Пан Разумков дуже хоче зробити прем'єром Віктора Бондара. Єдина його перевага полягає в тому, що його вже ніхто не пам'ятає. Але через абсурдність такого призначення варто нагадати основні віхи життя цього громадянина.
16 ЛЮТОГО 2006
Призначення 29-річного Віктора Бондара міністром транспорту та зв'язку стало сенсацією для ділових та політичних кіл України. Указ Президента № 1397 від 28 вересня про призначення міністра викликав здивування та непорозуміння в оточенні самого Віктора Ющенка. Стратегічні галузі України — і раптом якийсь «хлопчик»! Що, і найголовніше — хто стоїть за цим призначенням — у розслідуванні «України криміналу».
Відзначимо одразу: сам Віктор Васильович Бондар явно уникає публічності. Його «казенна» біографія, викладена вітчизняними та закордонними ЗМІ, нагадує атестат відмінника: рівномірне зростання та навчання, навчання, навчання. І жодних провалів. Мати, батько, дружина, діти? Інформації — ніякої. Хобі? На жаль… Ну, «засідає» в модних ресторанах на київських окраїнах у товаристві представниць прекрасної статі — що ж тут дивного! Ніби є людина — і немає її…
Справка «УК»: Бондар Віктор Васильович народився 5 листопада 1975 року в Ленінграді. Батько — військовослужбовець, мати — бухгалтер. У 1997-му закінчив Національну юридичну академію (Харків) за спеціальністю «правознавство». За твердженням офіційних джерел, до державної служби Віктор Васильович Бондар «працював на керівних посадах у комерційних підприємствах Києва, Донецька та Харкова». З 1996 року — юридичний радник АО «Фінансово-промислова група «Сигма» (Харків). З 1997 року — заступник директора ТОВ «Європейський фонд розвитку». У 1999 році — голова правління ОАО «Донецький м'ясокомбінат». У 2000 році займав посаду віце-президента (директора з питань розвитку) ТОВ «Українські комунікації». З вересня 2000 року В. Бондар працював у секретаріаті Кабінету міністрів. Спочатку (2001 року) — заступником начальника управління інформаційних ресурсів — керівником центру інформаційних ресурсів департаменту внутрішньої політики.
У тому ж 2001 році проходив стажування в Канаді. З 2002 року — заступник директора Департаменту зв'язків з Верховною Радою України та моніторингу інформації — начальник управління стратегії розвитку інформаційних ресурсів та технологій секретаріату Кабінету міністрів України. У лютому 2002 року пройшов навчання та сертифікацію в R&M (Швейцарія), у листопаді 2002 року — у Saint Louis University (Іспанія). З 2003 року — заступник начальника секретаріату Кабінету міністрів. У 2004 році закінчив Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» за спеціальністю «комп'ютерні науки».
Ідеальна біографія — не за що зачепитися! Але навіщо змінювати персональний ідентифікаційний код? Ця подія сталася в житті нашого героя у 1999 році. Персональний код був змінений з 1668503130 на 2770205938…
Існує кілька версій призначення В. Бондара на посаду міністра транспорту та зв'язку. Версія перша, озвучена українськими ЗМІ: попередній міністр — Євген Червоненко — «залишив» після себе «своєї людину». Щоб та продовжила розпочаті Євгеном Альфредовичем комерційні проекти в інтересах самого «ЄЧ»: «варяг» міг зламати досягнуті Червоненком та його бізнес-партнерами домовленості. Оскільки сам Червоненко себе настільки дискредитував, що залишатися в уряді вже не міг, він пролобіював у Президента призначення на міністерську посаду повністю підконтрольного Віктора Бондара.
