Ситуація навколо останнього обміну утримуваних осіб виглядає все більш скандальною. Прокоментувати її ми попросили Олександра Кудинова. Він досвідчений переговорник, врятував за роки війни щонайменше сотню людей — розшукував зниклих, вів переговори про звільнення, організовував умови для медичної допомоги полоненим, передавав ліки. Кудинов і сам побував у полоні «на избушці» (будівля СБУ у Донецькій області, де у 2014–2016 роках утримувалися полонені). У інтерв'ю сайту «ОРД» він зробив кілька заяв, які потребують уваги слідчих органів.
31 січня в Офісі Президента робоча група з питань звільнення заложників обговорила формування обмінних списків. Питання виникло у зв'язку з появою шокуючої інформації про те, що за попадання в такий список хтось із заложників платив викуп. Представник СБУ Геннадій Кузнецов сказав, що будуть шукати підтверджуючі матеріали. Підприємець із Луганська Денис Секацький заявив, що числився зниклим без вісті, перебуваючи в полоні — поки не заплатив 32 тисячі доларів за внесення його прізвища в список на обмін.
Як він був узгоджений? Перевірялася причетність до конфлікту чи інші умови, важливі для обміну? Не дивуватимусь, якщо гроші, які платив Секацький, дісталися не лише «ЛНРовцям». Звідки таке припущення? Прикладів достатньо. Леонід Мазанько, який звільнився з полону «ЛНР» у лютому 2016 року, ще кілька років тому звернувся до СБУ зі скаргою про шахрайство. Подав скаргу на відому «волонтерку», яка — будемо називати речі своїми іменами — є агентом СБУ. Вивідала у його дочки 5 тисяч доларів під приводом підкупу працівників «МГБ ЛНР». Тобто — нібито для його звільнення, а насправді — знаючи, що Мазанько готується на обмін. У нього збереглася СМС-переписка з цією жінкою та записи телефонних розмов. Мазанько звернувся до Юрія Тандита. Той сказав: «Розберусь». І — тиша… Леонід Мазанько сам працівник СБУ на пенсії. І реально працював на Україну, а його зливають «ЛНРовцям» з потрохами. І скільки ще разів траплялося, що такі «волонтери», знаючи про майбутній обмін, починали обзвонювати родичів полоненого з «цікавими пропозиціями»… Родичі потім дзвонять мені, а я відповідаю: «Не наважайтеся! Ніяких грошей!».
У мене є відео, на якому сепаратист з мого телефону дзвонить батькам хлопця і говорить, що той йде на обмін найближчими днями і за це не треба давати грошей. І все одно… — хто 5 тисяч гривень позичає, а хто 20 тисяч доларів. Йдуть на все, щоб врятувати родича. Та й на самому Геннадії Кузнецові, якого Президент призначив замість Валерії Лутковської в контактну групу… Клейма негде ставити. Журналіст Володимир Бойко розповів про його «витівки»: двічі виганяли з СБУ і двічі він повертався «на комерційній основі». Його підлеглий втік до Росії і дав показання про Антитерористичний центр при СБУ, де Кузнецов був на посаді начальника штабу. У 2017-му залучав офіцерів СБУ для обслуговування концертів Вакарчука, а отримані від співака готівкові гроші привласнював (https://www.youtube.com/watch?).
Як ви оцінюєте передноворічний обмін: ми віддали 124 бойовики (звільнили більше, але 17 відмовилися їхати). І серед них і «беркутівці», й інші, які вчиняли теракти. А отримали замість них 76 осіб, включаючи й не зовсім проукраїнськи налаштованих. Це нормально?
Не можу оцінювати переговорний процес — про нього немає об'єктивної інформації. Можу висловити лише свою суб'єктивну думку про результати: «ЛДНРовці» повинні за такий обмін дати Валерії Лутковській медаль. Вважаю процес штучно затягнутим і несправедливим. Якщо шостий рік говоримо про звільнення за принципом «всіх на всіх» — навіщо взагалі обговорювати кількість? Кожна сторона в такому разі повинна передавати всіх. Замість цього процес ускладнений і, очевидно, ведеться непрофесійно. Глобалізація процесу знижує його ефективність. Звільняти можна й по одному, й по сто… Головне, щоб це відбувалося швидко, а не затягувалося на роки. Та й попадання в списки явно випадкових людей дивує. Звичайно, я прихильник того, щоб брати всіх, кого дають. Але тоді нехай скажуть, що це не обмін, а передача засуджених, затриманих та інше. Я прихильник того, щоб у переговорах брали участь професіонали, тобто — люди, які мають досвід і підготовку. В Україні такі є, пропонують допомогу, але… Найефективніші переговорники відсторонені.
