У Запоріжжі у «Слуги народа» сталася цікава змова з «опозиційниками» Ахметова. Запорізькі магнати Олександр Репкін та Руслан Божко, якщо подумати, багато в чому нагадують архетипних «нових осіб», яких розумний електорат бажає бачити при владі. Обом уже виповнилося по сорок років, вони успішні, талановиті, не позбавлені шарму. Невдивовижно, що на минулорічних виборах вони внесли свою невелику посильну лепту у перемогу «зе! команди», пише у своїй статті для «ОРД» Спостерігач проекту CRiME Іван Помідоров.
Але якщо копнути глибше, то починаєш розуміти, що ці хлопці – (принаймні потенційно) постаті значно багатогранніші та вагоміші, ніж, без образи, наш гарант Конституції. Незважаючи на те, що Репкін «всього лише» депутат Запорізької обласної ради, а Божко – Запорізької міської (обидва – від «Опозиційного блоку» Вілкула – Ахметова). Років десять тому, коли Володимир Зеленський, розмінявши свій четвертий десяток, тільки освоював рояль, його однолітки Саша та Руслан займалися серйозними справами.
Олександр Репкін служив у управлінні СБУ Донецької області. Чим конкретно він займався в рядах спецслужби – ловив шпигунів серед терикономів чи приструнював місцевих ворожих олігархів – достовірно невідомо. Але вже до 2014 року Олександр Олександрович розпоряджався багатьма мільйонами повноцінних гривень та доларів. Уродженець Горлівки Руслан Божко тим часом виріс до цілісного фінансового директора металургійного гіганта «Запоріжсталь», що належить донецькому олігарху Рінату Ахметову, з апетитами якого (не)боровся Олександр Репкін, коли служив у донецькій управі СБУ.
Хоч він і не є головним героєм нашого оповідання, тут варто згадати ще одного персонажа – Олексія Тимарцева, як кажуть, кузена Олександра Репкіна. Цей громадянин та його «комбінації» гідні окремого оповідання (і, можливо, у найближчому майбутньому ми до нього приступимо). Тут же ми його згадуємо, оскільки без нього історія Репкіна та Божко буде неповною. Отже, уродженець Донбасу Олексій Юрійович Тимарцев у 2010 році, будучи 34 років від роду, очолив Державну податкову адміністрацію в Запорізькій області, а менше ніж через рік – ДПА у місті Запоріжжя.
Те, що на таку високу посаду тоді призначили такого молодого чоловіка, не повинно дивувати. Мода на «нові обличчя» та «молодих спеціалістів» – це не веління епохи Зеленського, цим ще за Віктора Януковича страждали. Наприклад, за Віктора Кровавого головою Нацбанку став однолітка Тимарцева Сергій Арбузов, Міністерство доходів та зборів очолив 32-річний (на той момент) Олександр Клименко, а інкасувати гроші «сім'ї» поставили взагалі 28-річного хлопця Сергія Курченка. Напередодні падіння режиму Януковича у 2013 році Олексій Тимарцев був відправлений збирати податки в Чернівецьку область, але вже у 2014 році його фіскальна кар'єра перервалася. За іронією долі, цей мит отримав вслід Кримінальне провадження за ухилення від сплати податків, але врешті-решт вийшов сухим з води. Як і його спільники, про яких ми зараз розповімо докладніше.
Недавно, пару тижнів тому, виник інформаційний привід, щоб написати про цих персонажів. 13 січня Верховний Суд затвердив рішення нижчестоящих інстанцій за позовом Національного антикорупційного бюро про визнання договору позики між ТОВ «Токмак Солар Енерджі» (Tokmak Solar Energy) та ЧП «Компанія «Прима-Транс» недійсним.
Фінал, на перший погляд, рутинного господарського спору може спровокувати серйозний кримінальний процес зі скандалами та гучними «посадками». Адже за нудними формулюваннями криється феєрична афера, порівняно з якою блідне навіть «Ротердам +».
Частне підприємство «Прима-Транс» ще у 2014 році успішно припинило діяльність, з тих пір її власником указаний якийсь «фунт». У 2012–2013 роках, на момент подій, що стали причиною судового процесу, Олександр Репкін числився генеральним директором компанії Tokmak Solar Energy, а власниками – хтось Сергій Лебідь та громадянка Оксана Красюк, яка, за даними ЗМІ, приходиться родичкою тому самому Олексію Тимарцеву. Тоді Тимарцев перебував на держслужбі в чині голови Запорізької податкової адміністрації, що не дозволяло йому числитися в бенефіціарах безпосередньо. Нині ж бенефіціарами «Токмак Солар Енерджі» записані Олександр Репкін та Руслан Божко. Відзначимо, що на даний момент на офіційному сайті компанії стверджується, що Репкін Олександр Олександрович був засновником «контори» з самого початку – літа 2011 року.
