Київський водоканал став об'єктом розслідування правоохоронців, які звинувачують керівництво у привласненні 18 млн гривень комунальних коштів. За версією МВС, гроші перераховувалися фіктивним фірмам під виглядом оплати колекторських послуг. Однак це не перший випадок, коли прозорість фінансування підприємства викликає питання.
Ще до звинувачень правоохоронців Держфінінспекція перевіряла колекторські угоди водоканалу. Перевірка виявила, що компанії-виконавці не мали необхідної кваліфікації та досвіду. Водоканал утримував документи від перевірки, а самих «колекторів» розшукати не вдалося. Протягом останніх п'яти років підприємство декларує лише збитки й не виплачує дивіденди акціонерам, унаслідок чого бюджет Києва не отримує від нього жодних надходжень.
Структура власності та керівництва
Офіційно більшість акцій водоканалу належить Департаменту комунальної власності Києва. Менша частина перебуває у приватних рук через створену у 2008 році компанію «Київенергохолдинг» (КЕХ). За даними реєстрів, місто володіє близько двох третин КЕХ, решту розподілено між кіпрськими компаніями Densec Limited і Zarova Limited (пізніше замінена на Artio Global Investors LTD). Номінальні власники цих офшорів зареєстровані в Белізі та на Віргінських островах.
Попри формальну державну більшість, традиційно водоканалом керував міноритарний приватний власник офшорних структур. Першими такими власниками називали бізнесменів Василя Хмельницького та Андрія Іванова. У відповіді на запит редакції вони підтвердили, що «Київська інвестиційна Група» мала 20% акцій КЕХ до 2010 року, але продала їх у 2010–2011 роках. Densec, за їхніми словами, «уже близько п'яти років жодним чином не пов'язана з бізнесом підприємця Василя Хмельницького», а Zarova «ніколи не входила до групи КІГ». Хмельницький пояснив причину продажу: «Тиску не було. «Київенергохолдинг» ми продали, оскільки нам там некомфортно працювалося, контролю не було».
Новим власником став В'ячеслав Супруненко, екс-зять Леоніда Черновецького. Його компанія ТОВ «Новий Регіон» на початку 2010 року додатково викупила в міста 25% акцій. Однак президентські вибори 2010 року та прихід Віктора Януковича змінили ситуацію. Черновецького замінили на Попова, Супруненка оголосили у розшук, а суд скасував продаж йому 25%-го пакета акцій. КМДА заявила про повернення контролю над водоканалом, включаючи менеджмент.
Осінь 2010 року в підприємство увійшла нова команда, більшість якої залишається там і досі. До КЕХ прийшли люди, пов'язані з Сергієм Льовочкіним, главою адміністрації президента. Гендиректором став Євген Фоменко, наглядову раду очолив Єгор Русин — обидва люди Олександра Пузанова, заступника Попова у КМДА. За даними ЗМІ, Пузанов був давнім другом і юристом Сергія Льовочкіна, однокласником його сестри Юлії Льовочкіної та її радником як народного депутата.
Сам водоканал очолив Валерій Ченчевий, екс-керівник «Полтававодоканалу» та людина Попова. Однак у корпоративній структурі з'явилися більш впливові фігури.
Ярослав Бера та його бізнес-мережа
У квітні 2011 року до наглядової ради водоканалу увійшов Ярослав Бера. Його ім'я вперше з'явилося в журналістських розслідуваннях рік тому — у документах, знайдених у Межигір'ї після втечі Януковича. Бера був директором фірми «Ліор» Дмитра Сідляренка, заступника директора компанії «Танталіт». Крім того, його знали як радника голови правління та міноритарного акціонера «Радикал Банку», який разом з «УкрБізнес Банком» був задіяний у сумнівних контрактах межигірських фірм на суму понад 1,6 млрд гривень. Нині основний пакет акцій банку переоформляють на менеджмент, однак Бера досі залишається заступником голови наглядової ради з часткою майже 10%. За даними «Вісника державних закупівель» і судового реєстру, водоканал має рахунки в «Радикалі».