Один провів чимало часу в СІЗО за явно сфабрикованою справою. У Донецьку після останнього обміну затриманим говорять: «Отримаєш 25 років, і пійдеш на обмін в Україну». Якщо вести мову про кількісний обмін, то в «ЛНР»–«ДНР» набрати кількість не буде проблеми. Дадуть команду, і буде 10 тисяч цивільних полоненого (благо, проукраїнськи налаштованих громадян на тій стороні ще багато).
Що треба робити, щоб Україна в обмінному процесі могла ефективніше захистити свої інтереси? Повернути Володимира Рубана (керівника центру звільнення полоненого «Офіцерський корпус» звинувачують у підготовці терактів), повернути переговорника Василя Будика, повернути Віталія Яловенко, який був заступником голови СБУ у 2014 році, повернути Петра Мехеда — у Міноборони. Усі вони працювали над обмінами і не конкурували один з одним. Одіяло не перетягували і не заважали процесам, які йшли паралельно. Я не представляв жодну структуру, але й мені вдавалося домовлятися. Весь період з початку війни вивчаю науку ведення переговорів і зараз проходжу навчання у найкращих тренерів світу.
Ви говорите про переговорників, які були в цьому процесі у 2014–2015 роках. А тоді була інша обстановка. Нині все в «ЛДНР» централізовано. Нам диктують, ми підкоряємося — ось, схоже, і всі «переговори». Можна налагодити обмін, як у 2015 році?
Нема таких людей, з якими не можна було б домовитися. Після Дебальцева нам дали без жодних умов 107 осіб із «сороковки» (40-го мотопіхотного батальйону ЗСУ). Люди повернулися з полону. А Віктор Муженко висловився так: «Дали тому, що вони зрадники». Дали тому, що велися переговори! А дали без жодних умов — тому, що вважали: саме так і треба виконувати Мінські угоди.
А кого ви маєте на увазі під «явно випадковими людьми», які попали на обмін в Україну? Наприклад, 79-річного пенсіонера з Зугреса Василя Деркача. Він не хотів, відмовлявся. …А його «розвели». Дідусь хотів отримати довідку про звільнення (в «ДНР»), тому що поки він сидів (2 роки), накопився борг за комунальні послуги. А йому сказали: «Треба їхати за довідкою в Горлівку» (обмін відбувався на КПВВ «Майорськ» — це окраїна Горлівки). А там уже не залишили вибору: «Сідай в автобус». Вдобавок він громадянин Росії. У 2014-му він уже побував «у підвалах» — відправили копати окопи для «ополченців». Другий раз затримали навесні 2018-го. Взяли через мемуари (писав історію свого життя — для внуків і правнуків). Віддав рукопис надрукувати й переплести, а замість цього йому її повернули без однієї сторінки. Хтось взяв, та й приліпив сторінку з його щоденників на зупинці. А там була історія про те, як Росія «відібрала» Крим, і що з цього вийшло.
У загалі, підставили діда. Але тих, хто вивісив цю «листівку», не затримали. А дід постраждав. Засудили в «ДНР» «за розпалювання ненависті й ворожнечі». І продовжують його «мочити». Зараз він проходить лікування, після чого доцільно буде звернутися до консула РФ і до російського омбудсмена. Нехай РФ захищає свого громадянина! Права якого порушені структурами, які підтримуються РФ.
Дивно — адже серед тих, кого нам видавала «ДНР», були дві яскраво накрашені дами, які виступали перед телеканалом «Зірка» на КПВВ: «Відмовляємося їхати, тут у нас сім'ї». Значить, можна було відмовитися? Чому ж не вийшло у Деркача?
З цими «відмовницями» явно була заздалегідь домовленість. А Деркача обманули. Коли він уже опинився на КПВВ, поставили перед вибором: або назад — у Донецьк, або в Київ. А він хоче в Зугрес, додому. Чому так сталося? Задайте питання Валерії Лутковській. А ми з дідусем збираємося писати скарги. Слідчий «МГБ» відмовився направляти справу Деркача в суд, але його все одно засудили. У нього був такий «чудовий» адвокат, який виголосив промову в суді в такому дусі: «Хоча я й адвокат, нема йому виправдання, дайте максимум».
А є сенс полоненим брати собі адвоката, щоб він підіграв фейковому правосуддю? Якщо адвокат нормальний, сенс є. Адвокат може вибрати алгоритм захисту, дати інформацію родичам про те, як допомогти.
Від колишніх полоненого дізналася, що як тільки вирвалися з «ДНР», побили одного з тих, хто попав на обмін разом з ними. Виявився колишній менеджер донецького заводу, який нібито в тюрмі «Ізоляція» катував інших в'язнів. Хоча в «ДНР» він і отримав строк. І хоча про нього показали сюжет по російському ТБ як про «диверсанта СБУ». Звинувачували у підготовці замахів на «перших осіб республіки» (https://www.youtube.com/watch?). Що за дивовижна історія?
