Державні тендери в Україні часто перетворюються на розподіл контрактів між кількома «своїми» фірмами, які мають історичні зв'язки з попередніми керівниками. Нормальний бізнес від таких закупівель тримається осторонь, залишаючи поле для маніпуляцій і завищених цін. Редакція «Наших грошей» розглядає цю проблему не як невирішувану, а як таку, що потребує системного підходу.
Минулого року до редакції звернулись кілька крупних держпідприємств з проханням допомогти їм організувати чесні тендери. Парадокс, який вони озвучили, виявився простим для пояснення: керівництво цих установ добре знало, як проводити корупційні закупівлі, але не мало досвіду з прозорими процедурами.
Почему бізнес уникає державних контрактів
З'ясування причин показало три основні перешкоди. По-перше, приватні компанії побоюються, що їх виключать з тендеру через технічні помилки в документації, і не хочуть витрачати ресурси на участь. По-друге, існує недовіра до того, що держава вчасно розраховується за поставлений товар або надані послуги, а судові спори можуть тягнутись роками. По-третє, бізнес остерігається проблем з правоохоронцями – виграний тендер часто тягне за собою перевірки від прокуратури та міліції.
Електронні закупівлі, які набирають популярності, не вирішують цю проблему принципово. Якщо на тендер подають заявки лише двоє учасників, формат проведення не змінює суть ситуації. Крім того, не всі види закупівель можна перевести в електронний формат.
Проект із методичкою
Для подолання цієї тенденції редакція пропонує серію пілотних проектів, результатом яких мала б стати методичка під назвою «Як провести ефективний тендер». Ідеальний варіант передбачає участь державного або комунального підприємства, яке прагне чистого тендеру, та групи журналістів-активістів. Мотивація держпідприємства може бути різною – від прагнення правильно використати бюджетні кошти до додаткового PR-ефекту, але це не суттєво.
Суть експерименту полягає в забезпеченні максимальної кількості учасників – щонайменше 4–5 компаній. Для цього пропонується обрати закупівлю, на яку у держави точно є кошти і яка стосується достатньо масового товару. Через місцеві ЗМІ оголошується експеримент з чіткими умовами: закупівля контролюється спільно з громадськістю; подача документів максимально лібералізована; гроші будуть сплачені вчасно; неправомірні втручання правоохоронців будуть припинені.
Ці умови мають доноситись і безпосередньо до потенційних постачальників через «Вісник держзакупівель», бізнес-асоціації та інші канали. Сама процедура проходить з допомогою залученої громадськості на всіх етапах: від визначення очікуваної ціни та тексту оголошення до прийому документів.
Оптимальним, хоча й складним варіантом була б попередня перевірка документації тендерним комітетом перед офіційною подачею. Документи можна розділити на дві частини: дозвільну (довідки та сертифікати) та фінансову (цінова пропозиція). Державний орган або залучені фахівці могли б перевірити першу частину на коректність, дозволяючи учаснику потім додати фінансову пропозицію і завершити пакет.
Наступні етапи включають розкриття пропозицій, контроль за оплатою та перевірку якості й кількості поставленого товару. Учасники експерименту мають пересвідчитись у відповідності поставок умовам контракту.
Захист від переслідування
Критичним моментом є захист переможця від подальшого переслідування. Коли до переможця тендеру звернеться прокурор або міліціонер, його керівник наступного дня має отримати журналістський або депутатський запит з проханням пояснити мотиви такої перевірки. Суспільство вже навчилось робити імена таких посадовців відомими.
Успіх експерименту значною мірою залежить від довіри до його учасників. Якщо займатись цим буде лише держпідприємство, ефективність буде набагато нижчою. Міністерство оборони, яке постійно запрошує учасників на тендери, обіцяє вчасну оплату, переходить на електронні закупівлі та клянеться про відсутність корупції, все ж таки має лоти, які залишаються без учасників. Міністерство не здатне напряму звернутись до всіх потенційних учасників при такому обсязі закупівель, а бізнес ще не вірить його обіцянкам. Тому журналісти чи депутати від громадськості мають бути щонайменше трохи відомими у своєму регіоні, щоб бізнес розумів, що його не використовують для прес-релізів і що це справді шанс отримати контракт.
Очікувані результати
У разі успіху проектів мають бути проведені ефективні тендери, які можна проаналізувати, щоб зрозуміти причини їхньої успішності. На основі цього аналізу мають бути розроблені рекомендації для державних органів щодо проведення подібних процедур без залучення громадян. Навіть якщо одна закупівля пройде за новими правилами, а решта – за традиційною схемою, це дасть матеріал для порівняльного аналізу.
Деякі держпідприємства вже мають подібні методички. Редакція нещодавно описувала випадок, коли менеджерку Укрзалізниці мало не посадили до в'язниці за те, що вона не моніторила ціни перед тендером. Однак такі приклади не є системними і не чітко регламентовані.
Існує й другий варіант залучення громадськості, коли пересічні люди моніторять конкретний тендер всупереч бажанню держпідприємства. У такому разі чиновникам повідомляється, що ця закупівля пройде прозоро незалежно від їхньої позиції. Є припущення, що державні замовники можуть просто проігнорувати такий лот, сфокусувавши свої корупційні намагання на інших закупівлях.
Текст має дві мети. Перша – закликати фахівців до дискусії, оскільки не всі підводні камені видні одразу. Друга – натякнути громадським організаціям, що одне з грантових оголошень Фонду «Відродження» цілком відповідає цій ідеї, якщо знайдеться час і натхнення для реалізації.