Кавказу при повній відсутності контролю за українізацією школи та преси з боку крайових органів, дала законну форму ворогам Радянської влади для організації опору заходам та завданням Радянської влади з боку куркулів, офіцерства, реемігрантів-козаків, учасників Кубанської Ради тощо.
З метою розгрому опору хлібозаготівлям куркульських елементів та їхніх «партійних» та безпартійних послідовників, ЦК та СНК Радянського Союзу постановляють: А) Виселити в найкоротший термін у північні області СРСР зі станиці Полтавської (Північний Кавказ), як найбільш контрреволюційної, всіх жителів за винятком дійсно відданих Радянській владі та не причетних до саботажу хлібозаготівель колгоспників та одноосібників та заселити цю станицю сумлінними колгоспниками-червоноармійцями, які працюють в умовах малоземелля та на незручних землях в інших краях, передавши їм усі землі та озимі посіви, будівлі, інвентар та худобу виселених… Г) Запропонувати ЦК КП(б)У та СНК України звернути серйозну увагу на правильне проведення українізації, усунути механічне її проведення, вигнати петлюрівські та інші буржуазно-націоналістичні елементи з партійних та радянських організацій, ретельно підбирати та виховувати українські більшовицькі кадри, забезпечити систематичне партійне керівництво та контроль за проведенням українізації.
Д) Негайно перевести на Північному Кавказі діловодство радянських та кооперативних органів «українізованих» районів, а також усі газети та журнали, що видаються, з української мови на російську мову, як більш зрозумілу для кубанців, а також підготувати та до осені перевести навчання в школах на російську мову. ЦК та СНК зобов'язують крайком та крайвиконком терміново перевірити та поліпшити склад працівників шкіл в «українізованих» районах». Як видно, Сталін та його прибічники розглядали українське та хлібозаготівельне питання як тісно взаємопов'язані та невідокремлювані одне від одного.
До речі, вже через два тижні, 29 грудня 1932 року, голова ОГПУ Ягода доповідав Сталіну: «На даний момент усі виселені з Кубані в кількості 1992 сімей (9442 людини) розміщені та влаштовані в Північному Казахстані та в спецпоселеннях Північного краю». Однак репресії цим не закінчилися, і масовій депортації піддалися не лише жителі Полтавської. У лютому 1941 року академік Вернадський після розмови з геологом Фокіним записав у щоденнику: «На Кубані (він з Майкопа) ледве 1/3 станиць залишилася – жителі інших були виселені. Тепер кубанці опинилися рибалками біля Білого моря (розповідав академік Ферсман під час поїздки в Кіровськ [Мурманська область])». https://ord-ua.info/2019/11/22/akadnevnik-vernadskij-golodomor-1932-1933/
15 грудня 1932 року з'явилося ще одне україномовне рішення «Про українізацію на ДВК, Казахстані, Середній Азії, ЦЧО та інших районах СРСР» (за підписами тих же Сталіна та Молотова): http://istmat.info/node/58396 «ЦК ВКП(б) та СНК СРСР рішуче засуджують виступи та пропозиції, що виходять від окремих українських товаришів, про обов'язкову українізацію цілого ряду районів СРСР (наприклад, на ДВК, Казахстані, Середній Азії, ЦЧО тощо). Подібні виступи можуть лише грати на руку тим буржуазно-націоналістичним елементам, які, будучи вигнані з України як шкідливі елементи, проникають у новоукраїнізовані райони та ведуть там розкладницьку роботу.
Порадити крайкому та крайвиконкому ДВК (Далекосхідний край. – Авт.), обкому та облвиконкому ЦЧО (Центрально-Чорноземна область. – Авт.) області, Казахському крайкому та Раді Народних Комісарів негайно припинити подальшу українізацію в районах, перевести всі українізовані газети, пресу та видання на російську мову та до осені 1933 року підготувати перехід шкіл та навчання на російську мову». Результатом такої політики стало різке зменшення кількості українців у складі населення РСФСР. Якщо за переписом 1926 року там проживало 7 873,3 тис. українців (при загальній кількості населення 100 891,2 тис. це становило 7,8 %), то за переписом 1939 року залишилося лише 3 359,1 тис. українців (при загальній кількості 109 397,4 тис. – 3,1 %).
Куди ж зникло понад 4,5 мільйона українців? У 1929–1936 роках з складу РСФСР виділилися Таджицька, Киргизька та Казахська РСР, де за даними перепису 1939 року проживало в цілому 812,9 тис. українців. А щоб зрозуміти, куди подалися решта – розглянемо приклад Кубані. Російські пропагандисти заперечують, що Голодомор був геноцидом українського народу, оскільки на території сучасної РФ у той же час від голоду умерло близько трьох мільйонів людей. Однак при цьому замовчують, що найбільше постраждала Кубань, де на той момент саме українці становили більшість населення (особливо сільського). Звичайно, не всі померлі або депортовані були українцями. Однак у ситуації, коли влада почала згортати українізацію та переслідувати її промоутерів, ті, що вижили, швидко зрозуміли: бути українцем стало небезпечно.
У підсумку, за 12 років (грудень 1926 – січень 1939) українців на Кубані стало менше в шість разів!!! Якщо за даними перепису 1926 року українці становили 62,2 % (915,4 тис.) населення Кубанського округу, то за переписом 1939 року лише 4,7 % (149,8 тис.) жителів Краснодарського краю були українцями; за даними перепису 1989 року – 3,9 % (182,1 тис.), а за переписом 2010 року – всього 1,6 % (83,7 тис.) українців. В інших регіонах РСФСР відбувалося те саме. Наприклад, у Ставропольському окрузі у 1926 році було 245,7 тисяч українців – у 1939 році у Ставропольському краї залишилося 46,5 тисяч (у п'ять разів менше!). У Воронезькій губернії у 1926 році було 1 078,5 тисяч українців – у 1939 році у Воронезькій області стало 402,7 тисяч (менше в 2,5 раза). У Саратовській губернії у 1926 році було 202,2 тисячи українців – у 1939 році у Саратовській області стало 96,5 тисяч (менше в два рази – тут ще, можна сказати, легко відійшли). Однак ніде катастрофа української ідентичності не мала таких масштабів, як на Кубані та в сусідньому Ставропіллі. Про це важливо знати та пам'ятати – особливо коли президент РФ розповідає небилиці про якогось графа Потоцького, який нібито вигадав українську ідентичність.