Припустимо, замість Богдана прийде Ермак. На мою думку, це ще гірше. Богдан — прозорий як за біографією, так і за психотипом. А Ермак — настільки невизначений, наскільки це можливо. Він починав у юридичній фірмі «Проксен», яка обслуговувала Волкова, Бакая, а також Вячеслава Пересецького, якого називали «Фашистом». Саме по собі те, що він кілька років був помічником народного депутата Ельбруса Тедеєва, викликає занепокоєння. До входження до влади його сфера інтересів охоплювала кіоски, непрозорі операції з інтелектуальними правами на кінопродукцію, кілька десятків дивних компаній на кшталт «Українсько-грузинського співробітництва у сфері іноземного інвестування». Крім того, він мав зв'язки з Аркадієм Ротенбергом. Він продюсував абсолютно невдалі, збиткові фільми, що більше нагадує прикриття якоїсь основної діяльності. Також він мав близькі зв'язки з російськими діячами на кшталт Рахаміма Еммануїлова та Сергія Приходька. Останній не чужий зовнішній розвідці РФ. Загалом, Ермак дуже схожий на той тип письменників, які починають свої твори словами: «Джерело повідомляє». Але він пише не нашому оперу, не нашому. А те, що Ермака активно піарить на російських біржах, викликає ще більше занепокоєння.
Ще одна деталь. Ермак не приховує, що рекомендував Зеленському свого кума — Миколу Тищенко, за прізвиськом «Оболонський». Можна припустити, що вони дружать ще з часів, коли молодий Ермак обслуговував «Фашиста». Що тут сказати.
Почти вся біографія Михайла Охендовського так чи інакше пов'язана з «групою Медведчука». З 1993 року студент Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка він працював у ТОВ «Юридична фірма «Проксен» спочатку на посаді референта, потім — юриста, пізніше — заступника директора. У першій половині 1990-х років юридична компанія «Проксен» була однією з провідних юридичних фірм України. Її створив і очолював (1990–1998 роки) Олександр Задоровний, який у той час був заступником декана факультету міжнародних відносин КГУ (пізніше — Інституту міжнародних відносин КНУ) імені Тараса Шевченка. Клієнтами «Проксена» були особи з ділового оточення Ігоря Бакая («Республіка», НАК «Нафтогаз»), Олександра Волкова та навіть крупні кримінальні авторитети Києва й України. Дійшло до того, що той же М. Охендовський був фігурантом — підозрюваним за кримінальною справою № 20-2681, порушеною слідчим відділом Київського головного управління по боротьбі з організованою злочинністю (УБОП) 2 лютого 1999 року за економічною статтею 148-5 КК «Заняття забороненими видами індивідуальної трудової діяльності».
А саме — будучи в той час уже помічником народного депутата (А. Задоровного), громадянин М. Охендовський разом з іншим юристом з «Проксена» Романом Шингуром займався фальсифікацією документації зовнішньоекономічної діяльності на користь компаній кримінального авторитета Вячеслава Пересецького (прізвисько «Фашист»). Це завдало державі збитків «у особливо крупному розмірі» — йшлося про контрабанду великих партій будівельних матеріалів. На цьому вони й спіймалися. Скандал був гучним, доказова база — очевидною, і тоді «постраждалі» звернулися за допомогою до адвоката Юрія Гайсинського, який незадовго до цього перейшов на вільні хліба після скандального звільнення з прокуратури м. Києва. Кмітливий Ю. Гайсинський влаштував все таким чином, що практично завершена кримінальна справа № 20-2681 у слідчих УБОП Пилипенка та Ганзюка (обидва, до речі, живі) була затребувана прокуратурою м. Києва (слідчі Мусієнко та Гречко), у тієї, у свою чергу — Генеральною прокуратурою, і десь між цими поважними установами справа… загубилася. Пособник бандитів Михайло Охендовський залишився на волі.
