← Назад

Золота лихоманка по-київськи: історія вбивства ювеліра Кисельова та його колишнього партнера

2020-03-09 15:59 · ОРД · littoria82
Антикорупційні органи · Бізнес та корпоративні схеми · Держзакупівлі та тендери · Земля та забудова · Кримінал · Медіа та свобода слова · Міжнародні зв’язки · Місцева влада · Освіта · Правоохоронні органи · Статки та декларації · Суди та судова система · Центральна влада

Відкрити оригінал

До річниці загибелі столичного ювеліра Сергія Кисельова його вбивця — колишній компаньйон Сергій Вітюгов — ексклюзивно розповів про події. Нижче викладена чвертьстолітня історія підпільної «імперії золотих справ майстрів», що збагатила її засновників на мільярд доларів та спричинила чимало лиха. Шалені гроші настільки закрутили голови ідеологам «золотої лихоманки», що через жагу помсти вони були готові брехати, залучати правоохоронців найвищої ланки та навіть особисто вбивати.

У березні 2020 року виповнилася перша річниця з моменту вбивства співзасновника ТОВ «ЮВК-Агат» Сергія Кисельова. Чоловіка, що очолював бізнес із виробництва та продажу золото-ювелірних виробів, застрелили впритул у салоні власної автівки марки MERCEDES-BENZ S 500L близько 11 години 5 березня 2019 року біля житлового будинку по вулиці Флоренції в Києві.

Зухвалий злочин відпочатку виявився овіяний таємницями та супроводжувався низкою скандалів. Розпочалося все з того, що молодший інспектор Дніпровського управління поліції охорони Роман Ходоров, патрульний екіпаж якого прибув на виклик про стрілянину першим, не знайшов нічого кращого, аніж поцупити з автівки Кисельова пістолет «Форт». Справа за обвинуваченням Ходорова в крадіжці залишалася в Дніпровському райсуді столиці. З місця злочину зник не тільки пістолет загиблого. З машини застреленого ювеліра також пропав відеореєстратор, а з руки трупа — годинник. Людина, яка здійснила смертельний постріл в голову бізнесмена, була затримана на сороковий день після його вбивства. Того ж дня було остаточно розвінчано конспірологічну версію про начебто зв'язок загибелі ювеліра із так званою справою «діамантових прокурорів».

Кілером на Флоренції виявився колишній партнер Кисельова, з яким вони разом закладали фундамент «золотої імперії», а згодом розсварилися вщент — Сергій Вітюгов на прізвисько «Журналіст». Разом із ним на лаві підсудних в Дніпровському районному суді Києва на вирок чекають два його тезки — майор контррозвідки СБУ Сергій Новіков та колишній співробітник органів внутрішніх справ Сергій Павленко. Останні відкидають будь-які закиди на причетність до кривавої історії «золотої лихоманки». Інакше себе поводить Вітюгов. Він каже, що дійсно вбив колишнього ділового партнера, хоча відпочатку не мав таких намірів. А додатково «бере на себе» цілу низку інших насильницьких злочинів, що були скоєні через фінансові та майнові суперечки екс-компаньйонів по коштовному бізнесу з кримінальним присмаком.

Історія успіху «шукачів золота» розпочалася в буремні 90-і роки, коли Вітюгов вирішив заробляти власну копійку на фоні зубожіння більшості населення держави. Тоді українці масово несли здавати прикраси в ломбарди. Уродженець Білої Церкви спробував «осідлати хвилю», організувавши точки зі скупівлі лому золотих виробів, заробляючи на різниці. Невдовзі доля звела Вітюгова із колишнім викладачем столичного інституту Сергієм Кисельовим, що також з головою занурився в підприємницьку діяльність, пов'язану із скупівлею золото-ювелірних виробів у Києві. Чоловіки вирішили об'єднати зусилля та залучили до побудови власного «Ельдорадо» третю особу — Дмитра Тракалюка. Справи в ділків швидко пішли вгору, тим паче що їх спільний бізнес став ледь не ноу-хау, хоча й доволі сумнівним з точки зору закону.

