П'ятидесятитрирічний Олег Галазюк повернувся з полону 29 грудня під час великого обміну, який узгодив з Російською Федерацією В. Зеленський. До війни він викладав філософію у філіалі Харківського інституту економіки ринкових відносин і менеджменту. Його рідне місто Торез нині перейменоване на Чистякове, але перебуває під контролем «ДНР». Він доцент, кандидат наук та автор матеріалів для «Радіо Свобода», чиї тексти перепубліковували багато сайтів. У рідній провінції Олег Галазюк виглядав «білою вороною». У грудні 2013 року він написав написи на місцевому офісі ПР та пам'ятнику Леніну: «Зека на нари». А на стелі об'єднання «Торезантрацит», яке курував Янукович-молодший, написав: «Не працюй на зека!». За це його вдарив нагайкою місцевий «козацький отаман» — депутат міськради від ПР Василій Бондаренко (https://myrotvorets.center/criminal/bondarenko-vasilij-ivanovich-2/). Але оскільки тоді Торез ще належав Україні, на Бондаренка порушили кримінальну справу — за те, що зламав Галазюку палець. 3 червня 2014 року Галазюк вперше потрапив у полон: місцевий активіст «ДНР» і також «регіонал» Андрій Бедило (https://myrotvorets.center/criminal/bedilo-andrej-nikolaevich/) заявив, що викладач входить до складу «Правого сектору».
Його забрали прямо з кафедри. Жорстоко побили і повели розстрілювати. На щастя, це була імітація, і вже 20 червня Галазюка відпустили. Колишній заручник ще деякий час прожив у окупованому Торезі, поки не закрилася кафедра, де він працював. Філософ виїхав до родичів під Київ і намагався знайти роботу, снять житло на підконтрольній території. Але не зміг розпочати нове життя, і в 2015 році вимушено повернувся додому. Незабаром почав писати під псевдонімом Мирослав Тямущий до рубрики «Листи з окупованого Донбасу» для «Радіо Свобода». Остання стаття була опублікована, коли її автор уже тиждень перебував у застінках: https://www.radiosvoboda.org/a/28716478.html Публікації лягли в основу так званої «кримінальної справи», за якою Олег Галазюк отримав у «ДНР» 16 років тюрми. У інтерв'ю «ОРД» Олег Галазюк розповів, як вижив у полону, про «правосуддя» у «республіці», про людей, які все ще чекають обміну, і про тих, що потрапили на обмін разом з ним.
— Як ви опинилися в заручниках у бойовиків цього разу?
— 24 серпня 2017 року мене затримали на блокпості в Єленівці при спробі виїхати на підконтрольну територію. Людина, з якою я познайомився в інтернеті, запросила на відпочинок, і ось… Збирався у відпустку, а отримав — зібрав собі рюкзак у тюрму. Мішок на голову, і повезли назад — у Торез. Три доби тримали в підвалі МГБ (колишня будівля СБУ) з цим мішком. Чую — знайомий голос: «Олег Дмитрич, а чому не в Україні? Що тут у нас робите? Так і хочеться вас ногою ударити в обличчя». Виявилося, Черніков, здається, звуть Сергій — мій колишній учень. І той опер, що мене затримував і обшукував мій дім — Сергій Ногаш — теж у нас учився. Зараз він уже майор — керує Новоазовським «МГБ ДНР». На мені зірочку заробив… Три доби після арешту не давали спати. Як тільки засинав, били по голові. Хоча й хвалилися: «Ми вже інші (не як у 2014-му), вже людей не б'ємо». Сидів у Торезі, потім у ІВС Шахтарська, найдовше — у СІЗО № 1 Донецька, а перед обміном — у Макіївській колонії № 32.
— Причину затримання пояснили?