Слухав про цю подію. Але схильний критично оцінювати те, що говорять інші колишні полонені. Якщо є щодо людини такі звинувачення, треба писати заяви. Пройшов місяць, але поки я не чув, щоб було розпочато кримінальне провадження щодо когось із звільнених. Кинутися з кулаками — це одне, а взяти папір і заявити про злочин — інше.
Мене ось що дивує — як серед осіб, які були передані в Україну, опинився Василь Савін? Як він попав в обмінні списки? Савін робив кар'єру в «ДНР»… А в Україну приїхав, як герой. Не розумію. Він ж давно на сайті «Миротворець». Попав у СІЗО за спробу «повалення строю в республіці», як я розумію, тому, що був невдоволений посадою, яку дали в «ДНР». А потім уже, сидячи в тюрмі, написав Зеленському: «Батьку, веди нас, стань в один ряд з Хмельницьким і Сагайдачним!».
У інтерв'ю «ОРД» колишній полонений Олег Галазюк розповів, що СБУ вербує на блокпостах людей, а потім сливає цю інформацію колегам у «МГБ республіки». Чули такі історії? Так, про це можуть розповісти колишні полонені. Наприклад, Валентина Бучок, яку катували всю ніч, а вона мовчала, поки їй у «МГБ» не озвучили певну інформацію, яку могли отримати лише від СБУ. Інформація з СБУ у «МГБ» передається оперативно…
Як себе зараз почувають люди, яких повернули в Україну під Новий рік? З ким-то підтримуєте контакт? Пройшов період щасливої зустрічі звільнених, пройшов час піару й обіцянок, селфі-постів і перепостів. І прийшов час, коли потрібна дійсна підтримка. Якщо полоненого-заложників, у яких немає родичів і квартир на підконтрольній території, виписатимуть з лікарні й санаторію, куди їм йти? Виплат ще немає. Пенсій немає. Довідок МСЕК на відновлення посвідчення інваліда немає. Житла немає.
Що робити далі? Особливо якщо людина з особливими потребами… Ось ситуація Зінаїди Мальцевої. Жінці 63 роки. Вона на візку. У полоні дві зими ходила в босоніжках. Застудила ноги. Перенесла сто годин сухого голодування. З «Феофанії» виписали в санаторій. При цьому вона втратила право на безплатну операцію. Санаторій через два тижні закінчиться, а далі?.. Вона людина скромна: заперечувати не стала — зібрала пакет з речами мовчки. А їй ж два суглоби треба міняти. Сама з Харцизька, у полоні залишився син — інвалід з дитинства Максим Тимофеєв, 88 р.н. Йому вменили шпигунство, а мама пішла причепом. Пенсію, яка «капала» жінці на карту «Ощадбанку», слідчий вважав доказом шпигунства. Винесли вирок — 12 років.
Як ви ставитеся до ідеї Зеленського припинити війну? Примирення… Пошук консенсусу… Повернення Донбасу шляхом реінтеграції…
Інтеграції України в «ДНР»? Не виключаю… Конституція вимагає ввести військовий стан. Не введуть, тому що Захід проти? Значить, і нічого не варто міркувати про повернення Донбасу.
Думаєте, не вийде? Незалежно від того, чи згодиться Путін віддати кордон, до проведення місцевих виборів на тій території, чи ні?
Предположимо, проводяться місцеві вибори. Ви поїдете в Донецьк, щоб проголосувати на цих місцевих виборах?
Я — ні.
Тоді — для кого вибори? І кого вибирати? Хочу звернути увагу на таке: п'ятим пунктом угоди «за результатами консультацій Тристоронньої контактної групи щодо реалізації кроків, спрямованих на імплементацію мирного плану Президента України Петра Порошенка, і за ініціативою Президента Росії Володимира Путіна 1 вересня 2014 року» було визначено: негайно звільнити всіх заложників і незаконно утримуваних осіб. Я розумію це як визнання сторонами конфлікту законів, які застосовують сторони конфлікту, і згоду визначати законність утримання людей у місцях несвободи за цими законами.
Або якими законами повинні були керуватися «ЛНР» і «ДНР»? Мінські угоди від 12 лютого 2015 року передбачали обмін полоненого за принципом «всіх на всіх». Але українська сторона не поспішала. А на обмін відправляла іноді людей, не причетних. Коли мене хотіли вивезти на обмін, я категорично відмовлявся, і мою думку при цьому враховували. Я не розраховував на допомогу держави у своєму звільненні. А якби я попав у список для обміну, цілком можливо, був би звільнений через 5 років. Разом з Пантюшенком, Глондарем, Кореньковим та іншими. А ж їх могли (повинні були) звільнити ще в квітні 2015 року… Але українська сторона тоді паралізувала обмінні процеси. Полонені стали заложниками гри в Мінські переговори. Які висвітлювалися як переговори про звільнення, але… Ми не знаємо, про що там реально говорять.