Відпочатку мова йшла про контрабандне вивезення лому золотих виробів за кордон. Надалі «золота імперія» модернізувалася за рахунок поставок в Україну неопробованих ювелірних виробів з їх подальшою «легалізацією», себто підробкою. За словами Вітюгова, у польських граверів замовляли копії виробів із асортиментного ряду українських заводів. Надалі по напрацьованих каналах цей товар ввозили до України, де маркували його підробними клеймами та віддавали на реалізацію. Вартість «маркованої продукції», тим паче з бирками знаних на весь світ підприємств на кшталт Одеського, Львівського, Київського ювелірних заводів, була значно вище собівартості. Успіх був приголомшливий — якщо на початку становлення бізнесу обсяг продукції, що ввозилася до України, становив близько 50 кілограм на місяць, то на піку це були тисячі тон золото-ювелірних виробів. За словами Вітюгова, у грошовому еквіваленті за всі роки існування започаткована ним схема дозволила причетним до неї збагатитися на 1 мільярд доларів.

У певний момент власну долю прибутку Вітюгову, начебто, довелося вимагати зі зброєю в руках. Цьому передувало створення «легального фасаду» для «коштовної імперії» — у 2001 році були засновані компанії «ЮВК-Онікс» та «ЮВК-Агат», через який проводили лише 1% від загального обсягу продукції. Головне — викрислення Вітюгова з ланки вигодонабувачів «золотої лихоманки». Він говорить, що Кисельов і Тракалюк його підступно викинули зі спільного бізнесу, розподіливши частку компаньйона між собою.

Після чого уродженець Білої Церкви не стерпів образи та вдався до рішучих дій. На початку 2006 року конфлікт між екс-партнерами увійшов до гарячої фази. Вітюгов стверджує, що на той час на нього було скоєно серію замахів, а невдовзі він на тривалий термін опинився за гратами. Згідно з матеріалами судового реєстру, зранку 15 березня 2006 року Вітюгов разом із невстановленим спільником та прихопивши із собою гранату РГД і пістолет Макарова приїхав до автомобільно-гаражного кооперативу «Русанівський-2», де на той час знаходився його колишній партнер Дмитро Тракалюк. Між чоловіками відбулася розмова на підвищених тонах та «покатушками», коли Вітюгов, начебто погрожуючи зброєю, покинув місце зустрічі зі скарбами, юридичним власником яких значилася компанія «ЮВК-Агат», але зберігалися в багажнику автівки Infiniti FX-35 Тракалюка. Мова йде про дві сумки і поліетиленовий пакет, всередину яких знаходилася значна кількість ювелірних виробів із золота 585 проби — 9136 одиниць загальною вагою майже 35 кілограмів.

За обставинами інциденту було порушено кримінальну справу, а Вітюгова оголошено в розшук. Чоловік прибув до райвідділку міліції у квітні 2006 року, втім він відмовлявся визнавати свою провину. Та обіцяв викласти все тільки у випадку всебічного розслідування всієї «золотої піраміди», яку разом із Кисельовим та Тракалюком будував останніми роками. Вже тоді Вітюгов давав зрозуміти: він готовий до співпраці зі Службою безпеки України та не довіряє співробітникам столичного УБОЗу МВС, який на той час очолював Валерій Гелетей. Останнього разом із іншими правоохоронцями й понині «Журналіст» звинувачує у виконанні оплаченого Кисельовим «замовлення». А після власного затримання в 2006 році почав засипати численними скаргами різноманітні установи та силові структури.

Паралельно з юридичними спробами захисту Вітюгов вдався до спроби здійснення підкупу судді Мирослави Марченко, якій випало розглядати його справу в Дніпровському райсуді Києва. Він розповідає, що на початку 2007 року в Лук'янівському СІЗО познайомився із Станіславом Ламеко, який начебто й запропонував співкамернику вирішити питання щодо звільнення Сергія Олеговича в обмін на 150 тис дол. Той погодився та доручив власній дружині Ганні відкопати тайник із викраденим раніше із багажника автівки Тракалюка золотом. Надалі ці скарби батько Вітюгова передав дружині Ламеко, а остання залучила такого собі Андрія Ільницького, що мав допомогти у реалізації ювелірних виробів. За іронією долі, кінцевим «покупцем» награбованого золота виявився Георгій Козюба, що входив до бізнес-імперії Кисельова і Тракалюка. Вони поставили до відома правоохоронців, які «накрили» коштовний груз та повернули його власникам. Таким чином провалився план щодо швидкого звільнення Вітюгова.

