П'ять резонансних кримінальних справ, пов'язаних з подіями 18 лютого 2014 року, розкидані по різних районах Києва. За шість років — жодного вироку. Шаповалова відпустили таємно від потерпілих. Обвинувальний акт Гриняку зачитують рік. Перерви між засіданнями сягають трьох місяців. Деякі потерпілі помирали, чекаючи справедливості, інші втратили надію дожити до неї.
Того чорного дня Київ перетворився на зону бойових дій. Близько 10 тисяч людей о восьмій ранку рушили по Інститутській у бік Верховної Ради. Колону очолили депутати-опозиціонери, які запросили мітингувальників на мирне шествіння, оскільки в парламенті розраховували розглянути постанову, яка обмежувала б повноваження Януковича (повернення до Конституції 2004 року). Однак усі повороти з Інститутської у бік парламенту виявилися заблокованими, а вузький Крепосний провулок став пасткою. На Маріїнському парку, в Крепосному та на перехрестях Інститутської-Садової, Інститутської-Шелковичної, Інститутської-Липської вбивали.
У вечері оголосили офіційну зачистку, яку співробітники СБУ Олександр Щеголев та Олександр Якименко назвали антитерористичною операцією. За результатами 18 лютого загинули 14 людей, двоє з них — правоохоронці. За перші добу псевдо-АТО загинули ще 25 осіб, семеро з яких — силовики. Такі дані моніторингової місії ООН: загальна кількість загиблих у Києві за весь період зимових протестів — 102 особи, 13 з них силовики.
Олександр Тимошенко отримав своє перше поранення на Шелковичній о 15:37. Точний час зафіксувала його камера. Він сфотографував «беркутівця», який цілився в метальника «коктейлів», а потім цей «беркутівець» невідомо чому вистрілив в самого Олександра. Тимошенко розповідає, що не брав участі в протестах, три місяці вів фотохроніку і навіть не міг уявити, що будуть стріляти в журналіста. На перехресті Інститутської та Шелковичної він опинився ближче до розв'язки. Вся Інститутська до верхньої барикади на Майдані була заповнена протестувальниками. По Шелковичній у бік Верховної Ради шлях перегородили КАМАЗи. Тисячами бійців «Беркута» були забиті двори.
Тимошенко вів зйомку, притиснувшись до будинку 8/20 зі сторони Шелковичної. Вибухи, стрільба, але він не боявся — на ньому були два бейджики та помаранчевий жилет з написами «преса» спереду та ззаду. Знімав, піднявши руки вгору. По Шелковичній бігли «беркутівці». Раптом — щось гаряче, він торкнувся лба рукою — кров. Витерся марлевими пов'язками, які розповсюджували волонтери.
Тимошенко розлютився: «Чому в мене? Я ж з ними не воював!». Побіг слідом за «беркутівцями», які теснили протестувальників. На питання, чи була куля гумовою, він відповідає: «Звідки я знаю — за шість років ніхто не сказав». На крыші чотирьохповерхового будинку Інститутська 17/5, де зараз розвівається прапор «5.10», тоді кидали гранати. Люди хотіли пройти до Верховної Ради, а їм на голови зверху летіли гранати. На крыші сиділи троє або четверо силовиків, їм подавали ящики з боєприпасами. На Шелковичній стояло не менше п'яти машин швидкої допомоги — усі забиті пораненими.
Тимошенко багато років досліджує це питання. Гранати російського виробництва, не сертифіковані. Що всередині — невідомо. Які наслідки — невідомо. Він бачив, як «беркутівець», стоячи на крыші, кинув гранату й закрив вуха. І вогонь піднявся стовпом. У нього 380 знімків, зроблених на цьому перехресті. Він їх здав до Генеральної прокуратури, а в справі побачив лише одне своє фото за своїм епізодом. З уже оприлюднених матеріалів відомо, що російські світлозвукові гранати були надіслані авіарейсом з Москви в січні як гуманітарна допомога.
