За один рік у Київській ОДА змінилося три голови. Це красномовно свідчить про напруженість боротьби за область та її ресурси, яку ведуть різні групи впливу. Ніхто не знає, як довго нинішній губернатор Алексей Чернишев залишатиметься на своєму місці. Але легко припустити, чим саме він там займається. Якщо ознайомитися з реальною, а не офіційною біографією Чернишева, то замість «професіонала світового рівня» у сфері інвестицій виявиться ще один корупціонер, який спеціалізується на тіньових фінансових схемах і сумнівних мегапроектах забудови.
Журналісти цілий місяць сперечалися про те, чиїм ставленником є Чернишев, але так і не дійшли єдиної думки. Це видається дивним, оскільки добре відомо, що він 15 років був бізнес-партнером саме Фельдмана. Однак мало хто може повірити, що Фельдманові, який досі не мав великого впливу в Києві, вдалося забити переможний м'яч у сітку. Але відомо також, що між Фельдманом і Коломойським існує прямий зв'язок у вигляді «Хабада» — такий же, як і між іншими дуже відомими та впливовими олігархами й політиками України.
Алексей Михайлович Чернишев народився 4 вересня 1977 року в Харкові в сім'ї Михайла Анатолійовича та Ірини Володимирівни Чернишевих (обидва 1955 р.н.). У нього є молодша сестра Євгенія, 1981 року народження. Хоча його батьки жили в квартирі на Холодній Горі, у 90-х Алексей був прописаний не з ними, а з дідусем та бабусею, які жили в своєму будинку на Володимирській (район Москалівка, приватний сектор). Загалом, сім'я у них була велика, житлом не стиснена. Найголовніше, що його батько працював інженером на «Хартроні» — одному з провідних харківських підприємств ВПК, яке займалося розробкою та виробництвом систем управління для стратегічних об'єктів (балістичні ракети, космічні апарати, атомні станції).
Зрозуміло, що це підприємство викликало величезний інтерес у США. Американці отримали до нього повний доступ на початку 90-х, і тоді ж уряд України включив його до списку підприємств, підготовлених до приватизації.
У 1994 році «Хартрон» та американська корпорація «Westinghouse» (її британський філіал) за участю колишнього командувача ВПС США Томаса Ріда створили спільне підприємство «Вестрон» (ЄГРПОУ 22708202), до якого з «Хартрона» вивели відділ автоматизованих систем управління АЕС. Згідно з умовами створення цього СП, американці незабаром отримали контрольний пакет акцій «Вестрона» (51%, нині вже 60%). Про це в вересні 1995 року з захватом писало видання місцевої організації ОУН в українській діаспорі Великобританії «Визвольний шлях». Таким чином «Westinghouse» отримав контроль над виробником систем управління українських АЕС, що дозволило корпорації продовжити повільне поглинання української атомної енергетики. З самого початку й донині незмінним генеральним директором «Вестрона» є Михайло Чернишев. Зрозуміло, що продержатися чверть століття на чолі цього підприємства міг лише людина, яка має дуже хороші стосунки з головним власником, тобто американцями. А з такою «кришею» Чернишев є значною фігурою в масштабах не лише Харкова, але й усієї України.
Розуміється, він не нехтував своїми можливостями, однак сам у бізнес не лізав, а просував свого сина Алексея. Однак старт Алексея Чернишева виглядав якось сумно. Після закінчення школи, відмазавшись від служби в армії, у 1994 році вступив до Харківського гуманітарного університету «Українська народна академія». Під цією вивіскою з 1991 року працював один з перших харківських приватних вузів: почавшись як громадська організація, потім перереєстрований як ТОВ, три роки кочував по різних приміщеннях, і якраз у 1994 році переїхав до будівлі проектного інституту. Там Алексей Чернишев і навчався п'ять років за спеціальністю «економіка підприємств». Але, видимо, у нього виникли сумніви щодо диплома цього вузу, і тому з 1996 по 2002 рік заразом (і заочно) навчався в Харківському юридичному інституті (нині — Національний юридичний університет) за спеціальністю «правознавство». Таке одночасне навчання там і там було можливим тому, що перший ректор «Української народної академії» Валентина Астахова була також завідувачкою кафедри (а потім і членом Спеціалізованої ради з захисту дисертацій) у Харківському юридичному інституті.
Возможливо, сім'я Чернишевих та Астахова є близькими знайомими або навіть давніми друзями. Щоб надати освіті сина більш різносторонній вигляд, Михайло Чернишев відправив його у 1999 році до США на трьохмісячні курси «Управління проектами» при питсбурзькому «Project Management Institute», які організувала корпорація «Westinghouse». Загалом, за трьома гучними «корочками» Алексея Чернишева, отриманими буквально по знайомству, практично немає нічого видатного.