— Коли взяли, одразу сказали: «Попався Мирослав Тямущий». За їхніми словами — своїми публікаціями я образив дорогу їм «Донецьку республіку». Вони шукали автора «Радіо Свободи», знали — що це я, але не були впевнені, де я перебуваю. Напередодні до моєї сусідки приїжджала машина «МГБ ДНР», і я відчув неладне. Видалив усю переписку в Скайпі. А Фейсбук не видалив. І вміст моєї сторінки у ФБ разом з перепискою, яку я вів з редакцією, став «доказовою базою». «За завданням осіб, які діють в інтересах іноземної розвідки» (української, тобто), «збирав і передавав шляхом переписки через facebook відомості військового характеру для використання їх проти безпеки ДНР» (див. фото нижче). Важливим доказом проти мене був прапор України. Під час обшуку першим ділом запитали: «Де прапор?». Це був той прапор, який був зі мною, коли надо мною знущалися ще під час першого полону «макіївські оплотовці». Пропитаний моєю кров'ю. Він зберігався вдома. Його забрали разом з комп'ютером, банківською карткою й телефоном. Все це «суд ДНР» постановив знищити.
— Вас катували?
— Мене катувати не довелося. Я ж не заперечував: «Так, я Мирослав Тямущий». Цього було достатньо, щоб мене посадити. Катували тих, проти кого фабрикували «справу». Або що-то знали, але не могли довести. Наприклад, перевізник часто перетинає блокпост, і цим привертає на себе увагу співробітників СБУ. СБУ вербує, змушує людину підписати папір про те, що вона готова співпрацювати, і потім цей папірець… якимось чином потрапляє у «МГБ ДНР». «МГБшники» хапають людину і давай катувати, щоб дала показання проти себе. А та, може, й не знає — який текст вимовити, щоб її перестали мучити. І таких ув'язнених там маса… Я й там говорив, і вам скажу одну страшну річ: КГБ, МГБ, ФСБ і СБУ — це одне й те саме — всі співробітники знають один одного… Катуванням у Донецьку особливо славиться «Ізоляція» (тюрма на території колишнього арт-простору). Головне знущання там — «тапик»: катування польовим телеграфним апаратом, обладнаним динамо-машиною. Він, на відміну від електрошокера, не залишає слідів. Але якщо застосовувати інтенсивно, залишаються опіки. Клеми підключають до язика, геніталій, вух… Хто через це пройшов, у того порушується мімічна гра обличчя й тремтять ноги. Людей спочатку везуть на поліграф, звідти на тапик, потім знову на поліграф — ось так змушують себе оговорити…
— Що вам допомагало вижити у тюрмі?
— Я вів щоденник. Але з 6 зошитів збереглася лише одна (показує зошит, написаний від корки до корки). Решту забрали тюремники. Вчив іспанську. Відтискувався від нар, качав прес. Піднімався вранці, заправляв ліжко й читав. На іспанську перекладав слова українського гімну. Кожну хвилину часової прогулянки (у тюрмі її називали «гулкою») намагався використати з користю. Бігав по дворику. Там була дежурна собака — старий, хворий алабай, і я з ним подружився. Годував птахів крихтами…
— Ви дуже схудли. Голодували?
— Втратив кілограмів 15. Годували мороженою «рибою» з Північодвинська, яка в окропі перетворювалася в месиво з кісток. Коли мені у тюрму вперше передали велику сумку з передачею від друзів, я зрозумів, що про мене пам'ятають. Я зрозумів, що мене не кинуть. Витягнуть рано чи пізно. Від редакції. На кінець літа 2017 року, коли Олег Галазюк зник з Фейсбука й перестав відповідати на дзвінки, його друзі одразу зрозуміли, що він у полону. Оскільки близьких родичів немає, перші 4 місяці лише друзі намагалися дізнатися — живий чи Галазюк. Після того як колишній полонений Недосекін підтвердив, що він перебуває у донецькому СІЗО, редакція «Радіо Свободи» зробила офіційну заяву про зникнення свого кореспондента.
— Що було найтяжче у ув'язненні?