За даними проекту «Наші гроші», станом на 2013 рік серед бенефіціарів Tokmak Solar Energy числився також батько Олександра Репкіна та однофамілець Руслана Божко – Божко Сергій Вітальйович. Це важлива деталь, і з часом ви зрозумієте, чому.
Ітак, згідно з судовими документами, ЧП «Компанія «Прима-Транс» на папері нібито поставило в рахунок майбутної оплати ТОВ «Токмак Солар Енерджі» величезну кількість (там рахунок йде на десятки тисяч штук) кремнієвих модулів виробництва компанії Sharp та інших комплектуючих для сонячних електростанцій. З яких фірма Репкіна–Божко нібито побудувала у 2012 році сонячну електростанцію потужністю 6 МВт у селі Нове Запорізької області. Тут автор пише «нібито», адже розслідування НАБУ показало, що, по-перше, згаданих поставок не було й бути не могло, оскільки вказане в договорі позики обладнання від Sharp у заявлених кількостях з 2010 по 2014 рік в Україну не ввозилося. По-друге, станом на грудень 2012 року, коли «Токмак Солар Енерджі» нібито ввів в експлуатацію ціле поле сонячних панелей, на тому місці був пустир і гуляв вітер (фактично об'єкт був введений в експлуатацію влітку 2013 року).
Ціна питання в цій напівкримінальній історії упирається в так званий «зелений тариф», який періодично змінюється в бік зниження. Причому він змінюється за досить хитрою системою, залежно від того, коли побудована електростанція. Якщо вона здана в експлуатацію до того, як тариф був знижений, то держпідприємство «Енергоринок» буде платити власнику станції за старим вищим «прайсом». Так ось, у 2012 році, коли СЕС Репкіна–Божко вступила в строй на папері, тариф на електрику, видобуту з енергії сонця, становив 46 євроцентів, а з 1 січня 2013 року був знижений до 34 євроцентів за 1 кВт/год. Різниця в 12 євроцентів у перерахунку на всю потужність злощасної електростанції наших «комбінаторів» – 6 МВт/год – становить €720 на годину. Тобто влітку при середній тривалості дня (адже СЕС працюють лише вдень) у 15 годин «втрати» ТОВ «Токмак Солар Енерджі» перевищили б €10 тис. на добу. Наші магнати «недоотримували» б десь €2,5 млн щорічно (за дуже приблизними підрахунками. – прим. ред.). Власне, саме жадібність підштовхнула комбінаторів на аферу зі строками запуску потужностей.
За підрахунками детективів НАБУ, завдяки такій «багатоходовці» кінцеві бенефіціари «Токмак Солар Енерджі» за кілька років незаконно отримали від держпідприємства «Енергоринок» понад 300 млн грн. Антикорупціонери у 2017 році розпочали з цього прикрого факту кримінальне провадження. Яке голова Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назар Холодницький у грудні 2018 року витребував у НАБУ та передав розслідувати в Нацполіцію. У травні 2019 року його закрили через «відсутність складу злочину». До речі, те, що «похорони» справи «Токмак Солар Енерджі» відбулися після зміни влади в країні, може бути не зовсім простим збігом обставин. Але про це трохи нижче.
Вердикт Верховного суду в господарському спорі може стати обставиною, яка реанімує кримінальне провадження щодо махінацій Репкіна та Божко. Оскільки той факт, що вони «нагріли» державу на астрономічну суму, не просто закріплений у судовому порядку, а у вищій судовій інстанції. Ще до того, як судді ЗСУ винесли свій вердикт, Національна комісія з регулювання енергоринку та комунальних послуг (НКРЕКП) запустила процес, спрямований на те, щоб трохи прикрити «халяву» компанії «Токмак Солар Енерджі».
Юристи «комбінаторів» поспішили цей процес заблокувати через Окружний адміністративний суд Києва, який 24 січня пішов їм назустріч. Втім, навіть якщо цю злощасну електростанцію закрию вовсім, Олександр Репкін та Руслан Божко не стануть нужденними. Оскільки у них є ще одна СЕС, причому майже в 10 разів потужніша, ніж та, до якої має претензії НАБУ. У 2018 році в околицях міста Токмак Запорізької області «Токмак Солар Енерджі» ударними темпами побудувала на 96 га СЕС потужністю 50 МВт. Це будівництво профінансував державний «Укргазбанк» під керівництвом банкіра сумнівної репутації Кирила Шевченка. Примітно, що компанія Руслана Божко та Олександра Репкіна на той момент уже перебувала під слідством НАБУ, її махінації оспорювалися в судовому порядку. Тобто її кредитоспроможність уже тоді виглядала сумнівно. Але державна фінансова установа без коливань видає «Токмак Солар Енерджі» кредит розміром €19 млн (понад 500 млн грн за нинішнім курсом) під 6–8% річних.