Версія друга: першим заступником у Мінтрансзв'язі Віктор Бондар був призначений, нібито, за поданням братів Довгих, відомих підприємців, чиї «базові» інтереси лежать у сфері зв'язку та телекомунікацій. У Євгена Червоненка, новопризначеного міністра, не було «своєї» людини на «зв'язок», тож він звернувся за допомогою до партнерів по бізнесу. Кандидатура В. Бондара Червоненка влаштувала: по-перше, спеціаліст у галузі зв'язку; по-друге, молодий, «підсиджувати» не буде — не той «вага».
Версія третя, основна: В. Бондар — негласний представник американської корпорації «Sigma Bleyzer» (США), яка представляє в Україні інтереси транснаціональних інвестиційних компаній та промислових синдикатів — з американськими коренями. «Підвищення» В. Бондара пролобіювали саме господарі інвестиційної компанії «Sigma Bleyzer» (США), з діяльністю якої в Україні пов'язав свою трудову кар'єру Віктор Бондар ще під час навчання в харківській юридичній академії. Просування В. Бондара в апарат Кабміну України, а пізніше — на головну посаду в ключовому для економіки країни Міністерстві транспорту — найуспішніша акція «Sigma Bleyzer» щодо впровадження своїх вихованців у вищі ешелони української виконавчої влади.
Так це чи ні? Спробуємо розібратися.
«КІНДЕР-СЮРПРИЗ»
Сам Віктор Васильович з якихось причин не бажає деталізувати свою трудову біографію. Спробуємо зробити це самі — в межах наявних можливостей.
АО «Фінансово-промислова група «Сигма» (Харків) — багатопрофільна інвестиційна компанія, заснована нашими колишніми співвітчизниками Михайлом (Майклом) та Львом Блайзерами, вихідцями з Харкова, нині — громадянами США. Про саму компанію та її афішовані завдання в Україні вітчизняними ЗМІ розповідано багато. Повторимо основне. «Sigma Bleyzer», залучаючи міжнародний капітал, переважно «єврейського» походження, послідовно скуповує українські підприємства, які є ключовими в різних сегментах вітчизняної промисловості. А також системно просуває своїх менеджерів, які пройшли підготовку в елітарних західних навчальних закладах, на посади в державному апараті України. За допомогою цих — «відкомандированих» — представників, які старанно не афішують свій зв'язок з «материнською» «Sigma Bleyzer», остання лобіює свої зростаючі інтереси при проникненні в стратегічні галузі української промисловості та інформації.
Три перші українські фонди розвитку, створені компанією, залучили та розмістили в Україні загалом близько 100 мільйонів доларів США шляхом купівлі акцій підприємств з найрізноманітніших сфер: від сільськогосподарського машинобудування до телекомунікацій.
Початково очікування інвесторів, які були засновниками цих фондів, були дуже високі. Вони розраховували на дохідність 40–50% річних. Насправді перші два дали лише близько 10%, третій — 20% річних. У 1998 році «Sigma Bleyzer» була практично на порозі відкриття ще одного фонду на 250 мільйонів доларів США. Однак на простори РФ компанія допущена так і не була. У середині 90-х їй належали пакети акцій (різного розміру) близько 100 підприємств. Нині це число скоротилося до 50. Найбільшими активами на цей момент є: телекомунікаційна компанія «Воля», «Севастопольський морський завод», «Полтавакондитер», Запорізький м'ясокомбінат, Мелітопольський завод тракторних гідроагрегатів, розробник інформаційних систем управління «Софтлайн».