— Відсутність інформації. До нас надходили лише новини російських каналів, від яких можна з розуму зійти. Саме завдяки такій інформації люди у «ДНР» не належать самі собі. Якщо сидить 10 людей, з яких 9 на чорне говорять біле, то й десятому через час чорне почне здаватися білим. Ось так живуть люди у «ДНР», і не тільки у тюрмі. У СІЗО кожного ранку о 6.00 включали гімн Росії, це було нестерпно. Я його заглушував — перепівував українським гімном, чим бісив «ополченців». Бувало, на весь дворик на прогулянці кричав: «Путіна на палю, парашу на смітник!». Або: «Путіну — смерть, параші — ганьба! Хай Україна живе на віка».
— З ким ви зустрічалися у тюрмі?
— Деяких уже немає в живих. Помер від серцевого нападу «шпигун» Віктор Степанович Галамазюк (наші прізвища схожі) — був включений у списки, але так і не дочекався обміну, йому потрібна була операція. Помер прямо на прогулянці ще один «український шпигун» — підприємець Валерій Харченко. А хтось ще живий, але може вмерти — треба витягнути. Допоможіть витягнути Шаповалова Юрія Валеріївича, 1964 р.н., він Голова донецького товариства кактусоводів, його затримали в січні 2018 року. Він писав у твітері під ніком «Залишенець донецькій». Визнав, що познайомившись з кимось в інтернеті, погодився зробити фото установки, яка глушить радіозв'язок. За це його у «республіці» звинуватили у шпигунстві. Останнє, що я знаю — він сидів у камері 1304 Донецького СІЗО. Від редакції. Ув'язнений Шаповалов Ю.В. дає показання проти себе на цьому відео: Схоже, що вже з січня 2018 р. цей профіль контролюється «МГБ ДНР» і служить приманкою для українських патріотів, які залишаються у «республіці», т.к. «Залишенець» регулярно публікує нові твіти: https://twitter.com/relictdon
— Як відбувався обмін?
— 7 годин ми провели в автозаках і нас не виводили у туалет. Люди «ходили» в пляшку. Там були представники «Червоного Хреста», я намагався привернути їхню увагу на той ганебний факт — але реакції не було. З «ДНРівської» сторони була купа озброєних людей і маса російських журналістів. А з української сторони преси не було, автоматників не було, а полонених привезли в автобусах, а не в автозаках. Один з тих, кого передали разом зі мною — макіївчанин Василій Савін — влаштував шоу для російської преси. Геройствував перед журналістами РФ. Хоча після окупації він рік працював в адміністрації Ц-Городського району міста під прапором «ДНР». І здавав кров для «захисників республіки». Ось кого передають сюди, в Україну. Обмінюють наркоманів, пристосуванців… А людей гідних викреслюють, і вони вмирають… Серед тих, кого передали, є людина, яка знущалася над іншими арештантами в «Ізоляції». Його у палатці одразу після обміну побили інші колишні полонені, які сиділи з ним. Він у полону над ними знущався, був там палачем! І потім його в літаку захищали від людської люті СБУшники в балаклавах — охороняли від інших полонених. І таких серед обмінених ще з десяток набереться… Від редакції: Василій Савін вийшов вперед і прокричав, звертаючись у бік окупантів: «Прийде час і я повернусь сюди в посаді губернатора Донецької області». Пізніше він заявив ЗМІ України, що «за Зеленським готовий йти хоч у пекло». У коментарі «ОРД» Василій Савін розповів, що, працюючи в окупаційній адміністрації, насправді був розвідником, готував підпільний батальйон «Макіївка» і замишляв повстання проти Захарченка. За що його звинуватили у «ДНР» у підготовці до «захоплення влади». У тюрмі він нібито створив осередок партії «Слуга народу». Земляки Савіна називають його у соцмережах «переобувальщиком у польоті» й кумом покійного В.Джарти, згадують його минуле у партії Вітренка: https://www.facebook.com/photo.php?fbid=2580489085362896&set=pcb.2580502072028264&type=3&theater Інформація про цього колишнього полоненого нещодавно з'явилася тут: https://myrotvorets.center/criminal/savin-vasilij-konstantinovich/
У розмові з кореспондентом «ОРД» Олег Галазюк назвав імена й інших людей, які потребують пристального контролю спецслужб. Ми не розкриваємо їх тут, щоб дати можливість правоохоронним органам перевірити інформацію.