Така благодійність госбанку дозволила тандему Репкін – Божко вже у 2018 році «заробити» понад чверть мільярда гривень (за приблизними підрахунками, СЕС у Токмаку потенційно може «заробляти» не менше 800 млн грн на рік «брудними»). Дивіться, як красиво вийшло. Два хлопці взяли у державному банку кредит під невеликий відсоток, а тепер поступово повертають, отримуючи сотні мільйонів від державного ж підприємства «Енергоринок». Простіше кажучи, держава інвестувала в приватне підприємство, фактично займаючись видобутком грошей з держбюджету. А могла за копійки купувати електрику в атомних електростанціях, а величезну різницю інвестувати в охорону здоров'я, освіту, в армію, нарешті.
Апетит, як відомо, приходить під час їди. Використовуючи свою пряму причетність до місцевої влади, Олександр Репкін та Руслан Божко принялися «відбирати» під СЕЗ великі земельні ділянки в межах Запоріжжя та області. Згідно з повідомленнями ЗМІ, минулого року ці діячі запустили нові потужності з перекачування грошей «Енергоринку» у власні кишені.
Почему цим порівняно молодим людям, ніби не помічених у зв'язках з мешканцями політичного Олімпу, так казково везе по життю? Чесно кажучи, автор цієї статті може лише здогадуватися. Але здогадки є дуже цікаві. Всіх фігурантів цієї статті об'єднує місце походження – Донецька область. І Олександр Репкін, і Руслан Божко, і другорядний персонаж Олексій Тимарцев – вихідці з цього регіону. Що частково пояснює їхній різкий злет після 2010 року, коли до влади в країні прийшов ставленик донецьких кланів Віктор Янукович. Але самої «донецької прописки» недостатньо, потрібно «виділитися» якось ще, необхідний якийсь стартовий капітал, якщо не у вигляді фінансових накопичень, то зв'язків. І, схоже, ми знайшли й перше, й друге одночасно.
Автор не випадково ближче до початку статті виділив жирним шрифтом ім'я однофамільця Олександра Божко – Сергія Вітальйовича Божко. Після відкриття реєстрів ці однофамільці в одних і тих же фірмах не перетинаються, хоча, як сказано вище, за даними наших колег, Сергій Божко разом з Русланом та його спільниками у 2013 році перебували в засновниках фірми «Токмак Солар Енерджі».
Нині Сергій Божко все ще має спільні бізнеси з іншим другорядним персонажем цієї історії – Олексієм Тимарцевим – щоб переконатися в цьому, достатньо заглянути в реєстри. Автор не готовий на 100% ручатися за достовірність уривчастих даних, що залишилися в інтернеті, але, згідно з ними, хтось Сергій Вітальйович Божко у часи Віктора Януковича восідав на посаді з довгою назвою: «начальник головного відділу Управління паливно-енергетичного комплексу Департаменту контррозвідувального захисту економіки держави Служби безпеки України». Нагадаємо важливу деталь: один з нинішніх бенефіціарів компанії Олександр Репкін – теж вихідець з СБУ. З донецької управи. Те, що цим діячам не прикрили «лавочку» після Революції Гідності, наводить на думку, що високі зв'язки в спецслужбах вони мали й за Порошенка. Принаймні обидва департаменти СБУ, в компетенцію яких входить також боротьба з економічною та організованою злочинністю (Демчина та Семочко), в упор не помічали діяльність Репкіна та Божко. Але після закінчення епохи корупції, яку нам проголосили після обрання президентом Володимира Зеленського, чомусь «кінець» схемі Репкіна – Божко не стався.
Більше того, вони впровадили в «Слугу народа» свого представника. Народний депутат Павло Мельник – провінційний «кевенщик» – пройшов у Верховну Раду під прапорами «Слуги народа» по 81 виборчому округу (Запорізька область). Напередодні дострокових парламентських виборів журналісти припускали, що Мельника висунули як «торпеду» Репкіна, щоб розчистити останньому дорогу у Верховну Раду. Але, схоже, сам Олександр Репкін розчищав дорогу адепту Володимира Зеленського, висунувшись по тому ж округу та відкушуючи «ватний» електорат у переметнувшегося з БПП у табір Рабіновича – Медведчука Сергія Валентирова.