Таким же чином в Україні з'явилися й патрони зі свинцевими сердцевинами. Ці російські спецзасоби 18 лютого використовували «беркутівці» з Львова та Харкова. Через 11 хвилин після першого поранення фотограф отримав друге — від такої гранати. Коли «беркутівці» повибігали з-за КАМАЗів, їх стало дуже багато. Протестувальники почали бігти у бік Майдану. А їм у спини безперервно «шмалювали». До помпових гвинтівок у силовиків були патрони зі свинцевою картеччю, і ще вони отримали напередодні такі насадки, які дозволяли кожну гранату відстрілювати на велику відстань. За допомогою цих насадок гвинтівки перетворювалися на гранатомети. Гранати почали вибухати попереду тих, хто біг. Це викликало паніку. Тимошенко теж біг і бачив, як вибухало тут і там.
Усі були в розгубленості: куди бігти? Було багато розчавлених. Поранених і старих людей, які з палицями, наздоганяли й били. З Банкової теж вийшли «беркутівці». Атакували з двох крил. На місці, де шість років тому була барикада, Олександр показує фото, на якому люди на барикаді лежать купою. Це ті, кому пощастило просочитися крізь вузенький вхід у внутрішній периметр Майдану. А з того боку (протилежного від входу в метро Крещатик) барикада закінчувалася провалом. Там був котлован. І люди, які втікали від «Беркута», стрибали в цю яму на бетон, ламаючи ноги й руки. Тимошенко був серед останніх, хто біг — час від часу розвертався й фотографував. І раптом: «Ба-бах!». У очах потемніло, хвилин на п'ять втратив свідомість. Прийшов до тями біля входу в метро Крещатик. Сидів збоку на парапеті. Коли очнувся, побіг крізь кущі що було сил. Пізніше з'ясувалося: отримав закриту черепно-мозкову травму, струс мозку, гострий посттравматичний синдром на тлі газово-хімічного пошкодження центральної нервової системи та верхніх дихальних шляхів (ці поранення відносяться до середньої тяжкості).
Пізніше йому потрапив на очі чужий кадр, на якому видна яскрава спалах прямо за його головою (момент вибуху гранати). І вже в 2018 році у випуску московської програми «Вісті» побачив фрагмент зі своїм пораненням на Шелковичній. На питання, як він дізнався, що в атаці брали участь харків'яни та львів'яни, Тимошенко відповідає: «Є їхні рапорти, є переговори — усе це є в доказовій базі». Він не пропускає судів. Але до вироків він не доживе. Йому 68, і за шість років допрошено лише третину потерпілих. Потрібно ще допросити дві третини, потім допит обвинуваченого, потім дослідження доказів, потім дебати. Скільки ще знадобиться років?
Час дійсно безжалісний: частина потерпілих уже пішла з життя, частина з трудом пам'ятає деталі, у тому числі через наслідки черепно-мозкових травм, отриманих 18 лютого. Художник Тарас Більчук отримав перелом кістки черепа 18 лютого 2014 року. Тимошенко з ним встигли зробити дві спільні виставки. У 2017 році його не стало. Тимошенко показує відоме фото колеги Н. Василечко з Т. Більчуком. Він з активістами своєї громадської організації сфотографувався на могилі Катерини Шаповал. Це мати Сергія Шаповала, який загинув у Крепосному провулку. Тимошенко його не знав, а його мати чотири роки ходила по судах, умоляла: визнайтеся, що ви вбили. Коли поставили питання про зміну міри запобіжного заходу обвинуваченому Шаповалову, вона розплакалася. Викликали «швидку» обвинуваченому, а виміряли тиск потерпілій теж — і її тиск виявився вищим, ніж у Шаповалова, на 20 одиниць. Через три дні її не стало. Тимошенко знає 20 матерів героїв Небесної сотні, які помирали за останні шість років. Вони поклялися, що дочекаються справедливого вироку по справі Шаповала.