— Коли ви дізналися, що йдете на обмін?
— У березні 2018-го з відповіді т.з. «омбудсмена ДНР» моєму сокамернику — викладачу технічного університету Шелесту Олександру Володимировичу дізнався, що я у списках. Шелест був у списку на обмін і його викреслили в останній момент. А до цієї відповіді я перебував у невіданні. І просив усіх, кого зустрічав — усіх, хто звільнявся, і навіть охоронців, які здавалися співчутливими: «Напишіть коментар під публікацією «Донбас реалії» на сайті «Радіо Свобода» такого змісту: «Ваш кореспондент Мирослав Тямущий (Олег Галазюк) сидить у Донецькому СІЗО й просить включити його у список для обміну». Але — то ли ніхто не виконував цю просьбу, то ли коментарі в редакції ніхто не читає…. Лише в кінці грудня 2017-го, коли з полону вийшов Валерій Недосекін, він зміг передати від мене записку, і тоді мене почали шукати.
— А ваша родина звертатися зі заявою до СБУ за фактом вашого затримання (викрадення)?
— Найближчий мій родич — брат, який живе у «ДНР». Сім'я моїх переконань не розділяє. Брат вез мене через блокпост на своїй машині, і затримали мене в його присутності. Так що брат знав, де я. Але його набагато більше, ніж моя доля, хвилювала доля майна (могли «відібрати» машину). Ще в 2014-му, коли мене взяли вперше, родичі говорили: «Якби ці твої (товариші за переконаннями) не підняли шум, то й майно не постраждало б». Мій дім тоді пограбували. А цього разу, поки доступ до телефону й паспорта був у слідчого «ДНР», увели з карточки ПриватБанку всі мої гонорари. Адже я копив те, що мені переводила редакція за мої статті, а жив репетиторством. Все вкрала розбійницька республіка, яку створив пахан Путін.
— Як проходив суд?
— Засідань було чотири. І на четвертому, 7 серпня 2019 року, був винесений «вирок». За лапки в абревіатурі «ДНР» і за «наклеп на республіку», за образу честі керівників «молодої держави» — 16 років тюрми. На момент винесення цього «вироку» вже знав, що потрапив у список на обмін, а суди тих, кого планували на обмін, проходили в прискореному темпі. Так у них виглядало т.з. «процесуальне очищення». До першого ж засідання написав клопотання про відвід усієї правоохоронної системи «ДНР». Ви тільки послухайте ці «матеріали лінгвістичної експертизи» з моєї «справи» (далі — читає)… «Заперечував існування держави ДНР, образив ділову репутацію Захарченка, принижував національну гідність громадян ДНР»… Від редакції: у «вироку» Галазюка, крім 57 написаних ним статей для «Радіо Свободи» (фото вище), згадуються його публікації в соцмережі й навіть коментарі. Наприклад, 4 листопада 2016-го він написав такий коментар: «Моторило вже намагалося дізнатися, звідки у колишніх «АТБ» дири українська ковбаса, і ліфт його доставив у пекло. Черга гіві». 30 вересня 2015-го назвав Путіна «кремлівським шибздиком», а 20.09.2016 побажав російським гумконвоям повторити долю гумконвою, який знищили в Сирії. Все це «суд ДНР» розцінив як «принження гідності російської нації» й «пропаганду виключності української національності». А «вирок іменем республіки» мені винесла сама Людмила Стратейчук. На її думку, називати речі своїми іменами: території — окупованими, а «республіки» — ніким не визнаними – це вже екстремізм. Мене й розстріляти могли, адже я ще й «шпигун»! А за шпигунство у «республіці» передбачена смертна кара.
