Коли цієї зими українці вийшли на вулиці з протестами проти стану доріг у країні, голова «Укравтодору» Володимир Демішкан уже перейшов до парламенту як нардеп від Партії регіонів. Державне агентство залишилося без повноцінного керівника саме в момент найбільшого громадського тиску. Замість змін на посаді очікували призначення людини без причетності до розкрадання коштів. Однак розслідування показало: в Україні складно знайти керівника дорожної галузі, який не був би пов'язаний з Демішканом або його оточенням.
Новий голова агентства
23 квітня 2013 року главою «Укравтодору» призначили Євгена Прусенка. Він виявився членом команди Демішкана – разом із сином Демішкана Миколою Прусенко заснував ТОВ «Інститут проектування об'єктів дорожного господарства». На державних замовленнях фірма отримала 15,75 млн грн. Коли Демішкан очолив «Укравтодор», рідні компанії почали переводити на офшори. «Інститут» перереєстрували на Леоніда Вергіна та кіпрську «Вірсікс лімітед», яка записана директором і власником на острівного юриста. Третім засновником був Сергій Мошенський, син колишнього власника корпорації «Планета» Валерія Мошенського. Більшість активів корпорації також перевели на той самий кіпрський «Вірсікс».
Прусенко мав власне бізнес-оточення, яке живилося державними підрядами. У фірмі «Євродорінжпроект» він співзасновник із харків'янином Анатолієм Туніком, власником «Дорстрой монтаж». За п'ять років ця компанія виграла тендери на 66,15 млн грн. Професійна біографія Прусенка майже повністю збігається з періодом керівництва Демішкана. Коли той уперше очолив структуру у 2001 році, Прусенко керував управлінням науково-технічної політики. Разом вони звільнилися, коли до «Укравтодору» прийшов «помаранчевий» Вадим Гуржос. У 2005–2006 роках Прусенко був директором департаменту в корпорації «Золоті ворота». Одна з її фірм – «Південьзахідшляхбуд» – за п'ять років виграла тендери на 393,27 млн грн. У 2008–2010 роках він керував власною фірмою «Дорожній науково-технічний центр» зі своєю дружиною Сергієм Мошенським – державні підряди на 7,78 млн грн. За п'ять років дві компанії з корпорації Мошенського – «БМК планета-міст» та «БМК планета-буд» – отримали тендери на 6,52 млрд грн. Під час двох наступних каденцій Демішкана у 2006–2007 та 2010–2012 роках Прусенко повертався на посаду його заступника.
Спадок від попередника
Прусенко успадкував від Демішкана двох заступників. Микола Мездрін – черкасець за походженням, але кіровоградець за кар'єрою – був важливою людиною в сімейному бізнесі Демішкана, який також походив з Кіровоградщини. За два останні роки на ремонт дороги через село Новоархангельськ, рідне село Демішкана, з держбюджету виділили 201 млн грн, більшість яких освоїли фірми Демішкана та Мездріна. На сина Мездріна Ігоря разом із дружиною Демішкана Іриною у 2006 році записали ТОВ «Дор-строй». Як тільки Демішкан очолив «Укравтодор», родичів вивели з фірми, перереєструвавши на британські компанії «Любові файнес лімітед» та «Джесісан лімітед». Однак зв'язки все одно спливли через юридичних радників агентства. За час роботи Демішкана головним шляховиком «Дор-строй» разом з дочірнім ТОВ «Юнікобуд» зібрали 1,23 млрд грн державних підрядів.
Родина Мездріна глибоко засіла у дорожній галузі в рідному Кіровограді. Його син Вадим Миколайович очолює управління містобудування та архітектури Кіровоградської міської ради і має бізнес із заступником глави кіровоградської служби автодоріг Олегом Саловим – ТОВ «Трейд постач».
Другий спадковий заступник голови – Володимир Галушко, сумчанин за походженням та аграрій за бізнесом. Він познайомився з Демішканом у НАК «Украгролізинг». Коли Демішкан упродовж 2004–2007 років очолював цю структуру, Галушко обіймав посаду його першого заступника. Потім він кочував за Демішканом назад в «Укравтодор» радником, далі в парламент помічником-консультантом і знову в «Укравтодор» заступником.
Клуб обраних підрядників
Другу частину спадку Демішкана становив своєрідний будівельний «клуб» підрядників. Перш за все – партнер Демішкана за ТОВ «Тальнівський щебзавод» Бахтіяр Сапаєв. Він глибоко вкорінений у системі «Укравтодору». У 2005–2010 роках очолював Службу автодоріг на Черкащині, а в 2010 році був директором «Автомобільних доріг України». Коли Демішкан утретє став на чолі дорожної мережі, на ПАТ «Уманьавтодор» Сапаєва перевели будівництво Запорізького мосту вартістю 3,22 млрд грн, яке раніше будувало ВАТ «Мостобуд» Володимира Продивуса. Коли уряд у 2013 році виділив на це будівництво ще 800 млн грн, стало ясно, що й при Прусенкові Сапаєв залишиться в числі обраних. Це не завадили навіть кримінальні провадження з підозрою на нецільове витрачання 34 млн грн з державного бюджету.