Олександр Тимошенко з фотовиставками про Майдан об'їздив країну, не даючи забути про трагічні події. Створив громадську організацію, яка об'єднує постраждалих 18 лютого, і значно допоміг слідству. У 2018 році завдяки його знімку був установлений днепрянин Сергій Кучменко (https://www.facebook.com/photo.php?fbid=2103718843235542&set=a.1652747771665987&type=3&theater), який раніше не фігурував як потерпілий, і дав суду цінні показання. Тимошенко знімав невідомого чоловіка з окривавленим обличчям, якого ведуть «беркутівці» (і один з них схожий на Віктора Шаповалова). Він вимагав, щоб велася онлайн-трансляція кожного з п'яти резонансних судових процесів, де він є потерпілим.
Це п'ять процесів: по справі Віктора Шаповалова — екс-командира 2-ї роти харківського «Беркута», по справі його командира — комбата Владислава Лукаша з Харкова, по справі командира «Беркута» з Львова Ростислава Пацеляка, по справі генерал-майора Володимира Гриняка, про якого потерпілі кажуть, що він роздавав гроші Януковича силовикам мішками. І справа Юрія Спаських, який встиг відсидіти 3,5 року в РФ за дуже загадковим звинуваченням. Їх об'єднує те, що всі потерпілі отримали поранення в урядовому кварталі з 13:00 до 16:00 за схожих обставин, а ці люди віддавали команди й координували, нібито охороняючи громадський порядок.
25 лютого 2020 року, Подільський райсуд Києва. Розглядається кримінальна справа Віктора Шаповалова. У суді вона з січня 2016 року. Останній раз потерпілих допитували 19 вересня 2019. Потім було сім засідань, які переносилися з різних причин. То захист обвинуваченого висловить недовіру судді, то не з'явиться один з трьох адвокатів, то обвинувачений захворів. І ось, нарешті, допит потерпілого Івана Бубляса. Він встигає розповісти, як протестувальників обливали водою й як священик закликав людей у плямистій формі не стріляти. «Беркут» діяв, на його думку, дуже організовано. А сам він того дня отримав кулю й втратив зір. Адвокат обвинуваченого суворо запитує: «Перед вами обвинувачений Шаповалов. Ви його бачили?» Відповідь: «Вони всі були однакові, як інкубаторські курчата». У цій справі 108 потерпілих. І можна було б допитати когось ще, але судія поспішає на наступне засідання. А обвинуваченому поспішати нікуди. Він перебуває під нічним домашнім арештом без носіння браслета. За «законом Савченко» нараховано, що він уже відсидів дев'ять років.
Віктор Шаповалов був першим, хто частково визнав вину й попросив у потерпілих прощення. Справляв враження співчутливої людини. Заявив, що протестувальників розстрілювали з помпових гвинтівок «Форт-500», і що під вечір 18 лютого під Жовтневим палацом стояв автомобіль, з багажника якого харків'янам і львів'янам гарстями, наче насіння, насипали патрони зі свинцевим зарядом. Зовні такі самі, як і ті, що з гумовим наповнювачем, але важчі. За словами Шаповалова, він зрозумів, що це не гумові, і сказав: «Хлопці, ви не балуйтеся». Він також розповів, що ззаду на шоломи клеїли різнокольорові наклейки й у кожного підрозділу були свої позначки: у харків'ян — срібні, у львів'ян — зелені, у кіровоградців — сині.
Але біда в тому, що як тільки змінили міру запобіжного заходу, Шаповалов відмовився від усіх показань. Потерпілий Василій Пазиняк розповідає, що супроводжувало звільнення Шаповалова з-під варти 27 листопада. Шаповалов співпрацював зі слідством. Але одного разу його начальник говорить: «Скоро він від своїх слів відмовиться». Прямо в суді він це сказав. Вони зрозуміли, що збираються витягти Шаповалова з тюрми. І ось на одне з наступних засідань приходить Олена Лукаш, яка не відповіла за свої злочини, і Віктору Шаповалову змінюють міру на особисте поручительство. Вони говорили, що Шаповалов може втекти в Росію, де сім або вісім його підлеглих брали участь у «параді» 9 травня під прапором «Другого українського фронту» з беглим міністром В. Захарченко. Колегія суддів з суддею Габріелем залишила Шаповалова під вартою, вони вирішили, що все в порядку. А через два тижні… Знову апеляція. І вже без їхньої присутності. Нова колегія Київського апеляційного суду, не повідомивши нікого про це «замовне» засідання, відпустила Шаповалова… Прокурор, якби він був порядною людиною, запросив би їх, але їм сказали: «Усі 108 потерпілих були повідомлені». Повісток не отримав ніхто!
