На перший погляд несподівано «Нова газета» вирішила «оновити» свою ноябрьську публікацію минулого року про військовий злочин бійців ПВК «Вагнер», які жорстоко катували, вбили та згодом глумилися над трупом сирійця. Бажаючі можуть ознайомитися з деталями матеріалу за посиланням https://novayagazeta.ru/articles/2020/04/21/85017-golovorezy-2-0 . Замість того щоб заглиблюватися в подробиці, варто поставити питання: чому слідчий комітет РФ протягом попередніх півроку ніяк не відреагував на попередню публікацію? Забігаючи вперед, можна сказати: існує повна впевненість, що нові докази, представлені у матеріалі видання, також не викличуть жодної реакції. Питання потрібно ставити інакше: як до такого життя та моралі в Росії дійшло і що чекає на неї далі.
Прямо зараз Росією керують спадкоємці одного з найжорстокіших у історії людства режимів — комуністичного, який за десятиліття свого правління знищив десятки мільйонів «ворогів та їм співчуваючих». Мова йде не лише про одну шосту частину суші, важливий принцип: де б комуністи не брали владу — починалися репресії, причому одним з головних моментів, крім фізичного знищення опонентів, була й показова жорстокість, щоб інші навіть не думали протестувати. Форми та методи були різні: «червоний терор», «підвали ЧК», «голодомор», «сталінські чистки», спалювані під час війни села, підірваний Дніпрогес чи штрафбати, з експортних варіантів — концтабори Тіто або «Червоних кхмерів» — цей список практично нескінченний.
Крім показової жорстокості одночасно здійснювалася «ломка» свідомості людей, що перетворювала їх на «стукачів» або просто на тих, хто намагався якось вижити. У будь-якому разі психологія людини змінювалася, і рано чи пізно вона сприймала оточуючу жорстокість як нормальну, або влада просто приховувала злочини, а основна маса народу в «відносне затишшя від репресій» просто не вірила в те, що відбувається. Як би там не було, «фахівці» з катувань та масових убивств у Росії ніколи не переводилися.
Розуміючи все це, не дивує, що «прості російські хлопці» організували на тимчасово окупованій території Донбасу розгалужену мережу в'язниць, «підвалів» та концтаборів, у яких без суду й слідства в нелюдських умовах утримуються та постійно піддаються катуванням українські військовополонені та звичайні громадяни, які чимось не сподобалися окупантам. Час від часу такий «запредел» робиться виключно для «задоволення садиста в погонах». Явище носить масовий характер, адже крім всесвітньо відомої «Ізоляції» існують і «підвали», де відбувається те, що нагадує часи Громадянської війни — безжалосне та беспощадне. Бойовики практикували й масові розстріли, наприклад у Слов'янську, Донецьку та Макіївці. Коло історії замкнувся.
У Сирії, по суті, все те ж саме, тільки в «підвалах» особливої необхідності немає — цим займаються місцеві спецслужби. А те, що «вагнеровці чудять» на фото та відео, рідко потрапляє, жертвам катувань як би не до знімань. Розуміють ли це журналісти «Нової газети» — безумовно, у їхньому професіоналізмі сумніватися не доводиться. Як і те, що реакції влади на їхні публікації, скільки б їх не було на цю тему, не буде в принципі: все, що відбувається, не просто прикривається, а організовується на державному рівні.
Виникає питання: тоді навіщо писати про те, що за жодних умов не викличе резонансу у влади чи Кремлі, тим більше на тлі пандемії COVID-19 та цін на нафту, які загрожують локальною катастрофою для російської економіки?
Усе вищеописане тим більше жахливо, що в «конвеєрі смерті» завжди існувала конкуренція: хто краще впорається з поставленим завданням. Протягом усієї радянської історії вона була між НКВД-МГБ-КГБ-ФСБ та військовою розвідкою РФ. Перші «брали» масовістю, другі — складністю виконання «поставлених завдань». «Баланс» з часом був знайдений, що привело до неповного, але «перемир'я» між ними щонайменше у цьому питанні, поки в «гру» не вступила раніше невідома приватна компанія під крилом «ресторатора» Пригожина.
«Вагнеровці» по суті давно стали паралельною військовою структурою в РФ, причому перебуваючи поза юрисдикцією Шойгу. Вони спочатку брали участь у роззброєнні українських частин у Криму, заявили про себе під час конфлікту на Донбасі, а пізніше «проявили» себе у Сирії, Судані, ЦАР, Мозамбіку та Лівії. На відміну від міноборони РФ, вони набрали багато «очок» у очах Кремля — зрозуміло, «найманці» за своєю суттю більш «гнучкі» та зовсім не звертають увагу на всякі «дрібниці» типу моральних принципів. Все було б нічого, тільки фінансування, яке могло піти Шойгу, пішло Пригожину, а мова йде про великі гроші, адже війна — дороге задоволення. Саме тому розслідуванням злочинів «вагнеровців» у Сирії займалася «Нова газета», а не, наприклад, The Insider, який також славиться своїми «сливами», адже перша входить у «зону впливу» російського міністерства оборони.
Відкинемо в сторону журналістське питання: «чому слідчий комітет не вживає ніяких дій» — всім зрозуміло, що й не вживатиме. Сконцентруємося на тому, навіщо все це взагалі потрібно й тим більше саме зараз. Все досить просто: конкуренція між міноборони РФ та «пригожинцями» за фінансові потоки та вплив на прийняття рішень у Кремлі завжди була досить гострою. Чого варта лише інцидент 7 лютого 2018 року в районі міста Хашам під Дейр-ез-Зором, коли підрозділи «вагнеровців» були повністю розбиті вогнем армії США, а відправили їх на певну смерть військові, які не повідомили американцям, що у складі колон «асадитів» є російські. Мала місце й «темна історія» зі смертю 31 липня 2018 року в Центральноафриканській республіці групи журналістів Орхана Джемаля, які розслідували діяльність ПВК «Вагнер» у цій країні. При таких «ставках» стає зрозумілим, що мова йде про немалі гроші.
