Співробітниця державного підприємства «Укрспецвагон» опинилась на межі позбавлення волі на три роки. Її провина полягала в тому, що вона не здійснила моніторинг ринкових цін перед закупівлею обладнання. Жінці, яка мала малолітню доньку, пощастило потрапити під амністію, але сама справа залишається показовою для розуміння того, як державні установи мають контролювати видатки бюджету.
Процес розпочався з тендера 2012 року. «Укрспецвагон» придбав гусеничний екскаватор та гідроножиці у ТОВ «Дніпро-інструмент» за 6,16 млн гривень. Згодом з'ясувалось, що держпідприємство переплатило 2 млн гривень. Обвинувачена займала посаду начальника бюро цінового контролю. За матеріалами справи, їй було відомо, що «Дніпро-інструмент» є посередником і продає товари з накрутками. Вона мала дослідити ціни виробників та офіційних дистриб'юторів і повідомити про них керівництву.
На суді жінка не визнала своєї вини, стверджуючи, що її обов'язки стосуються лише закупівель без тендерних процедур. Однак цей аргумент був відхилений. У посадовій інструкції чітко прописано, що контроль цін поширюється на тендери. Посадові обов'язки передбачали контроль підготовки та укладання договорів з усіма постачальниками, постійне дослідження цінової кон'юнктури ринків обладнання та комплектуючих виробів, забезпечення цінового контролю при укладанні договорів.
Проблема системна, але не універсальна. В Україні законодавчо не закріплено обов'язок замовника проводити моніторинг цін перед закупівлею. Це зазвичай визначається у внутрішніх нормативних документах кожної установи, зокрема у положенні про тендерний комітет. Кожен замовник розробляє такі документи самостійно, спираючись на типове положення, затверджене Мінекономрозвитку.
Практика різниться залежно від установи. КП «Київський метрополітен» у своєму положенні про закупівлі передбачає, що відділ організації проведення тендерів має організовувати моніторинг цін на товари. У Жовтих водах на Дніпропетровщині відділ освіти при закупівлі продуктів керується щомісячним моніторингом відділу торгівлі міськради і не може купувати за цінами вищими від встановлених.
Однак відсутність чіткої законодавчої норми часто призводить до того, що замовники легковажать цим питанням. Контролюючі органи потім не завжди можуть знайти тих, хто понесе відповідальність. У листопаді попереднього року Держфінінспекція програла позов Запорізькому обласному центру зайнятості. Ревізори стверджували, що чиновники центру не моніторили ціни перед тендером, допустивши переплату. Суд відмовив у позові, оскільки ДФІ не зазначила нормативний акт, відповідно до якого центр зайнятості зобов'язаний був провести такий моніторинг.
Справа «Укрспецвагону» залишається винятком, а не правилом. Однак цей досвід варто поширювати. Коли у посадовій інструкції буде прописано обов'язок пошуку ринкових цін, працівник тендерного комітету двічі подумає, яка цифра має опинитись у графі «очікувана вартість» – 6734 гривні чи 1650 гривень. Моніторинг виявляється нескладною справою, коли він є обов'язком.
Директорам державних підприємств рекомендується прописати у внутрішніх документах обов'язок конкретних працівників вивчати ринкову ситуацію для визначення очікуваних цін. Коли вам запропонують екскаватор з переплатою 2 млн гривень і скажуть, що дешевших не було, це не виправдання – це злочин, доведений судовою практикою.