Цікаві та актуальні книги — один із найкращих способів провести затяжний карантин з максимальною користю та не впасти у депресію. Пропонуємо вашій увазі огляд літератури, придатної для неквапливого та вдумливого читання. До того ж, ці книги легко купити та/або завантажити в інтернеті.
Передусім варто звернути увагу на книгу Сонії Шах «Пандемія: всесвітня історія смертельних інфекцій», у якій змістовно та захопливо розповідається про те, як і чому виникали заразні хвороби, які охопили весь світ або значну його частину. Відповідь невтішна: як правило, людина сама винна в перетворенні безпечних мікробів на смертельно небезпечні. Ось, наприклад, уривок нарису про китайський ринок дичини, звідки колись походила атипова пневмонія — з попередженням, що в такому місці щось подібне може трапитися знову (книга видана у 2016 році): «Промозглим дощовим днем на початку 2011 року я направляюся на ринок у Гуанчжоу, столиці південнокитайської провінції Гуандун, шукати колиску нових патогенів… Саме на ринку дичини в Гуанчжоу народився вірус, який чи не став причиною пандемії у 2002 році.
Звичайні носії цього вірусу — підковоносі кажани. Він належить до родини коронавірусів, які викликають переважно легкі респіраторні захворювання (на долю коронавірусів припадає близько 15% усіх застуд у людини). Але різновид, що дозрівав на ринку Гуанчжоу, був іншим. Від підковоносів вірус перекинувся на інших диких тварин, які продавалися на сусідніх прилавках… Зі поширенням вірус мутував. І у листопаді 2002 року одна з мутантних форм вірусу підковоносів почала поражати людей… За наступні місяці у понад 8000 заражених розвинулася так звана атипова пневмонія, 774 людини загинули. Після цього вірус атипової пневмонії зник. Він вичерпав усе наявне паливо, оскільки вбивав занадто швидко і не встигав поширюватися. Коли експерти з'ясували, що розсадником нового патогену виступають ринки дичини, китайські влади ужесточили правила торгівлі. Багато ринків закрилися. Але через кілька років почали з'являтися знову — хоча й меншого масштабу та напівпідпільні… Побродивши деякий час, ми запитали дорогу у поліцейського в мундирі.
Той невесело посміхнувся: «Ринок дичини закрили шість років тому після епідемії атипової пневмонії». І тут же, схопивши за полу куртки першого попавшегося робітника-перехожого, порадив переадресувати питання йому. Робітник, під схвальним поглядом поліцейського, справді сказав нам щось більш обнадійливе: обійти будівлю з іншого боку, і там, «можливо», знайдеться «хтось», хто «чимось» торгує. За кутом нас зустріла вонь — їдкий запах мускусу та вологості. Ринок складався з боксів, схожих на гаражні, розділених цементними доріжками. Частину боксів було перетворено на гібрид офісу-кімнати-кухні, де торговці, ховаючись від дощу, коротали час в очікуванні покупців… Перед нами рядами постали клітки з тваринами, які майже ніколи (або взагалі ніколи) не стикалися одна з одною в природному середовищі. А тут — дихали, сечили, випорожнювалися й харчувалися бік о бік. Ця картина примітна одразу з кількох причин, які пояснюють, чому атипова пневмонія почалася саме тут. Однією з причин є невідоме в природному середовищі скупчення диких тварин.
У природі мешканці печер, підковоноси, не будуть сусідствувати з пальмовими цивет-кішками, а з людьми зазвичай близько не стикаються ні ті, ні інші. Однак на цьому ринку всі три види (підковоноси, цивет-кішки й люди) раптом опинилися поруч… Якби не утворилася подібна база для швидкої еволюції мікроорганізму, про проблему атипової пневмонії, ймовірно, не довелося б говорити взагалі». Як бачимо, поява COVID-19 — цілком закономірне явище (будемо сподіватися, що китайці впорядкують свої ринки й кухню). Не менш барвисто розповідається про причини холери чи смертельної гарячки Еболи. Загалом людина впливає на світ мікробів сильніше, ніж їй хотілося б. «Пандемія» Сонії Шах — гарний приклад книжки, написаної добре підготовленим журналістом для широкого кола читачів (а не одним фахівцем для інших).
Відомий фахівець з ризиків і випадковостей Ніколас Талеб сказав, що пандемію COVID-19 не можна вважати «чорним лебедем» (важкопрогнозоване явище, що має значні наслідки), оскільки її можна було уникнути та/або придушити в зародку. Спочатку здивувався такій категоричності. Однак, прочитавши книгу Шах, вирішив, що Талеб не сильно перебільшує. Книги Талеба «Чорний лебідь. Під знаком непередбачуваності» та інші його праці зараз дуже до речі. Адже останні події показали певну (якщо не повну) ілюзорність довгострокового планування та прогнозування. «Наші мозки напхані причинністю й нам простіше сказати «тому що», ніж визнати владу випадковості». Як оптимізувати ризики, чому на невдачах учитися продуктивніше, ніж на успіхах — все це цілком своєчасно. Власне, «чорний лебідь» може не лише створити проблеми, але й стати щасливим шансом.
