Сьогодні помер Юрій Олександрович Вандін. Один із тих, хто знищив бандитизм 90-х років. Один із тих, хто був стовпом «служби», людиною честі, професіоналом і патріотом. «ОРД» розглядає цю подію у контексті поточних подій.
Недавно прочитав заяву Данилюка про плани щодо знищення «К», потім натрапив на замітку про плани скорочення штату СБУ то чи на третину, то чи на дві третини. І стало сумно від очевидного популізму нової влади та явного непорозуміння серйозності проблем, що стоять перед нею. Найпростіше щось знищити, потім формально створити щось нове. І вийде бездарне НАБУ на чолі з корисливим чиновником або такий же невиразний ДБР. Але проблеми держави від цього не зникнуть. І згадалося недавнє прощання з одним із найкращих оперів «К» Ігором Гребенником. У госпіталі СБУ зібралося тоді багато людей. І за кожним — історія. І не одна. І ось ці, вже не молоді люди, у свій час просто взяли й знищили саме зловісне поняття 90-х років.
Де опинилися всі ці королі життя 1991 року до 1996 року? Зникли. І почалася нова епоха в історії країни. Вже без царювання різноманітних «рибок» і «кисельків». А це була серйозна пухлина, що вразила не лише Київ, але й всю Україну. Але вирізали. Тихо й швидко. І знищили на час анархію, яка всі ці ОПГ породила. Коротка пам'ять — гірше за сифіліс. Ще гірше — відсутність елементарних знань у галузі держави й права. Що й породжує весь цей хаос у нинішньому державному будівництві. Держава є апаратом насильства. Насильства проти природно притаманного людині зла. Насильство в інтересах суспільства, які регламентуються Законом. Спецслужби й правоохоронні органи в нашій країні — державотворчі структури. Лейкоцити, які мають придушувати будь-яку інфекцію на корені. Не стільки президенти й депутати, а саме Гребенник, Рокитський, Комаров, Марчук, Шеремета, Вандін, Андрієнко, Беляєв, Сергієнко, Підболячний, Кожемякіни, Тимошенко, Бухарев, Земсков, Коломієць, Грещук та десятки інших професіоналів. Спеціально називаю в одному строю живих і тих, хто пішов.
Саме вони були хребтом державності. І були б ним досі. Якби не відвертих дурні, що стали президентами й депутатами. Саме верхівка нашої влади, починаючи з пізнього Кучми, привела до кризи спецслужб, а потім і самої державності України. Кучма у своїй другій, п'яній каденції допустив недопустиме — війну спецслужб. Війна Кравченка, Деркача й Смешко не привела ні до чого хорошого. Прихід Смешко в СБУ став початком найгубнішого явища в СБУ — клановості. Смешковці очистили деркачевців, потім очистили смешковців і пошло-поїхало. Також за Кучми вперше в керівництво СБУ був призначений бандит, який розроблявся СБУ. Поставлений як «дивлячий» від СДПУ(о). Йдеться про Володимира Сацюка, якого призначили Першим заступником голови СБУ. Вже тоді багато співробітників зрозуміли, що з країною й «конторою» відбувається щось не те. Ющенко, який прийшов на брехні про власне отруєння, був не лише банальним дурнем, але й параноїком. Боячись змов, усунув Турчинова й привів до влади в «К» відвертих проходимців-контрабандистів — «цимбору».
Рулити «К» став фактично дрібний закарпатський цар Балога. Ну й далі все пішло вниз. Вчорашні об'єкти розробок на кшталт Тиберія Дурдинця ставали керівниками підрозділів. А шахраї з підробленими дипломами на кшталт Кислинського — заступниками голів. Тоді вже утвердилася порочна практика «клановості», коли слідом за новим Президентом або Головою СБУ в «контору» входили «земляки» нового начальника, змітали старий склад, отримували генеральські звання, а незабаром самі змітались новою хвилею регіональних призначенців. За Януковича всі ці руйнівні тенденції лише посилились. Якименко, який перестрибнув кілька службових сходинок на шляху до голови, запам'ятався лише особистим кабінетом у стилі бордельного дому й передачею «конторі» повністю під контроль ФСБ. Однак і «Революція гідності» не принесла змін на краще. З'явилася нова біда — «квотний принцип». Коли переможні партії впихали своїх призначенців у керівництво СБУ. Нічого хорошого з цього не вийшло. З «контори» йшли останні розуми. Допомогла й безглузда «люстрація», яка також серйозно проредила ряди спецслужби.