Колегам Шаповалова, які залишилися в Україні, дійсно було чого боятися, адже в 2016 році його показання розглядалися як прорив. Навіть незважаючи на те, що екс-міністр Захарченко, з яким харківські «беркутівці» маршують по Москві, публічно визнавав: підписав наказ про застосування бойової зброї. Близько 15 тисяч силовиків були задіяні проти майданівців, і далеко не всі вчиняли злочини, але практично всі прикривають товаришів. Нагадаємо слова Шаповалова в жовтні 2016: «Командував людьми з «Фортами» безпосередньо командир батальйону Владислав Лукаш, він дав команду: «Форти, вперед!». Шаповалов також назвав прізвища тих, хто стріляв боєприпасами.
26 лютого 2020 року, Дарницький райсуд. Розглядається обвинувачення проти екс-командира батальйону «Беркут» Харківської області Владислава Лукаша. Священик о. Георгій — потерпілий, дає показання. Його слова дуже важко розібрати навіть присутнім у залі: він сильно заїкується й, здається, йому не вистачає мікрофона. Потерпілий говорить, що у нього була часовня на Майдані, і він разом з протестувальниками пішов до Верховної Ради. «Беркут» закидав людей гранатами, титушок бачив, які били палками, людей, які були накриті простинями. Почув тупий удар по голові, кров потекла, рука повисла, поранених доставляли в СІЗО, тому в лікарню не захотів… — помітно, що він мучиться з кожним словом. Адвокат обвинуваченого суворо запитує: «Ви можете описати обличчя, яке вам завдало тілесного ушкодження?» Відповідь: «Ні». «В Україні індивідуальна відповідальність. Ви беруть участь у трьох провадженнях. Як ви розділяєте ушкодження, які ви отримали в цих кримінальних провадженнях, де ви потерпілий? Хто з троїх вчинив проти вас злочин?» — намагається збити з пантелику адвокат (ніхто й не стверджував, що Лукаш своїми руками бив священика). Священик не знає, що відповісти. «Тут обвинувачений Лукаш. Ви його бачили?» — «Ні. Тому що все було зроблено так, щоб нельзя було дізнатися». «Відомо вам про перевищення повноважень Лукашем?»
У справі Лукаша 170 потерпілих, і священик — лише один з них. Але, як і у випадку з Шаповаловим, засідання триває не довше години. На фото обвинувачений Владислав Лукаш зі своїм адвокатом у суді. Автор — А. Тимошенко. Владислав Лукаш — це безпосередній командир Шаповалова, і він практично одразу був відпущений під домашній арешт. Як розповідав Шаповалов, їх відправили в Київ з Харкова 11 лютого. Розташували на базі відпочинку МВС. 18-го почали робочий день під стінами Кабміну. За командою Лукаша перейшли на Крепосний, потім на Інститутську. 12 «Фортів» стріляли боєприпасами.
Справа екс-командира львівського «Беркута» Ростислава Пацеляка розглядається в Святошинському райсуді. Потерпілих у справі Пацеляка 78. Обвинуваченого випустили з-під варти в листопаді 2015 року й з тих пір він під особистим зобов'язанням. Ще 24 лютого 2014 року він і його підлеглі у Львові просили прощення зі сцени місцевого Майдану. Запевняли, що в убивствах не брали участі.
Справа Володимира Гриняка розглядається в Шевченківському райсуді. Під час майдану він був заступником голови Департаменту громадської безпеки, у 2016 році потрапив у число підозрюваних у співучасті в умисному вбивстві й організації перевищення влади, але лише в 2018 році обвинувальний акт опинився в суді. У його справі 389 потерпілих, але до їхнього допиту суд може й не дотягти. Здається, процес затягується навмисне: могли оголосити обвинувальний акт у скороченому вигляді, але суд ухвалив рішення зачитувати обвинувальний акт у повному обсязі. І зачитує вже рік. Обвинувачення вважає, що Гриняк координував розгін 18 лютого. Журналісти «Слідство.інфо» повідомляли, що 18 лютого він курсував між Шелковичною, Крепосним і Грушевського з ранку й до 16:00. Сам же генерал наполягає, що просто жив у тому самому кварталі. Крім того, Гриняка підозрюють у утриманні так званої «чорної каси», з якої заохочували силовиків. Він є діючим генералом МВС і займає одну з керівних посад у Нацгвардії.