Активність «Sigma Bleyzer» в Україні вже стала причиною кількох скандалів. Наприклад, навесні минулого року, коли «Sigma Bleyzer» «засвітилася» у конфлікті навколо створення вітчизняного авіабудівного концерну. За словами колег: «За відсутністю видимих причин для створення концерну стоять досить пікантні подробиці його лобіювання. Сьогодні лобіювання ідеї концерну проводиться ХДАВП — його директором П. Науменком — і заступником глави київського представництва американської компанії Sigma Bleyzer В. Бодаєвим. Якщо зв'язок Науменко — ХДАВП не викликає підозр, то зв'язок Бодаєв — Науменко звертає на себе увагу. Справа в тому, що компанія Sigma Bleyzer з'явилася в Україні завдяки харківському емігранту Майклу Блайзеру, який у рекордний термін з 1991 року закупив цілу низку стратегічно важливих підприємств в Україні. Компанія донедавна володіла й значним інформаційним ресурсом у вигляді провайдера кабельної телемережі Києва «Воля кабель», ТК КТМ і IVK… Sigma Bleyzer користувалася підтримкою певних американських урядових структур і транснаціональних єврейських ФПГ. Цікаво, що ХДАВП не було причетне до жодного вдалого тендеру програм Ан-70, Ан-124 і Ан-38, ні до участі українських підприємств у роботі на території Китаю. Проте саме ХДАВП під керівництвом Науменка ініціювало формування концерну саме під час рішення щодо тендера транспортного літака для країн НАТО, де американська корпорація Boeing є основним конкурентом українського Ан-124. У випадку ж формування концерну можна констатувати програш Україною тендера НАТО».
Так і сталося. Залишається констатувати: авіабудування — галузь стратегічна. Конкуренти українських авіабудівників зацікавлені в усуненні українського «сегмента» світового авіабудування, що обслуговує значний сектор як міжнародних авіаперевезень, так і експортного літакобудування. Невдивовижно, що американській «Sigma Bleyzer» близькі стратегічні інтереси «Боїнга». Українські експерти говорять про такий сценарій операції з розвалу українського авіапрому. На першому етапі, лобіюючи через менеджмент «Sigma Bleyzer» ідею створення авіабудівного концерну в нашій країні, об'єднати всі три підприємства галузі: АНТК імені Антонова, Харківський авіабудівний завод та київський завод «АВІАНТ». Поставити на чолі концерну «своєї» людину (планувався директор ХГАПП П. Науменко). По-друге: отримати доступ до проектної документації унікальних українських літаків-«важковозів» — АН-124 («Руслан») та АН-225 («Мрія»). Контролювати використання існуючого парку цих літальних апаратів, а значить — і ринок крупногабаритних авіаперевезень. По-третє: «локалізувати» вітчизняне авіабудування — у середньостроковій перспективі.
Невдивовижно, що експансію в Україні «Sigma Bleyzer» розпочала саме з Харкова. У цьому місті засновник компанії Майкл Блайзер закінчив Харківський інститут радіоелектроніки (1973 року). Будучи чудово поінформованим про експортний потенціал української «оборонки», маючи в місті налагоджені зв'язки серед інженерно-технічного персоналу провідних підприємств регіону, М. Блайзер побачив у поверненні на історичну батьківщину широку комерційну перспективу. Емігрувавши у 1978 році, у Харкові він з'явився у 1993 році. Саме у Харкові М. Блайзер почав підбирати кадри для здійснення намічених планів. Потрібні були молоді, неординарні спеціалісти, не зіпсовані досвідом роботи з пост-радянськими «стандартами». І водночас знаючі та відчуваючі сучасні українські реалії. Одним з «придбань» «Sigma Bleyzer» став Віктор Бондар, студент-випускник Харківської юридичної академії. Варто сказати, що пошук та відбір перспективних студентів саме у ВНЗ Харкова компанією продовжується досі.
Потім слідує стажування відібраних молодих людей у структурних підрозділах підприємств, які належать до «колекції» «Sigma Bleyzer». Після цього — навчання за кордоном. І просування талановитої молоді в органи вищої виконавчої влади України. Щедрий подарунок? Можливо. Але цікаво, чи вивчають цю «кузню кадрів» під егідою американської компанії спецслужби України? У світлі скандальної історії зі створенням вітчизняного авіаконцерну — питання не дарма.