Війна, що почалася, з одного боку посилила спецслужбу бойовим досвідом. З іншого — привела до зростання «липових справ», надутих перемог і успіхів. Іноді в цілях пропаганди, іноді — заради кар'єрного зростання, а частіше заради того й іншого. Ця біда стала просто епідемією в силових структурах. СБУ й військова прокуратура штампували як на конвеєрі справи за 111-ю статтею так, ніби йшлося про хуліганство. Більшість цих справ виявлялися «липою» й або не доходили до суду, або розвалювалися в суді. Професіоналізм був повністю замінений дешевим піаром заради кар'єрного зростання. Фактично спецслужби й прокуратура почали працювати на власні прес-служби й загальнодержавні телеканали. Суть була підмінена видимістю. А ж якщо згадати, прес-секретар у Голови СБУ з'явився лише за Радченка. І Володимир Іванович довго цьому опиралася, справедливо вважаючи, що спецслужба має якомога менше «світитися» й якомога більше робити. На жаль, сьогодні це складно уявити. Настала, за словами Гессе, «фейлетонна епоха», коли всі сили державних структур були кинуті не на будівництво держави, а на власний піар й на угодження короткій пам'яті обивателя.
Прирічено, що про якісну роботу спецслужб уже не йшлося. Останнім, смертельним ударом для СБУ стало президентство Петра Порошенка. «Властитель слабий й лукавий, плешивий щеголь, ворог праці» був одержимий не лише жадібністю, але й паранойєю. За ним у СБУ з'явилося відразу кілька «дивлячих». І в керівництві «конторі» хтось був «від Грановського», хтось «від Кононенка», хтось, як Семочко, замикався прямо на Порошенка. При цьому офіцери від «дивлячих» не ставили й гроша на Голову СБУ Василя Грицака. Нормальний офіцер у такій ситуації просто відмовився б працювати. Але, незважаючи на військові подвиги, Василь Сергійович до тремтіння в колінах боявся Петра Олексійовича й погоджувався брати участь у цьому фарсі. А фарс був постійним. Від рапортів про розкриті «агентурні мережі», яких насправді не було, до тупих інсценізацій на кшталт «вбивства» журналіста Бабченка й «запобігання» десяткам «вбивств» українських журналістів. СБУ за Грицака перетворилася на відвертий цирк. Єдине, на що вистачило розуму у Василя Сергійовича — це не беззаконствувати на виборах.
І на тому спасибі. Інакше сьогодні вже готувалися б до посадок десятки співробітників СБУ. А так, справа, ймовірно, обмежиться Семочком, Кононенком та ще парою беззаконствуючих. Ну й, звичайно, вінцем паскудств Петра Олексійовича був відвертий плювок у душу «К» у вигляді призначення туди матерого мента-контрабандиста Писного. Це було настільки ж образливо для структури, як якби Порошенко просто справив потребу на стіл Грицака. Дивно, що начальником головка «К» не поставили ще якогось Альперина чи Прузовського. Однак дії й слова нового керівництва щодо СБУ теж не внушають довіри. Не маючи чіткого розуміння цілей і завдань СБУ на сучасному етапі, нова влада не розуміє й того, як проводити кадрову політику в СБУ. У результаті з'являється купа мутних радників на кшталт Герасименка чи Пукшина. І відбуваються призначення людей, які вже показали свою повну професійну неспроможність.
Які ж цілі й завдання СБУ на сучасному етапі? Вони залежать від загальної політики держави. А варіант політики, що не веде до втрати державності — лише один. Нам потрібно піти з африканського вектора розвитку, при якому роками відбувається розграбування національних багатств в інтересах кількох сімей, які ці багатства безкарно протягом багатьох років виводять за межі України. Для того щоб піти від цього губного вектора в бік соціальної справедливості й суворого виконання закону всіма — потрібна не лише влада, але й воля. Воля не лише знищити олігархат як клас, але й воля повернути награбоване в бюджет. А не в свої кишені. І не звертати уваги на різноманітних іноземних проституток на кшталт Джуліані, які багато років паразитували на «лобіюванні» за величезні гроші інтересів тих же наших олігархів. Без цього — країна приречена. Просто за законами фізики. Не може з басейну так довго витікати вода, щоб він не перетворився на порожню ємність.
Очень чітко висловив ці завдання у своєму пості форумчанин Гб: «Насправді ніякого плану допомоги Україні немає й ніколи не було, чиста халва. А дії, та нічого фантастично складного тут немає, все від зворотного, що привело до катастрофи. 1. Найголовніше й найскладніше — повернути викачану з організму кров, повернути вкрадені в країни гроші, зрозуміло, що все не реально, але 25-30% цілком виконуємо, це 100-150 млрд. Як — це інше питання, відповідь на яке знають вузькі профі. Повернути у власність держави вкрадені через приватизацію стратегічні активи — корисні копалини, електроенергію, теплопостачання, це соціальні функції, а не бізнес. Гонконгська антикорупційна система — презумпція винності для держслужбовців. Там все елементарно — не ми доводимо, що він украв, а він доводить, що не украв. Не довів — 10 років без суду й слідства, автоматичний вирок. Причому це ж не китайці вводили, а англійці, демократи з демократів, можна сказати вітрина демократії й лібералізму в світі. 4. Технології, застосовувані по всьому світу, коли потрібно зламати хребет мафії.