У липні 2009 року його було засуджено за скоєння розбійного нападу, але через істотні порушення апеляційна інстанція відправила справу «чорного ювеліра» на додаткове розслідування. 21 квітня 2011 року суддя Микола Чаус оголосив «Журналісту» вирок у вигляді покарання у виді 11 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Цього разу вердикт «встояв» в апеляції і касації: Вітюгов відбув на відбуття покарання у Бориспільській виправній колонії №119, звідки був звільнений 4 жовтня 2013 року із заміною залишку строку ув'язнення на виправні роботи.

Навіть перебуваючи в установах несвободи, Вітюгов продовжував плекати надію поквитатися із своїми опонентами. У 2010 році йому випав такий шанс: журналіст каже, що його заяви про злочини «чорних ювелірів» Кисельова та Тракалюка були покладені в основу кримінального провадження, яким опікувався на той час керівник Департаменту Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України Леонід Скалозуб.

Сам Кисельов за життя давав геть інший виклад подій, що трапилися із його бізнесом 10 років тому. Начебто особи, наближені до старшого сина президента Віктора Януковича, вимагали в нього «відкупні» та долю в коштовній імперії в обмін на продовження історії «золотої лихоманки». А коли він відмовився від пропозиції такої співпраці, його бізнес було вщент зруйновано.

Згідно матеріалам судового реєстру в середині червня 2010 року було порушено кримінальну справу №49-2979 «За фактом підроблення документу звіту про операції з дорогоцінних металів за IV квартал 2008 року ТОВ «ЮВК-Агат», який видається підприємством, і який надає права або звільняє від обов'язків, з метою використання їх підробляючим, використання завідомо підробленого документу та здійснення господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, пов'язаного з отриманням доходу у великих розмірах».

Претензії до фірми Кисельова і Тракалюка стосувалися реалізації 205 кг ювелірних виробів на загальну суму 24,2 млн грн, коли «з метою приховування від оподаткування вказаних операцій невстановлені особи внесли недостовірні дані до податкової звітності, що спричинило шкоду державі на суму у розмірі 266,5 тис грн». Родзинка справи була в іншому. Слідство вказувало на причетність до притоправної схеми «чорних ювелірів» службових осіб Київського ювелірного заводу. Начебто «з метою розширення кола реалізації готової продукції з дорогоцінних металів, у тому числі не облікованої продукції, а також з метою отримання надприбутків та ухилення від сплати податків та інших обов'язкових платежів» вони вступили у попередню змову з службовими особами ТОВ «ЮВК-Агат» та ТОВ «ЮВК-Онікс». Як наслідок у розпорядженні останніх виявилися підроблені державні клейма ВАТ «Київський ювелірний завод», які використовували Кисельов і Ко.

У фабулі справи зазначалося: «Зазначені товариства з давальницької сировини вказаного заводу виготовляли ювелірні вироби, на яких проставлялося клеймо ВАТ «Київський ювелірний завод». Вказані ювелірні вироби, без відповідного оприбуткування реалізовувалися на території України та близького зарубіжжя. Упродовж 2008-2010 років службові особи ТОВ «ЮВК-Агат» та ТОВ «ЮВК-Онікс» з метою отримання надприбутків та ухилення від сплати податків, незаконно виготовляли та використовували державні пробірні клейма Центрального казенного підприємства пробірного контролю Державної пробірної служби Міністерства фінансів України та ВАТ «Київський ювелірний завод» для клеймування не облікованих ювелірних виробів».

Наприкінці липня 2010 року правоохоронці здійснили серію обшуків на території, де знаходилися виробничі потужності «золотої імперії». Загалом тоді було розпечатано справжню «печеру київських Аладінів» — вилучено 300 кг ювелірних виробів, дві дюжини підробних пробірних клеймів, 56 штампів профільних підприємств, 2 млн дол готівкою та безліч інших коштовностей. Тих часів ЗМІ писали: «Міліція викрила крупну мафіозну мережу, що об'єднувала 130 «чорних ювелірів». Під прикриттям легального підприємства в Києві вона безперешкодно працювала понад десять років. Перевірка ринку дорогоцінних металів засвідчила: браслети, кільця, ланцюжки та інші коштовності мали підробні клейма відомих виробників та контрабандним шляхом постачалися за кордон, а частина — направлялася на реалізацію в Україні. Офіційно «тіньовики» декларували тільки 1% реального обсягу виробництва — все інше йшло «наліво». У підпільних цехах оброблялося близько 3 тон неврахованого золота на рік. У такого бізнесу були впливові «дахувальники» у владних структурах».