Бера виявився успішним комерсантом у водоканально-тендерній сфері. Його бізнес складався з фірмою «СПР-Груп», яка упродовж 2010–2012 років отримала підряди на реконструкцію каналізацій та очисних споруд на суму близько мільярда гривень. З 12 проектів на сайті СПР 10 були державними підрядами.
За даними джерел на митниці, «СПР-Груп» закуповувало обладнання у польської фірми «Teria Energy Sp.zo.o». У 2011–2014 роках компанія імпортувала від неї товарів на суму близько 65 млн євро. Teria не постачала офіційно нікому в Україні, крім «СПР-Груп», і виявилася не цілком польською — вона належить Ярославу Бері та Ярославу Гірняку, екс-радникові голови правління «Радикал Банку».
Невдовзі «СПР-Груп» почав вигравати тендери самого водоканалу через дочірню фірму ТОВ «Інвіронмент Україна». У 2012 році вона без конкуренції отримала підряд на суму 2,92 млн гривень на розробку проекту Деснянської водопровідної станції. Планувалося замовляти аналогічні послуги для Дніпровської станції на суму 2,67 млн гривень, однак ці гроші зірвалися через плутанину з порядком закупівлі.
Інші члени керівництва
Першим заступником гендиректора з економіки та фінансів значиться Ганна Циганок. Вона отримала призначення за кілька місяців до офіційного входження Бери. Раніше працювала заступником директора КП «Компанія «Вода Донбасу». За даними відкритих профайлів, у 2004–2009 роках Циганок працювала у фірмі «Енергопрогрес». У 2009–2010 роках там же працювала Катерина Григорівна Капланець, яка пізніше обіймала посаду у планово-економічному відділі «Танталіту». Її ім'я неодноразово згадується в документах, знайдених активістами в офісі компанії на Волоській. За даними соцмереж, Катерина Капланець і Ганна Циганок входять у коло друзів Марини Литовченко, дружини «сімейного юриста» Павла Литовченка.
Віта Струкова, ще один заступник гендиректора, відповідальна за регуляторну політику та інвестиції. Раніше очолювала юридичну службу концерну «Київпідземшляхбуд» регіонала Валерія Борисова. Приблизно з 2012 року Струкова фігурує як член і почесний президент МЕГО «Аква Дім». За даними Мін'юсту, серед засновників — Сергій Білоус, офіційний співвласник «СПР-Груп», та Алла Тарасевич, член правління фонду «Дорога Майбутнього» громадянської дружини Януковича Любові Полєжай. Тарасевич у 2011 році певний час була директором ТОВ «Гєлліос ЛТД».
Першим заступником керівника водоканалу є Вадим Сторожук. З 2012 року він відомий як радник, принаймні рік — перший заступник голови водоканалу. З того ж року Сторожук є комерційним директором компанії «Українське машинобудівництво». Співвласниця фірми — Юлія Олександрівна Гаран, яка у 2011–2012 роках була директором «Гєлліоса ЛТД».
У березні 2014 року, після втечі Януковича, наглядова рада замінила Ченчевого на Андрія Білика. Раніше він працював у водоканалі заступником генерального директора з технічних питань. Цікаво, що Білик також був заступником директора з технічних питань «Інвіронмент Україна» — дочірньої компанії «СПР-Груп». На тендері, де «Інвіронменту» дісталися мільйонні підряди, Білик був у складі тендерного комітету.
Проблема з повноваженнями
За даними SMIDA, у половини посадових осіб водоканалу сплив термін повноважень. Ярослава Беру, Євгена Фоменка та Андрія Гудзя призначали до наглядової ради у 2011 році терміном на три роки. Те ж саме стосується трьох членів ревізійної комісії. У відповіді на запит редакції у підприємстві пояснили, що «відповідно до чинного законодавства України та Статуту Товариства, Наглядова рада виконує свої обов'язки до моменту обрання нового складу Наглядової ради».
Однак водоканал уже півтора року не проводить загальних зборів акціонерів. Вони мали відбутися у травні 2014 року, але зірвалися через порушення порядку проведення. Спочатку наглядова рада розставила дати так, що неможливо було попередити акціонерів за 30 днів. Потім збори призначили на липень, однак їх скасувала наглядова рада з поясненням: «у зв'язку з виконанням мобілізаційного плану та введенням на об'єктах Товариства, в тому числі й місці проведення зборів, режиму посиленої охорони та обмеження доступу, пов'язаних із загостренням суспільно-політичної ситуації в країні».