Його ж книга «Антихрупкість. Як витягти вигоду з хаосу» присвячена створенню системи, яка не лише стійка в умовах криз і катастроф, але й стає ще більш досконалою (антихрупкою). Власне, окремі стреси низького рівня навіть корисні — як для людини, так і для суспільства в цілому. «Досягнення стабільності шляхом встановлення стабільності (без урахування того, що буде далі) — це велика розводка лохів в економічній та зовнішній політиці… Штучний застій створює проблеми в довгостроковому плані».
А ось остання книга Талеба «Ризикуючи власною шкурою» (або «Шкура у грі») багато в чому являє собою переспів уже спітого. Хоча ідея дуже актуальна — необхідність ризикувати як невід'ємна умова прогресу й вдосконалення. Втім, не знаю, наскільки застосовні до України багато міститься тут рецептів, наприклад: «Піднімаючи рівень доходів найбідніших, динамічної рівності не досягти; скоріше потрібно зробити так, щоб змінювалися багаті — тобто піддати людей ризику втратити багатство. Суспільство можна зробити більш рівним, примушуючи багатих (через шкуру на кону) піддатися ризику втратити місце в найбагатшому прошарку населення». Звичайно, це непогано, але боюся, що від такого колбасити буде всіх, а не лише розорених багатіїв. Також у книзі багато цікавих історичних прикладів.
Про історичну літературу варто сказати окремо. Книги українського історика, який працює в Америці, Сергія Плохія «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до Незалежності» та швейцарського історика Андреаса Каппелера «Нерівні брати: українці та росіяни від середньовіччя до сучасності» об'єднує глибина розроблення теми. Вони вдало розкрили причинно-наслідкові зв'язки, які не завжди очевидні й часто досить парадоксальні. Наприклад, спрямований проти української мови Емський указ імператора Олександра II мав, серед іншого, й позитивні результати. «Емський указ не зупинив розвитку української літератури. Але створив ситуацію, коли більшість видатних авторів мешкала в Російській імперії, у той час як їхні читачі були по інший бік кордону в Австрії. Письменники не мали прямого доступу до читачів, і навпаки. За іронією долі ця ситуація сприяла створенню спільної літературної мови та культури по обидва боки імперського кордону».
Книга Каппелера корисна тим, що дозволяє подивитися на історію українсько-російських відносин і нинішній конфлікт зі сторони. «Росія й Україна — молоді, не змацнілі нації, які досі в пошуках своєї ідентичності. Ця ідентичність впливає на їхній внутрішній розвиток так само, як і на їхні відносини між собою… Нації — це не замкнені спільноти, які завжди були й завжди будуть, а культурні конструкти. Вони — продукти уявлень та ідей». На думку Каппелера, саме російські стереотипи про українців як про молодших і несамодостатніх братів є головною перешкодою до налагодження відносин. Так що конфлікт може затягнутися саме через імперські стереотипи.
Нарешті, об'єднати історію з епідеміологією допоможе книга біолога Джареда Даймонда «Ружья, мікроби, сталь: судьби людських спільнот» («Зброя, мікроби і сталь: витоки нерівностей між народами»), у якій автор шукає відповідь на питання одного політика з Папуа-Нової Гвінеї: чому білі люди створили так багато «карго», а ми, чорні люди, маємо так мало свого «карго»? Виявляється, мікроби колись стали одною з конкурентних переваг європейців. Значно більше корінних американців та інших неєвразійців полягли від євразійських мікробів, ніж від євразійської вогнепальної або холодної зброї. Натомість на європейських завойовників у Новому світі майже зовсім не чекали будь-які серйозні смертоносні мікроби… Заразні хвороби, як-от віспа, кір і грип розвинулися в конкретно людські хвороби в результаті мутації з дуже схожих предкових мікробів, які заражали тварин. Народи, які одомашнили тварин, стали також першими жертвами нових мікробів, але згодом розвинули значну стійкість до них.
Коли така популяція стійких до хвороби людей вступала в контакт з іншою популяцією, яка раніше не мала контакту з цими мікробами, спалахували пошесті, які винищували до 99% популяції, що не мала стійкості. Таким чином отримані спочатку від свійських тварин бацили відіграли вирішальну роль у європейських завоюваннях земель корінних американців, австралійців, південноафриканців і тихоокеанських острів'ян».
Усе ж таки нам пощастило більше, ніж персонажам Боккаччо, які теж влаштували собі самоізоляцію. Однак за відсутності книжок вони були вимушені травити один одному пошловатих байки. Читайте!