По справі Юрія Спаських (колишнього заступника начальника відділу забезпечення масових заходів управління громадської безпеки ГУМВС України в м. Київ) проходить 150 потерпілих. Його справу розглядають у Дніпровському райсуді. Обвинувачують у перевищенні повноважень, співучасті в убивствах, залишенні в небезпеці та ін. Але справа Спаських має ще один скандальний відтінок. Проросійське видання «Країна» повідомило, що в квітні 2014 року він був затриманий у Москві й у 2015 році засуджений на 3,5 року за спробу викрадення одіозного помічника Януковича Андрія Портнова. Спаських взяли прямо в аеропорту Шереметьєво в залі прильоту. Як повідомляли ЗМІ РФ, він визнав, що прибув у Москву за особистим дорученням Віталія Кличка, який заплатив за викрадення 1 млн доларів. Але цікаво й те, що в РФ за звільнення Спаських (який дав такі показання) клопотав сам Портнов. Після відбування строку покарання в Росії Спаських повернувся в Україну й знову був затриманий, уже по «справах Майдану». Однак суд і його випустив під нічний домашній арешт. За даними проросійської «Країни», з адвокатами Спаськомуу допоміг Кличко, якому колишній міліціонер надавав деякі послуги під час Майдану. Прокуратура, суд і адвокати в одній команді?.. Дві колегії суддів взяли самовідвід по справі Спаських. «Каруселили» так само, як по справі Лукаша.
Потерпілі бігали зі скаргами, але все марно — гила судова система непереборна, нас ніхто не захищає. Створюється враження, що безладом у майданівських справах керує всемогутня рука, — написав колись у соцмережі потерпілий Тимошенко. У річницю розстрілів Ева Катинка Шмідт, керівниця відділу правосуддя, свобод і громадянського простору Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, говорила в «Українському домі» (у Києві) про необхідність надати справедливість жертвам і їхнім сім'ям. «Розслідування не завершуються, суди не просуваються. Нас турбує, що ряд високопоставлених осіб, причетних до убивств, досі залишаються на своїх посадах, що справляє стримуючий ефект на їхніх підлеглих, які навряд чи будуть давати показання про їхню причетність. Ми бачимо завдання в тому, щоб інформувати про це народ України й міжнародне співтовариство в Женеві й Нью-Йорку», — заявила вона.
Очевидно, у коло таких високопоставлених, про яких говорить г-жа Шмідт, потрапляє й Володимир Гриняк, який є діючим генералом МВС і займає одну з керівних посад у Нацгвардії. Давайте подивимося на схему Моніторингової місії ООН, щоб оцінити кількість жертв, щодо яких досягнута відносна справедливість. Жертви, чиї вбивці повністю установлені, позначені синім кольором. Жертви, чиї вбивці установлені частково, — позначені жовтим. Убивство Сергія Дидича — один з двох випадків, де винні установлені повністю (винними визнані один майданівець і два силовики).
На питання, чому немає справедливості в його випадку, Олександр Тимошенко відповідає: «Саботаж системи, яка не хоче вийти сама на себе. Усі повязані. Тому ми воюємо й з адвокатами обвинуваченого, які професійно виконують свою роботу, й з суддями, які іноді не дають потерпілим слова. Мене багато разів хотіли видалити з залу суду «за ненадлежну поведінку» — коли я вимагав реалізувати мої права учасника судового процесу. Хотів зробити заяву, подати клопотання або просив приєднати до матеріалів мої фотознімки. Нам зараз у судах не дають можливості задавати питання обвинуваченим, а у суддів питань немає».