Виведення майна через кредит
Кілька років тому один із міноритаріїв водоканалу намагався оскаржити в суді приватизацію частини майна підприємства. Деякі прибуткові активи нібито відчужувалися неправомірно й за заниженою ціною. Оскарження було безуспішним.
У серпні 2011 року водоканал взяв у «Радикал Банку» позику на суму 7,5 млн гривень. Кредит був лише на 40 днів під 10% річних, однак мав серйозне забезпечення: в заставу передали три майнові комплекси. Першим був лікувально-оздоровчий комплекс «Джерело» в Пущі-Водиці (6 800 кв. м, оцінений у 4,43 млн гривень), другим — комплекс споруд на вул. Генерала Родимцева (278 кв. м, 3,70 млн гривень), третім — санаторій-профілакторій «Хвиля» біля с. Зазим'я (11 350 кв. м, 8,19 млн гривень).
Банк заручився не тільки іпотекою — був укладений тристоронній договір поруки. Солідарну відповідальність щодо кредиту взяло на себе ПП «Технохімпостач» (власник — белізький офшор «Бріко ЛТД»). Під заставу фірма віддала грошові кошти на депозиті в цьому ж банку. Водоканал договірних зобов'язань не виконав, банк списав гроші з «Технохімпостачу», а той отримав право вимагати з комунальників гроші або іпотеку. Уже в березні 2012 року право власності на «Джерело» й споруди на Родимцева офіційно реєстрували на «белізців». Санаторій «Хвиля» зі схеми випав, однак водоканал втратив два майнові комплекси.
«Технохімпостач» ліквідували одразу ж після цієї операції через фірму, пов'язану з керівництвом банку й водоканалу. Компанію банкрутували через вексель на суму 205 тис. гривень. Цю суму влітку 2012 року «белізці» позичили у ТОВ «ФК «Європейський формат», той перепродав вексель ТОВ «Трест-Торг», яке подало в суд. У 2013 році суд ліквідував «Технохімпостач» як банкрута. Власниками «Європейського формату» до 2010 року були Ярослав Бера й Григорій Боб (у 2012–2013 роках член наглядової ради «Радикал Банку»). Потім фірму перевели на офшор з Маршалових островів «Джетвер Альянс ЛТД», але прописали по сусідству з Бериною компанією «Бріарей» і призначили директором екс-керівника «Бріарея» Сергія Лієпу. Нині всі фірми-фігуранти цієї історії ліквідовані.
Перед банкрутством «Технохімпостач» перепродав майно водоканалу фірмам, які також важко назвати випадковими.
Історія «Джерела»
Новим власником «Джерела» восени 2012 року за договором купівлі-продажу стала «Гєлліос ЛТД». Того ж дня, що й купівля, була оформлена нова іпотека в «Радикалі» — на забезпечення зобов'язань на суму 10 млн гривень, що в понад два рази більше, ніж цей комплекс оцінювали, видаючи позику водоканалу.
Цінність «Джерела» не в совковому корпусі, котельні та теплиці, оцінених у 4 млн гривень. Його цінність у 2,7 га біля лісу в Пущі-Водиці. Землю там нині продають по 10 тис доларів за сотку, тобто ділянка «Джерела» могла б коштувати близько 2,7 млн доларів. Нині вона — у довгостроковій оренді (25 років) в «Гєлліоса» як власника комплексу. Фірма оформила землю перед Майданом — відповідне рішення Київрада ухвалила наприкінці жовтня 2013 року.
Влітку 2014 року в «Джерелі» оселилися переселенці з Донбасу. Представники «Гєлліоса» тоді називали це рейдерством. Восени знайшлися охочі розгорнути в пансіонаті реабілітаційний центр для військових з АТО. Кілька місяців тому редакція зв'язалася з одним із юристів «Гєлліоса» Олександром Приймаком, на котрого номінально переписаний «Танталіт». Він повідомив, що за фактом захоплення комплексу відкрито провадження за «самоправство, угон автомобіля, підроблення документів та печатки підприємства, викрадення майна» і що розслідує його Оболонське райуправління міліції. «Гєлліос» намагається повернути ситуацію в правове поле. Однак попри всі перипетії, майно й земля «Джерела» лишаються в «Гєлліоса».