Але повернемося до особистості нинішнього міністра транспорту та зв'язку. Наступний етап його кар'єри, тісно пов'язаний з «Sigma Bleyzer» — «Європейський фонд розвитку». ТОВ «Європейський фонд розвитку». ОКПО 24271057; зареєстрований 5 червня 1997 року у Харкові; юридична адреса: Київський р-н, вул. Сумська, буд. 128, кв. 64-А, статутний фонд — 10 000 гривень. Керівник фонду в перші дні його існування — Дема Валерій Іванович. Засновники фонду з гучною назвою: Бондар Віктор Васильович (проживав за адресою Сумська область, с. Вири, вул. 1-го Травня, буд. 49; частка у статутному фонді — 4000 гривень) та Передерій Лідія Іванівна (Харків, вул. 23 Вересня, буд. 75, кв. 60; частка у статутному фонді — 6000 гривень).
Дані — за станом на червень 1997 року. Пізніше Віктор та Лідія вийшли з засновників фонду, передавши свої майнові права громадянам Кошарному Олександру Миколайовичу (персональний код 2159501678), Кучеренко Володимиру Анатольовичу (персональний код 2335805633) та Демі Валерію Івановичу (персональний код 2279301058).
Не варто думати, що харківський фонд, у якому перебував Віктор Бондар, має якесь відношення до однойменної фінансової організації Європейської спільноти, заснованої у 1959 році для безповоротного фінансування країн, що приєдналися («асоційовані»). Чим же займався вищезгаданий «Європейський фонд розвитку» з обмеженою відповідальністю у харківській глибинці? Відповідь на це питання ми знайдемо у рішенні Харківської обласної ради від 25 вересня 2001 року (коли Віктор Бондар уже облаштовувався в апартаментах Кабміну в ранзі керівника центру інформаційних ресурсів департаменту внутрішньої політики). На своїй 18-й сесії обласна рада призупинила право користування Харківською обласною організацією Українського товариства мисливців та рибалок частиною мисливських угідь у зв'язку з… добровільною відмовою від їх використання!
Ідеться про два ділянки у Валківському та Нововодолажському районах області загальною площею 11 423 гектари; з них у Валківському районі — 2 562 гектари, у Нововодолажському — 8 861 гектар. Ці мисливські угіддя були передані у користування ТОВ «Європейський фонд розвитку» на 15 років для ведення мисливського господарства. Фактично у місцевих мисливців примусово відібрали обширні угіддя на користь невідомих їм радіїв «європейського розвитку». Хто сьогодні полює в цьому райському куточку — «УК» невідомо…
Відомо, що «звичайному» українському мисливцю в цьому елітному мисливському господарстві робити нічого — високі тарифи. Наприклад, вартість полювання на європейську козулю для українського мисливця становить 300 євро, для спостерігача — 200. Натомість для мисливця з-за кордону тур обійдеться дорожче — 500 євро. Трофей: самець (роги з черепом). Проживання — у двоповерховому мотелі за 10 кілометрів від господарства: на першому поверсі холл з каміном, кафе, бар; на другому поверсі: кімната відпочинку, телевізор, більярд, 3 номери — люкс з зручностями та 2 напівлюкси.
У вартість туру включені: зустріч (проводи) мисливця в аеропорту Харкова, проживання в мотелі в зоні полювання, триразове харчування, вартість ліцензії, послуги професійного мисливця та егеря, транспорт та переїзди в межах району полювання.
І ще віхи кар'єрного зростання Віктора Бондара. ЧП «Алмаз» (ОКПО 24662556). Це підприємство було ліквідовано лише у квітні 2003 року за рішенням Господарського суду — за непередання податкової звітності протягом більше року. Тоді ж Бондар засновує ЗАО «Сигма» та ТОВ «МВ Плюс», до яких, судячи з деяких даних, має відношення й досі. Так само він заснував ТОВ «Азовміт», яке також було ліквідовано рішенням суду за ті ж порушення, що й ЧП «Алмаз».