«Розпорошення» справ у часі й по різних судах потерпілі теж сприймають як знущання, хоча в прокуратурі пояснюють, що не судять, наприклад, «беркутівців» Лукаша й Шаповалова разом (що було б логічніше), оскільки в різний час закінчували їхні справи. Але навіть те, що формально справедливо, виглядає як знищення справедливості на практиці. Час працює проти потерпілих і щодо строку давності. Наприклад, для ст. УК 340 (перешкоджання проведенню демонстрацій), яка також є у всіх п'яти названих фігурантів, цей строк становить п'ять років, і він уже минув. У Тимошенка великі претензії й до колишнього «майданівського департаменту» Генеральної прокуратури. Потерпілі підтримували обвинувачення набагато активніше, ніж прокурори. Прокурори були не з ними, вони були нейтральні, — говорить Олександр. Але найбільші претензії до судів. Багато потерпілих давно перестали приходити в суди — тому що там не можуть організувати ефективну роботу. Просиш людей приїхати в суд і дати показання, а вони відповідають: «Я вже приїжджав. Знову приїду, і хтось щось придумає (щоб зірвати засідання)». Половина з понад 350 засідань, які він відвідав, не відбулася, і третина з них — виключно з вини адвокатів обвинуваченого. А судді на це говорять: «Нічого не можемо поробити».
Потерпілий Василій Пазиняк говорить: «Над нами відверто насміхаються. Прокурор, судія й адвокат вбивці виступають як члени однієї команди. Ми по одну сторону з убитими, а вони — наче члени однієї злочинної групування, яка координує свої дії. Створюється враження, що нас ненавидять — за те, що ми вийшли на Майдан. І все роблять для того, щоб не були покарані винні». Василій Пазиняк постраждав 18 лютого 2014 року на перехресті Шелковичної й Інститутської. Він за професією лікар, побачив, що в автозак тягнуть з десяток покалічених людей, яким потрібна медична допомога, і спробував цьому перешкодити. «Беркутівці» зробили «коридор» і вже майже без дихання протягли їх по ньому, продовжуючи лупити палками. Як тільки Пазиняк втрутився, переключилися на нього. «Я лежав, а мене били чоботами по голові», — згадує він.
«Найстрашніше — це те, що зло залишається безкарним», — говорить Пазиняк, розповідаючи, як він з Тимошенком недавно відвідали суд над «омеговцем» Володимиром Косенко, якого також залишили на волі. Незважаючи на те, що установлена причетність Косенко до убивства людини 20 лютого 2014 року, і незважаючи на те, що, на відміну від Шаповалова, цей правоохоронець і дня не провів за ґратами. Усе говорить про те, що звільняти обвинуваченого, яким грозить «вишка», — це вже негласне правило. Печерський райсуд під новий рік непомітно випустив з-під домашнього арешту ще одного колишнього бійця спецпідрозділу «Омега» Дмитра Хмеля, якого підозрюють у вбивстві. Громадськість набагато більше уваги приділяє «чорній роті» того, хто втік у РФ, Дмитра Садовника, яка 20 лютого розстріляла найбільшу кількість протестувальників, і зараз майже вся перебуває в Росії. Але й «беркутівцям», які 18 лютого стріляли свинцевою картеччю, судді з адвокатами допомогли втекти за той же адрес. Свинець, відстріляний з помпової гвинтівки «Беркута», знайшли й у тілі Сергія Шаповала, про якого вище розповідав Тимошенко.
Шаповал (і ще кілька людей) загинув у Крепосному провулку орієнтовно від руки харківського «беркутівця» Олександра Белова, який втік після того, як у 2016 році його випустили під нічний домашній арешт. Важливий момент: експерти ООН прирівнюють загиблих силовиків до загиблих учасників протестів. Ті й інші відносяться до жертв «спецоперації» МВС і СБУ епохи Януковича. Силовики, які все-таки визнавалися у виконанні злочинних наказів, неохоче говорять: «Ну а як можна відмовитися виконувати злочинний наказ? За відмову притягнуть до кримінальної відповідальності, за ревне виконання нагородять». Нагороди «за бездоганну службу» вони отримували вже після умовної «перемоги Майдану».