Майно на Генерала Родимцева
Не менш цікавою була історія комплексу на вул. Генерала Родимцева, 4. Згідно з переліком майна, яке водоканалу у 2003 році видав Фонд держмайна, за цією адресою раніше містилося підприємство з експлуатації каналізаційних мереж — виробнича будівля, склад і майстерні. Редакція намагалася з'ясувати, що це був за комплекс і чи надає нинішній власник послуги водоканалу. На прохання редакції запит у водоканал робила депутат Київради Галина Янченко, однак відповідати відмовились — нібито конфіденційна інформація. Відповідь вдалося вибити тільки на звернення депутата народного Сергія Лещенка.
Виявилося, що водоканал давно не оперує майном, хоча з каналізацією воно все ще пов'язане. У 1997–2010 роках комплекс орендувала київська фірма «Стік». Після приватизації майна водоканал продовжує надавати «послуги з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі вказаного об'єкта… на підставі договору, укладеного в 2013 році» з новим власником.
Однак ідеться не про каналізацію, а про ділянку площею 24 сотки в Голосієві — за два кроки від Голосіївського лісу й Свято-Покровського монастиря. Історія знову про землю, а не про труби й крани. Взимку на ріелторських сайтах знайшлося оголошення про продаж на цьому місці vip-маєтку вартістю 1,8 млн доларів. Згідно з оголошенням, тепер тут «элитная усадьба» — просторий житловий комплекс із дизайнерським ремонтом, сауною, басейном та іншими благами. Будівельні роботи саме закінчували. Ріелтор повідомив, що комплекс перебудували так, що там можна зробити маєток, готель або офіси.
Новим власником комплексу після історії з кредитом «Радикала» стало ТОВ «Юріте ЛТД», заведене на кіпрську «Кодефібер трейд ЛТД», однак зареєстроване в одній будівлі з фірмами «СПР глобал менеджмент» Ярослава Бери та «Київ-Ост», яка тоді належала Валерію Буту, нині заступнику голови правління «Радикала». У листопаді 2014 року майно за договором купівлі-продажу перейшло до Наталі Бовт. За даними редакції, Наталя Бовт раніше мала прізвище Чудновець і була зареєстрована за однією адресою з Оленою Чудновець, власницею фірми «Селена-Аудит ЛТД». На сьогодні компанія змінила назву, власника й переїхала до Броварів. Саме «Селена» робила офіційні аудити водоканалу з 2010 по 2013 рік включно.
За однією адресою з Чудновцями виявився прописаним Денис Шкуренко. У 2011–2012 роках він був власником ТОВ «ЮА Груп». Директором при ньому була Ярослава Дзира, відома як засновниця МЕГО «Аква Дім». Цікава деталь: на тендери щодо колекторських послуг, про які заявило МВС, одною з переможців була «ЮА Груп». Однак водоканал стверджує, що договір розірвали й гроші не перерахували.
Майно «Техводсервісу»
Привабливе майно знайшлося не тільки у водоканалу. Сімейні бізнес-структури прибрали до рук землю й отримали контроль над свердловиною його колишнього дочірнього ПАТ «Техводсервіс». До 2001 року воно входило у структуру водоканалу, потім виокремилось, однак лишилося у власності міста й працювало на потужностях водоканалу — на Дніпровській водопровідній станції на північ від Києва. На цій станції є артезіанська свердловина, видобутком води з неї й займався «Техводсервіс».
У 2011 році у «Техводсервісу», в унісон із водоканалом, змінюється керівництво. Підприємство очолює донеччанин Микола Капланець, який доти працював там у відділі маркетингу. Це прізвище вже подибувалося в цьому тексті — Микола Капланець є чоловіком Катерини Капланець з «Танталіту».