Фінансово-промислова фірма ТОВ «АЗОВМІТ» (ОКПО 30660871; Донецька область, м. Маріуполь, Жовтневий район, пр. Леніна, буд. 32). Сфера діяльності — оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами. У тому числі — напоями виробництва харківського концерну «Орлан» Євгена Червоненка. У цій фірмі частка В. Бондара у статутному фонді — 3848 гривень (або 52% статутного капіталу — контрольний пакет).
Тоді Віктор Васильович був прописаний за адресою: Харків, вул. Данилевського, 6, кв. 25. Разом з В. Бондаром засновником ТОВ «АЗОВМІТ» став також Ільїн Сергій Олексійович, киянин (прописаний у столиці по вул. Булгакова, 5б, кв. 162). Який у 2000 році передав свою частку третьому засновнику цієї фірми — Мусеєву Євгену Миколайовичу з Дружківки (місцевий підприємець 1996 року народження, освіта — середня, член Партії мусульман України).
Скажи мені, хто твій друг (партнер), і я скажу, хто ти…
Євген Мусеєв у 1998 році виявив політичну активність, виставивши свою кандидатуру на виборах до народних депутатів України по 51-му (Донецька область) виборчому округу. Підприємець набрав аж 370 голосів (!) — з понад 102 000 зареєстрованих виборців. Непопулярний був Мусеєв у округі…
Віктор Бондар також є (або був до недавнього часу) засновником низки підприємств. Наприклад, ОАО «Хлібокомбінат Краснопільський» (м. Макіївка, вул. Серова, 24/1). Ці компанії, які входять до орбіти «Sigma Bleyzer», але юридично — самостійні, взяли найактивнішу участь у перерозподілі фінансових потоків «Sigma». Утворених дохідною діяльністю приватизованих американськими братами українських підприємств. Так би мовити — для мінімізації оподаткування.
24 ГРУДНЯ 2010
У слідчий ізолятор потрапив Віктор Бондар, про це сьогодні заявив генеральний прокурор Віктор Пшонка. Бондар — один з улюбленців — у минулому — Віктора Ющенка з так званої «трійки молододемократів». Інші двоє — секретар Київської ради Лесь Довгий та екс-міністр спорту Юрій Павленко, схоже, своєчасною зрадою колишніх господарів свою вину «викупили». Заступника ж Держмитниці таки затримали «за зловживання». Які саме — сподіваємося, розповість слідство. Ми ж нагадаємо сюрреалістичну історію сходження В. Бондара у вищі ешелони влади. Така клоунада можлива лише в Україні.
Представник американської корпорації «Sigma Bleyzer» був посвячений у всі секрети співробітництва українських підприємств авіапрому з російськими. А також планами експансії найсучасніших Ан-148 та Ан-225 «Мрія» на ринку міжнародних авіаперевезень. Але ж це — питання національної безпеки та оборони! Проте до СБУ — прохання: не турбуватися…
«МЯСНИК»
«Донецький м'ясокомбінат» (Донецьк, пр. Іліча, 105, ОКПО 05507040). Продукція: м'ясо, м'ясопродукти, ковбасні вироби, жири, паштети, медичні препарати, сувеніри з рогу та кістки. Це підприємство, яке раніше належало братам Блайзерам, В. Бондар очолив у 1999 році, після «обкатки» своєї кандидатури на менш значимих об'єктах комерційних інтересів «Sigma Bleyzer». Нагадаємо: і тоді ж змінив персональний ідентифікаційний код.
Давили «гріхи молодості»? Хотів замести сліди колишньої бурхливої комерційної діяльності перед вступленням на нову відповідальну посаду? Як би там не було, «м'ясна» віха в біографії В. Бондара — одна з найтемніших у його кар'єрі.