Невдовзі історія «чорних ювелірів» «ЮВК-Онікс» та «ЮВК-Агат» різко зникла зі шпальт видань, й понині у справі не ухвалено остаточного рішення — провадження «висить» в ЄРДР та наразі обліковується за Подільським райвідділом поліції.

Що ж стосується Кисельова, то з того часу він не залишав спроби повернути скарби, які забрали під час обшуку правоохоронці. Зокрема, п'ять років тому Сергій Костянтинович скаржився, що за повернення коштовностей правоохоронці у нього вимагають 1 млн дол. У клопотанні до прокурора Подільської прокуратури від 6 квітня 2015 року він просив негайно повернути йому, як єдиному власнику, дорогоцінні каміння: діаманти вагою більше 550 каратів, смарагди вагою більше 600 каратів, сапфіри вагою більше 1100 каратів, рубіни вагою більше 100 каратів, аметисти вагою більше 5000 каратів, аквамарини вагою більше 1000 каратів, гранати вагою більше 5000 каратів, топази вагою більше 10000 каратів, цитрини вагою більше 1000 каратів, янтар вагою більше 15000 каратів та перли вагою більше 35000 каратів, які були вилучені під час обшуку 30 липня 2010 року за адресою Київ вул. Фрунзе 102. Ювелір зазначав, що коштовності знаходяться на сьогоднішній день на відповідальному зберіганні в Державній установі «Державне сховище дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України» та за які посадові особи правоохоронних органів вимагають з нього хабар в розмірі один мільйон доларів США.

Довгий час всі його спроби повернути скарби, що умістилися в 356 пакетів, були марними — судді відмовляли у задоволенні численних клопотань Сергія Костянтиновича. Так само безрезультатними були й намагання Кисельова домогтися відкриття кримінальної справи відносно екс-начальника Департаменту ДСБЕЗ МВС України Скалозуба.

Втім, навесні 2016 року план дій ювеліра, вочевидь, зазнав певних змін. З того часу Кисельов зажив широкої слави у ЗМІ після серії своїх відеоінтерв'ю в контексті так званої справи «діамантових прокурорів» — обвинувачених у вимаганні хабаря в розмірі 150 тис дол підприємця Валерія Гібаленка, екс-заступника начальника Головного слідчого управління Генпрокуратури Володимира Шапакіна та колишнього заступника прокурора Київської області Олександра Корнійця. Ювелір стверджував: у «камінцях», які були вилучені під час обшуку в Корнійця, він впізнав коштовності, які правоохоронці винесли з його підприємства під час обшуку в 2010 році. Прибічники такої теорії проводили паралель між екс-прокурором та його колишнім підлеглим Валерієм Коноводом. Останній свого часу у якості слідчого СУ ГУМВС України в м. Києві мав доступ до «скарбів» «чорних ювелірів» у державному сховищі, яке декілька разів відвідував. Та начебто міг «подарувати» діаманти Корнійцю у якості подяки за власне просування по службі.

«Діамантовий прокурор» такі закиди на свою адресу відкидав: за його інтерпретацією віднайдені у нього камінчики він придбав у знайомого. Розслідування кримінальної справи щодо ймовірної появи частини «скарбів Кисельова» у Олександра Корнійця, а також екс-керманича столичної міліції Валерія Коряка так і не призвели до оголошення підозр колишнім правоохоронцям.

Але, як стверджує Сергій Вітюгов, саме поява у медійному просторі його давнього опонента поновила його спроби помститися тезці та його найближчому оточенню. Як зазначено у тексті обвинувального акту, який зачитав 4 березня 2020 року прокурор Вадим Мельничук, злочинний план у «Журналіста» виник в 2016 році, коли він вирішив створити озброєну банду, до лав якої залучив співробітника СБУ Новікова та пенсіонера ОВС Павленка.

За версією слідства, ця трійця чоловіків відтоді скоїла серію розбійних нападів: спочатку на партнерів Кисельова — Юрія Чорного (24 липня 2017 та 19 липня 2018 року відповідно) та Георгія Козюбу (25 грудня 2017 року), а навесні минулого року планувала напад на самого Сергія Костянтиновича, коли Вітюгов його застрелив. Надалі банда начебто планувала скоїти крадіжку з гаража загиблого ювеліра, але 13 квітня 2019 року членів угруповання було затримано.