З приходом нового керівника на офіційну адресу Дніпровської станції вписується філія №1 «Гєлліоса ЛТД». Її директором на той момент була Діна Аблаєва, колега Капланець по «Танталіту», де вона керувала регіональним розвитком. Згодом «Гєлліос» починає займатися продажем артезіанської води, яку видобуває «Техводсервіс», під торговою маркою «Цілюща». Серед клієнтів — сам «Танталіт», серед партнерів на сайті — «Радикал Банк», СПР-Груп і дитячий табір громадянської дружини Януковича Любові Полєжай «Славутич». Сайт закрили після того, як редакція почала цікавитися цією темою.
Раніше у «Техводсервісу» була поливальна станція на Оболоні, проспект Героїв Сталінграда, 8а. Саме цю станцію у 2012 році викупило підконтрольне Януковичу «Київбуджитло» — не заради техкомплексу, а заради землі. Родина екс-президента облюбувала й колекціонувала Оболонь: щонайменше дві квартири, приватний будинок, спа-салон. Для повного комплекту бракувало спорткомплексу, його й планували будувати на місці поливальної.
Влітку 2014 року, після втечі Януковича, фірма намагалася оформити ділянку, однак зчинився галас. Проект на голосування Київради так і не винесли. Але землю можна вважати втраченою — нею не скористається ніхто, доки на ній стоїть приватне майно. Завдяки пригальмованій генпрокуратурі, його встигли перевести на іншого власника, офіційно не афілійованого з Януковичами.
Микола Капланець повідомив редакції, що повернувся в Донецьк і займається орендою та продажем фотоавтоматів. Директором «Техводсервісу» він лишається суто технічно: підприємство вже рік не працює, а його самого офіційно звільнити не можуть через плутанину з паперами. Щодо свердловини Капланець зізнався: з літа 2012 року воду качали без ліцензії — попередня сплила, а нова була занадто дорога. Отже, воду «Гєлліос» розвозив, можливо, й смачну, але нелегальну. Щодо станції на Героїв Сталінграда — її продали, аби погасити борги, розповідає Капланець. Це було єдине, що можна було продати, станція не працювала багато років.
Підсумки
Втрачені пансіонат і три гектари в Пущі, приватний маєток замість «конфіденційної» каналізації, незаконний видобуток води й поповнення «сімейної» колекції на Оболонській набережній. І це лише те, що вдалось знайти. Про непрозору приватизацію майна водоканалу ще рік тому було надіслано депутатське звернення прем'єрові, Генпрокуратурі, МВС й навіть в РНБО. З міліції відповіли, що дані внесено до реєстру досудових розслідувань за статтею самоуправство. Більше повідомлень про це не надходило.
При цьому у київської влади спостерігаємо олімпійський спокій, у керівництві водоканалу — той самий менеджмент зі «старих добрих часів», у власниках — ті ж самі неубієнні офшори. Хто сьогодні стоїть за острівними «прокладками», все ще невідомо, адже відкрити реальних бенефіціарів неможливо.
Редакція намагалася розшукати офіційних представників офшорів. Завдяки запиту народного депутата Сергія Лещенка роздобули протоколи засідань акціонерів КЕХ, однак виявилося, що цих людей завбачливо не вписують навіть у протоколи. Редакція довго добивалася особистого інтерв'ю з очільником водоканалу Андрієм біликом, однак після звинувачень МВС він відмовився зустрічатися. Не вдалося розшукати й Ярослава Беру. Його контактів не знайшли ні у водоканалі, ні в КЕХ. Чинний директор КЕХ Ганна Гладка запевнила, що ніколи його не бачила й телефону не має. Редакція відправила письмовий запит на його скриньку «Радикал Банку», відповіді чекає досі.
Тим часом у травні водоканал підвищує тарифи на свої послуги більш як на третину. Пояснюють це логічними чинниками: електроенергія подорожчала, потрібні ремонти, зросли ціни на реагенти через курс, час перерахувати зарплати. Ось тільки кому насправді кияни платять за воду — незрозуміло. Як і те, скільки у їхнього водоканалу ще лишилося такої землі й майна, яких він може позбутися під час майбутніх ефективних бізнес-процесів.