Недавно Донецька міська прокуратура завершила провадження за звинуваченням колишнього директора, деякого громадянина N., у зловживанні служебним становищем. Фабула справи. У березні 2001 року на адресу Донецького м'ясокомбінату надійшив лист від підприємства «Азовська продовольча компанія» — з пропозицією до м'ясокомбінату акцептувати (прийняти до оплати) виписаний ЗАО «АПК» вексель на 14 мільйонів гривень. Нібито за зерно, яке «Азовська продовольча компанія» нібито планує придбати у ТОВ «Колос». З «АПК» у м'ясокомбінату раніше не було жодних фінансово-господарських контактів. Як і фінансової можливості акцептувати подібний вексель — все майно м'ясокомбінату не коштувало чотирнадцяти мільйонів. Тим не менше обвинувачений N. погодився виступити поручителем за чужі борги. І після підписання ним відповідних договорів розорливий вексель обернувся для членів трудового колективу втратою прав власності на суму близько 8,6 мільйона гривень.
У жовтні 2001 року господарський суд Донецької області визнав за «Колосом» усі права на м'ясокомбінат, чиє майно послужило заставою заздалегідь невигідної угоди. При цьому постраждали не лише перші акціонери, але й держава. Коли у 1992 році сталося акціонування м'ясокомбінату, до статутного фонду приватизованого підприємства не увійшли десять об'єктів нерухомості, включаючи дві їдальні, гуртожиток, дитячий садок та конференц-зал, які залишилися на його балансі. Усі вони з такою ж легкістю перейшли до «Колоса», через що збиток Фонду державного майна становив 731 тисячу гривень. Інтереси держави постраждали двічі. Адже вже на момент обрання N. на посаду голови правління ОАО Донецький м'ясокомбінат його майно вже перебувало в податковому залозі — через заборгованість перед Калінінською податковою адміністрацією на суму 721 тисячі гривень. Після вступу «Колоса» у права в результаті низки подальших операцій ТОВ трансформувалося в ТОВ «Донецький м'ясокомбінат» з новим складом власників.
По перевіреним відомостям, за обома фірмами — ЗАО «Азовська продовольча компанія» та ТОВ «Колос» — стоїть один і той же бізнесмен — народний депутат Олександр Лещинський. Чиє ім'я багаторазово звучало в викривальних передачах покійного журналіста Ігора Олександрова. Кримінальні справи щодо керівництва «Азовської продовольчої компанії» та «Колоса» сьогодні виділені в окремі провадження. Так само, як і кримінальна справа щодо судді господарського суду, який зіграв у цій історії свою роль.
Обвинувачений N. на своїй посаді продержався менше року. Незабаром після підписання ставших для нього роковими листів він втратив місце — кадрові зміни з приходом нового власника торкнулися всієї верхівки комбінату. На слідстві N. показав, що йому «просто сказали»: мовляв, прийнято рішення про те, що комбінат, який був на той момент збитковим, повинен перейти в інші руки, і наказали поставити підписи в потрібних місцях. За умисне перевищення служебних повноважень йому загрожує від семи до десяти років. Про це своїм читачам розповіла газета «Донбас» (№ 133 (20992), 22 липня 2005 р.).
Яким боком ця брудна історія стосується Віктора Бондара, нині — міністра? Відповідь на це питання дає звіт про діяльність Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку за березень минулого року. Згідно з розпорядженням уповноваженої особи Комісії, начальника управління корпоративних фінансів та відповідно наданих документів скасована реєстрація випуску акцій ОАО «Донецький м'ясокомбінат» у зв'язку з ліквідацією товариства. «Анульовано свідоцтво про реєстрацію випуску акцій № 309/05/1/98 від 07.10.98 р., видане Донецьким територіальним управлінням Комісії — розпорядження № 25-С від 09.03.05 р».
Як видимо, м'ясокомбінат був фактично підготовлений до приватизації: напередодні захоплення його новими власниками підприємство було в боргах, як у шовках. Схема, багаторазово апробована при відчуженні державної власності. Спочатку на підприємство «заводиться» управлінська команда, яка вивчає його активи, а також сильні та слабкі місця. Потім довірені управлінці покидають приречене підприємство, а на посаду керівника ставиться такий собі «Фунт». Цей «Фунт» і підписує потрібну для відчуження у колишніх власників документацію.
