«Москва – Третій Рим» – концепція, якій незабаром виповниться п'ятсот років, стала однією з основ російського експансіонізму. Ідея імперської спадкоємності була популярною в різних країнах і переживалася по-різному. Достатньо згадати Третій рейх. Що стосується «Третього Рима», то у ХІХ–ХХ століттях своя варіація цієї теми була в ходу в Італії: Перший Рим – імператорський, Другий – папський, Третій – власне італійський. Однак російський випадок видається набагато екзотичнішим.
Після падіння Константинополя та героїчної смерті імператора Костянтина ХІ (1453) візантійське політичне спадщину розділили між собою три монархи. По-перше, султан Мехмед ІІ присвоїв собі титул «імператора ромеїв». На перший погляд, це виглядає дивно – як якби товариш Сталін після взяття Берліна проголосив себе «фюрером і канцлером Третього рейху». Однак османи спочатку серйозно вважали себе правонаступниками та продовжувачами візантійської імперської традиції. По-друге, овдовілий великий московський князь Іван ІІІ у 1472 році одружився з племінницею останнього візантійського імператора Софією (Зоєю) Палеолог, отримавши в якості придану також двоголового орла – герб династії Палеологів.
Цікаво, що Софія-Зоя, яка приїхала до Москви з Рима, де вона росла та виховувалася при папському дворі, була греко-католичкою (унійною). По-третє, племінник останнього візантійського імператора та прямий спадкоємець престолу Андрій Палеолог у 1494 році продав титул і право на візантійський престол (а також на сербський і трапезундський!) французькому королю Карлу VIII. Однак французькі та османські монархи згодом охололи до візантійської спадщини, на відміну від російських самодержців.
Уже Василій ІІІ, син Івана ІІІ та Софії Палеолог, для підтвердження своїх претензій на константинопольське та київське спадщину спорудив знамениту шапку Мономаха: нібито імператор Костянтин IХ Мономах подарував її своєму внукові – київському князю Володимиру Мономаху. (Насправді шапка молодша років на триста; крім того, достатньо подивитися на зображення тих часів, щоб зрозуміти: у таких головних уборах ходили золотоординські, а не візантійські правителі.) Саме в роки правління Василія ІІІ з'явилася знаменита третьеримська концепція.
Автором знаменитого постулату вважається старець Філофей – монах одного з псковських монастирів. Суть концепції він виклав у 1520-х роках у двох листах-посланнях: дяку Менухину (чиновник при московському намісникові) та великому московському князю Василію ІІІ: «Два убо Рима Падоша, Третии [Москва] Стоит, А четвертому не Быти». Перше послання «На звездочетцев и латин» (або «О злых днях и часах») було спрямоване проти астрології, яку тоді просував приїжджий лікар Микола Німчин. На думку Філофея, «не від зірок це походить» і взагалі православній людині гріх займатися такими справами. Друге послання – «Об исправлении крестного знамения и о содомском блуде». Тему хресного знамення Філофей лише позначив («В твоем царстве не осеняют люди себя правильно знамением святого креста»), але взагалі не розкрив. А щодо другого питання зауважив, що «Мерзость такая преумножилась не только среди мирян, но и средь прочих, о коих я умолчу, но читающий да разумеет» (очевидно, натяк на духовенство).
У загальному, йдеться не про плани імперської експансії (до речі, московський аншлюс Пскова відбувся лише у 1510 році), а про необхідність підтягнути морально-нравственні устої. Це особливо важливо в ситуації, коли «Старий Рим» занурився в єресь, «Другий Рим» за грішні зв'язки зі «Старим» опинився під владою мусульман – і Москві, як столиці останнього православного царства, судилося стати «Третім Римом». Словом, на вас лягає відповідальна задача, а ви чим займаєтесь?! На думку Філофея, без «Рима» взагалі не обійтися: «Нако же ромейское царство неразрушимо, яко Господь Римскую власть напи Ася». Цю фразу тлумачать по-різному, але переважно в тому сенсі, що Христос не просто так народився в підданстві римських імператорів. Крім того, оскільки Москва – Третій Рим, то Великий Костянтин, блаженний святий Володимир і великий богообраний Ярослав (Ось вони, претензії на Київ!) були оголошені предками московських князів. Ця ідея особливо сподобалася московським правителям. Незабаром Іван IV Грозний не лише проголосив себе царем, але й провів свою родовідну до римського імператора Октавіана Августа.
Третьеримська концепція стала однією з ключових при заснуванні у 1589 році Московського патріархату. Однак після Церковної реформи та Розколу (1651–1667) її взяла на озброєння не офіційна церква, а старообрядницька. Новації патріарха Никона та Петра І старообрядці розцінили не інакше як «падіння Останнього Рима в нечестя», а себе вважали його останніми адептами. Оскільки єдиноначалля у ревнителів «древлего благочестия» не було, то третьеримськість вони тлумачили по-різному (благо, Філофей ще напустив туману щодо хресного знамення). Більше ста років концепція циркулювала в старообрядницькому підпіллі. А російські імперські ідеологи дізналися про неї після 1819 року, коли першоджерела були опубліковані в популярній тоді історичній літературі.
Новий імпульс та переосмислення ідея про «Третій Рим» отримала у другій половині ХІХ століття завдяки російським панславістам. Мовляв, ми б і не хотіли лізти у всі ці справи, та наше месіанство нас до того зобов'язує. «Це збігається з ще однією ідеологічною лінією: Росія хоче розчленування Османської імперії. У 1877 році розпочинається російсько-турецька війна, а на початку 1878 року російські війська опиняються в передмістях Константинополя. У цей момент Росія нарешті відчуває своє призначення. Виникає псевдовізантійський стиль в архітектурі, і аж до 1917 року ідея спадкоємства Росією Візантії розвивається по висхідній», – говорить російський історик-візантиніст Сергій Іванов.
Нині третьеримська концепція виглядає сильно застарілою, а тому поступилася місцем «Перемогобісству». Правда, минулого року в РПЦ згадали про неї, використовуючи як аргумент у протистоянні з Константинопольським патріархатом.