По «гарячих слідах» правоохоронці стверджували: Вітюгов і Ко начебто планували в цей день підірвати родину Кисельових та їх близьких прямо під час поминальних заходів. Втім, згодом ці претензії в бік обвинувачених було знято. Так само зникла із матеріалів справи «ювелірного месника» і будь-яка згадка про шедевр французького художника Поля Сіньяка «Порт Ла Рошель». У квітні 2019 року МВС звітувало: саме Вітюгов причетний до викрадення цього полотна в травні 2018 року з музею мистецтв міста Нансі. Більше того — вбивцю «чорного ювеліра» перевіряли на дотичність до серії інших гучних крадіжок екземплярів живопису на Батьківщині Олександра Дюма.

Мова йде про картину «Портрет дівчини блондинки» пера Жана Ренуара, викрадену шляхом обману 30 вересня 2017 року у місті Сан-Жермен-ан-Ле; картину «Берк, пожвавлений пляж, близько 1880-1885 рр.» Ежена Будена, що зникла 10 листопада 2018 року у Версалі; картину «Париж, площа Пігаль» Ежена Гальєн-Лалу; «Гостьову книгу мадам Злетен» вартістю 120-150 тис євро, яку викрали 27 червня 2017 року в Парижі в аукціонному будинку Дроу. Матеріали справи свідчать, що слідство дійшло до думки: Вітюгов не брав особисту участь у крадіжці картин на території Франції. З урахуванням інформації, отриманої від компетентних органів Австрійської Республіки, було встановлено причетність до вчинення даних протиправних дій трьох чоловіків та невстановленої жінки.

Сам Вітюгов під час судового розгляду заявив, що гранату під час затримання йому в автівку підкинули самі правоохоронці, які надалі вимагали від нього давати ті покази, що узгоджуються з версією слідства. «Сьогодні той годинник, який не ти, а поліцейські зняли з руки вбитого Кисельова — аргумент проти тебе, гарантія пожиттєвого вироку, щоб ти не казав… Я з вуст прокурора чув у Шевченківському райсуді: «Ну так, переборщили опера, гранату підкинули даремно», — зауважив «Журналіст».

У перерві під час засідання він розповів про те, що саме призвело до його довготривалого конфлікту з Сергієм Кисельовим. За його словами, він тринадцять років — від 2006 року намагався привернути увагу правоохоронних органів до злочинів, які скоювалися Кисельовим, зокрема й щодо нього. Мова йде про щонайменше п'ять «проплачених» замахів на його життя, 200 тисяч судді Чаусу, які Кисельов сплатив за його одинадцятирічний вирок, про підкинуті 9 штучок ювелірних виробів за місцем його мешкання та брехливі покази Тракалюка — друга Кисельова та його колишнього партнера по бізнесу. Вітюгов каже, що його просто викинули з бізнесу, який він придумав.

Далі була сфальшована кримінальна справа по статті «розбій», хоча насправді мав місце максимальний примус задля виконання договірних відносин. За його твердженням, 200 тисяч було сплачено судді Чаусу — про це йому казали люди, які цим займалися — підручні Гелетея, які неодноразово відвідували його під час досудового слідства та пізніше. Ці особи відверто казали: живим він до табору за будь-яких обставин не доїде. Але так зійшлися зірки, що він таки доїхав.

У 2010 році йому вдалося звернути увагу через знайомого — генерала Скалозуба, начальника ДДСБЕЗ. За його словами, все, що трапилося із бізнесом Кисельова у 2010 році — трапилося за його ініціативою. Тоді було вилучено півсотні штампів профільних ювелірних підприємств України, 22 підробних пробірних клейма. Про це за чотири місяці Генеральна прокуратура як води в рот набрала — все зводилося до якихось бухгалтерських недоліків. Й ніхто наразі не згадує про ці штампи та клейма, хоча ще тоді казали — через Палату пробірного нагляду проводився тільки 1% від діяльності.

За півроку до подій 2010 року Кисельов неодноразово казав у залі суду — він ніякого стосунку не має до виробництва та продажу ювелірних виробів взагалі. Але як це розходиться із тим, коли він почав давати покази після спроби його підірвати влітку 2015 року, після чого Вітюгов поїхав до Швеції та намагався отримати там статус біженця. Коли у січні в програмі «Люстратор» він побачив, як Кисельов розповідав, що він чесний бізнесмен, який постраждав від команди Януковича і в нього намагалися «віджати» бізнес, у нього вибухнув мозок. За його словами, це людина, яка разом із ним побудувала кримінальний бізнес з обігом більше 1 мільярда доларів.