Можливо, В. Бондар і був тим «розвідником» від «Sigma Bleyzer», який діяв в інтересах третіх осіб на посаді керівника «Донецького м'ясокомбінату». Справедливості ради, відзначимо й іншу версію «м'ясокомбінатських» подій. «Sigma Bleyzer» просто вибили з підприємства конкуренти американців — не в останню чергу через відверто слабкий та безвільний менеджмент Віктора Бондара. Як би там не було, сам Віктор Васильович не любить згадувати своє «м'ясне» минуле. Але прізвисько «Мясник» все ж закріпилося за цією зовні приємною людиною.
Порочні зв'язки? Мають місце! Обилість цих зв'язків у В. Бондара — множина. Найхарактернішим з них є Душин Ігор Леонідович. Народився 7 липня 1961 року у Харкові. У 1983 році закінчив Харківський державний університет, радіофізичний факультет, інженер-радіофізик. У 1985–1986 роках — інструктор Ленінського РК ЛКСМУ Харкова. У 1987–1989 роках — заступник директора Харківського центру науково-технічної творчості молоді «Практика». У 1989–1991 роках — голова Союзу науково-технічних та виробничих кооперативів. Стажувався у США та Німеччині з питань міського управління. У 1994–1998 роках — керівник секретаріату радника Президента України з питань регіональної політики, головний консультант групи забезпечення діяльності помічників, радників, наукових консультантів, консультантів та референтів Адміністрації Президента України. Голова Ліберально-демократичної партії України. Той самий Ігор Душин — технічний кандидат на президентських виборах, коли переміг Кучма-2. Душин — технічний кандидат, спонсорований командою Леоніда Данилевича. З 2000 року — директор з питань розвитку ТОВ «Українські комунікації».
Тієї самої комерційної структури, у якій — з 2000 року — займав посаду віце-президента (директора з питань розвитку) Віктор Васильович Бондар. Ця телекомунікаційна компанія також була темою скандалу. Дозволимо собі розлогу цитату: «Тимчасова слідча комісія парламенту з питань діяльності у сфері зв'язку та інформатизації… оприлюднила результати перших перевірок. Вірніше, за словами голови комісії Анатолія Хмелевого, перевірками це назвати не можна, оскільки оператори зв'язку під найрізноманітнішими причинами активно уникають надання потрібних документів. «Скоріше були здійснені ознайомлювальні візити, — сказав Хмелевой, — однак навіть вони допомогли нам переконатися, що факти, викладені в доповіді депутата А. Яковенка на сесії ВР на початку липня поточного року, повністю відповідають дійсності».
Нагадаємо, що в згаданій доповіді йшлося про видачу Держкомзв'язком кому попало ліцензій на надання міжміської та міжнародної телефонної комунікації, про невиконання переважною більшістю операторів своїх інвестиційних зобов'язань, про протизаконне виділення деяким з них національного коду доступу, про корупцію чиновників від зв'язку та зрощення їхніх приватних інтересів з інтересами міжнародних телекомунікаційних компаній. Що ж побачили депутати, обивши пороги найрізноманітніших СП, АО, ТОВ, яких у галузі з благословення Держкомзв'язку в останні роки розплодилося близько двохсот? По юридичних адресах багатьох зареєстрованих операторів знаходилися квартири, де просто неможливо здійснювати зазначену в їхніх ліцензіях діяльність. Так, акціонерне товариство «Українські комунікації», якому колись було видано Держкомзв'язком аж дві ліцензії на надання міжнародної комунікації, тулилося в квартирі житлового будинку, на фасаді якого навіть не було вивіски.