Всі пам'ятають період 1991-1995 років? Думаю, так. І де опинилися всі до одного королі життя до 1997 року? Ось і відповідь, це ж не інопланетяни робили, а ми. Це головні, ключові речі, фундамент. І якщо без 2-го пункту якось можна ще пройти крізь законодавчі обмеження, то решта обов'язкові. Існуючі в нас проблеми в принципі не розв'язні демократичними методами й інституціями, я ж не дарма описав систему Гонг Конга введену англійцями. За 10 років вони знизили корупцію з 94% до 10%. Давайте на зрозумілих усім речах, є такий собі мер Борух Філатов, всі знають, що пасажир навіть не крадеться, а в тупу грабує місто. Ваші дії в межах існуючої системи — вам потрібно зрозуміти де грабує, знайти первинні докази для порушення кримінального провадження, потім місяцями шукати документальні, опитувати купу свідків і співучасників, які зовсім не жадають відвертості, доводити кожен пункт, потім передати все це в суд, де знову місяцями переносяться засідання, а свідки й обвинувачені змінюють показання й т.д. й т.п. І в результаті після пари років дій ви в кращому разі доведете 1-2 епізоди.
Тупик. Що насправді потрібно робити? Прийняти закон про визнання незаконної власності основним доказом. Прийняти закон про Надзвичайний Комітет з боротьби з корупцією зі своїми оперативниками, слідчими, прокуратурою й судом, що мають право прискореної судової процедури. Корупція офіційно озвучується як головна загроза національній безпеці. Новий алгоритм дій — кібервідділ відстежує й встановлює викрадені кошти, нерухомість, пов'язаних осіб й т.д., це вже не просто реально, а так працюють купа спецслужб у світі. Як тільки встановили, проводяться арешти всіх до одного пов'язаних осіб, аж до бабусь і дідусів, на яких відкриваються фірми й реєструється власність. Оперативникам не потрібно пояснювати, як швидко ці заплили жиром уроди текуть, коли розуміють що жарти закінчилися, тому й «самогубилися» після майдану 2 колишніх голови ФДМ. Закритий суд, від 10 до довічного всім, єдиний спосіб пом'якшення покарання — повернення викраденого. Після 20 посадок ви здивуєтеся як почне змінюватися країна. Це дуже, дуже коротко в межах одного коментаря, насправді це ціла система й вона не потребує якихось божевільних вкладень і тисяч співробітників. Саме це робить її неймовірно ефективною. Країну спасе лише ефективність безпощадних, а не говносопліх демократів.»
Лаконічно й потужно сказано. Здійснюємо? Цілком. Якщо не боятися. Ні думки «світового співтовариства», багато років паразитувавшого на крадіжці українських олігархів. Ні думки «вулиці», заряджену грошима олігархів. Ні падіння чи зростання власних рейтингів. Не до цього вже. Йдеться про виживання. Чи можна швидко відновити рівень оперативної майстерності для виконання поставлених завдань? Можна. У тому числі й використовуючи досвід колишніх «кашників». У бойових умовах майстерність нарощується швидко. І непридатні відсіюються швидко. І потрібно — швидко. Тому що часу вже не залишилося. Проїли час.
І наприкінці згадаю знову Ігора Гребенника. Йому було цікаво те, чим він займався. Тому він знав своїх фігурантів вздовж і поперек. І за історією, по вертикалі, починаючи з батьків, і по горизонталі, враховуючи всіх разом сидівших або разом колись бандитствувавших. І всі зв'язки фігурантів у його пам'яті вибудовувалися в чітку й динамічну схему.
І не завдяки інтернету. А завдяки різнорівневій й різноплановій агентурі. Яку він ніколи не підставляв і не кидав. А недавно довелося спілкуватися з нинішніми операми. Взяли «чорного риелтора». Діяв багато років, багато «баранів», широкі зв'язки. Прошу розповісти про нього докладніше. Ну, кажуть, у 90-х сидів за вимагання. Запитую, у складі якої ОПГ працював? Хто вів справу? Де сидів і з ким сидів? Є матеріали внутрішньокамерної розробки?
Де «близькі» по тюрмі сьогодні? Дивляться скляними очима й кажуть, а навіщо? Ми ж його вже взяли. І невідомо, й нецікаво, що могли взяти більше й глибше. По суті — службова невідповідність, але ж їх і не вчили. І не привили живої цікавості до своєї діяльності. І ось це, найголовніше, що доведеться восполняти. Тому що цікавість — вона вагоміша навіть за ліві гроші, які можна на службі заробити. І якщо є цікавість, то й «лівачити» буде в такому середовищі ганебно.
Коли в нинішній «К» сказали, що помер Ігор Гребенник, більшість запитало, а хто це? І ось це — справді страшно. Порвалася зв'язок часів. І її потрібно відновити.