Його «дахували» Валерій Гелетей, якому відпочатку в 2006 році занесли кілька сотень тисяч доларів за його ліквідацію. Протягом тринадцяти років Вітюгов пройшов усі інстанції — напередодні його від'їзду до Швеції він написав заяву до Генеральної прокуратури, де виклав усі факти замахів на нього та злочинної діяльності Кисельова, пояснив — він скоро їде за межі України, виявив бажання надати покази на детектор брехні. У відповідь — тиша.

Але вже перебуваючи в Швеції після того, як він побачив позицію Кисельова, коли той почав позиціонувати себе як чесного бізнесмена, він написав величезного листа генеральному прокурору Юрію Луценко. Там були зазначені усі факти злочинної діяльності Кисельова, які викладалися ним ще в 2008 році генералу Скалозубу, факти вбивств людей Кисельовим. Вітюгов вважає, що той причетний до цього. Тиша була йому у відповідь. Втім, загалом Луценко взяв цю ситуацію собі на олівець. За словами Вітюгова, та обставина, коли були повернуті золото-ювелірні вироби центнерами з державного сховища — він вважає, що Юрій Луценко отримав з цього відповідну мзду. І не просто так він не прокоментував на своїй сторінці в Facebook обставини вбивства Кисельова — резонансний випадок, а він коментував і набагато менші речі. Вітюгов вважає, що він до цього причетний — а як насправді було, покаже час.

Вітюгов зазнається: це він застрелив Кисельова рік тому, але «рівно за секунду до того, як ця людина відкрила б вогонь» у його бік. За його словами, коли він сідав в машину до Кисельова, він не планував вбивати цю людину, мені в страшному сні таке б не наснилося. Якби він хотів його вбити, він би це зробив геть інакше. Насправді він намагався під відеозапис отримати його щиросердне каяття та зізнання у п'ятьох замахах на нього, 200 тисячах, які той сплатив судді Чаусу за його вирок, хотів почути про його причетність до долі близьких йому людей — хтось із них безвісно зник, хтось загинув за загадкових обставин.

Чого варта доля одного тільки Ігоря Караватського — на протязі двох місяців його труп довели до стану гнильної емфіземи. За словами Вітюгова, ця людина на його прохання знімала з сервера Козюби тіньовий обіг по всій Україні на протязі кількох років. Його справа присипана пилом в Печерському суді — його вбили, він помер страшною смертю: його коліна зтерті до кісток. Справа була закрита, його поховали за державний кошт і тільки згодом повідомили рідних. Вітюгов знав цю людину: на його прохання на так званий носій на протязі кількох років використовуючи програму-шпигун вона викачувала інформацію у Георгія Козюби, щодо якого йому наразі інкримінують розбій. Роками, тонами, десятками тон тіньовий обіг компанії «ЮВК-Агат» по всій Україні. Те, що проходило через Георгія Козюбу — колишнього гравера «Ремточмеханіки», який його сьогодні обвинувачує в розбої. Ті 52 штампа профільних ювелірних підприємства України та 22 підробних клейма — його робота. Через те, що він злив компромат на Кисельова, той втратив більше 100 мільйонів доларів. Щорічно компанії «ЮВК-Агат» і «ЮВК-Онікс» приносили йому, починаючи від 2010 року й до того моменту, коли він загинув після зустрічі з Вітюговим. Так, він його вбив! Але вбив тому, що розумів — якщо не вб'є він, то вб'є той. Жодного сумніву щодо цього.

Остаточну долю Сергія Вітюгова та правоохоронців Новікова і Павленка, яким інкримінують участь в очолюваному «Журналістом» озброєному злочинному угруповані, вирішить суд. А поки що служителі Феміди розглядають клопотання родини загиблого Сергія Кисельова, які просять подовжити їх охорону. У відповідному клопотанні дружина застреленого ювеліра, зокрема, зазначає — на її адресу надходили погрози від його партнера по бізнесу Дмитра Тракалюка. Схоже, «золота лихоманка» продовжує збирати свою жатву.

#ЗолотаЛихоманка #ВбивствоЮвеліра #КисельовВітюгов #ЧорніЮвеліри #КримінальнийБізнес #ДіамантовіПрокурори #УкраїнськаЮстиція #ІванСпринський #ІванСпринськийРозслідування #ІванСпринськийЖурналіст #ІванСпринськийЖурналістськіРозслідування