Цей малознаний епізод красномовно характеризує середовище, у якому формувався «юрист» Михайло Охендовський, та його морально-ділові якості. До речі, патрон М. Охендовського О. Задоровний вперше став депутатом Верховної Ради в 1998 році. У Раді активно співпрацював з так званою «групою Олександра Волкова» — цілим виводком топ-менеджерів НАК «Нафтогаз», включаючи його босса Ігоря Бакая. Цим хлопцям терміново потрібна була депутатська недоторканність — Бакай та компанія обнесли «Нафтогаз» на сотні мільйонів доларів, Генеральна прокуратура, СБУ та УБОП МВС почали глибоко «копати». На помітній чиновницькій посаді М. Охендовський «спливав» у 2002 році — тепер він віце-президент Національної телекомпанії України, начальник правового управління НТКУ. Тобто «очі й вуха» Віктора Медведчука на «першій кнопці» та її фінансах — Віктора Медведчука, який став главою адміністрації президента Леоніда Кучми. Перевірений на криміналі М. Охендовський потрапив у медведчукову «обойму» за протекцією свого шефа — О. Задоровного, якого ЗМІ того часу сміливо відносили до найближчих соратників В. Медведчука.
Але високо зірка М. Охендовського зійшла, коли його було внедрено «медведчуківцями» в ЦВК. Починаючи з лютого 2004 року, він тричі стає членом Центральної виборчої комісії. А 1 червня 2007 року М. Охендовський був обраний за квотою так званої «антикризисної коаліції», якою верховодила Партія регіонів. Ще б пак, перевірений кадр: на президентських виборах 2004 року у Верховному Суді України саме М. Охендовський відстоював позицію «ківаловської» ЦВК, яка оголосила переможцем другого туру провладного кандидата В. Януковича. Нагадаємо, це рішення ЦВК було оскаржено представниками кандидата від опозиції В. Ющенка, і в результаті ВСУ визнав факт масової фальсифікації результатів волевиявлення громадян. Фальсифікацію, до якої мав найпрямішу причетність і М. Охендовський. На початок 2013 року практично весь держапарат у державі Україна контролювали спецслужби РФ та їхня агентура. І тому в липні 2013 року «медведчуківець» Михайло Охендовський, який довів і словом, і ділом свою вірність господарям, був обраний головою ЦВК таємним голосуванням.
Результат якого, втім, був відомий задовго до початку процедури. Закономірно, що на останніх парламентських виборах дії М. Охендовського повністю збігалися з інтересами пропросійських кандидатів та висуванців з вчорашньої Партії регіонів. З боку президента Петра Порошенка було вершиною наївності довірити Михайлу Охендовському керівництво проведенням виборчої кампанії, та ще й в умовах війни. Як можна було «нейтралізувати», скажімо так, упередженість М. Охендовського — питання до українських спецслужб: їм за родом діяльності, у межах і з використанням наявних повноважень та технічних засобів можна було суттєво обмежити протизаконну діяльність голови ЦВК. Але це не було зроблено.
Чому? Питання до голови держави, який очевидно не бажає конфліктувати ні з Медведчуком, ні з його сворою. Ні взагалі з ким-небудь. У результаті чого відбитий з кров'ю у терористів південний схід України сьогодні знову відданий владою на відкуп мерзавцям і ворам з Партії регіонів та донецької ОПГ «Люкс». Зрозуміло, що підлець і проходимець Охендовський — «збитий льотчик», і його кар'єра в ЦВК на цьому закінчується. Але це буде злочином — не дати правову — у межах кримінальної справи — оцінку діяльності М. Охендовського на посту голови ЦВК. Як і більшості членів цієї специфічної компанії. На щастя, епізодів для розслідування — десятки. Очевидно, що у межах кримінальної справи слідству варто оцінити разючу невідповідність видатків сім'ї Охендовського її доходам. І точно не буде зайвою перевірка громадянина М. Охендовського на причетність до співробітництва зі спецслужбами РФ — держави, де сьогодні перебувають десятки втікачів з України клієнтів та покровителів нинішнього голови ЦВК. Втім, автора не здивує, що після завершення виборчої кампанії Михайло Охендовський спокійно покине Україну без будь-яких перешкод з боку МВС, СБУ та ГПУ.
У силу життєвих обставин та службового становища цей чоловік знає так багато про «тіньову» сторону виборчого процесу в Україні, що його розповіді в протоколах слідства не потрібні не лише спецслужбам РФ та російській «п'ятій колоні» в політикумі України, але й так званим «демократам». Компромату вистачить на всіх.