Законопроект 9634, прийнятий влітку 2012 року, вивів державні підприємства з-під дії закону про закупівлі. Результат став видимим уже через кілька місяців: обсяги тендерів, опубліковані у «Віснику державних закупівель», впали рівно вдвічі. Якщо в січні-лютому 2012 року через тендери пройшло 66 мільярдів гривень, то в аналогічному періоді 2013 року цифра скоротилася до 33 мільярдів. Для порівняння: в січні-лютому 2012 року ці два місяці становили чверть від річного обсягу державних закупівель у 520,20 мільярда гривень.
Найбільші замовники залишилися видимими. Компанії «Нафтогазу», закупівельний підрозділ «Укрзалізниці» та «Енергоатом» продовжили публікувати інформацію про тендери. Те саме стосується енергетичних підприємств, які Рінат Ахметов придбав у 2012 році: «Київенерго», «Західенерго», «Крименерго» та «Дніпроенерго». Однак менші, але важливі замовники зникли з поля зору громадськості.
Найпоказовіший приклад – «Київміськбуд». До 1 серпня 2012 року, коли президент Янукович підписав закон про виведення держпідприємств у тінь, компанія провела тендери на 3,26 мільярда гривень. Матеріали редакції фіксували численні переплати: за пінополістирол, протипожежне обладнання, страховку (у 30 разів дорожче за ринкову), теплоізоляцію та бетон (майже вдвічі дорожче дилерського прайсу). Реклама на біг-бордах коштувала мільйон доларів. Як один з основних забудовників столиці, «Київміськбуд» фактично формує ціни на житло в Києві. Коли компанія перейшла у тінь, можливість громадськості впливати на ситуацію зникла.
Подібна історія сталася з дочірніми підприємствами «Укрзалізниці». Хоча сам закупівельний підрозділ «Укрзалізничпостач» залишився на світлі, дочірні структури вийшли з-під контролю. «Дарницький вагоноремонтний завод» припинив публікацію тендерів, втративши річний обсяг закупівель у 3,37 мільярда гривень. З цієї суми 2,57 мільярда гривень отримали дві фірми – «Прем'єр Лізінг» та «ТД «Укртранс», засновані в колі осіб, пов'язаних з Януковичем і Пригодським.
Проблема тіньових закупівель виходить далеко за межі прозорості. «Укрзалізниця» постійно скаржиться на брак коштів, однак знаходить гроші на придбання автомобілів. Результат – закриття збиткових приміських маршрутів і постійне подорожчання квитків. Якби залізничники не переплачували постачальникам, ситуація могла бути іншою. Однак тепер немає можливості це перевірити.
Легітимна можливість змінити ситуацію існує. Законопроект № 2207, зареєстрований у Верховній Раді в лютому 2013 року представниками трьох опозиційних фракцій, пропонує простий механізм: держпідприємства можуть не проводити тендери, але мають публікувати дані про те, що вони купили, у кого і за якою ціною.
Пропозиція викликала спротив. В.о. президента Спілки підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств В'ячеслав Биковець стверджує, що коли підприємство витрачає власні гроші, це його приватна справа. Редакція «Наших Грошей» заперечує: державне підприємство – це не приватна компанія, і його видатки мають суспільне значення, яке перевищує комерційну таємницю.
Перший заступник голови Українського союзу промисловців і підприємців Сергій Прохоров посилається на виробничу необхідність та національну безпеку: публікація закупівель дозволить іноземним компаніям визначити технологічний цикл підприємства. Однак до середини 2012 року всі могли переглядати ці закупівлі протягом багатьох років, і жодних витоків технологій не було зафіксовано.
Прохоров також вважає, що вимога прозорості – це прояв недовіри до керівництва держкомпаній. Редакція запитує: чому варто беззастережно довіряти, наприклад, директору «Дарницького вагоноремонтного заводу» Сергію Соніну, який до призначення у 2011 році працював у структурах Ахметова, а після цього завод почав розподіляти мільярди фірмам, пов'язаним з Януковичем і Пригодським? Принцип має бути простим: довіряти, але перевіряти.