Як німецька фірма з контактами Кличка могла отримати контракт на 29 мільйонів гривень

Володимир Кличко у 2012 році відкрив у центрі Києва п'ятизірковий готель «11 Mirrors» на вулиці Богдана Хмельницького. Готель, будівництво якого коштувало 17 мільйонів доларів, розташовувався за кілька метрів від квартири його брата Віталія. Номери в готелі коштували від 300 до 600 євро за ніч. Для забезпечення якості води у закладі було встановлено систему очищення від німецької компанії «Redo Water Systems». Кличко називав себе лише «ідейним натхненником» проекту, фінансування якого здійснював анонімний західний інвестфонд. Директором фасадної компанії готелю «11 Міррорс Отель» став Сергій Паламарчук. Його по-батькові Миколайович викликав припущення про можливий зв'язок з генерал-лейтенантом міліції Миколою Паламарчуком, близькою людиною народного депутата від «УДАРу» Віталія Кличка.Через рік після відкриття готелю Володимир Кличко відвідав виробництво «Redo Water Systems» у Німеччині, дозволивши компанії використовувати цей факт у своїй промоції. Братів Кличко пов'язували з Німеччиною, де вони фактично проживали та знімалися у телерекламі. У травні 2014 року, за тиждень до виборів, на яких Кличко став мером Києва, представники «Redo» відвідали столицю та ознайомилися з київськими водоочисними спорудами разом з майбутнім мером. Під час виборчої кампанії Віталій Кличко постійно наголошував на необхідності покращення якості питної води у місті.У жовтні 2014 року «Київводоканал» оголосив відкриті торги на придбання устаткування для очищування води на насосних станціях «Корчувате», «Троєщина», «Оболонь-1» і «Оболонь-2» на очікувану суму 28,52 мільйонів гривень. Технічне завдання містило дуже конкретні вимоги. Зокрема, блоки управління та контролю виробництва повинні були мати сенсорну панель діагоналлю рівно 7 дюймів. У документі не було жодних пом'якшуючих формулювань на кшталт «або еквівалент», що означало: будь-яке відхилення від цієї специфікації робило пропозицію неприйнятною. Перші торги у жовтні не набрали необхідного мінімуму з двох учасників і були відмінені. Аналогічна ситуація повторилася у листопаді – знову не було достатньої кількості учасників, і тендери знову скасували. Згідно з тендерним законодавством, після двох невдалих спроб «Київводоканал» отримав право проводити закупівлю по переговорній процедурі, що дозволяло обрати постачальника без конкурентного відбору.Тим часом «Redo Water Systems» активно готувалась до можливого контракту. У жовтні 2014 року компанія відкрила українське представництво ТОВ «Редо вотер сістемс». У листопаді отримала висновок від Державної санепідслужби про відповідність її устаткування українським нормам. Жодних юридичних перепон для обрання «Redo» ексклюзивним постачальником обладнання не існувало. У грудні 2014 року, вже після скасування тендерів, мер Кличко заявив: «У 2015 році більшість київських водопровідних станцій буде оснащена сучасним очисним обладнанням, яке дозволить киянам отримувати питну воду з крана… Був проведений конкурс і новітні технології з Європи починають працювати у нас: ми починаємо впроваджувати на водопровідних станціях технології, які очищають воду без хлорування». Однак у Державному реєстрі закупівель немає даних про проведення такого конкурсу – там зафіксовані лише скасування тендерів водоканалу.Копія комерційної пропозиції «Редо вотер сістемс» до «Київводоканалу», датована листопадом 2014 року, показує цікаву деталь. Блок управління електролізером у пропозиції мав діагональ рівно 7 дюймів – точно такий, як вказаний у техзавданні. Для трьох станцій – «Троєщини», «Оболонь-1» і «Корчувате» – обладнання від німців коштувало 1,37 мільйонів євро. По офіційному курсу Нацбанку це складало 25 мільйонів гривень, по комерційному курсу – близько 28,5 мільйонів гривень, що відповідало очікуваній вартості тендеру. Однак водоканал проводив торги на чотири станції, включно з «Оболонь-2», а німці пропонували обладнання лише для трьох. Крім того, пропозиція була складена на умовах постачання CIF, що означало, що водоканал сам мусив займатися розмитненням та транспортуванням обладнання.На кожному з оголошених тендерів брала участь київська фірма «Промтехвод», яка встановлювала обладнання на насосних станціях водоканалу ще з 1990-х років. Компанія пропонувала водоканалу два варіанти рішень для кожного лота. Наприклад, для станції «Троєщина», де замовник виставив очікувану вартість 9,25 мільйонів гривень, «Промтехвод» пропонував рішення за 2,19 мільйонів гривень та альтернативний варіант за 8,60 мільйонів гривень. Така пропорція зберігалась по всім лотам. При застосуванні переговорної процедури водоканал міг ігнорувати пропозицію «Промтехводу», якби виявилось, що дисплей у їхньому обладнанні відрізнявся від вкрай необхідних 7 дюймів. Якби була обрана дешевша пропозиція, все переоснащення могло б коштувати не 28,5 мільйонів, а приблизно у чотири рази менше.Існує й інша проблема з німецьким обладнанням. «Київводоканал» у техзавданні не висунув вимог щодо ГОСТів для розхідних матеріалів електролізерів. Це означає, що німецький постачальник міг би заявити, що обладнання працює на матеріалах, які задовольняють німецьким вимогам. Наприклад, сіль, яка використовується як розхідник. У Німеччині її склад регламентується по DIN 19604, в Україні – по ДСТУ 3583-97 (ГОСТ 13830-97). Українські норми дозволяють набагато більше домішок, ніж європейські. Дорогі електролізери могли б швидко вийти з ладу від використання української солі та потребувати постійного ремонту. Альтернативою було б закупувати сіль у Європі за європейською ціною, що робило б експлуатацію обладнання економічно неефективною.Навіть якби німецьке обладнання було встановлено, це не вирішило б проблему якості води у квартирах киян. Очищена вода мала б текти старезними трубами водогону, понад 70 відсотків яких були зношені. Ржаві труби неминуче впливали б на якість води, яка надходила до споживачів.