З першим місцем роботи Алексею Чернишеву також допоміг батько: ще у 1998 році він влаштував сина до фірми свого друга Едуарда Рубіна, відомого харківського «комерсанта IT-сфери». Рубін починав ще у 1987 році з кооперативу «Синтез», який займався збіркою «клонів» популярного на Заході комп'ютера «Spectrum» (цим же в СРСР тоді займалося ще з півсотні таких кооперативів). Якщо говорити сучасною мовою, то вони виробляли щось середнє між контрафактом та «абібасом». За якимись замудреними схемами (можливо, через «Хартрон») кооператив Рубіна доставав у Європі основні комплектуючі (британський процесор Zilog Z80, оскільки радянські аналоги ще не випускалися), їх ставили на платі власної паяння — і виходила майже «фірма».
У 1991 році радянські заводи освоїли промислове виробництво власних аналогів «Spectrum», і кооператив Рубіна залишився не при справах. Тоді він відправився до Німеччини, де відкрив кілька комерційних фірм, через які здійснювався ввіз в Україну оргтехніки та побутової електроніки. За даними SKELET-info, Рубін виступав не один, а як представник цілої «купецької компанії» харківських кооператорів-радіоелектронщиків, серед яких був і «хартронівець» Михайло Чернишев. Загалом, хлопці «мутили» СП за типовою постсовітською схемою: хтось їде до Європи або США, відкриває там фірму (на себе або на підставну особу), а потім ця фірма приходить в Україну як «західний інвестор» і створює спільне підприємство (яке має масу пільг) з якимось заводом або НДІ — які використовували або для прямої викачки грошей, або як ступінь у комерційних операціях.
У 1998 році Рубін заснував у Німеччині фірму «Telesens GmbH», яка мала прямий стосунок до «Telesens KSCL AG», заснованої у 1995 році радянським емігрантом Геннадієм Маном (народився у 1958 році в Горках, Москва, син ювеліра Мойші Мана та інженера-хіміка Іди Ман), який у 80-х перебрався з Ізраїлю до ФРН.
У 90-х Геннадій Ман вирішив вкласти гроші в телекомунікаційний бізнес, причому його метою було роздування бульбашки біржової вартості «Telesens KSCL AG», яка скуповувала в Німеччині та Шотландії місцеві телекомунікаційні фірми. Ставши, по суті, «молодшим партнером» Манна, Рубін у тому ж 1998 році відкрив у Харкові дочірнє ТОВ «Телесенс» (ЄГРПОУ 30233931), директором якого став він сам. «Телесенс» пропонував програмне забезпечення, а його першими клієнтами стали, зрозуміло, «Хартрон» та «Вестрон» — за інформацією джерел, саме під ці підприємства «Телесенс» і створювали. І у тому ж 1998 році на роботу в «Телесенс» влаштував свого сина Альошу генеральний директор «Вестрона» Михайло Чернишев. Чим там займався «подвійний студент», який навчався одночасно в «Українській народній академії» та Харківському юридичному інституті, залишилося невідомим — можливо, нічим, і лише отримував дуже велику зарплату, яка була своєрідним офіційним «відкатом» Рубіна директору «Вестрона».
У 2002 році біржева бульбашка Геннадія Манна, яка досягла 1,6 мільярда євро, лопнула — і Королівський банк Шотландії заморозив рахунки «Telesens KSCL AG». Відповідно, посипалися й усі дочірні фірми аферистів. Рубін у цій ситуації провернув нову схему: українську «Телесенс» він вирішив зберегти, але перевести всі її борги та зобов'язання на німецьку материнську фірму (свою «Telesens GmbH»), яку він обанкротив та закрив. Усі подробиці цієї історії ретельно «поховали», але за чутками йшлося про кілька мільйонів євро. Потім Рубін провів хитру махінацію з підставною санацією, унаслідок якої доля «Telesens GmbH» у статутному капіталі «Телесенса» за символічну суму перейшла до групи осіб, серед яких був Алексей Чернишев. Так він став співвласником та підприємцем, причому в його офіційній біографії це пафосно записано як «…спільно з партнерами викупив українську частину компанії, яка стала самостійною».
І ні слова про ту грандіозну махінацію, яка передувала цьому викупу! До речі, нині власниками «Телесенса» є Рубін (90%) та деяка Наталія Гнесина (10%). Кому з них передав свою частку в фірмі Алексей Чернишев, поки невідомо. Рубін залишався директором «Телесенса» до 2008 року, а потім став керувати відкритою в Лондоні фірмою «Telesens International ltd» (видимо, вирішивши продовжити справу Геннадія Манна). У 2014 році він знову заснував цю фірму в Німеччині під назвою «Telesens Deutschland GmbH». У 2015 році Рубін став депутатом Харківської обласної ради від «Самопомочі» та прогримів скандалом навколо його практично рейдерського захоплення Харківського університету радіоелектроніки, де він займав посаду в.о. ректора.