Історія, яка трапилася рік тому в одному державному закладі, добре ілюструє проблему. Керівник, побачивши у пресі матеріал про сумнівний тендер, проведений під його патронатом, обурено запитав підлеглих: «Хто це опублікував?». Виявилося, що інформація походила з «Вестника государственных закупок» — офіційного джерела. Шеф впав у ступор, усвідомивши, що державні закупки насправді публічні.
Цей епізод відображає глибшу проблему. Європейське законодавство про виявлення та блокування незаконно здобутих коштів діє вже восьмий рік, але українські посадовці часто недооцінюють його вплив. Механізм працює через концепцію PEP — politically exposed persons, запроваджену Директивою 2005/60/ЕС. До цієї категорії належать судді, міністри, губернатори та члени їхніх сімей.
Банки в Євросоюзі зобов'язані перевіряти реальних власників будь-якої компанії, яка відкриває рахунок, навіть якщо вона зареєстрована в офшорних юрисдикціях. Якщо виявляється, що PEP причетний до компанії, або якщо банк отримує інформацію про підозру в розкраданні державних коштів, рахунок замораживається. Це стосується не лише грошей на рахунках, але й нерухомості, акцій, земельних ділянок, яхт та інших активів.
Довгий час механізм залишався неефективним через бюрократичну інертність. Європейські чиновники не поспішали з розслідуваннями — для них восьмирічний період це лише миг. Крім того, відсутні централізовані бази даних про PEPів, що ускладнює їх ідентифікацію. У США створили комерційні бази, але вони містять мало інформації про українців. У Європі таких баз взагалі немає.
Інша проблема — складність доведення справжнього власництва. Якщо компанія належить формально якомусь Озопулосу, важко довести, що це підставна особа. Банки можуть як повірити в легітимність власника, так і не повірити — все залежить від їхнього рішення.
Однак ситуація змінюється. По-перше, європейські посадовці — люди з емоціями. Якщо хтось образиться під час переговорів або захоче зробити собі піар, він може активізувати механізм проти конкретних PEPів та їхніх компаній. Це буде законно, хоча й вибірково.
По-друге, зростає кількість людей, які аналізують дані про українських чиновників. Журналісти, активісти, дослідники з різних країн і з різною мотивацією систематично шукають зв'язки між посадовцями та офшорними структурами. Перші сотні компаній, які приховують українських PEPів, лежать на поверхні.
Наприклад, у Одесі добре відомо, що аеропорт перейшов до осіб на ім'я Кауфман та Грановський, хоча де-юре його власниками є кіпріоти. Або корпорація «Горные машины» — легітимна компанія Рената Ахметова, але на ринку держзакупок з'явилася однойменна панамська структура, яка перемагає у тендерах. На запит СКМ про зв'язок між ними відповідь була негативною.
Журналістка Татяна Чорновіл опублікувала документи про те, що черкаський губернатор Сергій Тулуб придбав дві дачі в іспанському Марбеллі. За місцевим законодавством, фінансові органи мають бути повідомлені про такі покупки та джерела доходів покупця. Якщо про це повідомить журналіст або депутат, місцеві влади зобов'язані розслідувати.
Британія та США становлять окрему загрозу. Раніше Британія була улюбленим місцем для створення офшорних структур, але ситуація змінюється. Минулого року британський банк королеви був оштрафований на 8,75 млн фунтів стерлингів за непередачу інформації про PEPів. Цього року британський уряд прийняв рішення розкривати всіх реальних бенефіціарів у корпоративних реєстрах.
Щодо США: у 2005 році банк RIGGS, який існував 168 років і кредитував американський уряд, був виставлений на продаж через кілька фінансових операцій на користь Пінодета та президента Екваторіальної Гвінеї. Але головне — всі банки світу користуються доларом і мають кореспондентські рахунки в американських банках. США вже застосовували цей важіль проти азіатських банків.
Директиви Євросоюзу базуються на рекомендаціях FATF, тому подібні механізми можуть запрацювати в будь-якій країні-учасниці — від Гонконгу до Китаю, Японії та ПАР. Загроза замороження активів стає глобальною.