Хоча слідча комісія парламенту попередньо повідомила керівників цього товариства про своє відвідування, депутатів навіть не запросили в приміщення, коротко повідомивши по «мобільці», що, мовляв, нікого (тобто керівників) немає вдома» (Інна Богун, «У кого ж зазвонить «Телеком»?»; «Правда України»). І ще: «Не так давно в пресі широко висвітлювався факт арешту в Ростовській області представника американської фірми «Qualcomm», який, на думку представників відповідних російських органів, займався шпигунством. В Україні фірма «Qualcomm» створила спільне підприємство «Телесистеми України». Обіцялися величезні інвестиції, поставки високотехнологічного обладнання… У результаті, за словами народного депутата А. Яковенка, грошові інвестиції так і не дочекалися, поставлене обладнання, на думку фахівців, виявилося застарілим, не пройшло сертифікацію в Україні. І знадобилося цілих шість років для того, щоб зробити з цих фактів висновки та, нарешті, поставити питання про розірвання договорів з «Qualcomm». Фірма «Qualcomm», яка фігурувала як приклад на одній із сесій ВР, — далеко не одинока на українському ринку зв'язку.
Так, з дев'яти операторів, які отримали ліцензії на міжнародну та міжміську комунікацію, працюють лише три. Але при цьому, наприклад, ЗАО «Українські комунікації», яке отримало ліцензію на послуги міжнародної комунікації ще у 1996 році, так і не приступивши до роботи, встигло змінити закордонних засновників, і на початку 1998 року отримати ліцензію повторно».
Ось у таких «сутінкових» структурах перебував, набираючи досвід під покровительством старших (у тому числі й американських) товаришів, наш герой. Завжди на других та третіх ролях, сьогодні він, волею випадку та зусиллями тих, хто його просував, «ляльководів», опинився на чолі стратегічно важливого для держави міністерства. І автоматично отримав доступ до найважливіших державних таємниць.
Проходив він перед призначенням у Мінтранс на посаду заступника міністра положену в таких випадках спецперевірку? Напевно, ні. Інакше навіть тієї малої частини, яку змогли «накопати» на В. В. Бондара журналісти, вистачило б «перевіряючим» для більш детальної «розробки об'єкта». Сьогодні ж лише галузеві експерти у сфері транспорту та зв'язку гадають: який інтерес для американської «Sigma Bleyzer» представляє той чи інший крок українського міністра транспорту, той чи інший підписаний ним наказ по міністерству або контракт?
Очевидно, бізнес-інтереси братів Блайзерів дуже обширні, а серйозні кадрові перемоги в уряді дозволяють припустити, що у американських бізнесменів з'явилися хороші можливості доступу до державних активів. А також державних таємниць. І, відповідно, розширення за рахунок цього власного бізнесу. Наприклад, зовсім недавно, 13 жовтня 2005 року Секретаріат Кабінету Міністрів України зареєстрував проект Указу Президента України про ліквідацію Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації. І передачу її функцій — разом з об'єктами державної власності — Мінтрансзв'язі. У результаті Мінтранс отримав додатковий доступ до авіаційних активів галузі…
Вспомінаємо й скандал з невдалою спробою об'єднання авіабудівної галузі України, яку активно лобіював колишній міністр промполітики Неустроєв. Тоді, нагадаємо, у радниках Неустроєва ходив В. Бадаєв, керівник київського офісу «Sigma Bleyzer». Бадаєв завжди присутствував навіть на закритих нарадах у міністерстві, присвячених стратегічним питанням розвитку авіабудівної галузі України, що викликало здивування та обурення «генералів» вітчизняного авіапрому. Ще б: представник американської корпорації був у повному обсязі посвячений у всі таємниці співробітництва українських підприємств з російськими, а також планами експансії найсучасніших Ан-148 та Ан-225 «Мрія» на ринку міжнародних авіаперевезень! Але ж це — питання не лише виробничі, але й національної безпеки та оборони. Тепер — після скандалу — Бадаєв пішов у тінь. Сьогодні йому не до чого світитися — тепер усіма питаннями, і в набагато більшому обсязі — володіє інший ставленик «Sigma Bleyzer» — міністр транспорту В. Бондар.