ПВК були де-факто легалізовані наприкінці 2016 року після прийняття поправок до закону про військову службу, коли стало можливо укладати так звані «короткострокові контракти». Список найчастіше згадуваних ПВК Росії немалий: E.N.O.T. CORP, Cossacks, Тигр Топ-Рент Секьюрити, Moran Security Group, ПВК МАР, «Славянський корпус», РСБ-Групп, а ще існують і «міні-армії» типу ПВК «ЛУКойл-А». У всіх них служать не «хлопчики-дзвіночки», вони також немало «чудили», то чому «світ клином» сійшовся саме на ПВК «Вагнер»? Все досить просто: «вагнеровці» мають на озброєнні важке озброєння та виконують найбільш «брудні», а отже — «високобюджетні» для їхніх власників завдання, які оплачуються Кремлем.
Іменно боротьба за ці ресурси прямо зараз, в умовах фінансової кризи, крайньо загострилася, часом навіть виходячи за межі інформаційних атак та «сливів» компромату з головною метою — вплинути на рішення, які приймаються у Кремлі. Так що ми зараз спостерігаємо не боротьбу за совість, а за те, хто контролюватиме фінансові потоки, що зараз йдуть через Пригожина. Всім зрозуміло, що левова їхня частина на його руках і «осідає», так що «куш» — значний. Крім того, що дуже важливо: «ресторатор» зайшов на поле, яке традиційно належало міноборони, тому для Шойгу критично важливо «поставити його на місце», щоб іншим неповадно було.
Методи? Вони в цілому описані в попередньому розділі. У війні кремлівських веж використовується та сама методологія залякування, як і щодо народу, різниця лише в невеликій відмінності форми, а зміст — ідентичний. Ця «внутрішньовидова війна» вже привела до того, що прямо зараз спостерігається «захід» ПВК «Вагнер», «золоті часи» якої вже минули, і їй стає все важче набирати нових бійців. Тут правда є важливе обставина: сама система, зараз побудована у «вагнеровців», нагадує «махновщину» або «штрафбати». Все логічно: якщо спочатку їхній костяк складали «ихтамнети», а точніше колишні російські кадрові військові, які воювали на Донбасі, то зараз — занадто багато колишніх злочинців, які встановлюють неформальні «блатні» порядки, що «військспеців» в принципі не влаштовує. Крім того, «ходять чутки», що у «Вагнера» не доплачують обіцяного. Чи варто дивуватися, що бійці «без опознавальних знаків», у яких апріорі «брудна робота» й, до того ж, мають кримінальне минуле, когось з цивільних катували чи вбили? Думаю — ні.
Можливо, в цьому й полягає сенс «багатоходовки» Шойгу — дискредитуючи «вагнеровців» перед Кремлем, запропонувати йому як заміну послуги, наближені до головного управління розвідки Генштабу, й заточені під колишніх військових «спеців» ПВК «Патріот». На такі думки крім усього іншого наводять вищі зарплати в «армійській ПВК», яка вже перетягла до себе найкомпетентніших фахівців. Таким чином Шойгу може вирішити аж три завдання: усунути конкуренцію зі сторони Пригожина, створити по суті свою особисту, підконтрольну йому армію та отримати левову частку коштів, виділяємих Кремлем на діяльність ПВК.
Тут, правда, є одне важливе обставина: крім зрозумілого невдоволення Пригожина та союзної йому «башти Кремля», Шойгу сам вступає на «ковзкий лід», створюючи своїми діями конкуренцію американцям та британцям уже на світовому ринку послуг ПВК. За деякими оцінками, у сегменті близько 3 млрд доларів США з загального «пирога» в 26 млрд доларів США. Забув, що ли, як вони вміють відстоювати свої інтереси? Скоріше ні — просто гроші вже дуже великі, та й якщо з «ихтамнетів» хтось загине, за його логікою, невелика втрата, знали, на що йдуть, їх навіть рахувати особливо не будуть.
Сьогоднішня «путінська» Росія багато в чому стала крайньо аморальною державою, у якій шляхом багаторічного «природного негативного відбору» перестали цінуватися освіта, особисті якості, репутація, але цінується участь у корупційних схемах, лояльність до влади та готовність виконати будь-який наказ. Це приводить до банального — на офіційному рівні продається практично все. Природно, що в таких умовах сформувався новий тип російського чиновника та силовика, який суттєво відрізняється від звичайної російської людини й має головне завдання: заробити будь-якою ціною, якою б вона не була. Різниця лише в «деталях»: хтось у Сирії або на Донбасі «чудить», а інші, вищого рангу — борються за фінансові потоки, виділяємі Кремлем на приватні військові компанії. Саме тому слідчому комітету РФ абсолютно все одно, що написала й ще напише «Нова газета», адже заробити на розслідуванні просто не вийде, спрашується, навіщо тоді його взагалі починати?
Водночас стало зрозуміло, що боротьба між Шойгу та Пригожиним загострилася й, по великому рахунку, «все тільки починається», а з-під «кремлівського килима» скоро можуть полетіти чергові кості. Це ж приведе до нових інформаційних «сливів», що ж з задоволенням їх почитаємо, адже вони завжди дуже достовірні, так як отримані з «перших рук»…