Коли мені дали останнє слово, я сказав, що суд не повинен довіряти фактам, які викладають опери. Тому що багато людей себе оговорюють під впливом катувань. Моя адвокатка пішла, не дочекавшись вироку. Судовий «вердикт» надрукували на зворотному боці ксерокопій (у «трибуналу» немає паперу). І вирок мені Людмила Зінов'ївна (Стратейчук) не оголосила. Вже підігнали автозак, усі поспішали, і вона вибірково прочитала пару сторінок з 40. Уходячи, заявила: «Я могла б визначити строк і в 20, і в 40 років, ви ж все одно йдете на обмін. А вирок ворогам на руки не дають». Стратейчук і «ополченці» ненавидять. Обіцяють розстріляти її в окопі при першій нагоді. Від редакції: Ми докладно розповідали про Людмилу Стратейчук (на фото нижче), яка деякий час тому була головою «трибуналу» у «республіці»: До війни вона працювала в Донецькому апеляційному суді. Де поліпшила своє матеріальне становище скандальним вироком: випустила на волю після 2 років тюрми мільйонера Артема Миргородського, який 15 листопада 2011 року прокатився по людях на «Toyota Sequoia» й убив двох. Минулого року Стратейчук заочно визнали винною у створенні терористичної організації й засудили до 10 років колонії: https://verdictum.ligazakon.net/document/80429716 З 20 лютого 2019 року вона стала «головою апеляційної палати» т.з. «верховного суду» т.з. «ДНР»: https://myrotvorets.center/criminal/stratejchuk-lyudmila-zinovevna/
— А вони-то за що?
— Стратейчук і «ополченцям» дає великі строки, і дає, як вони вважають — несправедливо. Вона ж ще й хабарі бере, а потім кидає. Був випадок, що «ополченець» продав машину, щоб відкупитися. А Стратейчук все одно його посадила. А для іншого «ополченця» Ігор Гіркін адвокатів з Москви прислав, а Стратейчук не допустила в процес. Відомого «козака» Анатолія Якубенка (кличка Валуй: https://myrotvorets.center/criminal/yakubenko-anatolij-viktorovich/) засудила до смерті. Він убив шістьох, робив контрольні постріли в голову. І — уявіть — зараз теж просить на обмін в Україну! Адже в Україні законодавство гуманне. Сподівається замість довічного відбути 15 років. Від редакції: російські ЗМІ писали, що Анатолій Якубенко (на фото вище в кружку) розстріляв з особистого «Стечкіна» двох дівчат, які відмовилися займатися з ним сексом 8 березня 2015 року. Він також керував бандою, яка збирала данину з торговців донецьких ринків, викрадала й катувала підприємців. У т.з «ДНР» справу Якубенка розкручували для імітації «правосуддя й виробленої системи правоохоронних органів». Однак Якубенко не розстріляний досі. А ще в Україну хоче знаменитий «ополченець» Олег Орчиков — колишній командир батальйону «Сварожичи» за кличкою Варган. Інші бойовики називають його героєм «Новоросії». Він має медалі від «ДНР» й звинувачується у тому, що хотів створити всередину «Донецької республіки» свою районну «республіку» (https://myrotvorets.center/criminal/orchikov-oleg_aleksandrovich/). Йому дали довічне, але Орчиков теж хоче на обмін. Просив замовити за нього словечко… Від редакції: бойовик Олег Орчиков (на фото нижче) говорить, що «навіть укропи не виносять полоненим ополченцям таких вироків». Він контролював Петровський район і брав участь у «місцевих виборах». Заявляв, що його посадили «по замовленню» Захарченка. Його соратники й сім'я записують жалісні відео:
— Багато хто говорив мені про вас: раз Галазюк після першого полону ризикнув повернутися на окуповану територію й знову опинився у полону… То й поділом — сам винен, й боротися за нього не треба. Ще раз у «ДНР» не збираєтесь?
