Російська економіка переживає серйозні труднощі. Західні санкції, введені після анексії Крима, посилили падіння темпів зростання. Міністр економічного розвитку Алексей Улюкаев констатував: «Темпи економічного росту йдуть серйозно в негативну площину. Ще більш негативними є темпи інвестицій, скорочуються доходи, зростає інфляція, скорочуються урядові резерви».
Однак на тлі економічної кризи Кремль наполегливо просуває два масштабні газопровідні проекти, на які планує витратити мінімум $52 млрд. Обидва проекти мають бути реалізовані до президентських виборів 2018 року, коли Путіну виповниться 66 років.
Проект «Південний потік» передбачає прокладання газопроводу по дну Чорного моря до Болгарії. Первісна кошторисна вартість становила $13 млрд, однак без пояснень виросла до $22 млрд. Європейська комісія заявила, що газопровід матиме право на існування лише за умови, що він не буде монополією Росії. Незважаючи на це, керівник німецької фірми «Wintershall» Райнер Зеле заявив, що рішення Еврокомісії не вплине на будівництво морської ділянки, яке планується завершити наприкінці 2014 року.
Ситуація в Болгарії ускладнюється політичними змінами. Проросійське соціалістичне правительство провело тендер на наземну ділянку газопроводу, який виграла фірма Геннадія Тимченка, якого Захід включив у санкційні списки. Європа погрожувала позбавленням субсидій, але місцева влада слухала лише «Газпром». Це спровокувало дострокові парламентські вибори, на яких опозиція, що вважає «Південний потік» загрозою національній безпеці та найбільшою корупційною угодою в історії країни, має шанси перемогти. Цикличність болгарської політики передбачає чергування соціалістів і правих у владі та опозиції.
Другий проект — «Сила Сибіру» — передбачає поставку газу в Китай обсягом 38 млрд кубометрів протягом 30 років на загальну суму $400 млрд. Путін особисто наполягав на якнайшвидшому будівництві цього газопроводу. Проект розраховано на чотири роки, що збігається з датою наступних виборів.
З $55 млрд, виділених на проект, $25 млрд йде на облаштування Ковиткинського та Чаяндинського родовищ, звідки буде видобуватися газ. На сам газопровід припадає $30 млрд. У перерахунку на один кілометр це в 7,5 раза дорожче за газопровід, побудований китайцями з Туркменістану.
Економічна доцільність проекту викликає серйозні сумніви. Газ законтрактований за $350 за тисячу кубометрів — дешевше, ніж для України, і в менших обсягах, ніж споживала Україна. У найкращому разі для Росії цей газ буде беззбитковим. Будівництво всієї інфраструктури в суровій сибірській тайзі, з урахуванням російської традиції багаторазово підвищувати кошторисну вартість проектів під час освоєння коштів, робить прибутковість поставок газу в Китай малоймовірною.
Путін пообіцяв виділити всю суму з Фонду майбутніх поколень — резервного фонду Росії, куди накопичуються надлишкові доходи від торгівлі нафтою. Підрядник для будівництва ще не визначений, однак уже в липні планується завезення труб для газопроводу, хоча будівельної інфраструктури не існує.
Цікаво, що про будівництво самих родовищ, на відміну від газопроводу, практично не чути. Це роднить «Силу Сибіру» з «Південним потоком» — обидва проекти мають ознаки поспішного освоєння коштів без чіткого плану реалізації.
До того ж, Кремль скасував для китайського контракту державний податок, яким обкладаються всі нафтогазовидобувачі. Це означає, що «Сила Сибіру» буде генерувати постійні збитки, якщо газ почне йти по трубі після 2018 року.
З іншого боку, Росія очікує на рішення багаторічного судового спору щодо позову акціонерів ЮКОСа. У липні очікується вердикт міжнародного арбітражу в Гаазі. У разі поразки Росії доведеться компенсувати збитки в розмірі понад $100 млрд. Такої суми у країни немає, тому Кремль, ймовірно, не визнає рішення арбітражу. Це може призвести до арештів російських активів за кордоном.
Таким чином, до 2018 року планується освоїти мінімум $52 млрд на двох газопровідних проектах. «Південний потік» не принесе прибутку взагалі — це чистий мінус. «Сила Сибіру» буде генерувати постійні збитки. Після 2018 року той, хто буде керувати країною, матиме відповідати перед виборцями за ці проекти. Можливо, саме цією датою Путін позначив для себе останній момент, коли можна «розпилити і втекти».