Коли у свіжоспеченого нардепа Мельника місцеві журналісти запитали, як йому посталося попасти в «зе! команду», той відповів так: «Ще в президентську кампанію на самому початку [я] був волонтером. Разом з моїм другом, який був довіреною особою кандидата в Президенти Володимира Зеленського, працював у межах цього округу. Був його правою рукою, і ми організовували роботу на той момент тут на цих територіях. Вважаю, що цей вибір був усвідомленим спочатку, тому що як вихідець з КВН я особисто знав Зеленського, я йому повірив. Як і багато виборців, я чудово розумів, що ми не можемо більше сидіти на диванах, повинні щось зробити для того, щоб сталися якісні зміни. Тому що ми втомилися від брехні, від бездіяльності наших чиновників на всіх рівнях. Ми розуміли, що потрібно брати все в свої руки».
Друга (і бізнес-партнера) Мельника, з яким він «волонтерив» на 81-му округу на президентських виборах, звуть Сергій Сериков. Олена Серикова, мати Сергія, а також сестра Світлана Тимошенко числяться помічниками депутата Запорізької облради Олександра Репкіна.
До речі, по сусідньому 78-му округу від «Слуги народа» висувався ще один цікавий кандидат – Віталій Боговин, але програв по «ватності» матерому політиканові з ОПЗЖ Олександру Пономарьову й у Раду не потрапив. Віталій Боговин (зліва) – місцевий аграрій, який катається на мотоциклах під емблемою того ж байкерського клубу, що й «сонячний енергетик» Олександр Божко. Але не тільки. Як повідомляла Запорізька преса, влітку 2014 року Боговин та Репкін заснували «Асоціацію підприємців Таврії». У них був третій засновник – Олексій Тимарцев – той самий екс-податківець, причетний до енергобізнесу Репкіна – Божко. Цілком очевидно, що на майбутніх місцевих виборах частина запорізької «еліти» на чолі з Олександром Репкіним, Русланом Божком та іншими товаришами, якщо не станеться «слугами народа» особисто, то інфільтрує в «зе! команду» свою агентуру (що, власне, вони почали робити минулого року). Принаймні, як показують рейтинги, ахметовський «Опозиційний блок», до якого входять наші герої, не може самостійно тягатися на місцевості з угрупуванням Медведчука – Рабіновича, до якого примкнули їхні давні конкуренти на ниві боротьби за ресурси та вплив у регіоні.
Тим не менше, «реанімація» кримінальної справи щодо шахрайства зі «зеленим тарифом» цілком реальна, тому Репкіну, Божку та Ко необхідно у своїх іграх максимально враховувати інтереси команди президента. Правда, команда ця, як відомо, поступово воює сама з собою, і наші «комбінатори» можуть стати жертвою внутрішніх «розборок». Адже весна близько, а «посадок» все нема…
На кінець минулого року Нацкомісія з регулювання енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) забила на сполох: якщо терміново не вжити заходів, то вже у 2020 році на енергоринку складеться катастрофічна ситуація. Через те, що, незважаючи на зниження «зеленого тарифу», той залишається дуже високим, інвестиції в генерацію електроенергії з так званих відновлюваних джерел все ще привабливі для бажаючих швидко й багато заробити – за минулий рік в експлуатацію було введено безпрецедентну кількість сонячних, вітрових та інших «екологічних» електростанцій. Якщо за минулий рік підприємливі «альтернативні» енергетики сумарно отримають 18 млрд грн «зелених тарифів», то вже цього року, якщо не вжити необхідних заходів, державі доведеться розкошелитися на 42,5 млрд грн.
За підрахунками НКРЕКП, у 2020 році «альтернативні» електростанції згенерують лише 6–7% електрики, що потрапляє на ринок, але заберуть не менше 20% виручки. Щоб виправити ситуацію, НКРЕКП пропонує кардинально знизити «зелений тариф», а також «ввести можливість передачі об'єктів генерації ВДЕ державі на умовах відшкодування всіх вкладених інвестицій з економічно обґрунтованою рентабельністю, але за вирахуванням уже отриманих коштів за зеленим тарифом». Фактично йдеться про національну експропріацію. За даними проекту BIHUS.info на 2018 рік найбільше грошей українського енергоринку за «зеленим тарифом» освоювала китайська державна корпорація CNBM, яка отримала контроль над сонячними електростанціями братів Клюєвих (3 млрд грн на рік). 2,9 млрд грн на «зеленій» енергетиці отримав Рінат Ахметов, 1 млрд грн – неоднозначний шведський бізнесмен Карл Стурен. 963 млн грн та 850 млн грн відповідно отримали колишні власники ТРЦ «Караван» Андрій Гордієнко та Сергій Хрипков, 840 млн грн дісталося одіозному нардепу Максиму Єфімову. У рейтингу збагачення на «зелених тарифах» наші герої Олександр Репкін та Руслан Божко зайняли передостаннє дев'яте місце, поступившись Андрію та Сергію Клюєвим, які зберегли контроль над деякими своїми СЕС. Рейтинг замикає сестра голови адміністрації екс-президента Януковича Юлія Льовочкіна.