— Я мріяв повернутися на Донбас у якості члена контактної групи, коли перебував у «ДНР». Але після того як побачив у макіївській колонії сюжет російського ТВ… Про те, як члена Мінської контактної групи з України арештували за запитом РФ у Польщі… Передумав. Зараз Росія активно почала використовувати Інтерпол для переслідування українців.
— Коли ми з вами в 2015 р. зустрічалися в ефірі на Обоз ТВ, ви говорили, що Донбас повернеться найближчих 5 років мирним шляхом: «Я думаю, що все повинно устаканитися. Донбас повернеться й воскреснеме як птиця фенікс, — сказали ви. – Економічна блокада Росії зіграє роль. Росія піде на поступки, тому що неможливо в 21 столітті жити, як у 19-му, і бути проти всього світу».
Думка змінилася?
— Так, сьогодні я вважаю інакше. На чолі Росії стоїть небезпечна людина, яка не піде ні на які поступки. А Донбас можна повернути лише військовим шляхом. Тих, хто отруєний пропагандою, доведеться витиснути у бік Росії, як гній. П'ять років тому Україна була поранена, але це була «царапина», яка за останні 5 років перетворилася на «гнійний абсцес»… І тепер треба думати, як не допустити інтоксикації всього «організму». Треба зупинити процес масового отруєння свідомості, не дозволити поширитися «ДНРівщині» на всю Україну.
— Ви стали набагато воїнственнішим. Вже немає того м'якого, інтелігентного Олега Галазюка… Що всередину вас змінилося за ці 2 роки й 4 місяці тюрми «ДНР»?
— Я навчився цінувати свободу більше, ніж дім, близьких… Ходжу зараз по Києву й радію кожній мить свободи. Радію тому, що можу вибрати дорогу, якою йду. Радію тому, що бачу небо над головою, можу дивитися в нього скільки хочу…
— Як уявляєте собі майбутнє життя? Колишнім полоненим, особливо тим, чиє житло залишається на Донбасі, приходиться нелегко. Ви готові до нових випробувань?
— Куплю палатку й буду жити в ній, як давньогрецький філософ Діоген. Так мій дім буде завжди зі мною. А в той дім, який 10 років будував у Торезі, поки Донбас не звільнять, вже не повернусь. Хочу написати про «ДНРівський» полон правдиву книгу. Вона буде схожа на «Репортаж з петлею на шиї», який Фучик написав про нацистську тюрму. І обов'язково подам у суд на Путіна, це мій ворог № 1.
Напомнимо, разом з Олегом Галазюком під новий рік в Україну повернулися 64 цивільних і 12 військових, яких утримували на території окремих районів Донеччини й Луганщини, контрольованих РФ. А всього, за офіційними даними, на волю вийшло 81 українець, але п'ятеро відмовилися їхати на підконтрольну Україні територію. За словами представниці України Валерії Лутковської, ці п'ятеро віддали перевагу залишитися у «ЛДНР», т.к. там їхні сім'ї. «Якщо вони захочуть переїхати сюди, ми забезпечимо їх усім необхідним», — сказав Володимир Зеленський. Хоча деякі з колишніх ув'язнених «республік», звільнених ще в грудні 2017-го, досі не забезпечені й, грубо кажучи, «бомжують». Як формувалися списки на обмін – загадка. Зате відомо, що не всі колишні заручники, яких нам видали псевдореспубліки, мають проукраїнські переконання. Україна ж натомість випустила в ОРДЛО 124 підслідствених і засуджених, серед яких небезпечні терористи й російські диверсанти. Ще 17 узгоджених на обмін «прихильників республік», якщо вірити В. Зеленському, віддали перевагу залишитися у тюрмах (замість відправки в ОРДЛО). Україна ж була готова передати більше, але від обміну відмовилися 30 «ЛДНРівців». Розмовляла Тетяна Заровна, «ОРД».