Крім компанії Сапаєва існувала ціла низка інших фірм, яким за керівництва Демішкана стабільно перепадали крупні підряди. Здавалося, вони ніяк не пов'язані, поки дослідження не показало їхні спільні корені у першій каденції Демішкана на початку 2000-х років.
Страхова схема
Знайшлася страхова фірма ЗАТ «Магістральполіс». У 2000–2005 роках кількість засновників коливалася від дюжини до трьох десятків. Здебільшого це були найпотужніші шляховики України, включаючи ВАТ «Мостобуд». Можливо, за цією давньою дружбою фірму Продівуса не викинули з будівництва запорізького мосту повністю – фірмі Сапаєва віддали генпідряд, а «Мостобуд» послали доробляти частину мосту з іншого боку.
У «Магістральполісі» сиділо й «Київське містобудівельне управління №2» Валерія Коротича, який до 2008 року очолював «Мостобуд» і досі є членом його наглядової ради та міноритарним акціонером. Згодом до складу власників МБУ увійшла й Світлана Продивус. До засновників входило й ПАТ «Трест Дніпродорбуд». Співзасновником цієї фірми колись був «Мостобуд», а тепер – Леонід Костюченко, екс-міністр транспорту у 1999–2001 роках, та його брат Сергій Костюченко, який раніше очолював дніпропетровську Службу автодоріг. За останні п'ять років «Дніпродорбуд» отримав тендери на 2,52 млрд грн.
У цьому страховому гнізді побувало й ПрАТ «Броварське шляхово-будівельне управління №50». До 2009 року власником на три чверті був Віктор Федорович Гавриленко, незмінний директор з 1996 року. У 2002–2003 роках людина з таким же ім'ям очолювала ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України». Компанія ставить світлофори під Борисполем, латає дороги на Херсонщині, але найбільше відома мощенням траси до Сухолуччя. За час роботи виграла тендерів на 666 млн грн.
Географічно розбавило цю підбірку ПАТ «Севастопольське управління дорожного будівництва». Його власниками були кримські бізнесмени зі сфери риболовлі, але згодом компанія разом з директором перереєстрована на ТОВ «Союз КДС». Остання належить Сергію Кірюшку, Геннадію Чікіну та депутату кримського парламенту від Партії регіонів Ігорю Аржанцеву. Крім «КДС» в них є ціла низка фірм, які багато років розігрують між собою дорожні тендери. Найзручніше влаштувалося ВАТ «Південшляхбуд» – воно розташоване двері в двері з державним «Кримавтодором». Конкурсний комітет кримської Служби автодоріг – двома поверхами нижче. За п'ять років тендерні здобутки всіх їхніх фірм становили 2,4 млрд грн.
Не у всіх співвласників «Магістральполіса» так добре склалися справи. Однією з найбільших часток у 2005 році через ТОВ «Фондова компанія «Ініціатива» володів Руслан Демчак – корпорація UBG. Це конкурент Григорія Калєтніка за мажоритарним округом на Вінничині, який пропустив вибори і розпрощався із значною частиною бізнесу, загримівши у СІЗО.
Подальша історія «Магістральполіса» складна. У 2005 році туди увійшли «Автомобільні дороги України» та 17 облавтодорів, але всього на місяць. Потім фірму переоформили на фізособу, а згодом – назад на «Мостобуд». Наступні дані про компанію – це квартальні звіти СМІДА за 2007–2008 роки, період розкручування схеми обміну землі Межигір'я на два будинки на вулиці Парковій. У цей час співзасновниками були дві компанії, імена власників котрих вказують у бік президентської резиденції. Спочатку з часткою 40% це було ВАТ «Народна промислово-інвестиційна компанія», співзасноване ТОВ «ФК «ДФС» Максима Шишлова. Потім 40% перекочували до ТОВ «Інвестиційна компанія «Центуріон» Андрія Михайлова. Обоє добре відомі: перший – як головбух «Надр України», другий – як бізнес-партнер «Танталіту». Одним із засновників сухолуччівського «Кедра» у 2008 році Демішкан став не випадково. Дані СМІДА далі ведуть до неназваної фізособи, а на середині 2009 року й зовсім обриваються. Однак загальна картина ясна: страхові схеми залишаються недосяжними для правоохоронців та податківців.
Донецька винятковість
У всіх згаданих зв'язках жодного разу не фігурував ніхто з Донецька. Ні «Альтком» з його 13 млрд грн на тендерах, ні «Коммунтранс» з 1,4 млрд грн. Успіхи цих компаній базуються на впливі їх персональних покровителів Бориса Колеснікова та Анатолія Близнюка відповідно, і на їх геральдичному гербі Донецької області. Увійти до донецького кола у будь-якій галузі розподілу державних коштів не вдавалося ще нікому. Так само, як і донецьким не вдавалося стати своїми ніде, крім скорених територій. «Укравтодорівський» клуб їм так і не скорився, хоча й регулярно платить данину, віддаючи мільярди на ремонт доріг до Євро-2012 та східні дороги України.